Постанова

від 19.10.2023 по справі 344/1640/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 344/1640/21

провадження № 61-9152 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Атаманюка Б. М. від 04 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Максюти І. О., Бойчука І. В.,

Фединяка В. Д. від 01 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу

ОСОБА_6., ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на будинковолодіння та земельну ділянку, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він відповідно до договору купівлі-продажу від 12 листопада 2004 року був власником домоволодіння

АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки за вказаною адресою кадастровий номер 2610100000:11:002:0017.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року він продав зазначене нерухоме майно ОСОБА_2 , яка в подальшому відчужила його

ОСОБА_4 , а та, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року відчужила це майно ОСОБА_5 .

Позивач вважав, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна

від 17 травня 2007 року є нікчемним, оскільки у встановленому чинним законодавством України порядку не був зареєстрований. При цьому, вказаний договір викладений нотаріусом без використання спеціального бланка нотаріального документа. Від скасування протиправних нотаріальних дій нотаріус ухилився.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на будинковолодіння та земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:11:002:0017, розташовані на АДРЕСА_1 , витребувати вказане нерухоме майно із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 04 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів підстав для визнання права власності на спірне майно, беручи до уваги, що правочин, за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 нерухоме майно, є дійсним, та таким, що створив юридичні наслідки пов`язані з переходом права власності на зазначене нерухоме майно від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Суд зазначив, що позовна заява не містить вимоги про визнання правочину недійсним, а відтак, суд не оцінює зазначений договір купівлі продажу на предмет його дійсності. Суд указав, що ОСОБА_1 вже оспорювався договір купівлі-продажу від 17 травня 2007 року домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 і однією з позовних вимог була вимога про визнання зазначеного договору недійсним. За результатами розгляду цього позову, рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2019 року у цивільній справі № 344/1587/16-ц позивачу в задоволенні позову відмовлено. При цьому, відмовляючи в позові у цивільній справі № 344/1587/16-ц, суд давав оцінку доводам позивача, які є аналогічні доводам, зазначеним в цій справі, зокрема таким як недійсність паспорта громадянина України ОСОБА_1 , недійсність нотаріального бланку. Проте, підстав для задоволення вимог позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу суд не знайшов, цим самим підтвердив дійсність оспорюваного правочину.

Зазначене рішення суду, яке є преюдиційним для розгляду даної справи, було предметом перегляду судів апеляційної та касаційної інстанцій і постановою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишено без змін.

Суди, встановивши, що ОСОБА_1 не є власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , тому вказали, що він не може заявляти вимоги про витребування вказаного майна.

При цьому суди вказали, що позивач, зазначаючи у позові про нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17 травня 2007 року, знаючи, що цей правочин ним оспорювався і йому у позові відмовлено, завідомо вказує у даному позові про обставини, які не відповідають дійсності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач просив зобов`язати приватного нотаріуса ОСОБА_6., як свідка, надати відповіді на питання, проте це зобов`язання не є позовною вимогою по суті спору. При цьому, суд зазначив, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що нотаріуси, які посвідчували договори, не є належними відповідачами за вимогами позивачів, що захищають право власності, посилаючись на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 28 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 344/1640/21 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповно з`ясовано обставини,

що мають значення для справи.

Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, щодо нечинності нотаріальної дії, виконаної без використання спеціального бланка при посвідченні правочинів, для яких чинним законодавством установлено обов`язкову нотаріальну форму.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права,

а саме частини першої статті 220 та частини першої статті 236 ЦК України, зміст яких полягає у нікчемності договору відчуження нерухомого майна, якщо нотаріус не вчиняв посвідчення цього договору, а за вказаним на ньому реєстровим номером міститься запис про вчинення іншої нотаріальної дії - засвідчення справжності підпису.

Вказує, що договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки,

що розташовані у АДРЕСА_1 , зареєстрований 17 травня 2007 року в Державному реєстрі правочинів під реєстровим номером 2092593, виконаний нотаріусом ОСОБА_6. без фактичного вчинення нею на спеціальному бланку нотаріального документу примірнику договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчувального напису із позначенням окремого порядкового номеру «1164», є недійсним з моменту укладання і таким, що не створює для нього і ОСОБА_2 жодних юридичних наслідків. Відтак, він є фактичним власником спірного нерухомого майна.

Посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) Відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; 2) Судами не досліджено зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

(пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 17 травня

2007 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером: 2610100000:11:002:0017, розташовану у АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 52-55).

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є також визнання права.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами

(частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга

статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, у термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19) зазначено, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Верховний Суд вважає, що суди вірно встановили те, що договір купівлі-продажу від 17 травня 2007 року, за яким ОСОБА_1 продав

ОСОБА_2 спірне майно, дійсний та є таким, що створив юридичні наслідки, пов`язанні з переходом права власності на зазначене нерухоме майно від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Так, судами встановлено, що договір купівлі-продажу від 17 травня 2007 року домоволодіння та земельної ділянки по

АДРЕСА_1 був предметом судового розгляду у справі

№ 344/1587/16-ц за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса

Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6., ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, та за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6., про визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, виселення ОСОБА_5

та невідомих осіб з будинковолодіння, вселення ОСОБА_1 у вказане будинковолодіння.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду

від 21 вересня 2020 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, у визнанні права власності на нерухоме майно та витребуванні нерухомого майна із чужого незаконного володіння, у виселенні ОСОБА_5 та невідомих осіб з будинковолодіння та земельної ділянки площею 0,10 га, що розташовані у

АДРЕСА_1 , у вселенні ОСОБА_1 у вказане будинковолодіння (а. с. 157-161, 162-166, т. 1).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

(частина четверта статті 82 ЦПК України).

Судами у справі № 344/1587/16-ц встановлено, що, оспорюючи зазначений договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 стверджував, що він не надавав згоди на проведення експертної грошової оцінки нерухомого майна, не укладав жодних договорів купівлі-продажу, не продавав ОСОБА_2 домоволодіння та земельну ділянку, не складав, не підписував і не посвідчував у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6. жодних договорів.

Суди встановили, що підписи у договорі купівля-продажу домоволодіння та земельної ділянки та інших документах на ім`я приватного нотаріуса ОСОБА_6. виконані саме ОСОБА_1 .

Крім того, судами надана оцінка і діям нотаріуса щодо встановлення особи ОСОБА_1 за паспортом громадянина України серії та номером

НОМЕР_1 , виданим 08 квітня 2000 року Іллічівським РВ Маріупольського

МУ УМВС України в Донецькій області.

Зазначені у судових рішеннях (у справі № 344/1587/16-ц) встановлені обставини, є преюдиційними для розгляду цієї справи.

Договір виконано і ознак нікчемності його не встановлено.

Отже, висновки судів, що ОСОБА_1 не є власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 є вірними.

Щодо визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З урахуванням встановлених судами обставин, а також за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності позивача на домоволодіння та земельну ділянку

по АДРЕСА_1 , тому суди дійшли вірного висновку про те, що підстав для визнання права власності за позивачем на зазначене нерухоме майно немає.

Щодо вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

Відповідно до положень статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18, вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка

незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.

Предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

Згідно з положень, визначених у статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

По суті спору до приватного нотаріуса ОСОБА_6. позовні вимоги не заявлені. Позивач просив зобов`язати нотаріуса, як свідка, надати відповіді на питання. Це зобов`язання не є позовною вимогою по суті спору.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що нотаріуси, які посвідчували договори, є неналежними відповідачами за вимогами позивачів, що захищають право власності.

Верховний Суд погоджується з висновком суду про те, що позов заявлений до неналежного відповідача (приватного нотаріуса ОСОБА_6.) та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, (див. постанови Великої Палати Верховного Суду:

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61 цс 18(пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, провадження

№ 14-392 цс 18 (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, провадження № 14-512 цс 18(пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 372/51/16-ц, провадження № 14-511 цс 18 (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, провадження № 14-626 цс 18 (пункт 39)).

Оскільки ОСОБА_1 не доведено його право власності на домоволодіння та земельну ділянку по

АДРЕСА_1 , тому його право не порушено і підстави для задоволення позову про витребування будинку і земельної ділянки від

ОСОБА_2 відсутні.

Ураховуючи викладене, Верховний Суду вважає, що суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 04 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць