Постанова

від 06.06.2023 по справі 947/7471/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/929/23

Справа № 947/7471/20

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, -

в с т а н о в и в:

Уквітні 2020року ОСОБА_3 звернулася досуду зпозовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, в якомупросила:

- визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 сестри ОСОБА_4 право власності на спадкове майно 1/2 частини земельної ділянки (загальною площею 0,0576 га.), кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з володіння відповідачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 ;

- встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого судове рішення є підставою для скасування запису № 15758775 від 02.08.16. про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:39:008:0007 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрації 1/2 частини земельної ділянки за ОСОБА_3 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина. Під час оформлення спадщини позивач дізналася, що сестрі належить частина земельної ділянки, яка не була належно оформлена через судові спори.

Як стало відомо позивачу, 01 квітня 2016 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення по цивільній справі № 520/18028/14-ц, яким визнав за ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_2 права власності в рівних частках (по 1/2 частці за кожною) на земельну ділянку, площею 0,0576 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

30 травня 2016 року апеляційний суд Одеської області рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року в частині визнання права власності на 1/2 частки спірної земельної ділянки за ОСОБА_4 скасував, та ухвалив нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 відмовив, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив повністю, та визнав за ОСОБА_2 право власності на всю спірну земельну ділянку.

ОСОБА_4 оскаржила рішення апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року в касаційному порядку та постановою Верховного суду України від 28 лютого 2018 року рішення апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року було скасовано, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року було залишено без змін.

Позивач зазначає, що звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу з проханням про включення спірної частки земельної ділянки до спадкового майна та оформлення позивачці прав власності в порядку спадкування, проте, постановою нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на спадщину позивачці було відмовлено, оскільки спірна частка земельної ділянки відчужена відповідачці ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що належна її сестрі 1/2 частка спірної земельної ділянки вибула з її володіння на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 30.05.2016 року, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного суду України від 28.02.2018 року поза волею її сестри, та таким чином, вважає, що її права та інтереси як спадкоємиці після смерті сестри підлягають захисту в судовому порядку.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_3 задоволений частково.

Витребувано 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з володіння відповідачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Встановленопорядок виконання рішення, відповідно доякого данесудове рішенняє підставоюдля скасуваннязапису №15758775від 02.08.16р. проправо власності ОСОБА_1 наземельну ділянку,розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номер 5110136900:39:008:0007у Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майнота реєстрації 1/2 частини земельної ділянки за ОСОБА_3 .

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянти зазначають, що суд першої інстанції неповно встановив та з`ясував всі обставини справи, а саме, що ОСОБА_2 на час укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу була власником земельної ділянки та мала право її відчуження, ОСОБА_1 не знала про наявність справ у судах стосовно земельної ділянки і тому є добросовісним набувачем. Апелянти вважають, що майно не може бути витребувано, оскільки при житті ОСОБА_4 не зареєструвала своє право власності на 1/2 частини земельної ділянки. Крім того, суд не прийняв до уваги, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу від 15 березня 2021 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Гірняк Л.А. для розгляду справи (а.с. 49 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суд від 06 квітня 2021 року провадження у справі з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було відкрито (а.с. 58, зв.б. т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2021 року справа призначена до розгляду (а.с. 69 т. 2).

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_5 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 100, зв.б. т. 2).

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів,з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 101, зв.б. т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 06 червня 2023 року (а.с. 102, зв.б. т. 2).

В судове засідання призначене на 06 червня 2023 року ОСОБА_3 та її представник не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 104-105 т. 2).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Сєдової Л.П., представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81ЦПК України,передбачено,що кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 24.12.2018 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №13382.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну її 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0576 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлої на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2016 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0576 га, за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.05.2012 року, кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0576 га, за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.05.2012 року, кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, оформлений на померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року вказане рішення Київського районного суду м. Одеси було скасовано в частині визнання права власності на 1/2 частки спірної земельної ділянки за ОСОБА_4 , та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі, та визнано за ОСОБА_2 право власності на всю спірну земельну ділянку.

Постановою Верховного Суду України від 28 лютого 2018 року рішення апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року було скасовано, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2016 року залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, суд першої інстанції виходив з наступного.

У відповідності зі ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Судом вірно встановлено, що спадкоємицею майна померлої ОСОБА_4 є її сестра ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , та свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 , а також матеріалами спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців та починається з часу відкриття спадщини.

В установлений законом строк, 17.01.2019 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Горецької В.М. із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим приватним нотаріусом було заведено спадкову справу № 2-2019, копія якої була витребувана судом.

Однак, постановою приватного нотаріуса № 167/02-31 від 09.08.2019 року у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на спірну частку земельної ділянки позивачу було відмовлено, оскільки спірна частка земельної ділянки була відчужена третій особі, а саме відповідачу ОСОБА_1 .

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» (пункт 23) передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.

Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сизоненко Д.В. від 02.08.2016 року, ОСОБА_2 продала та передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, площею 0,0576 га, в тому числі по угіддям: 0,0040 га під проїздами, проходами та площадками, 0,0206 га під проїздами, проходами та площадками, 0,0032 га під зеленими насадженнями, 0,0298 га під зеленими насадженнями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наданих копій документів від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сизоненко Д.В. вбачається, що на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 30.05.2016 року було здійснено перереєстрацію спірної земельної ділянки з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Відповідно дочастини першоїстатті 388ЦК Україниякщо майноза відплатнимдоговором придбанев особи,яка немала правайого відчужувати,про щонабувач незнав іне мігзнати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: і) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно u володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею».

Судом вірно встановлено, що оскільки належна сестрі позивачки 1/2 частина спірної земельної ділянки вибула з її власності на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду України від 28 лютого 2018 року, вказана спірна частина земельної ділянки вибула з володіння сестри позивачки поза її волею, і її витребування вправі здійснювати правонаступники (спадкоємці) на підставі статті 388 ЦК України.

Щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності, судом зазначено наступне.

Згідно вимог ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом вірно встановлено, що строк позовної давності позивачем пропущений не був, оскільки перебіг строку позовної давності почався лише після смерті сестри позивача, а саме з 22 грудня 2018 року, а позовна заява була подана ОСОБА_3 03 квітня 2020 року.

Щодо позовних вимог позивача в частині встановлення порядку виконання рішення, відповідно до якого судове рішення є підставою для скасування запису № 15758775 від 02.08.16. про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:39:008:0007 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрації 1/2 частини земельної ділянки за ОСОБА_3 , суд дійшов до вірного висновку про їх законність та обґрунтованість, так як в інший спосіб права позивача відновити не можливо.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та з ними погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції неповно встановив та з`ясував всі обставини справи, а саме, що ОСОБА_2 на час укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу була власником земельної ділянки та мала право її відчуження, ОСОБА_1 не знала про наявність справ у судах стосовно земельної ділянки і тому є добросовісним набувачем, є необґрунтованими та спростовуються наявними у справі доказами, а саме тим що, у договорі купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зазначено, що право власності ОСОБА_2 на відчужувану земельну ділянку виникло на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 30.05.2016 року, яке набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції (а.с. 17-19 т. 1, а.с. 3-5 т. 2).

Більш того, належна сестрі позивачки спірна частина земельної ділянки вибула з її власності на підставі рішення апеляційного суду Одеської області, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду України, тобто вказана спірна частина земельної ділянки вибула з володіння сестри позивачки поза її волею, яку вправі витребувати правонаступники.

Доводи про те, що майно не може бути витребувано, оскільки при житті ОСОБА_4 не зареєструвала своє право власності на 1/2 частини земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

При цьому, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд повинен самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц.

З урахуваннямвикладеного,судова колегіяв повномуобсязі погоджуєтьсяз висновкамисуду першоїінстанції прозаконні підставивитребування 1/2 частини земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Доводи про те, що суд не прийняв до уваги, що позивачем пропущений строк позовної давності, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом строк позовної давності не пропустив, так як перебіг строку позовної давності почався з 22 грудня 2018 року, після смерті сестри позивача, а з позовною заявою ОСОБА_3 звернулася до суду 03 квітня 2020 року, про, що зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, з висновками якого погоджується і колегія суддів.

Також колегія суддів звертає увагу, що також в межах трирічного строку заявлені позовні вимоги, після того, як право власності ОСОБА_3 було відновлено на підставі постанови Верховного Суду від 28.02.2018 року.

Крім того,вказані доводизводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France(Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 14 червня 2023 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Є.С. Сєвєрова

---

Т.В. Цюра