Ухвала

від 13.06.2023 по справі 308/10873/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10873/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3

захисника - адвоката ОСОБА_4

обвинуваченої - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді кримінальне провадження № 42020070000000417 від 22.09.2020року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Ужгород Закарпатської області, з вищою освітою, одруженої, працюючої на посаді головного спеціаліста-юристконсульта відділу кадрового та правового забезпечення апарату Середнянської селищної ради та її виконавчих органів, Ужгородського району, Закарпатської області, мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Ужгородського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження № 42020070000000417 від 22.09.2020 року про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

З обвинувального акту убачається, що ОСОБА_5 , державний службовець 11 рангу, будучи начальником управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області (далі - Управління) на підставі наказу від 03.11.2015 №1433к Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Держгеокадастру, несумлінно ставлячись до виконання своїх службових обов`язків, маючи реальну можливість діяти так, як того вимагають інтереси служби, поверхово, у протиріччі з установленим порядком, вчинила кримінальне правопорушення у сфері службової діяльності, яке виразилося у службовій недбалості.

Зокрема, ОСОБА_5 , на час вчинення кримінального правопорушення, як начальник Управління, відповідно до Положення про управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, затвердженого Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 03.03.2015 зі змінами від 16.06.2015, здійснювала керівництво діяльністю управління і несла персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, здійснювала добір кадрів в Управління, призначала на посади та звільняла з посад державних службовців та працівників Управління, тобто була службовою особою, у розумінні ч. 3 ст. 18 КК України (у редакції від 07.04.2011), наділеною організаційно-розпорядчими функціями.

Усупереч інтересам служби ОСОБА_5 , не перевіривши у визначеному законом порядку та не порівнявши наявні матеріали проекту відведення земельної ділянки у приватну власність громадянки ОСОБА_6 із наявним в Управлінні фондом документації із землеустрою, а також не врахувавши, той факт, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЗК №001696 від 03.07.1997 виданий ДП «Радгосп-заводу Ужгородський» для ведення сільськогосподарського виробництва визнано недійсним 24.03.2016 безпідставно скріпила своїми підписами та відтисками печатки Управління:

- висновок Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі за результатами розгляду проекту відведення земельної ділянки у власність громадянки ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства за № 35/41-16 про віднесення земельної ділянки до земель органівДержавної влади;

- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 громадянці ОСОБА_6 за № П-355/0-331/6-16, до якої внесено відомості про віднесення земельної ділянки до земель органів державної влади та самоврядування Головне управління Держземагенства в Закарпатській області.

Так, відповідно до підпунктів 4.8., 4.9., 4.18., 4.20. та 4.21. пункту 4 Положення про управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, затвердженого Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 03.03.2015 зі змінами від 16.06.2015 Управління: здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами у встановленому порядку, здійснює землеустрій, у тому числі забезпечує проведення інвентаризації земель; створює, формує і веде місцевий фонд документації із землеустрою; створює інформаційну базу даних з питань реформування земельних відносин, землеустрою, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, оціночної діяльності і земельних торгів; у межах, визначених законодавством, бере участь у погодженні документації із землеустрою; здійснює в порядку, встановленому Міністром, координацію діяльності суб`єктів землеустрою.

Згідно ст. 1 Закону України «Про землеустрій» (у редакції від 05.04.2015), землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Статтею 2 вищезазначеного Закону, передбачено, що землеустрій у тому числі забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Державний фонд документації із землеустрою у відповідності до Положення про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженого Постановою КМУ від 17.11.2004 № 1553 (у редакції від 19.10.2012) формується на основі збирання, обробки, обліку матеріалів, отриманих у результаті проведення землеустрою незалежно від місця розташування земельних ділянок та форми власності на них, для використання їх органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Державний фонд складається з: Головного фонду документації із землеустрою; регіональних фондів документації із землеустрою - Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя; місцевих фондів документації із землеустрою - адміністративних районів та міст обласного значення.

Місцевий фонд створюється, формується і ведеться районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держземагентства.

Місцевий фонд призначений для обліку та зберігання документації із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.

П. «є1» ч. 1 ст. 151 ЗК України передбачає, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр України) належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Так, відповідно до положень ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передавали земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті (вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб, відведення земельних ділянок дна територіального моря), у власність або у користування для всіх потреб.

Частина 1 статті 83 ЗК України врегульовує, що землі комунальної власності обмежені землями, розташованими в межах населених пунктів, а також земельними ділянками, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з положеннями ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об`єктами природно- заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико- культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності; і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; ї) землі під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у державній власності.

Держава набуває права власності на землю у разі: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.

В даному випадку йдеться про земельну ділянку, яка розташована в межах міста Ужгорода, Закарпатської області.

Територія під земельною ділянкою ОСОБА_6 раніше перебувала у постійному користуванні ДП «Радгосп-завод Ужгородський», у зв`язку з цим останньому за рішенням виконкому Ужгородської міської ради народних депутатів від 26.02.1997 № 26 було видано державний акт на право постійного користування землею серії II- ЗК № 001696 від 03.07.1997, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 153.

Однак, згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28.11.2008 у справі № 17/97-98 (рішення набрало законні сили), державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК № 001696 від 03.07.1997 та рішення виконкому Ужгородської міської ради народних депутатів від 26.02.1997 № 26 в частині п. IX. 8, на підставі якого видано державний акт, визнані недійсними.

Стаття 3 Земельного кодексу України 1990 року передбачала, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну.

В свою чергу, стаття 31 Закону України «Про власність» врегульовувала, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктами права загальнодержавної республіканської) власності виступала держава в особі Верховної Ради України, а суб`єктами права комунальної власності виступали адміністративно- територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Положення ч. З ст. 78 чинного ЗК України в первинній редакції передбачали, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Ч. 12 Розділу X «Перехідні положення» чинного ЗК України в первинній редакції врегульовувала, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади.

За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України (в редакції від 06.06.2015), передбачено, що при безоплатній приватизації земельних ділянок громадянами, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Водночас, частиною 1 статті 186-1 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Усупереч вищенаведеному, маючи у розпорядженні місцевий фонд документації із землеустрою, затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, достовірно знаючи, що Державний Акт на право постійного користування землею серії II- ЗК № 001696 від 03.07.1997 визнано недійсним, а відповідно розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради,проявивши необережність при виконанні обумовлених її службовим становищем обов`язків, ОСОБА_5 при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 загальною площею 1,6321 га. громадянці ОСОБА_6 не вжила заходів до відмови у погодженні таких проектів, з огляду на невідповідність їх положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та документації із землеустрою.

Як наслідок, 01.04.2016 наказом № 807-сг, з урахуванням позитивного висновку територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, а саме Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, які скріплені підписом ОСОБА_5 та відтиском печатки Управління, та які є невід`ємною частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вказаний проект відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:44:001:0275 затверджено та передано земельну ділянку у приватну власність громадянки ОСОБА_6 .

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні №1691/21-41 від 23.03.2021 надання дозволу на розробку проекту землеустрою та рішення про затвердження проекту землеустрою та передача земельної ділянки у приватну власність громадянці ОСОБА_6 в АДРЕСА_2 належало до компетенції Ужгородської міської ради Закарпатської області.

Таким чином, ОСОБА_5 , будучи службовою особою, несумлінно ставлячись до виконання своїх службових обов`язків, маючи реальну можливість діяти так, як того вимагають інтереси служби, поверхово, у протиріччі з установленим порядком, проявила необережність при виконанні обумовлених її службовим становищем обов`язків, усупереч вимог ст. 12, п. є, ч.1 ст. 15-1, ст.. 83, ст.. 84, ч.1 ч.4 ст. 122, ч.12 Розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, статті 31 Закону України «Про власність», «Про землеустрій», Положення про Державний фонд документації із землеустрою, Положення про Управління Держгеокадастру у районі, не виконала основну функцію територіального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, що знаходиться у прямому причинному зв`язку із прийняттям наказу про розпорядження земельною ділянкою не уповноваженим органом, чим спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі Ужгородської міської ради на загальну суму 15 055 347 гривень, що у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.

Дії ОСОБА_5 досудовим розслідуванням кваліфіковані за ч.2 ст. 367 КК України - неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

07.06.2023 року від захисника обвинуваченої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 через канцелярію суду надійшло клопотання про звільнення обвинуваченої ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності передбаченої ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КПК України, у зв"язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження № 42020070000000417.

У судовому засіданні захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_4 просив суд задовольнити подане ним клопотання про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, та просив суд звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності передбаченої ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КПК України, у зв"язку із закінченням строків давності.

Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала заявлене її захисником клопотання та просила звільнити її від кримінальної відповідальності передбаченої ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КПК України, у зв"язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 42020070000000417 закрити.

Судом роз`яснено обвинуваченій наслідки звільнення від кримінальної відповідальності з підстав передбачених ст. 49 КК України, зокрема, що таке звільнення є не з реабілітуючих підстав.

Прокурор у судовому засіданні не заперечив проти звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинене нею кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 367 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження № 42020070000000417.

Ознайомившись з обвинувальним актом, матеріалами судового провадження, заслухавши клопотання захисника обвинуваченої та думку обвинуваченої та прокурора з приводу заявленого клопотання, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених Законом України про кримінальну відповідальність.

Статтею 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Відповідно до ч.4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду та аналізу судової практики застосування норм закону про звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) у зв`язку із закінченням строків давності, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим, тобто суд, встановивши наявність всіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності на цій підставі незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа), - досудове розслідування, попередній розгляд справи суддею (за КПК України 1960 року), підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але важливо, - до набрання вироком суду законної сили (ст.532 КПК).

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг (частини 2 ст. 49 КК); не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Таким чином, строк давності спливає і під час досудового розслідування, і під час судового провадження, і після проголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебіг. Якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження щодо цієї особи.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 367 КК України.

При цьому, санкція ч.2 ст. 367 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п`ятдесяти до семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Таким чином, згідно ст. 12 КК України кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 367 КК України класифікується як нетяжкий злочин.

Обставини, передбачені ч.2 та ч.3 ст. 49 КК України відсутні, перебіг строків давності не зупинявся та не переривався.

Початком перебігу строку давності є день, коли кримінальне правопорушення було вчинене.

Згідно обвинувального акту кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 367 КК України обвинувачено ОСОБА_5 вчинено 24.03.2016 року, і ця обставина сторонами кримінального провадження не заперечується.

З огляду на наведене, з часу вчинення кримінального правопорушення минуло більше п`яти років, тобто у даному кримінальному провадженні, закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п. 3 ч.1 ст.49 КК України.

Відтак обвинувачена може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених положенням п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, відповідно до яких особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини (у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років).

У відповідності до ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Зазначені вище вимоги закону також підтверджуються судовою практикою, зокрема, відповідно до постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.11.2019 р. у справі №566/554/16-к, визнання винуватості не є умовою для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, при цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд 1-ої інстанції, отримавши клопотання особи про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження у зв`язку із закінченням строків давності, незалежно від визнання особою вини, повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Аналогічний висновок також міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі №385/1159/16, в якій Верховний Суд звернув увагу на те, що суд 1-ої інстанції, отримавши під час судових дебатів клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в порушення вимог КПК України, не розглянув таке клопотання невідкладно та не закрив кримінальне провадження щодо особи у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, на підставі чого рішення судів 1-ої та апеляційної інстанції були скасовані Верховним Судом, а особу звільнено від кримінальної відповідальності та кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши законність заявленого клопотання, з огляду на те, що з дня вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення і до дня розгляду справи в суді минули строки, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, суд приходить до переконання, що клопотання захисника про звільнення обвинуваченої ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак його слід задовольнити, звільнивши обвинувачену від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч.1 ст. 49 КК України, закривши відносно неї кримінальне провадження про обвинувачення її за ч. 2 ст. 367 КК України.

Також, суд зазначає, що відмова суду у звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності буде порушенням прав обвинуваченого, що є недопустимим. Крім цього, така відмова може призвести до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо розгляду справи упродовж розумного строку, що є також неприпустимим.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 - не обирався.

У постанові 12.09.2022 у справі № 203/241/17 Об"єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

А тому враховуючи, що ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України, процесуальні витрати у кримінальному провадженні слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст. 12, 49 КК України, ст. ст. 284-288, 392-395 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 про звільнення її від кримінальної відповідальності передбаченої ч.2 ст.367 КК України, на підставі ст. 49 КК України - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності передбаченої ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.

Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020070000000417 від 22.09.2020 року про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України - закрити.

Запобіжний захід відносно обвинуваченої ОСОБА_5 - не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні компенсувати за рахунок держави.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя: ОСОБА_1