Постанова

від 30.04.2024 по справі 357/12/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 357/12/23

провадження № 61-10068св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Діденком Олегом Васильовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року у складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» (далі - КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що наказом головного лікаря КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» ОСОБА_3 від 22 листопада 2022 року № 493-к (далі - наказ № 493-к) її звільнено з посади рентгенлаборанта рентгенодіагностичного відділення з 22 листопада 2022 року у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, за пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України).

Підставою для винесення оспорюваного наказу стали наказ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборанта ОСОБА_1» від 28 березня 2022 року № 107-к, доповідна записка завідувача рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_2 від 11 листопада 2022 року.

Вона жодним чином не порушувала пункти 3.13, 3.16, 5.6, а відповідач не навів доказів порушення нею вказаних пунктів посадової інструкції.

Протягом 18 років праці у відповідача вона сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, їй неодноразово оголошувались подяки, скарг чи нарікань щодо її роботи від пацієнтів та керівництва не було.

Незаконним звільненням їй спричинена моральна шкода, яка виразилася в моральних переживаннях, вона втратила нормальні життєві зв`язки, постійно перебуває в пошуках роботи та в стані тривоги, стресу, оскільки втратила єдине джерело доходів. Моральну шкоду оцінила в 5 000,00 грн.

Просила суд скасувати наказ № 493-к, поновити її на посаді рентгенолаборанта рентгенодіагностичного відділення КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» із внесенням відповідних записів у трудову книжку, стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу - з 23 листопада 2022 року до дня проголошення рішення, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 рокуу позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивачки проведено відповідно до законодавства, правомірно та з дотриманням визначеним законом строку й порядку.

Суд не встановив порушень трудових прав позивачки, тому вважав, що немає підстав для скасування наказу № 493-к, поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відшкодуванні моральної шкоди суд відмовив, оскільки така вимога позивачки є похідною від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Діденком О. В. , залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суд Київської області від 23 лютого 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка не спростувала дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства під час її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивачка систематично без поважних причин не виконувала свої службові обов`язки та до неї раніше застосовано заходи дисциплінарного стягнення, а саме - догана.

При цьому, відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, з посиланням на систематичне невиконання нею без поважних причин службових обов`язків та врахував положення частини третьої статті 149 КЗпП України.

Вжиті заходи щодо застосування до працівника дисциплінарного стягнення не дали позитивних наслідків і позивачка знову допустила невиконання своїх посадових обов`язків.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи пояснювальних записок як доказів на підтвердження заперечень проти позову, оскільки про такі докази КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» зазначило у своєчасно поданому відзиві на позов. Водночас позивачка не спростувала їх написання.

Доводи апеляційної скарги про те, що у наказі про оголошення догани від 28 березня 2022 року не зазначено у чому саме полягає порушення посадових обов`язків, суд апеляційної інстанції оцінив критично, оскільки вказаний наказ не оскаржувався ОСОБА_1 у судовому порядку, тому це не було предметом судового розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Діденка О. В. направила засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18.

Суди неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 40, статті 149 КЗпП України, не врахували приписи статей 4, 9 Конвенції міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця».

Суди не з`ясували у чому конкретно проявилося порушення, що стало підставою для звільнення, ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду.

Крім того, суди належним чином не дослідили письмові докази щодо попередньої роботи позивачки, трудову книжку із записами про заохочення.

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2023 року КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що в матеріалах справи міститься доповідна записка лікаря-рентгенолога ОСОБА_4 , пояснювальні записки ОСОБА_1 від 10 листопада 2022 року та від 18 березня 2022 року, які підтверджують факти порушення позивачкою пунктів 3.16, 3.23, 3.4, 5.6 посадової інструкції рентгенолаборанта.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу головного лікаря Білоцерківської міської лікарні № 1 від 31 грудня 2003 року № 384 ОСОБА_1 прийнято на посаду медичної палатної сестри в гастроентерологічне відділення (гематологічні палати), тимчасово, з 31 грудня 2003 року до 14 жовтня 2006 року на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку медичної сестри ОСОБА_6 .

Наказом від 04 березня 2004 року № 108 ОСОБА_1 переведено в рентгенологічне відділення на посаду рентгенолаборанта на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку рентгенолаборанта ОСОБА_7 .

Згідно з наказом головного лікаря КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» ОСОБА_3 від 28 березня 2022 року № 107-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборганта ОСОБА_1» оголошено догану рентгенолаборанту рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_1 за порушення посадових обов`язків та недотримання правил медичної етики. Підставою застосування дисциплінарного стягнення стало порушення ОСОБА_1 правил медичної етики і поведінки під час обстеження пацієнта «К» щодо дотримання вимог забезпечення прав пацієнта.

Відповідно до наказу № 493-к ОСОБА_1 звільнено з посади рентгенлаборанта рентгенодіагностичного відділення з 22 листопада 2022 року у зв`язку зі систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстави видання наказу: доповідна записка лікаря - рентгенолога ОСОБА_4 від 10 листопада 2022 року; наказ «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборанта ОСОБА_1» від 28 березня 2022 року № 107-к; пояснення ОСОБА_1 від 10 листопада 2022 року; доповідна записка завідувача рентген-діагностичного відділення КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» ОСОБА_8 від 11 листопада 2022 року; акт службового розслідування від 09 листопада 2022 року за фактом порушення посадових обов`язків рентгенолаборантом рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_1 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Отже, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18) вказано, що «для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову. […] при оспоренні до суду наказу про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України».

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18) зазначено, що виходячи із приписів законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення. Для застосування цієї підстави розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов`язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Водночас не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання обов`язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов`язків, а також за дії, що не пов`язані з виконанням службових обов`язків.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18) Верховний Суд зробив висновок про те, що суд, вирішуючи спір, повинен з`ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню. При системному аналізі трудового законодавства потрібно дійти висновку, що порушення трудової дисципліни вважається систематичним, якщо працівник, який мав дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни (яке з нього не зняте або не втратило юридичного значення зі спливом часу), порушив її знову. Вирішуючи такий спір, суд повинен перевірити законність попередніх стягнень, оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, що переглядається, суди встановили, що наказом головного лікаря КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» ОСОБА_3 від 28 березня 2022 року № 107-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності рентгенолаборганта ОСОБА_1», оголошено догану рентгенолаборанту рентгенодіагностичного відділення ОСОБА_1 за порушення посадових обов`язків та недотримання правил медичної етики. Підставою стало порушення ОСОБА_1 правил медичної етики і поведінки під час обстеження пацієнта «К» щодо дотримання вимог забезпечення прав пацієнта.

ОСОБА_1 зазначений наказ про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани до суду не оскаржувався, незаконності наказу про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, а саме догани, не встановлено.

Згідно з вказаним наказом відповідач задокументував факт порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 і відповідно до цих норм притягнув її до дисциплінарної відповідальності. Зазначений наказ є чинним, так як втрачає свою силу зі спливом одного року з дня його винесення, догану достроково роботодавцем не знято.

У письмових поясненях ОСОБА_1 від 18 березня 2022 року за фактом допущеного нею порушення посадових обов`язків, вона зазначила, що 15 березня 2022 року вона була на зміні на роботі, до неї прийшов чоловік зробити знімок легень, після чого він заплатив кошти, але ці кошти вона йому повернула.

Після застосування до позивачки заходів дисциплінарного стягнення у виді догани, вона допустила вчинення повторне порушення трудової дисципліни.

Відповідно до Посадової інструкції рентгенолаборанта працівник зобов`язаний: реєструвати та вести облік обстежених. Надавати рентгенологічні висновки (пункт 3.16), дотримуватись в роботі принципів медичної деонтології (пункт 3.23), регулювати потік пацієнтів через забезпечення позачергового прийому пацієнтів, які мають на це право (3.4), дотримуватись вимог щодо забезпечення прав пацієнтів (5.6).

Згідно з актом службового розслідування від 16 листопада 2022 року за фактом порушення посадових обов`язків рентгенолаборантом рентгенодіагностичного відділення КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» ОСОБА_1 від 09 листопада 2022 року, комісія дійшла висновку про доведеність факту порушення посадових обов`язків рентгенолаборантом ОСОБА_1 та про наявність підстав для застосування дисциплінарного стягнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з наказом № 493-к позивачка без дозволу лікаря-рентгенолога, з яким безпосередньо працює, змінила встановлений порядок видання рентгенологічних висновків пацієнтам (пункти 3.13, 3.16 посадової інструкції), надавала неправдиву інформацію пацієнтам щодо порядку отримання висновків планових ФГ-обстежень в той же день, порушивши права пацієнтів (пункт 5.6 посадової інструкції).

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачка не виконувала без поважних причин обов`язки, покладені на неї посадовою інструкцією, та врахувавши, що до ОСОБА_1 вже застосовувались дисциплінарні стягнення за невиконання трудових обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось із дотриманням вимог закону, атому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення її на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Також суди встановили, що позивачка допустила порушення трудової дисципліни після винесення догани за неналежне виконання її посадових обов`язків, тобто є систематичність невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19), на яку посилається заявниця, викладено висновок, що у разі звільнення працівника у порядку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України повинно бути вказано, у чому саме полягає систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19. є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Посилання заявниці на недотримання статей 4, 9 Конвенції міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», зокрема в частині того, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці є необґрунтованими, оскільки суди належно дослідили правомірність звільнення позивачки за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та не встановили порушень трудового законодавства, а позивачка не спростувала підтверджені доказами доводи відповідача, з чим погоджується Верховний Суд.

Наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнятий відповідачем із дотриманням вимог статей 139, 147 КЗпП України та ґрунтується на належних і допустимих доказах.

Суди врахували, що згідно з наданими відповідачем доказами позивачка повторно вчинила аналогічне порушення, за яке попередньо до неї було застосовано догану, яка не оскаржена та не скасована, тому визначені статтею 149 КЗпП обставини, зокрема щодо ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника були враховані, проте не впливають на правильність оскаржуваного наказу.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам ОСОБА_1 щодо співмірності застосованих відповідачем заходів дисциплінарного стягнення та рішення про звільнення позивачки за систематичне невиконання посадових обов`язків та дійшов висновку, що ці доводи не можуть бути достатньою підставою для скасування оспорюваного наказу з огляду на характер проступків та їх наслідки.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції неналежно дослідив диплом, підвищення кваліфікації, атестацію, 18-річний стаж та подяки позивачки, не є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, та зводяться до зобов`язання суду здійснити переоцінку цих доказів у зв`язку з незгодою заявниці з висновками судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Діденком Олегом Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська