Постанова

від 24.05.2023 по справі 706/187/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/712/23Головуючий по 1 інстанціїСправа № 706/187/22 Категорія: 302020100 Олійник М.Ф. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.

За участю секретаря Вінник І.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ФГ «ГОЛДЕН»;

третя особа - виконавчий комітет Христинівської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відео конференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плаксія Романа Володимировича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Олійника М.Ф. у приміщенні Христинівського районного суду Черкаської області 13.03.2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ГОЛДЕН», третя особа: виконавчий комітет Христинівської міської ради про визнання відсутнім права оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації іншого речового права та припинення права оренди на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки, -

в с т а н о в и в :

17.02.2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом з врахуванням уточнень позовних вимог до ФГ «ГОЛДЕН», третя особа: виконавчий комітет Христинівської міської ради про визнання відсутнім права оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації іншого речового права та припинення права оренди на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки.

В обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЧР № 124424 від 16.07.2004 року належала земельна ділянка площею 3,3349 га, з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130.

За договором оренди землі від 01.06.2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН», земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 було передано в оренду ФГ «ГОЛДЕН» строком на 10 років.

22.11.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди), яке виникло до 01.01.2013 року, за номером 17685842. Того ж дня в Державному реєстрі прав проведено припинення іншого речового права (права оренди) за номером запису 17685842 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 25.10.2016 року, укладеної між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН».

20.12.2016 року між ОСОБА_3 та нею було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, який був посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М., за яким у її власність перейшла земельна ділянка площею 3,3349 га з кадастровим номером 7124688000:02.002:0130, та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про її право власності за номером 18170758.

Із інформаційної довідки від 15.02.2022 року позивачу стало відомо, що 10.01.2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Верхняцької селищної ради Христинівського району Діденком В.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди) за номером 18576629 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 строком на 25 років. Підставою для державної реєстрації стали договір оренди землі від 13.08.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ФГ «ГОЛДЕН», та додаткова угода від 20.12.2016 року, укладена нею з ФГ «ГОЛДЕН».

Також ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія ІІІ-ЧР № 020625 від 01.08.2003 року належала земельна ділянка площею 3,4454 га з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129.

За договором оренди землі від 01.06.2011 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН», земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 було передано в оренду ФГ «ГОЛДЕН» строком на 25 років.

07.11.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди), яке виникло до 01.01.2013 року, за номером 17401036. Того ж дня в Державному реєстрі прав проведено припинення іншого речового права (права оренди) за номером запису 17401036 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 25.10.2016 року, укладеної між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН».

20.12.2016 року між ОСОБА_3 та нею було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, що був посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М., за яким у її власність перейшла земельна ділянка площею 3,4454 га з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про її право власності за номером 18169824.

Із інформаційної довідки від 15.02.2022 року позивачу стало відомо, що 10.01.2017 року державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди) за номером 18580892 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 строком на 25 років. Підставою для державної реєстрації стали договір оренди землі від 13.08.2007 року та додаткова угода від 22.12.2016 року, укладені між нею та ФГ «ГОЛДЕН».

Жодних договорів оренди землі з ФГ «ГОЛДЕН» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129 вона не укладала та нікого на це не уповноважувала.

20.12.2016 року позивач на підставі нотаріально посвідчених договорів міни (обміну) отримала у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129, право власності на які було зареєстровано в Державному реєстрі прав, а також на момент міни (обміну) на дані земельні ділянки було припинено право оренди відповідача.

Оскільки на момент укладення договорів міни (обміну) земельних ділянок від 20.12.2016 року договори оренди землі від 01.06.2011 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129 були достроково припинені, а вона жодних договорів оренди щодо цих ділянок з відповідачем не укладала, то у ФГ «ГОЛДЕН» відсутнє право оренди на вказані земельні ділянки.

Договори оренди землі, які стали підставою для державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки, були укладені задовго до набуття нею права власності на ці ділянки, а також предметом цих договорів були інші земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0171 та 7124688000:02:001:0235, які до 20.12.2016 року належали їй, однак після обміну перейшли у власність ОСОБА_3 .

Оскільки договори оренди землі від 13.08.2007 року за згодою сторін або за рішенням суду не було розірвано, то після переходу права власності на орендовані земельні ділянки до ОСОБА_3 перейшли права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки - позивача, за чинними договорами оренди. Тому з 20.12.2016 року (дата вчинення договорів міни) відбулася фактична заміна сторони договорів оренди землі від 13.08.2007 року на земельні ділянки, а саме: орендодавця ОСОБА_1 в силу закону замінено на ОСОБА_3 .

За змістом додаткових угод від 20.12.2016 року та від 22.12.2016 року про внесення змін до договорів оренди землі від 13.08.2007 року ці угоди укладалися в зв`язку із вчиненням договорів міни від 20.12.2016 року з реєстровими номерами 5601 та 5597, а тому угоди укладалися вже після заміни сторони-орендодавця договорів оренди землі від 13.08.2007 року, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0171 та 7124688000:02:001:0235.

На момент укладення додаткових угод від 20.12.2016 року та від 22.12.2016 року згоди належних сторін договорів оренди землі від 13.08.2007 року щодо внесення змін не було, зокрема, ОСОБА_3 , тому підписані нею додаткові угоди від 20.12.2016 року та від 22.12.2016 року не породжують жодних правових наслідків.

10.01.2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено записи про інше речове право (право оренди) № 18576629 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000.02:002:0130 та № 18580892 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 за ФГ «ГОЛДЕН». Належні їй земельні ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав (без укладених договорів). Перебування у фактичному користуванні відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129 та державна реєстрація права оренди за ним на підставі неукладених між сторонами договорів оренди порушує її права та законні інтереси на розпорядження її власністю - земельними ділянками.

Позивач просила визнати відсутнім право оренди ФГ «ГОЛДЕН» на земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права від 10.01.2017 року № 18576629 та припинити право оренди ФГ «ГОЛДЕН» на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права від 10.01.2017 року № 18580892 та припинити право оренди ФГ «ГОЛДЕН» на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129; зобов`язати ФГ «ГОЛДЕН» повернути їй земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Плаксій Р.В. оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказується, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що у цій справі позивач звернувся до суду, зокрема, за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо права оренди за договорами оренди землі. З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння та користування ним досягається і без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права оренди на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння та користування ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право оренди, визначається фактичним володільцем та користувачем земельної ділянки. При цьому, державна реєстрація права оренди на земельну ділянку створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта права володіння та користування цією ділянкою (як складових права власності).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Плаксій Р.В. звертає увагу на те, що суд першої інстанції, встановивши припинення дії договорів оренди земельних ділянок, та констатувавши порушення вимог ч. 1 ст. 148-1 ЗК України при укладенні додаткових угод про внесення змін до цих договорів, залишив поза увагою, що реєстраційне підтвердження права володіння та користування (як складових права власності) спірними земельними ділянками за відповідачем порушує право власності позивача.

Скаржник вважає, що перебування у фактичному користуванні відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130, 7124688000:03:002:0129 та державна реєстрація права оренди за ним, на підставі не укладених договорів оренди, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження її власністю - земельними ділянками.

В апеляційній скарзі вказується, що обрані позивачем способи захисту порушеного права, а саме визнання відсутнім права оренди відповідача на спірні земельні ділянки, скасування державної реєстрації та повернення спірних земельних ділянок є ефективними у цьому випадку. Крім того, даний позов за своєю суттю є негаторним позовом.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Апеляційна скарга мотивована скаржником тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного процесуального законодавства, всебічно не перевірив та не оцінив подані сторонами докази та неправильно вирішив спір внаслідок невірного застосування матеріального закону. Рішення є необґрунтованим в зв`язку з тим, що висновки суду про встановлені обставини не відповідають дійсності, не підтверджуються достовірними доказами, тому рішення ухвалено на основі не повно і не всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Плаксій Р.В. просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанції.

10 травня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ФГ «ГОЛДЕН» - адвоката Барської Тетяни Миколаївни надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів відзиву вказується, що правовідносини оренди між позивачем та відповідачем після укладених договорів міни продовжились уже відповідно до укладених додаткових угод до договорів оренди, а тому твердження представника позивача про відсутність правочинів не відповідають дійсності. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У відзиві зазначено, що позовна заява представника позивача не містить посилань на те, з яким матеріальним або нематеріальним правом пов`язаний інтерес його довірителя, та який характер носить її порушене право. Адже позивач жодної активності у справі не проявляла, позовну заяву не підписувала, у жодне судове засідання не з`являлась. Більше того, вона навіть не несла судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, оскільки відповідно до наданої її представником копії квитанції, оплату адвокату за надану правову допомогу здійснив громадянин ОСОБА_5 , який жодного статусу у цивільній справі не має. Такі об`єктивно існуючі обставини дають обґрунтовані підстави для висновку про відсутність власного інтересу позивача у справі, відсутність юридичного спору між нею і відповідачем та відсутність порушеного права, яке потребує судового захисту.

Представник ФГ «ГОЛДЕН» - адвокат Барська Т.М. вважає, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Звертаючись до суду, представник позивача, застосовуючи в процесуальному документі способи захисту, посилався лише на ст. 152 ЗК України. Однак, вказана у позові норма закону таких способів захисту не містить. Доводів, згідно з нормами якого законодавства, та на підставі яких обставин представник позивача вважає, що застосовані способи захисту відповідають правовій природі цивільних відносин між сторонами, не вказано.

Відзив мотивовано тим, що представник позивача не врахував, що у грудні 2016 року позивач і відповідач шляхом укладення додаткових угод змінили умови договорів оренди земельних ділянок в частині об`єктів оренди, а тому між ними існують зобов`язально-правові, а не речово-правові відносини. Отже, застосовані способи захисту не відповідають правовій природі відносин між сторонами і задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене у відзиві, представник ФГ «ГОЛДЕН» - адвокат Барська Т.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду від третьої особи виконавчого комітету Христинівської міської ради не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, надані суду в режимі відео конференції, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Суд першої інстанції, розглядаючи по суті справу констатував порушення вимог ч. 1 ст. 148-1 ЗК України при укладенні додаткових угод про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, однак також зазначив, що констатація порушення вимог Закону не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що в цілому оспорювані договори оренди земельних ділянок не спричинили жодного негативного впливу на позивача і вона не зазнала жодної реальної шкоди.

Таким чином, суд першої інстанції дослідивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів позивача, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 124424, виданого Христинівським районним відділом земельних ресурсів Черкаської області 16.07.2004 року, належала земельна ділянка площею 3,3349 га з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130.

За договором оренди землі від 01.06.2011 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН», вказану земельну ділянку було передано в оренду ФГ «ГОЛДЕН» строком на 10 років.

22.11.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди), яке виникло до 01.01.2013 року, номер запису 17685842.

Того ж дня в Державному реєстрі прав проведено припинення іншого речового права (права оренди) на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 25.10.2016 року, укладеної між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН».

В свою чергу, ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ЧР № 003976, виданого Шельпахівською сільською радою 12.11.2001 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 486, належала земельна ділянка площею 3,74 га з кадастровим номером 7124688000:02:001:0171.

За договором оренди землі від 13.08.2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та ФГ «ГОЛДЕН», вказану земельну ділянку було передано в оренду ФГ «ГОЛДЕН» строком на 25 років.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 право власності на вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М., зареєстровано в реєстрі за № 2798, перейшло до позивача ОСОБА_1 .

20.12.2016 року між ОСОБА_3 та позивачем був укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, який був посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М., та за яким позивач набула право власності на земельну ділянку площею 3,3349 га з кадастровим номером 7124688000:02.002:0130, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за номером 18170758, а ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 3,7378 га з кадастровим номером 7124688000:02:001:0171.

20.12.2016 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден» була укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (пай) від 13.08.2007 року (зміна предмета договору), за умовами якої пункт 2 договору викладений в новій редакції: «В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,3349 га, у т.ч. 3,3349 га - рілля. Кадастровий номер земельної ділянки 7124688000:02:002:0130». Усі інші умови договору залишились незмінними і сторони підтвердили по них свої зобов`язання.

Державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 вчинена 10.01.2017 року.

Аналогічного характеру правовідносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден» виникли також щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0235 і 7124688000:03:002:0129.

ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЧР № 020625, виданого Шельпахівською сільською радою 01.08.2003 року, належала земельна ділянка площею 3,4454 га з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129.

За договором оренди землі від 01.06.2011 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФГ «ГОЛДЕН», вказану земельну ділянку було передано в оренду відповідачу ФГ «ГОЛДЕН» строком на 25 років.

07.11.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (право оренди), яке виникло до 01.01.2013 року, номер запису 17401036.

07.11. 2016 року в Державному реєстрі прав проведено припинення іншого речового права (права оренди) на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 25.10.2016 року, укладеної між ОСОБА_3 та відповідачем ФГ «ГОЛДЕН».

ОСОБА_1 належала на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ЧР № 003977, виданого Шельпахівською сільською радою 12.11.2001 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 133, земельна ділянка площею 3,5273 га (у державному акті 3,53 га) з кадастровим номером 7124688000:02:001:0235.

За договором оренди землі від 13.08.2007 року, укладеним між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «ГОЛДЕН», вказану земельну ділянку було передано в оренду відповідачу ФГ «ГОЛДЕН» строком на 25 років.

20.12.2016 року між ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, який був посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М., та за яким позивач набула право власності на земельну ділянку площею 3,4454 га з кадастровим номером 7124688000:02.002:0129, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за номером 18169824, а ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 3,5273 га з кадастровим номером 7124688000:02:001:0235.

22.12.2016 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден» була укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (пай) від 13.08.2007 року (зміна предмета договору), за умовами якої пункт 2 договору викладений в новій редакції: «В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,4454 га, у т.ч. 3,4454 га - рілля. Кадастровий номер земельної ділянки 7124688000:02:002:0129». Усі інші умови договору залишились незмінними і сторони підтвердили по них свої зобов`язання.

Державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0129 вчинена 10.01.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов?язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції було вірно враховано, що оскільки договори оренди землі від 13.08.2007 року за згодою сторін або за рішенням суду не було розірвано, то після переходу права власності на орендовані земельні ділянки до ОСОБА_3 перейшли права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки позивача ОСОБА_1 за чинними договорами оренди. Тому, з 20.12.2016 року (дати вчинення договорів міни) відбулася фактична заміна сторони договорів оренди землі від 13.08.2007 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0171 та 7124688000:02:001:0235, а саме : орендодавця ОСОБА_1 в силу закону замінено на ОСОБА_3 .

Апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом додаткових угод від 20.12.2016 року та від 22.12.2016 року про внесення змін до договорів оренди землі від 13.08.2007 року дані угоди укладалися в зв`язку із вчиненням договорів міни від 20.12.2016 року. Отже, угоди укладалися вже після заміни сторони-орендодавця договорів оренди землі від 13.08.2007 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0171 та 7124688000:02:001:0235.

Суд першої інстанції також правильно вказав, що на момент укладення додаткових угод від 20.12.2016 року та від 22.12.2016 року, згоди належних сторін договорів оренди землі від 13.08.2007 року, зокрема, ОСОБА_3 , щодо внесення змін не було. Саме ОСОБА_3 , а не позивач ОСОБА_6 за таких обставин, могла бути стороною угоди про внесення змін до договору оренди землі.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вірно констатував порушення вимог ч. 1 ст. 148-1 ЗК України при укладенні додаткових угод про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок.

Однак, дослідивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів позивача, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що констатація порушення вимог Закону не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що за вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний встановити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20-ц (провадження № 61-19919св21) зазначено, що: «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. […] Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб?єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, у ході розгляду справи було встановлено, що після внесення державним реєстратором запису про інше речове право (право оренди) за номером 18576629 від 10.01.2017 року на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 та за запису про інше речове право (право оренди) номером 18580892 від 10.01.2017 року на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129 сторони виконували умови договорів узгодженим способом, зокрема, позивач ОСОБА_6 на виконання їх умов отримує грошові кошти в рахунок орендної плати, в тому числі, і в 2022 році після подання позовної заяви до суду, що стверджується копіями видаткових касових ордерів, відомостей на виплату готівки, доданих до матеріалів справи.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказане свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 визнає існування договірних відносин щодо оренди земельних ділянок.

Отже, укладаючи 20.12.2016 року та 22.12.2016 року додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, позивач ОСОБА_1 мала намір на укладення договірних відносин з відповідачем ФГ «Голден» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129, фактично її воля була направлена саме на це.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цілому оспорювані договори оренди земельних ділянок не спричинили жодного негативного впливу на позивача і вона не зазнала жодної реальної шкоди.

Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів позивача, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду першої інстанції висновкам Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки касаційної інстанції, у наведених позивачем справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

Доводи скаржника стосовно того, що оспорювані договори оренди земельних ділянок порушують права та законні інтереси позивача на розпорядження її власністю не знаходять свого відображення у відповідності до матеріалів справи, оскільки позивач на виконання їх умов отримує грошові кошти в рахунок орендної плати навіть після подання до суду першої інстанції позовної заяви.

Приймаючи до уваги зазначене вище, недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження факти порушення прав скаржника, які підлягають судовому захисту, а тому заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення колегією суддів апеляційного суду.

З врахуванням вказаного вище, доводи апеляційної скарги колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є формальними, безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Виходячи з викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати покладаються на сторони, оскільки рішення залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плаксія Романа Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 14.06.2023 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді В.Г. Бородійчук

Л.І. Василенко