Постанова

від 13.06.2023 по справі 193/1377/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/130/23 Справа № 193/1377/20 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року м.Кривий Ріг

Справа 193/1377/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Тимофєєва В.О.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Дєлов Віталій Вікторович, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року, яка постановлена суддею Кащуком Д.А. у селищі Софіївка Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 вересня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 09 грудня 2017 року він з відповідачкою уклали договір позики у простій письмовій формі, оформивши боргову розписку, яка була написана власноруч відповідачкою.

Позивач вказує, що він пропонував оформити позику нотаріально під заставу майна, оскільки сума була занадто великою, проте, син відповідачки запропонував оформити договір позики з його батьками та надати грошові кошти їм під заставу їх майна. Оскільки оформлення договору позики під заставу потребувало часу та додаткових коштів, позивач погодився надати грошові кошти не особисто ОСОБА_3 , а його матері - ОСОБА_2 .

Згідно розписки позивач передав відповідачці в борг грошові кошти у сумі 2 000 000, 00 грн. строком на два дні, тобто до 11 грудня 2017 року.

Внаслідок того, що у відповідачки були якісь труднощі, вона не мала змоги повернути грошові кошти, тому 26.02.2018 року сторони письмово продовжили строк повернення боргу до 01 березня 2018 року.

Відповідачка добровільно кошти не повернула в зазначений термін, позивач неодноразово звертався до відповідачки та її сина, оскільки вона брала гроші для свого сина, з приводу повергнення боргу.

У зв`язку з тим, що на момент подання позову відповідачка грошові кошти не повернула, позивав просив суд позов задовольнити та стягнути з відповідачки на його користь за договором позики від 09 грудня 2017 року грошові кошти у сумі 2 000 000,00 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09 грудня 2017 року в розмірі 2 000 000 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу та 5675 гривень 40 копійок витрат на сплату судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави недоплачену суму судового збору при зверненні до суду в розмірі 5255 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Дєлов В.В., ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення справи та невідповідність висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Зазначає, що, враховуючи суму позову, між позивачем та відповідачкою повинен був укладатися договір позики у письмовій формі, як того вимагає стаття 1047 ЦК України.

Наполягає на тому, що судом першої інстанції невірно зазначено, що позивачем доведено факт укладення відповідного договору позики між сторонами по справі, проте, відповідачка такого договору не підписувала, в матеріалах справи відсутній договір позики.

Вважає, оскільки судом першої інстанції не було досліджено існування договору позики між сторонами у справі, необхідно аналізувати розписки, а саме у розписці від 09 грудня 2017 року міститься тільки один, на її думку, підроблений підпис невідомої особи, тому що відсутня деталізація підписанта, а підпису сина відповідачці, як і підписів свідків розписка не містить взагалі.

Крім того, вказує, що розписки не містить основних умов боргових зобов`язань.

Покази свідків не містять чітких даних щодо суми грошових коштів, які передавались та на виконання яких правовідносин це начебто відбувалось.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Шаврова Н.М. зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Також, зазначає, що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн., які просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_2 та її представника - адвоката Дєлова В.В., які, кожен окремо, наполягали на доводах апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шаврову Н.М., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 грудня 2017 року ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 узяли в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 000 000 (два мільйона) гривень, які ОСОБА_2 зобов`язалася повернути до 11 грудня 2017 року, про що зазначено у розписці від 09.12.2017 року, яку написала та підписала ОСОБА_2 (т. 1 а.с.6).

В розписці від 26 лютого 2018 року, написаній та підписаній ОСОБА_2 , зазначено, що її син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язується повернути борг в розмірі 2 000 000 грн. (т. 1 а.с.7).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, а саме: факту укладення договору та факту передачі позивачем коштів позичальнику на вказаних в розписці умовах, тобто виконання ним умов договору. Врахував, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконанні зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отриманні у позику, не повернуті та, відповідно до ст. 294 ЦК України, презумпцію правомірності правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики з огляду на наступне.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Факт укладення між сторонами договору позики підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 09 грудня 2017 року, якою вона підтвердила отримання разом із сином ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 2 000 000 (два мільйона) гривень та зобов`язалася їх повернути до 11 грудня 2017 року (т. 1 а.с.6), що узгоджується із написаною нею ж розпискою від 26 лютого 2018 року (т. 1 а.с.7).

Оскільки, відповідачкою ОСОБА_2 заперечувався факт складання зазначених розписок, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року призначено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно Висновку експерта №7150-22 від 10 квітня 2023 року, підписи від імені ОСОБА_2 у розписках від 09 грудня 2017 року та від 26 лютого 2018 року виконано ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_2 ).

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Згідно частини другої статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.

Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб`єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов`язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім`я (найменування) кредитора та боржника; суб`єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов`язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов`язання; місце виконання зобов`язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника. дату і місце складення розписки.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 видала розписку позивачеві ОСОБА_1 , як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов`язань.

Отже, відповідачка ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути борг, а ОСОБА_1 - прийняти виконання особисто, оскільки інше не встановлено договором.

Дослідивши боргову розписку від 09 грудня 2017 року, яка містить зобов`язання однієї особи - ОСОБА_2 повернути іншій особі - ОСОБА_1 у визначений строк визначену суму грошей, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вона є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договору позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов`язання відповідачкою щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 1049 ЦК України.

При цьому, відповідачка ОСОБА_2 жодним чином не обґрунтувала доводи про те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо укладення договору позики, зокрема, не навела обставин та правових підстав складання нею цієї розписки.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 борг за договором позики не повернула, а отже, свої зобов`язання не виконала, що підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідачку обов`язку з повернення боргу за цим правочином у розмірі 2 000 000,00 грн., й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Згідно п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За результатами розгляд справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України.

Зокрема, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджуються здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робі, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги (п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, за надання професійної правничої допомоги за Договором про надання юридичної (правничої) допомоги від 10 січня 2022 року та Акту прийому-передачі наданих послуг до цього Договору, сторонами визначено, що вартість послуг за цим Договором становить 25 000,00 грн. та ці витрати у повному обсязі сплачені позивачем, що підтверджено квитанціями від 10 січня 2022 року та від 14 лютого 2022 року (т. 2 а.с. 213-216, 228-229), а також Актом прийому-передачі наданих послуг від 12 червня 2023 року та квитанцією №86 від 13 червня 2023 року.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 25 000,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Дєлов Віталій Вікторович,- залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 червня 2023 року.

Головуючий:

Судді: