Постанова

від 01.06.2023 по справі 344/1640/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/1640/21

Провадження № 22-ц/4808/669/23

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Наталії Василівни, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 , про визнання права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Атаманюком Б.М. 04 квітня 2023 року у м.Івано-Франківськ, повний текст якого виготовлено 13 квітня 2023 року,

в с т а н о в и в :

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н. В., ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_1 , про визнання права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що він відповідно до договору купівлі-продажу від 12 листопада 2004 року був власником домоволодіння АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:11:002:0017.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року він продав зазначене нерухоме майно ОСОБА_3 , яка в подальшому відчужила його ОСОБА_4 , а та, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року відчужила це майно ОСОБА_5 . Однак, договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 17 травня 2007 року є нікчемним, оскільки не був зареєстрований у встановленому чинним законодавством України порядку. Крім того, договір викладений нотаріусом без використання спеціального бланка нотаріального документа. Від скасування протиправних нотаріальних дій нотаріус ухилився.

На підставі вимог статей 215, 387, 392 Цивільного кодексу України, просив суд визнати за ним права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:11:002:0017, розташовані на АДРЕСА_1 і витребувати це нерухоме майно із чужого незаконного володіння(а.с.1-36,том.1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.242-246, том.2).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, незаконність та необґрунтованість.

Апелянт вказує, що Договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1 , зареєстрований 17.05.2007 року в Державному реєстрі правочинів під реєстровим номером 2092593, виконаний нотаріусом Кучак Н.В. без фактичного вчинення нею на спеціальному бланку нотаріального документу примірнику Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчувального напису із позначенням окремого порядкового номеру «1164», є недійсним з моменту укладання і таким, що не створює для позивача і відповідача ОСОБА_3 жодних юридичних наслідків. Відтак позивач є фактичним власником спірного нерухомого майна.

Судом не з`ясовано наступне:

- посвідчення 17.05 2007 року нотаріусом Кучак Н.В. за реєстровим №1152 Договору дарування квартири за адресою АДРЕСА_2 ,сторонами якої є ОСОБА_6 (особа дарувальник) і ОСОБА_7 (обдарована особа),які не є учасниками даного спору;

- посвідчення 17.05.2007 року нотаріусом Кучак Н.В. за реєстровим№1164 без використання нотаріального бланку Договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за вказаною адресою, сторонами якої є ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_8 (покупець), які є учасниками даного спору;

- зіпсування 17.05.2007 року нотаріусом Кучак Н.В. спеціального бланка серії ВЕО 562516,запис про витрачання якого міститься у другому примірнику Договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за вказаною адресою, сторонами якої є ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_8 (покупець),які є учасниками даного спору;

- суперечливість даних про серію та номер спеціального бланку серії ВЕО 562516, які містяться на другому примірнику Договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки,який зберігається в справах нотаріуса Кучак Н.В. та запису у графі 5 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим №1152 про посвідчення Договору дарування квартири,стороною якого не є ОСОБА_2 ;

- не посвідчення 17.05.2007 року нотаріусом Кучак Н.В. за реєстровим №1152 Договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, сторонами якої є ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець),які є учасниками даного спору;

- не створення для позивача жодних правових наслідків,посвідченим нотаріусом Кучак Н.В. 17.05.2007 за реєстровим №1152 правочином,стороною якого не є ОСОБА_2 ;

- свідоме ухилення нотаріуса ОСОБА_9 від реагування в межах повноважень, на негативні правові наслідки нікчемного Договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, посвідченого 17.05.2207 року нотаріусом Кучак Н.В. за реєстровим №1164 без використання нотаріального документу.

Вказує, що незважаючи на наявність в матеріалах справи численних доказів в якості додатків до позовної заяви, мотивувальна частина оскаржуваного рішення взагалі не містить мотивів, з яких суд виходив, дійшовши висновків про, начебто, відсутність в матеріалах справи доказів, які б спростовували дану обставину.

Апелянт вважає доведеним та підтвердженим належними та допустимими доказами, що запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій під окремим порядковим номером 1152 не є доказом вчинення приватним нотаріусом Кучак Н.В. 17.05.2007 такої нотаріальної дії як нотаріальне посвідчення Договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, а отже вказаний правочин не створює для ОСОБА_2 жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю в силу положень ст.216,ч.1 ст.220,ч.1 ст.236,ст.657 ЦК України.

Судом при ухваленні рішення не враховані висновки щодо нечинності нотаріальних дій з посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, виконаних без використання спеціального бланка нотаріальних документів, яких дійшов Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 року по справі №644/12815/14-ц; щодо нікчемності правочину через не вчинення нотаріусом посвідчення цього договору за зареєстрованим в реєстрі номером,яких дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року по справі №754/4108/18-ц.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.2-23,том.3).

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що спірний будинок та земельна ділянка вибули з власності позивача незаконно та поза його волею.

Судом не розглянуто законність набуття ОСОБА_3 право власності на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки. Реєстрація домоволодіння та земельної ділянки за ОСОБА_3 порушує права позивача як законного власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Просить рішення суду скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити (а.с.60-68,том.3).

У судове засідання не з`явилися відповідачі: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В., ОСОБА_3 , про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції.

Від особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідачів приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. та ОСОБА_3 .

В силу ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що предметом позовних вимог є визнання за ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння АДРЕСА_3 та витребування даного нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Згідно договору купівлі-продажу від 17.05.2007 р. ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером: 2610100000:11:002:0017, розташовану у АДРЕСА_1 (том 1 а.с.52-55, том.1).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з положень ст.ст. 387, ч.1 ст.392 ЦК України, дійшов висновку про недоведеність позивачем підстав для визнання права власності на спірне майно, беручи до уваги, що правочин, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 нерухоме майно є дійсним, та таким, що створив юридичні наслідки пов`язані з переходом права власті на зазначене нерухоме майно від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд з огляду на таке.

Позивач посилається на нікчемність зазначеного правочину, вважаючи себе власником майна, яке вибуло з його володіння поза його волею.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є також визнання права.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Суд вірно вважав, що договір купівлі-продажу від 17.05.2007, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 спірне майно (домоволодіння АДРЕСА_3 , та земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером: 2610100000:11:002:0017, розташовану у АДРЕСА_1 ) дійсний та є таким, що створив юридичні наслідки пов`язанні з переходом права власті на зазначене нерухоме майно від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

Так, із матеріалів справи встановлено, що договір купівлі-продажу від 17.05.2007р. домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 були предметом судового розгляду у справі №344/1587/16-ц за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В., ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В., про визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, виселення ОСОБА_5 та невідомих осіб з будинковолодіння, вселення ОСОБА_2 у вказане будинковолодіння.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.01.2019 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією 02.04.2019р. та касаційною інстанцією 21.09.2020р., відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, у визнанні права власності на нерухоме майно та витребуванні нерухомого майна з чужого незаконного володіння, у виселенні ОСОБА_5 та невідомих осіб з будинковолодіння та земельної ділянки пл. 0.10 га, що розташовані в в АДРЕСА_1 , у вселенні ОСОБА_2 у вказане будинковолодіння (а.с.157-161 т.1). (а.с.162-166 т.1).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Оспорюючи зазначений договір купівлі-продажу, ОСОБА_2 стверджував, що він не надавав згоди на проведення експертної грошової оцінки нерухомого майна, не укладав жодних договорів купівлі-продажу, не продавав ОСОБА_3 домоволодіння та земельну ділянку, не складав, не підписував і не посвідчував у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Кучак Н.В. жодних договорів.

Під час розгляду вказаної справи судами встановлені такі обставини, що підписи у договорі купівля-продажу домоволодіння та земельної ділянки та інших документах на ім`я приватного нотаріуса Кучак Н.В. виконані саме ОСОБА_2 .

Крім того, судами надана оцінка і діям нотаріуса щодо встановлення особи ОСОБА_2 за паспортом громадянина України серії та номером НОМЕР_1 , виданим 08 квітня 2000 року Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області.

Зазначеним рішенням суду встановлені обставини, які є преюдиційними для розгляду цієї справи.

Отже, слід виходити з того, що ОСОБА_2 відчужив за договором купівлі-продажу будинковолодіння і земельну ділянку на користь ОСОБА_10 , підписавши власноручно договір.

Тому доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що майно вибуло із власності позивача поза його волею, не знайшли свого підтвердження.

Договір виконано і ознак нікчемності його не встановлено.

Отже, ОСОБА_2 не є власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Щодо визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно, то за змістом ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З урахуванням встановлених обставин, а також за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності позивача на домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , підстав для визнання права власності за позивачем на зазначене нерухоме майно немає, а позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, слід виходити з положень статей 317, 318 ЦК України, відповідно до яких власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо змісту та предмету віндикаційного позову та зазначила, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду;враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. (п.37,39,43)

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.

Предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

Згідно положень, визначених у частинах 1,5,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

По суті спору до приватного нотаріуса Кучак Н.В. позовні вимоги не заявлені. Позивач просив зобов`язати нотаріуса, як свідка, надати відповіді на питання. Це зобов`язання не є позовною вимогою по суті спору.

Слід зазначити, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що нотаріуси, які посвідчували договори, не є належними відповідачами за вимогами позивачів, що захищають право власності.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача (приватного нотаріуса Кучак Н.В.) та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Оскільки ОСОБА_2 не доведено його право власності на домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , тому його право не порушено і підстави для задоволення позову про витребування будинку і земельної ділянки з від ОСОБА_3 відсутні.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.

Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374,375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: І. В. Бойчук

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 13 червня 2023 року.