Постанова

від 31.05.2023 по справі 941/735/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2023 року м. Кропивницький

справа № 941/735/20

провадження № 22-ц/4809/586/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Петрівська селищна рада Кіровоградської області, Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2022 року у складіголовуючого судді Берднікової Г. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

17.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Петрівської селищної ради Кіровоградської області, Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області, в якому просив встановитифакт неправомірного набуття і зберігання у себе ОСОБА_2 частки спадкового майна за його рахунок, від спадщини померлого батька ОСОБА_3 , без достатньої правової підстави; відшкодувати доходи від безпідставно набутої частки, його вартістю, на момент розгляду судом справи, та вважати доцільним збільшити частку майна, яка належить йому від цієї спадщини, через недобросовісну поведінку відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що після смерті його батька ОСОБА_3 , який мешкав в селі Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася спадщина, що включає в себе: державний акт на земельну ділянку (пай) серії І-КР №005208 від 21 січня 2002 року, площею 10,16 га, зареєстрований за №16.

У Петрівській районній державній нотаріальній конторі Кіровоградської області зареєстрована спадкова справа за №109/2005, на підставі його заяви і ОСОБА_2 про прийняття спадщини у відповідності до ст.1270 ЦК України.

За життя батько власноручно передав йому оригінал зазначеного державного акта на землю та вимагав нікому його не віддавати і не передавати. Цей факт добре був відомий відповідачу і співвідповідачам.

На підставі рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку серії І-КР №00520816, якою користувався батько, ОСОБА_2 отримала замість зазначеного державного акта на землю новий державний акт серії КР №040425 від 04 липня 2007 року, площею 10,16 га.

Ухвалою апеляційного суду від 18 листопада 2000 року рішення Петрівського районного суду від 10 грудня 2006 року було скасовано з направленням справи на новий розгляд.

Ухвалою Петрівського районного суду від 08 листопада 2011 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, було закрито у зв`язку відмовою позивача від позову.

Державний акт на землю серії КР №040525 від 04 липня 2007 рок на ім`я ОСОБА_2 визнано судом недійсним за рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2016 року. Цим недійсним актом і пов`язаними з ним діяннями і поведінкою відповідача ОСОБА_1 заподіяно шкоду.

Так, 08 квітня 2005 року він приїхав у село Новопетрівка і разом з ОСОБА_2 був на похованні батька ОСОБА_3 . Потім звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття його спадщини.

Постановою Петрівської деравної нотаріальної контори від 26 червня 2006 року за №414, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, з посиланням на те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом може бути видано на ім`я ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , 1937 року народження, є пенсіонером і має право відповідно до ст.1241 ЦК України на обов`язкову частку.

Відповідно до законодавства України, спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв увесь склад спадщини.

ОСОБА_2 заволоділа державним актом на землю батька, але свідоцтво про право на спадщину на нього до цього часу не оформила.

В день поховання батька заборонила позивачеві частково користуватися успадкованою хатою і присадибною ділянкою, пославшись на заповіт від 24 березня 2005 року, яким все майно передано лише їй.

15 листопада 2006 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до сільської ради і Петрівської РДА про визнання за нею права власності на земельну ділянку (пай) батька ОСОБА_3 державний акт серії І-КР №005208 від 21 травня 2002 року. При цьому, в позовній заяві вказала недостовірну інформацію, про те, що державний акт на право власності на землю загублено, і вона не знає місця проживання ОСОБА_1 , тим самим ввела суд в оману.

Вводячи суд в оману, з порушенням статей 1235, 1241 ЦК України, ОСОБА_2 , без достатньої правової підстави, безпідставно заволоділа його часткою спадкового майна.

Після скасування рішення суду на підставі якого ОСОБА_2 отримала новий державний акт на землю і закриття судом справи про визнання права власності на спадкове майно у зв`язку з її відмовою від позову, відповідач і співвідповідачі не скасували реєстрацію державного акта на землю, та ОСОБА_2 безпідставно продовжила ним користуватися, а значить і його часткою у спадщині, що є доказом недобросовісного набуття майна останньою.

Земельна ділянка знаходиться в оренді. Таким чином, з 2005 року по 2020 рік ОСОБА_2 одержує доходи від земельної ділянки, у тому числі і ті, які повинен був отримувати позивач, успадкувавши належну йому частку у спадщині батька.

Визначити розмір заподіяної йому шкоди (неодержаних доходів, упущеної вигоди), він самостійно не може, оскільки розмір належної йому частки у спадщині від усього складу спадщини не встановлено, через не оформлення ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадкове майно.

Розмір одержаних доходів ОСОБА_2 з 2005 року по 2020 року, від якого залежить і розмір нанесеної йому шкоди в грошовому вимірі, може бути встановлено розрахунками відповідних органів за вимогою суду.

Рішенням Знам`янського міськрайонногосуду Кіровоградськоїобласті від01листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи узадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивз того,щопозивач, будучи спадкоємцем першої черги за законом спадкодавця ОСОБА_3 та маючи право на обов`язкову частку в його спадщині, у передбачений законом строк подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини та заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, зокрема на частку земельної ділянки з кадастровим номером 3524985900:03:000:0018, яка розташована на території Червонокостянтинівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 , та належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР №005208, але нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не видано, з тих підстав, що спадкоємцем не надано правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, про що йдеться в листі нотаріуса,направленого на адресу позивача від 03 вересня 2013 року.

Як стверджує позивач, оригінал державного акта на право приватної власності на земельну ділянку І-КР №005208 знаходиться у нього. Тобто позивач не здійснив всіх дій, які необхідні для видачі йому свідоцтва про право на спадщину.

Суд зазначив, що право ОСОБА_1 на спадкове майно документально не підтверджене, його фактична частка не визначена.

Суд дійшов висновку, що позивачем не набуто право власності на спадкове майно ОСОБА_3 - частку земельної ділянки з кадастровим номером 3524985900:03:000:0018, загальною площею 10,16 га в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Червонокостянтинівської сільської ради, яка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР №005208, позовні вимоги є безпідставними, право вимоги у нього не виникає.

Виданий відповідачу ОСОБА_2 державний акт серії КР №040425 на право власності на земельну ділянку, яку вона успадкувала після смерті спадкодавця ОСОБА_3 визнаний недійсним, достовірних доказів, про те що вона фактично продовжує розпоряджатися вказаною земельною ділянкою не встановлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Позивач подавапеляційну скаргу,в якійз підставнеправильного застосуваннясудом нормматеріального правата порушеннянорм процесуальногоправа ставитьпитання проскасування судовогорішення іухвалення новогорішення по суті позовних вимог або направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що предметом позову є державний акт на землю серії КР№ 040425 від 04.07.2007 на ім`я ОСОБА_2 , яким порушено право і інтерес позивача, як спадкоємця.

Вважає, що суд ухилився від розгляду по суті вимог позову і мотивував своє рішення виключно нормами нотаріальних дій та державної реєстрації, які позивачем не оскаржуються і не є предметом даного спору.

Мотивувальна частина рішення не включає жодного посилання на обставини справи відповідно вимог позову та застосування до них норм закону і права, суд визнає, що строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено.

Відповідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини, яка позивачем прийнята 05 червня 2005 року, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вказує, що при розгляді справи порушені правила територіальної юрисдикції (підсудності). Суд не повідомляв позивача і ніяких рішень чи ухвали, оформлених належним чином, не надавав.

Знам`янський міськрайонний суд не повідомляв належним чином про закриття підготовчого провадження та дату розгляду справи по суті, чим обмежив процесуальне право позивача дати суду додаткові пояснення, заявити клопотання та при сприятливих умовах направити в суд свого представника. Суд не викликав повторно відповідачів у судове засідання, як передбачено ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

В процесі підготовчого провадження були заявлені клопотання, які суд не розглянув, а саме: - клопотання від 18.12.2021 про витребування від відповідачів відомостей на час розгляду судом справи про належність, підпорядкування і користування земельною ділянкою (паєм) на підставі державного акту на земельну ділянку (пай) серії КР№040425 від 04.07.2007 площею 10,16 га, виданого на ім`я відповідача ОСОБА_2 та рентну плату за її користування, чи середню врожайність її гектара за спірний період; - клопотання від 26.01.2022 про допит свідків, які зобов`язані надати суду пояснення і відомості про спільну земельну ділянку (пай), що є важливим значення для правильного вирішення справи. Суд не сприяв у реалізації прав позивача, що свідчить про упереджене ставлення до позивача і людини похилого віку. Також позивачем було надано суду розрахунок грошової оцінки земельної ділянки № 18 станом на 01.01.2005, зазначено ціну позову та суму коштів, які підлягають стягненню з відповідачів. Визначити розмір обов`язкової частки та її збільшення, не позбавлено права суду, згідно вимоги позову.

Цих обставин суд не взяв до уваги, не послався на них в описовій і мотивувальній частинах рішення суду і не дав їм правову оцінку, що також підтверджує упереджений розгляд справи.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення змін в мотивувальній частині з підстав, зазначених у цій постанові.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с. 2-3,4,37 т.2).

На день смерті ОСОБА_3 постійно проживав та був зареєстрований в селі Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області, за вказаною адресою на день його смерті окрім нього, ніхто не проживав і не був зареєстрований (а.с. 38 т.2).

18 листопада 2003 року приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №22274 заповіт ОСОБА_3 , відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право, заповів своєму сину ОСОБА_1 (а.с. 39 т.2)

25 березня 2005 року Червонокостянтинівською сільською радою від імені ОСОБА_3 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №21 новий заповіт, яким він усі його права та обов`язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права і обов`язки, які можуть належати йому у майбутньому, та усе своє майно де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право, заповів ОСОБА_2 (а.с. 39 т.2)

Згідно копії державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР №005208 померлому ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Олександрійської районної державної адміністрації від 07 травня 2002 року №212-р належала земельна ділянка, площею 10,16 га в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Червонокостянтинівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер:3524985900:03:000:0018. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №16 (а.с. 12 т.1).

Позивач зазначав, що оригінал вказаного державного акта знаходиться у нього.

12 квітня 2005 року до Петрівської районної державної нотаріальній контори звернулася ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 за заповітом (а.с. 35 т.2).

На підставі вказаної заяви нотаріусом того ж дня заведено спадкову справу за №109 (номер у спадковому реєстрі 4004663) (а.с. 32 т.2).

05 червня 2005 року заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 за заповітом подано ОСОБА_1 (а.с. 36 т.2).

26 червня 2006 року нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину (крім обов`язкової частки). У постанові вказано, що26 червня 2006 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 з проханням видати свідоцтва про право на спадщину за заповітом (на все майно), посвідченим Каліушко О.Є., приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області 18 листопада 2003 року по реєстру за № 2274, на земельну ділянку, яка розташована на території Петрівського району Кіровоградської області та житловий будинок АДРЕСА_1 після батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .Вивченням спадкової справи померлого за № 109 від 12 квітня 2005 року встановлено, що після смерті ОСОБА_3 протягом 6-ти місячного строку в Петрівську державну нотаріальну контору надійшло 2 заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (на все майно), посвідченим Червонокостянтинівською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області 25 березня 2005 року по реєстру за № 21 від його дочки - ОСОБА_2 та за заповітом (на все майно), посвідченим Каліушко О.Є., приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області 18 листопада 2003 року по реєстру за № 2274 від його сина ОСОБА_1 . Згідно зі ст.1251 ЦК України, якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Згідно зі ст.1254 ЦК України, заповідач має право бути в який час скасувати заповіт. Заповідач має право в будь який час скласти новий заповіт. Заповіт, який був складений пізніше, скасовує попередній заповіт. Тому, свідоцтво про право на спадщину за заповітом може бути видані на ім`я ОСОБА_2 . ОСОБА_1 , 1937 року народження, є пенсіонером і має право, згідно зі ст.1241 ЦК України, на обов`язкову частку (а.с.11 т.1).

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 08 лютого 2011 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Червонокостянтинівської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання правочину заповіту від 25 березня 2005 року складеного ОСОБА_3 недійсним (а.с. 81-82 т.1).

26 листопада 2013 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, яка складається з житлового будинку та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,16, яка розташована на території Червонокостянтинівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_2 , та рухомого майна. На вказану заяву ОСОБА_1 нотаріусом надано відповідь, де вказано, що у спадковій справі вже є його заява про прийняття спадщини від 02 червня 2005 року, де він поміж іншого повідомляє нотаріуса, що документи необхідні для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину будуть надані ним додатково. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. Таким чином ОСОБА_1 необхідно звернутися особисто до нотаріальної контори та надати правовстановлюючі документи на майно померлого, або уповноважити довіреністю представника на такі дії (а.с. 31-48 т.2).

Відомостей, про те, що ОСОБА_2 нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 матеріали спадкової справи не містять.

15 листопада 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Петрівського районного суду з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно, відповідачем зазначила Червонокостянтинівську сільраду. Підставу для подання позовної заяви обґрунтувала загубленням державного акта на право власності на земельний пай. За наслідками розгляду вказаної заяви Петрівським районним судом Кіровоградської області 19 грудня 2006 року ухвалено рішення, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну частку пай посвідчену державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії І-КР №00520816зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю на території Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області за №16 від 21 травня 2002 року на ім`я ОСОБА_3 (а.с. 14 т.1).

На підставі вказаного рішення суду Петрівським районним відділом земельних ресурсів на ім`я ОСОБА_2 04 липня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КР №046425, відповідно до якого останній у власність передано земельну ділянку з кадастровим номером 3524985900:02:000:0018, яка розташована на території Чеовонокостянтинівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на землю за №18 (а.с. 15 т.1).

Відомості про земельну ділянку кадастровий номер 3524985900:03:000:0018 не внесені до Державного земельного кадастру та відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.182, 227 т.1).

Земельна ділянка №3524985900:02:000:0018, площею 6,308 на для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Кіровоградська область Петрівський район Червонокостянтинівська сільська рада, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 відповідно до державного акта, серії ІV-КР №019016, виданого 22 січня 2001 року, видавник Червонокостянтинівська сільська рада (а.с.103-105 т.2).

Згідно інформації управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 29 вересня 2022 року державний акт серії І-КР №005208 від 21 травня 2002 року виданий на ім`я ОСОБА_3 та державний акт серії КР №040425 від 04 липня 2007 року виданий на ім`я його спадкоємця ОСОБА_2 , посвідчують право власності на одну й ту ж земельну ділянку кадастровий номер 3524985900:03:000:0018. При виготовленні державного акта серії КР №040425 від 04 липня 2007 року було допущено технічну помилку в номері зони у кадастровому номері земельної ділянки, та виникло дублювання кадастрового номера 3524985900:02:000:0018. У відділі №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держеокадастру у Кіровоградській області наявна інформація про наступні права на земельну ділянку з кадастровим номером 3524985900:03:000:0018. Право власності: з 21 травня 2002 року ОСОБА_3 відповідно до державного акта серії І-КР №005208, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №16 від 21 травня 2002 року; з 04 липня 2007 року ОСОБА_2 відповідно до державного акта серії КР №040425, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №18 від 04 липня 2007 року. Право оренди: ПСП «Баштанське» строком 3 роки 6 місяців відповідно до договору оренди, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за №040938200241 від26 травня 2009 року; ФГ«Агромент»,відповідно до даних, що надійшли до ДЗК в порядку інформації взаємодії ДРРП, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 36017892 від 19 березня 2020 року, відомості про строк дії у ДЗК відсутні; ТОВ «Укрмінпром», відповідно до даних, що надійшли з ДЗК і порядку інформації взаємодії з ДРПП, номер запису про право в державному реєстрі прав 36986125 від 22 червня 2020 року строком на 10 років (а.с. 121-122 т.2).

Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастром у Кіровоградській області інформації від 20.06.2022 земельна ділянка кадастровий номер 3524985900:02:000:0018 перебуває в оренді у ТОВ «УКРМІНПРОМ», на підставі договору оренди укладеного 22.06.2020 з ОСОБА_2 , строком на 10 років (а.с.101 т.2).

Ухвалою Петрівського районного суду від 08 листопада 2011 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Червонокостянтинівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно (справа №2-3/2011р) закрито у зв`язку відмовою позивача від позову (а.с.16, 17 т.1).

ОСОБА_1 подав до суду позов до Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_2 , третя особа: відділ Держеокадастру у Петрівському районі Кіровоградської області про визнання недійними державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання скасувати їх державну реєстрацію (справа №400/382/15-ц).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області 15 березня 2016 року у справі №400/382/15-ц визнано недійсним державний акт серії КР №040425 на право власності на земельну ділянку, площею 10,16 га, яка розташована на території Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, який 04 липня 2007 року був виданий ОСОБА_2 . У задоволенні позову щодо зобов`язання державних органів скасувати реєстрацію недійсного державного акта відмовлено, з огляду на те, що ця вимога є похідною від першої. У разі відмови здійснити скасування державної реєстрації державного акту позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з підстав оскарження вказаних дій (а.с. 18-20 т.1).

Згідно інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 02.02.2022 спадкова справа №109 після смерті ОСОБА_3 є чинною (а.с.32-33 т.2).

Згідно копії спадкової справи №109 спадкоємцями померлого ОСОБА_3 є донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_5 , які подали заяви нотаріусу про прийняття спадщини (а.с.32-48 т.2).

Згідно інформації з Державного реєстру права на нерухоме майно від 09.06.2022 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3524985900:02:000:0018 належить ОСОБА_6 , право власності зареєстровано на підставі копії державного акта IV-КР №019016 (а.с.103-105 т.2).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Право, що підлягає застосуванню судом

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно(ст.1297 ЦК України).

Видача свідоцтва про право на спадщину є підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. Під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, при цьому остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається після державної реєстрації такого права.

Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» вiд 02 вересня 1993 року №3425-XII з відповідними змінами і доповненнями, визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»нотаріус як спеціальний суб`єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

У відповідності до п.23постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, № 7свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 Верховний Суд України сформулював таку правову позицію: «У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього».

Тобто за чинними та непереглянутими висновками Верховного Суду України навіть до державної реєстрації прав на нерухоме майно спадкоємець може застосувати механізм захисту права, встановлений у статті 388 ЦК України, стосовно особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майна.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У наведеній нормі права визначений загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання й спірних правовідносин також. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З урахуванням цих правил правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за особою право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що є дієвим - застосування якого приводить до надання дійсного захисту порушеному праву, інтересу чи свободі, а також правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 372/721/19 (провадження № 61-10560св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 202/841/18 (провадження № 61-6434св21).

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача та бути правомірним. Обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й передусім відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальними правилами, речово-правові способи захисту прав особи підлягають застосуванню у тих правових відносинах, коли їх сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Чинне в Україні право виключає можливість у такому випадку конкуренції позовів та не визнає за позивачем право довільного вибору способу захисту його прав на власний розсуд.

Визначаючи зміст статті 5 ЦПК України, потрібно виходити з того, що передусім способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами, й лише у другу чергу, серед зазначених способів захисту, що відповідають правовій природі таких відносин, суд вправі обрати той з них, що забезпечує ефективність такого захисту.

Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.

Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Метою дії норми права (певного правила поведінки) є приведення цивільних відносин (на врегулювання яких розраховане таке правило поведінки) у певний стан урегульованості таких суспільних відносин. Між нормою цивільного права та станом урегульованості цивільних суспільних відносин (як результатом дії механізму правового регулювання, який, проте, знаходиться за межами його структури) послідовно знаходяться такі елементи цього механізму: юридичні факти, що передбачені нормами цивільного права; суб`єктивні юридичні права та обов`язки, які також передбачені нормами цивільного права і які отримують суб`єкти правовідносин, що виникли на підставі згаданих юридичних фактів; здійснення суб`єктивних юридичних прав та виконання суб`єктивних юридичних обов`язків; захист порушених цивільних прав та інтересів.

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 753/8376/17 (провадження № 61-9018св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 643/3518/17 (провадження № 61-9173св19), від 06 липня 2022 року у справі № 521/20396/18 (провадження № 61-12224св21).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).

Встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом спадкодавця ОСОБА_3 , має право на обов`язкову частку у спадщині, в передбачений законом строк подав нотаріусу заяву про прийняття його спадщини, звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, зокрема на частку земельної ділянки з кадастровим номером 3524985900:03:000:0018.

Оригінал державного акта на право приватної власності на земельну ділянку І-КР №005208 на вказану земельну ділянку знаходиться у позивача.

На час перегляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 не отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 , розмір обов`язкової частки у спадщині у позовній заяві не зазначено, питання про визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку не вирішувалось.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) вказано, що «право на обов`язкову частку це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено».

Згідно пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) зроблено висновок по застосуванню статей 22, 614, 623 ЦК України та вказано, що «презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини».

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює визначення змісту позовних вимог, зазначення ціни позову, витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо уточнення розміру позовних вимог, надання своїх розрахунків, витребування доказів в суді першої інстанції, не скористався.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції».

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про доцільність збільшити частку майна, яка належить йому від спадщини померлого батька ОСОБА_3 , недоведеність недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_2 , неправомірного набуття і зберігання нею частки спадкового майна за рахунок позивача, відшкодування доходів від безпідставно набутої частки.

Суд обгрунтовано вважав, що позивач, який має право на обов`язкову частку у спадщині померлого батька ОСОБА_3 , прийняв спадщину, проте не оформив свого права на спадкове майно, не вчинив усіх передбачених законом дій задля отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, позовних вимог про визнання права на частку не заявляв.

В той же час, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не набув право власності на спадкове майно, оскільки спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.

Стаття 376 ЦПК України передбачає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Зокрема, підставами для зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2022 рокупо суті вирішення спору є правильним, проте підлягає зміні в мотивувальній частині з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Викласти мотивувальну частину рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2022 року в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник