Постанова

від 21.02.2024 по справі 193/1377/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 193/1377/20

провадження № 61-10494св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Дєловим Віталієм Вікторовичем, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року у складі судді Кащук Д. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 09 грудня 2017 року він з ОСОБА_2 уклали договір позики у простій письмовій формі, оформивши боргову розписку, яка була написана власноруч станньою.

Позивач вказував, що він пропонував оформити позику нотаріально під заставу майна, оскільки сума була занадто великою, проте, син ОСОБА_2 запропонував оформити договір позики з його батьками та надати грошові кошти їм під заставу їх майна. Оскільки, оформлення договору позики під заставу потребувало часу та додаткових коштів, він погодився надати грошові кошти не особисто ОСОБА_3 , а його матері - ОСОБА_2 .

Згідно з розпискою він передав відповідачу у борг грошові кошти у сумі 2 000 000 грн строком на два дні, тобто до 11 грудня 2017 року.

Внаслідок того, що у відповідача були якісь труднощі, вона не мала змоги повернути грошові кошти, тому 26 лютого 2018 року сторони письмово продовжили строк повернення боргу до 01 березня 2018 року.

Відповідач добровільно кошти не повернула у зазначений строк, хоча він неодноразово звертався до неї та її сина, оскільки вона брала гроші для свого сина, з приводу повернення боргу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 за договором позики від 09 грудня 2017 року грошові кошти у сумі 2 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09 грудня 2017 року у розмірі 2 000 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач довів факт укладення договору позики та факт передачі коштів ОСОБА_2 на вказаних в розписці умовах, тобто виконання ним умов договору. При цьому, позичальником не виконанні зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отриманні у позику, не повернуті.

При цьому, суди встановили справжню природу договірних відносин і відхилили доводи відповідача про те, що згоди на укладення договору позики між ними досягнуто не було, як безпідставні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили дійсну природу правовідносин сторін та не врахували, що жодний письмовий договір позики між сторонами укладено не було. Вважає, що розписка може доводити тільки факт передачі коштів на підставі укладеного письмового договору позики, проте такий між сторонами не укладався.

Вважає, що надана позивачем суду розписка є підробленою, оскільки не містить ні підпису її сина (який за обставинами справи був фактичним учасником правовідносин), ні свідків.

Зазначає, що, оскільки договір мав укладатися у письмовому вигляді, то не можна доводити факт передачі коштів поясненнями свідків.

Позивач не міг законно передати їй суму коштів у розмірі 2 000 000 грн готівкою, оскільки Національний банк України обмежив готівкові розрахунки між фізичними особами до 50 000 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, які забезпечили повний та всебічний розгляд справи, встановили дійсні обставини, що склалися між сторонами, зробивши законні та обґрунтовані висновки, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

22 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У розписці, яку написала та підписала ОСОБА_2 09 грудня 2017 року зазначено: «Я, ОСОБА_2 і мій син ОСОБА_3 беремо у борг у ОСОБА_1 2 000 000 грн (два мільйони гривень). Зобов`язуюсь віддати 11. 12. 2017 року паспортні дані, 9.12.2017 р. підпис» (том 1, а. с. 6).

У розписці від 26 лютого 2018 року, написаній та підписаній ОСОБА_2 , зазначено, «Я, ОСОБА_2 що мій син ОСОБА_3 01.03. 2018 року зобов`язується віддати борг у розмірі 2 000 000 грн. 26.02.2018, підпис» (том 1, а. с. 7).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 квітня 2023 року № 7150-22, який складений на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, підписи від імені ОСОБА_2 у розписках від 09 грудня 2017 року та від 26 лютого 2018 року виконано ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики. Це підтверджується наданою позивачем розпискою, яка містить усі необхідні умови, що вказують на правовідносини позики, умови яких ОСОБА_2 не виконала, тому суди правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення боргу.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не було укладено письмового договору позики, а розписка не може доводити саме укладення такого правочину, є безпідставними, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей

Посилання заявника на те, що надана позивачем суду розписка є підробленою, оскільки не тільки нею не підписана, а й не містить підпису її сина (який за обставинами справи був фактичним учасником правовідносин) та свідків, не заслуговують на увагу, оскільки боржником у даному випадку є саме ОСОБА_2 , яка отримала кошти та написала власноруч відповідну розписку, тому підписів інших осіб у цій розписці не вимагалося.

При цьому, факт власноручного написання та проставлення підпису у розписці підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, яка була проведена у межах цієї справи.

Колегія суддів не бере дог уваги та не перевіряє посилання заявника на порушення позивачем правил Національного банку України щодо обігу готівкових коштів між фізичними особами, оскільки позика надана не через банківську операцію, а особисто, відповідачу на підставі договору позики між фізичними особами.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстав для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, як просить заявник у касаційній скарзі, немає, оскільки Верховний Суд залишає судові рішення про задоволення позову без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Дєловим Віталієм Вікторовичем, - залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець