Ухвала

від 16.10.2023 по справі 947/7471/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

Іменем України

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 947/7441/20

провадження № 61-10104ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, встановлення порядку виконання рішення,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, просила: визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 сестри ОСОБА_4 право власності на спадкове майно - 1/2 частину земельної ділянки (загальною площею 0,0576 га), кадастровий номер 5110136900:39:008:0007, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка); витребувати 1/2 частину цієї земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 ; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого судове рішення є підставою для скасування запису від 02 серпня 2016 року № 15758775 про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрації 1/2 частини цієї земельної ділянки за ОСОБА_3 .

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина. Під час оформлення спадщини вона дізналася, що сестрі належить частина спірної земельної ділянки, яка не була належно оформлена через судові спори.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року у цивільній справі № 520/18028/14-ц за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнано право власності в рівних частинах (по 1/2 частині) на спірну земельну ділянку.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року в частині визнання права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки за ОСОБА_4 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4 , позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на всю спірну земельну ділянку.

ОСОБА_4 оскаржила постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року - залишено без змін.

Вона звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу з проханням про включення спірної частини земельної ділянки до спадкового майна та оформлення права власності в порядку спадкування, проте, постановою нотаріуса у виданні свідоцтва про право власності на спадщину відмовлено, оскільки спірна частка земельної ділянки відчужена ОСОБА_1 .

Належна її сестрі 1/2 частина спірної земельної ділянки вибула з її володіння на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року, яке скасовано постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року поза волею її сестри, тому її права та інтереси, як спадкоємиці після смерті сестри, підлягають захисту в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, позов задоволено частково.

Витребувано 1/2 частину спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого це судове рішення є підставою для скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2016 року № 15758775 про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування реєстрації права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки за ОСОБА_3 .

Задовольнивши частково позов ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого.

Позовна давність не пропущена, оскільки її перебіг почався після смерті сестри позивачки, а саме з 22 грудня 2018 року, а позовну заяву ОСОБА_3 подала 03 квітня 2020 року.

Щодо позовних вимог позивачки в частині встановлення порядку виконання рішення, відповідно до якого судове рішення є підставою для скасування запису від 02 серпня 2016 року № 15758775 про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування реєстрації права власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки за ОСОБА_3 , суди дійшли висновку про їх законність та обґрунтованість, оскільки право позивачки в інший спосіб відновити неможливо.

Суди дійшли висновку, що належна сестрі позивачки 1/2 частина спірної земельної ділянки вибула з її власності на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року, яке скасовано постановою Верховного суду України від 28 лютого 2018 року, тому 1/2 частина спірної земельної ділянки вибула з володіння сестри позивачки поза її волею, і на підставі статті 388 ЦК України правонаступники (спадкоємці) можуть її витребувати.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про смерть від 24 грудня 2018 року серії НОМЕР_1 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №13382 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину спірної земельної ділянки, що належала їй на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року скасовано в частині визнання права власності на 1/2 часину спірної земельної ділянки за ОСОБА_4 , ухвалено нове рішення про відмову в позові, визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2016 року залишено без змін.

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 , серія НОМЕР_2 , та свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серія НОМЕР_3 , матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 спадкоємицею майна померлої ОСОБА_4 є її сестра ОСОБА_3 .

В установлений законом строк - 17 січня 2019 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Горецької В. М. із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим приватний нотаріус завела спадкову справу № 2-2019.

Постановою приватного нотаріуса від 09 серпня 2019 року № 167/02-31 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 1/2 частину спірної земельної ділянки позивачці відмовлено, оскільки ця частина земельної ділянки відчужена третій особі - ОСОБА_1 .

Відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сизоненко Д. В. від 02 серпня 2016 року, ОСОБА_2 продала та передала у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Згідно з витребуваних у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сизоненко Д. В. копій документів на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року здійснено перереєстрацію права власності на спірну земельну ділянку з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу, та підстави оскарження

У липні 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Недоліки касаційної скарги усунено.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року право на спадщину на нерухоме майно виникає у спадкоємця в тому випадку, якщо спадкодавець за життя набув право власності на нерухоме майно шляхом державної реєстрації такого права. Тому майно не може бути витребувано, оскільки відповідно до статті 125 ЗК України ОСОБА_4 за життя не зареєструвала своє право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.

Суд витребував 1/2 частину земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , яка померла, отже, її правоздатність припинена.

Рішенням суду не визнано право власності на майно за ОСОБА_3 , тому відповідно до статті 388 ЦК України вона не може витребовувати це майно.

Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/4689/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 127/17971/15-ц.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: і) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно u володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що належна сестрі позивачки 1/2 частина спірної земельної ділянки вибула з її власності на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано постановою Верховного Суду України від 28 лютого 2018 року, то ця спірна частина земельної ділянки вибула з володіння сестри позивачки поза її волею, і її витребування можуть здійснювати правонаступники (спадкоємці) на підставі статті 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення суду є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності на майно, набути раніше на законних підставах.

Доводи заявників про те, що позивачка не може витребовувати частину земельної ділянки, оскільки її сестра у встановленому законом порядку не зареєструвала своє право власності за життя, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Відповідно до статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналіз вказаних статей дає підстави для висновку, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 у справі № 916/675/15.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання заявників на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 127/17971/15-ц сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/4689/16-ц не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, зазначена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в касаційній скарзі, не підтвердилася.

У касаційній скарзі немає обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а зводиться до незгоди заявниць з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

Висновки

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи заявників про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, провадження № 14-636цс18, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння, встановлення порядку виконання рішення відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко