Постанова

від 05.06.2024 по справі 706/187/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 706/187/22

провадження № 61-8832св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Голден»,

третя особа - Виконавчий комітет Христинівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року у складі судді Олійника М. Ф. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Голден» (далі - ФГ «Голден»), третя особа - Виконавчий комітет Христинівської міської ради, про визнання відсутнім права оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації іншого речового права та припинення права оренди на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що ОСОБА_2 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 01 серпня 2003 року серії ІІІ-ЧР № 020625 та від 16 липня 2004 року серії ЧР № 124424 належали земельні ділянки: площею 3,4454 га, кадастровий номер 7124688000:03:002:0129, та площею 3,3349 га, кадастровий номер 7124688000:02:002:0130, відповідно.

За договорами оренди землі від 01 червня 2011 року, укладеними між ОСОБА_2 та ФГ «Голден», вказані земельні ділянки передано в оренду ФГ «Голден» (ділянка, кадастровий номер 7124688000:02:002:0130, - строком на 10 років, а кадастровий номер 7124688000:03:002:0129 - 25 років).

07 та 22 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за ФГ «Голден».

У ці ж дати в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проведено припинення іншого речового права (права оренди) ФГ «Голден» на підставі угоди про розірвання договорів оренди землі від 25 жовтня 2016 року, укладених між ОСОБА_2 та ФГ «Голден».

Зазначала, що 20 грудня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договори міни (обміну) земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М., за якими у її власність перейшли земельні ділянки площею 3,4454 га, кадастровий номер 7124688000:03:002:0129, та площею 3,3349 га, кадастровий номер 7124688000:02:002:0130, відповідно, та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про її право власності.

Вказувала на те, що з інформаційної довідки від 15 лютого 2022 року їй стало відомо, що 10 січня 2017 року державним реєстратором Виконавчого комітету Верхняцької селищної ради Христинівського району Діденком В. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди) на її земельні ділянки, кадастрові номер 7124688000:03:002:0129, 7124688000:02:002:0130. Підставою для державної реєстрації стали договори оренди землі від 13 серпня 2007 року, укладені між ОСОБА_3 , правонаступником якої є позивачка, та ФГ «Голден», та додаткові угоди від 20 і 22 грудня 2016 року, укладені між нею та ФГ «Голден».

Стверджувала про те, що жодних договорів оренди землі з ФГ «Голден» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129 вона не укладала та нікого на це не уповноважувала, а тому вважала, що у ФГ «Голден» відсутнє право оренди на вказані земельні ділянки.

Повідомила про те, що договори оренди землі, які стали підставою для державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ФГ «Голден», були укладені задовго до набуття нею права власності на ці ділянки, а також предметом цих договорів були інші земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124688000:02:001:0171 та 7124688000:02:001:0235, які до 20 грудня 2016 року належали їй, однак після обміну перейшли у власність ОСОБА_2

Переконувала, що оскільки договори оренди землі від 13 серпня 2007 року за згодою сторін або за рішенням суду не були розірвані, то після переходу права власності на орендовані земельні ділянки до ОСОБА_2 до неї перейшли права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки - позивачки за чинними договорами оренди. Тому з 20 грудня 2016 року (дата вчинення договорів міни) відбулася фактична заміна сторони договорів оренди землі від 13 серпня 2007 року на земельні ділянки, а саме: орендодавця ОСОБА_1 в силу закону замінено на ОСОБА_2

Вказувала на те, що на момент укладення додаткових угод від 20 грудня 2016 року та від 22 грудня 2016 року згоди належних сторін договорів оренди землі від 13 серпня 2007 року щодо внесення змін не було, зокрема ОСОБА_2 , тому підписані нею додаткові угоди від 20 грудня 2016 року та від 22 грудня 2016 року не породжують жодних правових наслідків.

Стверджувала про те, що перебування у фактичному користуванні відповідача її земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129 та державна реєстрація права оренди за ним на підставі неукладених між сторонами договорів оренди порушує її права та законні інтереси на розпорядження її власністю - земельними ділянками.

З урахуванням наведеного позивачка просила суд визнати відсутнім право оренди ФГ «Голден» на земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права від 10 січня 2017 року № 18576629 та припинити право оренди ФГ «Голден» на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права від 10 січня 2017 року № 18580892 та припинити право оренди ФГ «Голден» на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:03:002:0129; зобов`язати ФГ «Голден» повернути їй земельні ділянки з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 як правонаступник прав орендодавця за договорами оренди землі від 13 серпня 2007 року не надала свою згоду на укладення додаткових угод від 20 та 22 грудня 2016 року до цих договорів оренди, а тому дійшов висновку про те, що такі додаткові угоди укладені з порушенням вимог закону, зокрема частини першої статті 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані порушення вимог закону не є достатньою підставою для задоволення позовних вимогОСОБА_1 , оскільки вона не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів, зокрема наявність суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Плаксій Р. В. залишено без задоволення, рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Плаксій Р. В., через підсистему «Електронний Суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 15, 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 93, 125, 126 ЗК України та статті 17 Закону України «Про оренду землі» (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільно процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що у цій справі позивачка звернулася до суду, зокрема за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо права оренди за договорами оренди землі;

- не врахували, що перебування у фактичному користуванні відповідача спірних земельних ділянок та державна реєстрація права оренди за ним на підставі неукладених між сторонами договорів оренди, порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження її власністю - земельними ділянками;

- проігнорували, що обраний позивачкою у цій справі спосіб захисту є ефективним;

- не звернули увагу на те, що з урахуванням обставин цієї справи відсутні підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами.

У вересні 2023 року ФГ «Голден», в інтересах якого діє адвокат Барська Т. М., із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вони просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Одночасно з цим просить здійснювати розгляд справи за участю представника ФГ «Голден».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявниці строк протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі № 706/187/22 на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 706/187/22 з Христинівського районного суду Черкаської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року матеріали справи № 706/187/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ФГ «Голден» про розгляд справи за участю представника заявника. Справу № 706/187/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ЧР № 003976, виданого Шельпахівською сільською радою 12 листопада 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 486, належала земельна ділянка площею 3,74 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0171.

За договором оренди землі від 13 серпня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФГ «Голден», вказану земельну ділянку передано в оренду ФГ «Голден» строком на 25 років.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М., зареєстровано в реєстрі за № 2798, перейшло до позивача ОСОБА_1 .

Також суди встановили, що ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 124424, виданого Христинівським районним відділом земельних ресурсів Черкаської області 16 липня 2004 року, належала земельна ділянка площею 3,3349 га, кадастровий номер 7124688000:02:002:0130.

За договором оренди землі від 01 червня 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ФГ «Голден», вказану земельну ділянку передано в оренду ФГ «Голден» строком на 10 років.

22 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди), яке виникло до 01 січня 2013 року, номер запису 17685842.

Того ж дня в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено припинення іншого речового права (права оренди) на земельну ділянку, кадастровий номер 7124688000:02:002:0130, на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 25 жовтня 2016 року, укладеної між ОСОБА_2 та ФГ «Голден».

20 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М., за яким позивачка набула право власності на земельну ділянку площею 3,3349 га, кадастровий номер 7124688000:02.002:0130, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за номером 18170758, а ОСОБА_2 відповідно набула право власності на земельну ділянку площею 3,7378 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0171.

Також 20 грудня 2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден» укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (пай) від 13 серпня 2007 року (зміна предмета договору), за умовами якої пункт 2 договору викладений в новій редакції: «В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,3349 га, у т.ч. 3,3349 га - рілля. Кадастровий номер земельної ділянки 7124688000:02:002:0130». Усі інші умови договору залишились незмінними і сторони підтвердили свої зобов`язання щодо них.

Державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 7124688000:02:002:0130 вчинена 10 січня 2017 року.

Аналогічного характеру правовідносини між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден» виникли також щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0235 і 7124688000:03:002:0129.

Так, ОСОБА_1 належала на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ЧР № 003977, виданого Шельпахівською сільською радою 12 листопада 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 133, земельна ділянка площею 3,5273 га (у державному акті - 3,53 га), кадастровий номер 7124688000:02:001:0235.

За договором оренди землі від 13 серпня 2007 року, укладеним між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден», вказану земельну ділянку передано в оренду відповідачу ФГ «Голден» строком на 25 років.

Крім того, ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЧР № 020625, виданого Шельпахівською сільською радою 01 серпня 2003 року, належала земельна ділянка площею 3,4454 га, кадастровий номер 7124688000:03:002:0129.

За договором оренди землі від 01 червня 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ФГ «Голден», вказану земельну ділянку передано в оренду відповідачу ФГ «Голден» строком на 25 років.

07 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (право оренди), яке виникло до 01 січня 2013 року, номер запису 17401036.

Також 07 листопада 2016 року в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проведено припинення іншого речового права (права оренди) на земельну ділянку, кадастровий номер 7124688000:03:002:0129, на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 25 жовтня 2016 року, укладеної між ОСОБА_2 та відповідачем ФГ «Голден».

20 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, який посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М., за яким позивачка набула право власності на земельну ділянку площею 3,4454 га, кадастровий номер 7124688000:02.002:0129, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за номером 18169824, а ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 3,5273 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0235.

22 грудня 2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Голден» укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (пай) від 13 серпня 2007 року (зміна предмета договору), за умовами якої пункт 2 договору викладений в новій редакції: «В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,4454 га, у т.ч. 3,4454 га - рілля. Кадастровий номер земельної ділянки 7124688000:02:002:0129». Усі інші умови договору залишились незмінними і сторони підтвердили свої зобов`язання щодо них.

Державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку, кадастровий номер 7124688000:02:002:0129, вчинена 10 січня 2017 року.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що перебування у фактичному користуванні відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:002:0130 та 7124688000:03:002:0129 та державна реєстрація права оренди за ними на підставі неукладених між сторонами договорів оренди порушує її права та законні інтереси на розпорядження її власністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 як правонаступник прав орендодавця за договорами оренди землі від 13 серпня 2007 року не надала свою згоду на укладення додаткових угод від 20 та 22 грудня 2016 року до цих договорів оренди, тому такі додаткові угоди укладені з порушенням вимог закону, зокрема частини першої статті 148-1 ЗК України.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані порушення вимог закону не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вона не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів, зокрема наявність суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) волевиявлення учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Отже, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Матеріали справи свідчать про те, що земельні ділянки позивачки ОСОБА_1 площею 3,5273 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0235, і площею 3,7378 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0171, перебували в оренді ФГ «Голден» на підставі договорів оренди землі від 13 серпня 2007 року.

20 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 укладені договори міни (обміну) земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М., за яким позивачка набула право власності на земельні ділянки площею 3,4454 га, кадастровий номер 7124688000:03:002:0129, і площею 3,3349 га, кадастровий номер 7124688000:02.002:0130, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за номером 18170758, а ОСОБА_2 відповідно набула право власності на земельні ділянки: площею 3,5273 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0235, і площею 3,7378 га, кадастровий номер 7124688000:02:001:0171.

Отже, з 20 грудня 2016 року (дати вчинення договорів міни) відбулася фактична заміна сторони договорів оренди землі від 13 серпня 2007 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7124688000:02:001:0171 та 7124688000:02:001:0235, а саме: орендодавця ОСОБА_1 в силу закону замінено на орендодавця ОСОБА_2 .

Тому до ОСОБА_2 перейшли всі права та обов`язки попереднього власника земельних ділянок позивачки ОСОБА_1 за чинними договорами оренди, укладеними з ФГ «Голден».

Натомість права та обов`язки ОСОБА_1 за договорами оренди землі від 13 серпня 2007 року були фактично припинені і вона в силу положень статті 651 ЦК України втратила будь-яке право на внесення змін до таких правочинів від свого імені, а також право на отримання орендної плати за наслідком їх виконання, навіть за умови зміни сторонами предмета оренди, оскільки таке право мала лише новий власник земельних ділянок - ОСОБА_2 .

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів того, що між ФГ «Голден» та ОСОБА_1 після 20 грудня 2016 року були укладені нові договори оренди земельних ділянок площею 3,4454 га, кадастровий номер 7124688000:03:002:0129, і площею 3,3349 га, кадастровий номер 7124688000:02.002:0130; що сторони справи досягнули згоди щодо істотних умов договору оренди землі (визначені частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі»); що позивачка передала ФГ «Голден» свої нові земельні ділянки і він приступив до їх використання; що позивачка ОСОБА_1 отримала орендну плату за вказаними договорами оренди.

Додаткові угоди від 20 грудня 2016 року та від 22 грудня 2016 року про внесення змін до договорів оренди землі від 13 серпня 2007 року, які були укладені між ФГ «Голден» та ОСОБА_1 , у зв`язку із вчиненням договорів міни від 20 грудня 2016 року, не містять всіх необхідних істотних умов договору оренди, не є самостійними правочинами, є неукладеним, а тому не можуть бути визнані судом як офіційна підстава виникнення договірних відносин щодо оренди земельних ділянок.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не дослідили всіх наявних у справі доказів, та дійшли передчасного висновку про те, що позивачка не довела порушення своїх прав та визнає існування договірних відносин щодо оренди земельних ділянок та фактично її воля була направлена саме на це, тому, що вона після державної реєстрації права оренди отримувала грошові кошти від відповідача в рахунок орендної плати за договорами від 13 серпня 2007 року.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14).

Натомість, як вже зазначено у цій постанові, ОСОБА_1 після 20 грудня 2016 року не була стороною правочину (договорів оренди землі від 13 серпня 2007 року), апріорі не могла його схвалити, а тому доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, застосуванню не підлягає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосовано норми матеріального прав, суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець