Рішення

від 14.06.2023 по справі 910/4808/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2023Справа № 910/4808/23

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ХАУС РОКФОР" (07400, Київська обл., місто Бровари, вулиця Київська, будинок 312/5) до Приватного науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121 В) про стягнення 634 421,93 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.03.2023 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ХАУС РОКФОР" до Приватного науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС" про стягнення 634 421,93 грн. та 29.03.2023 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору поставки №0709/01 від 07.09.2021 поставив відповідачеві товар, однак останнім не було здійснено оплату товару у розмірі 474600,00 грн, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Враховуючи викладене позивач просить стягнути з відповідача 634 421,93 грн з яких: 474600,00 грн - сума основної заборгованості, 71216,45 грн - пені, 81316,73 грн - інфляційні втрати, 7288,75 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

10.05.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов (направлений засобами поштового зв`язку 04.05.2023), відповідно до якого, останній заперечував проти заявлених позовних вимог з огляду на те, що Договір №0709/01 від 07.09.2021 від Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» підписані представником філії «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», яка діяла на підставі довіреності №5від 28.12.2020.

Як вбачається зі змісту довіреності, вона є чинною по 31.08.2021. Тобто, підписувати Договір, особа, яка їх підписала, не мала повноважень.

Окрім того представник відповідача вказує, що зі змісту договору поставки №0709/01 від 07.09.2021 року який укладений між сторонами не вбачається термін та строк розрахунку за поставлений товар - прокладку горбкувату та контейнери для пакування яєць.

15.05.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджувався із твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

07.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ХАУС РОКФОР" (надалі - Постачальник/позивач) та Приватною науково-виробничою компанії «Інтербізнес» (надалі - Покупець/відповідач) було укладено договір поставки № 0709/01 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язуються в порядку та на умовах. визначених у цьому Договорі, передати партіями у власність Покупцеві прокладку горбкувату та контейнери для пакування яєць (надалі по тексту - Продукція), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити її.

Здача-приймання Продукції здійснюються Сторонами по кількості відповідно до видаткових накладних на Продукцію, по якості - відповідно до вимог, зазначених у Договорі та у відповідності до вимог чинного законодавства України (п. 2.6 Договору).

Відповідно до п. 2.11 Договору, претензії щодо кількості продукції можуть бути пред`явлені Покупцем під час приймання продукції від Постачальника. У випадку нестачі продукції Постачальник зобов`язується допоставити належну кількість продукції в узгодженій сторонами строк, якщо сторони не домовляться про інше.

Розрахунки за поставлену згідно Договору Продукцію здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника у строк, передбачений Специфікацією, яка являється невід`ємною частиною Договору. Якщо інше не передбачено специфікацією (-ями), яка є невід`ємною частиною цього договору, у випадку передоплати Покупець здійснює оплату за Продукцію в наступному порядку: 80% вартості Продукції - попередня оплата до дати поставки Продукції шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який визначений у цьому договорі, 20% вартості Продукції після реєстрації Постачальником податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.2 Договору).

Датою поставки Продукції є дата підписання Покупцем видаткової накладної, якшо інша дата не зазначена в графі «прийнято» під час підпису видаткової накладної уповноваженою особою Покупця (п. 3.3 Договору).

Ціна може погоджуватись, як на кожну поставку Продукції, так і одночасно на декілька поставок (п. 3.4 Договору).

Пунктами 4.1-4.4 Договору сторони погодили, що Продукція поставляється за рахунок/автомобільним транспортом Постачальника.

Базисні умови поставки здійснюється на умовах DAP склад Покупця Черкаська обл., Городищенський р-н. с. Мліїв, вул. Данила Кушніра, буд. 245 та/або Черкаська обл., Городищенський р-н, с. Петропавлівка, вул. Миру, буд. 20, та/або Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Телешівка, вул. Малинова, буд. 1, згідно Правил Інкотермс 2020.

У випадку поставки Продукції за рахунок/автомобільним транспортом Покупця, ціна Продукції зменшується на вартість перевезення, що було включене до ціни Продукції Постачальником.

Днем отримання партії Продукції вважається дата підписання видаткової накладної на дану партію Продукції.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що Продукція поставлена за видатковими накладними, що оформленні між сторонами протягом строку дії Договору, вважається такою, що поставлена на підставі та в межах даного Договору.

Покупець несе відповідальність за своєчасність оплати Продукції за умовами договору У випадку несвоєчасної оплати поставленої Продукції, Покупець від суми замовлення сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день такого прострочення, але не більше 0,1% від суми заборгованості (п. 7.7 Договору).

Положеннями п. 7.11 Договору зокрема передбачено, що Постачальник зобов`язаний зареєструвати податкову накладну згідно чинного законодавства України та надати її Покупцю у встановлений законодавством спосіб.

Цей договір, відповідно до п. 9.5 вступає в силу з моменту його підписання та при наявності відбитка печатки на договорі і є чинним до 31.12.2021 року, разом з тим: в частині поставки Продукції - до повного постачання Постачальником оплаченої Покупцем частини Продукції, в частині розрахунків - до повного проведення Покупцем розрахунків з Постачальником за отриману Продукцію. У випадку, коли жодна із Сторін протягом двох тижнів до закінчення терміну дії даного Договору не заявила про намір його розірвати Договір щоразу вважається таким, що діє на наступний період - 1 (один) календарний рік на умовах передбачених даним Договором, проте не більше, ніж на 3 (три) календарні роки від дня первісного укладення Договору.

На підставі видаткових накладних: №1 від 28.01.2022 на суму 289 800,00 грн, № 2 від 12.02.2022 на суму 289800,00 грн, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято прокладку бугорчату №20 для пакування яєць у кількості 280 000 шт. Вищевказані накладна підписані з боку сторін без зауважень та скріплені їх печатками.

Окрім того у підтвердження поставки товару позивачем долучено товарно-транспортні накладні від 28.01.2022 та від 12.02.2022, а також долучено податкові накладні від 28.01.2022 та від 12.02.2022 на суму 289 800,00 грн відповідно.

Як вказує позивач та не заперечується відповідачем, останнім було здійснено часткові оплати на загальну суму 105 000,00 грн., а саме за платіжним дорученням №9988466391 від 22.02.2022 на суму 55 000,00 грн та за платіжним дорученням №9988466814 від 04.05.2022 на суму 50 000,00 грн.

Оскільки відповідач не сплатив усю суму за поставлений товар, позивачем було виставлено відповідачеві вимогу про сплату боргу на суму 474 600,00 грн зі строком оплати до 27.03.2023. Разом з тим доказів направлення останньої позивачем до матеріалів справи долучено не було.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по сплаті за поставлений товар.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що розрахунки за поставлену згідно Договору Продукцію здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника у строк, передбачений Специфікацією, яка являється невід`ємною частиною Договору. Якщо інше не передбачено специфікацією (-ями), яка є невід`ємною частиною цього договору, у випадку передоплати Покупець здійснює оплату за Продукцію в наступному порядку: 80% вартості Продукції - попередня оплата до дати поставки Продукції шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який визначений у цьому договорі, 20% вартості Продукції після реєстрації Постачальником податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних.

Матеріали справи не містять доказів, що поставка позивачем товару відбувалась на умовах передоплати як і не містять специфікацію у якій було б передбачено строк оплати.

Разом з тим відповідачем не заперечується отримання товару, проте останній заперечує в частині виникнення обов`язку у останнього з оплати за поставлений товар оскільки такий строк не встановлений, а також вказує, що Договір №0709/01 від 07.09.2021 від Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» підписані представником філії «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», яка діяла на підставі довіреності №5 від 28.12.2020, яка у свою чергу була чинною по 31.08.2021, а відтак повноважень на підписання Договору, особа, яка їх підписала, не мала.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Оскільки на підставі видаткових накладних: №1 від 28.01.2022 на суму 289 800,00 грн, № 2 від 12.02.2022 на суму 289800,00 грн, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято прокладку бугорчату №20 для пакування яєць у кількості 280 000 шт., а відповідно до п. 4.4 Договору, днем отримання партії Продукції вважається дата підписання видаткової накладної на дану партію Продукції, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, що поставка позивачем товару відбувалась на умовах передоплати, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок з оплати товару за видатковою накладною №1 від 28.01.2022 на суму 289 800,00 грн - 28.01.2022 та за видатковою накладною № 2 від 12.02.2022 на суму 289800,00 грн - 12.02.2022.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок за договором поставки щодо передачі відповідачу товару виконав, що підтверджується видатковими та товарно - транспортними накладними.

Відповідачем у свою чергу оплату за поставлений товар не здійснив у повному обсязі, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Твердження відповідача, що договір був підписаний не уповноваженою особою оскільки підписані представником філії «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», яка діяла на підставі довіреності №5 від 28.12.2020, яка у свою чергу була чинною по 31.08.2021, а відтак повноважень на підписання Договору, особа, яка їх підписала, не мала, не знайшли свого підтвердження з тих підстав, що відповідачем не надано жодних доказів у підтвердження вищевикладеного як і не надано довіреність №5 від 28.12.2020.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення 474600,00 грн - сума основної заборгованості підлягають задоволенню.

Окрім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача 71216,45 грн - пені, 81316,73 грн - інфляційні втрати, 7288,75 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що останній здійснено вірно з огляду на що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 7 288,75 грн

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що вони виконані невірно та за розрахунком суду з врахуванням заявленого позивачем періоду розмір інфляційних втрат становить 76679,93 грн. в іншій частині слід відмовити.

За порушення зобов`язання щодо оплати позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 71 216,45 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Покупець несе відповідальність за своєчасність оплати Продукції за умовами договору У випадку несвоєчасної оплати поставленої Продукції, Покупець від суми замовлення сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день такого прострочення, але не більше 0,1% від суми заборгованості (п. 7.7 Договору).

За частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як установлено судом, у відповідача виник обов`язок з оплати товару за видатковою накладною №1 від 28.01.2022 на суму 289 800,00 грн - 28.01.2022 (включно) та за видатковою накладною № 2 від 12.02.2022 на суму 289800,00 грн - 12.02.2022 (включно).

У свою чергу, відповідач заперечуючи щодо нарахування пені посилається на частину шосту статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

При цьому, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Наведеним спростовуються заперечення відповідача проти нарахування позивачем пені поза межами позовної давності, оскільки вказаними вище нормами продовжено строк нарахування пені та строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.

Отже, подавши позов 28.03.2023 року, позивач не пропустив строк позовної давності по вимогам про стягнення пені, оскільки карантин не закінчився.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, суд встановив, що він виконаний вірно та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі 71 216,45 грн.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення розміру позовних вимог, судовий збір, який підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121 В, код ЄДРПОУ 01200244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД ХАУС РОКФОР" (07400, Київська обл., місто Бровари, вулиця Київська, будинок 312/5, код ЄДРПОУ 41943199) 474600 (чотириста сімдесят чотири тисячі шістсот) грн. 00 коп. - сума основної заборгованості, 71216 (сімдесят одна тисяча двісті шістнадцять) грн. 45 коп. - пені, 76679 (сімдесят шість тисяч шістсот сімдесят дев`ять) грн. 93 коп - інфляційні втрати, 7288 (сім тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 75 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 9446 (дев`ять тисяч чотириста сорок шість) грн 78 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2023.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ