Рішення

від 15.06.2023 по справі 922/1327/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1327/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВІС ТРЕЙД», місто Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ РЕСУРС», місто Харків, про стягнення коштів, -ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВІС ТРЕЙД", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ РЕСУРС», про стягнення коштів за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) № ПЕ-203/21 від 07 травня 2021 року у загальному розмірі 152 096,03 грн., з них: 125 132,08 грн. - сума боргу за спожиту електричну енергію в лютому та березні 2022 року, 23 232,25 грн. - інфляційні втрати, 3 731,70 грн. - 3% річних.

10 квітня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС ТРЕЙД" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1327/23. Розгляд справи № 922/1327/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 30 травня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив (вх. № 13410 від 26 травня 2023 року) на позовну заяву відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ РЕСУРС». 07 червня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 14270 від 06 червня 2023 року).

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 13410 від 26 травня 2023 року), прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою господарського суду Харківської області від 30 травня 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 14270 від 06 червня 2023 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою господарського суду Харківської області від 07 червня 2023 року.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Відповідно до буквального тлумачення статті 248 ГПК України, строк на розгляд справи встановлений до 09 червня 2023 року. Водночас, строк для подання останньої заяви по суті справи у вигляді заперечень також спливав 09 червня 2023 року. Отже, суд констатує про те, що встановлений статтею 248 ГПК України строк не є розумним з огляду на необхідність створення всіх умов для реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи, тобто висловлення своєї позиції.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

У позовній заяві зазначено, що позивач є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, виданої постановою НКРЕКП № 2270 від 05.11.2019 року. Постачальник розміщує договір постачання електричної енергії споживачу на своєму офіційному веб-сайті. Позивачем на своєму офіційному сайті: ovistrade.com розміщений договір про постачання електричної енергії споживачу для загального доступу. Згідно із заявою-приєднання ТОВ «ІТ РЕСУРС» (споживач, відповідач) прийняло на себе зобов`язання купувати електричну енергію на об`єкти, що зазначені у додатку до Заяви у Товариства з обмеженою відповідальністю «Овіс трейд» (постачальник) на умовах Договору, що викладений на сайті ovistrade.com. Також, додатково між ТОВ «Овіс трейд» та ТОВ «ІТ РЕСУРС» було узгоджено та підписано Договір № ПЕ-203/21 про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) від 07.05.2021 року. Позивачем зобов`язання з поставки електричної енергії на користь відповідача виконані належним чином, відповідно до прийнятих на себе зобов`язань позивач поставляв електричну енергію на користь відповідача з червня 2021 року по березень 2022 року (включно). Як вказує позивач, за спожиту електричну енергію в лютому та березні 2022 року відповідач не розрахувався повністю. Доказом належного постачання електричної енергії на користь відповідача, зокрема, є дані АТ «Харківобленерго». Загалом на об`єкти відповідача у періоді, що не оплачено відповідачем, а саме - лютий та березень 2022 року, поставлено електричної енергії - 76 491 кВт/год., що підтверджується інформацією від АТ «Харківобленерго». Таким чином, вартість спожитої електричної енергії за лютий та березень 2022 року склала 125 132,08 грн. Станом на 06 квітня 2023 року сума заборгованості в розмірі 125 132,08 грн. так і не оплачена. У зв`язку з цим, позивач також прохає про стягнення 3% річних у розмірі 3731,70 грн., а також 23 232,25 грн. - інфляційних втрат.

26 травня 2023 року до суду відповідачем надано відзив (вх. № 13410) на позовну заяву. Відповідач вважає, що позовна заява є необґрунтованою та безпідставною, відповідно не підлягає задоволенню. Відповідач погоджується з тим, що 07 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОВІС ТРЕЙД», як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ РЕСУРС», як Споживачем, укладений договір про постачання електричної енергії споживачу (приєднання). Згідно із заявою-приєднанням, початком постачання є 11.05.2021. Оператором, з яким Споживач уклав договір розподілу електричної енергії, є АТ «Харківобленерго». Між ТОВ «ІТ РЕСУРС» та АТ «Харківобленерго» укладено договір № 12399 від 11.05.2021, що підтверджується даними, які містяться в особистому кабінеті ТОВ «ІТ РЕСУРС» на інформаційному веб-порталі «Комплекс обслуговування багатоспоживчої автоматизованої системи». У п. 7.2 Договору вказано, що Постачальник зобов`язується: нараховувати і виставляти рахунки Споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим Договором (п.п. 2). Точками обліку електричної енергії ТОВ «ІТ РЕСУРС» є: цех-1, с. Слобожанське, вул. Миру, 14-В, цех-2, с. Слобожанське, вул. Миру, 14-В. З особистого кабінету ТОВ «ІТ РЕСУРС» вбачається, що оплата Оператору - АТ «Харківобленерго» була проведена ще 21.02.2022, тобто до початку введення воєнного стану в Україні. Вказане підтверджує належне виконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати за електроенергію. Відповідач зазначає, що практично в перші дні збройного вторгнення російської федерації на територію України с. Слобожанське Харківського району Харківської області (Липецька сільська рада Харківського району Харківської області) було окуповане. Лише восени територія с. Слобожанське Харківського району Харківської області була деокупована. Тобто з 24 лютого 2022 року ТОВ «ІТ РЕСУРС» не використовувало електроенергію для своїх електроустановок в двох вище вказаних цехах, так як вони не працювали. Директор ТОВ «ІТ РЕСУРС» повідомив, що електроустановки пошкоджені, вийшли з ладу. Передати показання приладів обліку також не було можливим. Працівники ТОВ «ІТ РЕСУРС» працювали дистанційно. При цьому, відповідач зазначає, що ТОВ «ІТ РЕСУРС» не отримувало від ТОВ «ОВІС ТРЕЙД» актів прийому-передачі електричної енергії за лютий та березень 2022 року, щоб надало можливість зробити оплату до 25.03.2022 та 25.04.2022, відповідно. ТОВ «ІТ РЕСУРС» не отримувало від ТОВ «ОВІС ТРЕЙД» жодних рахунків за лютий та березень 2022 року для проведення оплати. Додані до позовної заяви рахунки № 1427 від 28.02.2022 на суму 111 659,78 грн. та № 1919 від 31.03.2022 на суму 13 472, 30 грн. не направлялися ТОВ «ІТ РЕСУРС» взагалі. У Постачальника є обов`язок нараховувати та виставляти рахунки за поставлену електричну енергію. Проте, ТОВ «ІТ РЕСУРС» не отримував таких рахунків. В разі б їх отримання ТОВ «ІТ РЕСУРС» реалізувало своє право на вимагання пояснень від Постачальника і проведення звіряння розрахункових даних, адже ТОВ «ІТ РЕСУРС» з 24 лютого не використовувало електричну енергію для своїх електроустановок в цехах в с. Слобожанське, вул. Миру, 14-В, Харківського району Харківської області. Додаткового відповідач надає інформацію, що АТ «Харківобленерго» у листі від 22.05.2023 вих. №15-37/2690 вказало, що розрахунок за лютий здійснювали за значенням середньодобового споживання, а в березні 2022 року нараховані втрати холостого ходу трансформатора. Також, АТ «Харківобленерго» вказало, що надало довідку за 2022 рік по споживачу ТОВ «ІТ РЕСУРС» на звернення ТОВ «ОВІС-ТРЕЙД» та направило її 22.02.2023 року засобами електронного зв`язку. Вказане свідчить про те що Позивач не володів інформацією про обсяги електроенергії по споживачу ТОВ «ІТ РЕСУРС» станом на 28.02.2022 та 31.03.2022, так як отримав їх лише в лютому 2023 року від АТ «Харківобленерго». ТОВ «ОВІСТРЕЙД» не міг сформувати акти та рахунки за лютий та березень 2022 року 28.02.2022 та 31.03.2022 відповідно, так як не міг володіти такою інформацією і не міг направити такі документи у відповідні дати. Це свідчить про недостовірність наданих позивачем до суду актів та рахунків. Крім того, Відповідач не погоджується із розрахунком АТ «Харківобленерго», територія с. Слобожанське Харківського району Харківської області була окупованою з 24.02.2022, Відповідач не використовував електроенергію. Крім того, пристрої обліку знаходяться в с. Слобожанське, вул. Миру, 14-В. Нерухоме майно, в якому такі пристрої знаходяться, належить на праві приватної власності ТОВ «ІТ РЕСУРС», пошкоджене у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, Відповідач звернувся до органів Національної поліції України із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 110 КК України.

06 червня 2023 року до суду надано відповідь на відзив (вх. № 14270), у якій позивач позов підтримує в повному обсязі. Позивач зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву доводить до відома Суду, що ним оплачена електрична енергія 21.02.2022 року на користь Оператора АТ «Харківобленерго». Відповідно, відповідач здійснював оплату на користь АТ «Харківобленерго» платежами, що відображає представник у відзиві на позовну заяву, саме за розподіл електричної енергії (передачу/транспортування), але ніяк ні за спожиту електричну енергію. Як наслідок, надані платежі не мають ніякого відношення до предмету спору за даною справою, а стосуються виключно взаємовідносин між відповідачем і АТ «Харківобленерго». Зобов`язання з оплати спожитої електричної енергії виникали у відповідача виключно перед позивачем саме на підставі Договору про постачання електричної енергії споживачу. Також зазначено, що саме АТ «Харківобленерго» розподіляє електричну енергію та надає щомісяця постачальнику (позивачу) дані щодо обсягів споживання електричної енергії по споживачам, з якими у постачальника безпосередньо є прямий договір постачання. На підставі отриманих від АТ «Харківобленерго» даних позивач складає акти прийому-передачі електричної енергії, які є підставою формування заборгованості споживача за спожиту електричну енергію. АТ «Харківобленерго» надає дані щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами позивача на підставі Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 06 грудня 2019 року № 12/19540, що укладений між АТ «Харківобленерго» та позивачем. Зазначені дані надаються у вигляді додатку 10 до вказаного договору строком до 08 числа кожного місяця в електронному вигляді в подальшому (в разі необхідності) підтвердженням в паперовому. Таким чином, Позивачем були отримані дані від АТ «Харківобленерго» у вигляді додатка 10 до вказаного Договору 08 березня 2022 року за лютий, 08 квітня за березень 2022 року, на підставі яких були сформовані акти приймання-передачі та рахунки зі споживачами. Акти приймання-передачі в зазначеному періоді, враховуючи воєнний стан та обстановку у м. Харків, були направлені всім споживачам на електронні адреси, що зазначені в заяві-приєднанні. Окремо позивач зазначає, що жодним пунктом договору не встановлена залежність зобов`язань споживача з оплати від отримання будь-якого документу, ні акту приймання-передачі, ні рахунку. При цьому, ніяких попереджень від відповідача щодо того, що він не може споживати електричну енергію до позивача не надходило. Також, у відповіді на відзив зазначено, що позивач вважає правову позицію відповідача щодо звільнення його від оплати за електричну енергію за Договором, у зв`язку з тим, що будівлі, власником якої є відповідач, не використовувались ним з метою ведення господарської діяльності є неправильною та неправомірною.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОВІС ТРЕЙД» (позивач, постачальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ РЕСУРС» (відповідач, споживач за Договором) укладений договір про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) № ПЕ-203/21 шляхом підписання заяви-приєднання до Договору. У цій заяві-приєднання вказано, що початок постачання електричної енергії з 11 травня 2021 року. До Договору додається інформація щодо об`єктів споживача (відповідача). Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник зобов`язується продати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач прийняти та оплатити постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами цього Договору. Відповідно до п. 3.1. Договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору. Відповідно до п. 5.2. Договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором. Відповідно до п. 5.3. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Відповідно до п. 5.4. Договору оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього Договору. Відповідно до п. 5.5. Договору оплата електричної енергії здійснюється споживачем до 25 числа місяця, слідуючого за розрахунковим на підставі Акту прийома-передачі електричної енергії. Відповідно до п. 5.6. Договору у разі порушення споживачем строків оплати за цим Договором, споживач несе відповідальність передбачену в Комерційній пропозиції (додаток № 2 до цього Договору). Відповідно до п. 5 Комерційної пропозиції № 1, що є додатком № 2 до Договору, рахунки з остаточного розрахунку відповідно до фактичного обсягу споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів комерційного обліку надаються споживачу не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим періодом (у разі необхідності). Всі рахунки-фактури постачальник направляє на електронну адресу споживача, вказану у Заяві-приєднання. Оплата електричної енергії здійснюється споживачем до 20 числа місяця, слідуючого за розрахунковим на підставі Акту прийома-передачі електричної енергії.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем долучено до матеріалів справи рахунок на оплату № 1427 від 28 лютого 2022 року на суму 111 659,78 грн. за Договором. Рахунок підписаний з боку позивача та скріплений печаткою. Також, надано рахунок на оплату № 1919 від 31 березня 2022 року на суму 13 472,30 грн. за Договором. Так само, рахунок підписаний з боку позивача та скріплений печаткою. До суду представлено акт прийома-передачі електричної енергії № 2757 від 28 лютого 2022 року на суму 111 659,78 грн. за лютий 2022 року, а також акт прийома-передачі електричної енергії № 3693 від 31.03.2022 року на суму 13 472,30 грн. за березень 2022 року. Відповідно до цього акта за березень 2022 року вбачається, що загальна заборгованість по оплаті поставленої електроенергії складає 125 132,08 грн. При цьому, означені документи сформовані на підставі даних, переданих від АТ «Харківобленерго», що вбачається з довідки про фактичні обсяги купівлі електричної енергії. Як вбачається із відповіді АТ «Харківобленерго» на адвокатський запит № 15-37/2690 від 22 травня 2023 року, обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії за лютий 2022 року визначено розрахунковим шляхом за значенням середньодобового споживання попереднього розрахункового місяця у зв`язку із ненаданням споживачем (відповідачем) звіту про покази засобів обліку, обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії.

Враховуючи п. 5.5. Договору, як це і зазначено у розрахунку боргу, відповідач зобов`язаний був сплатити за електричну енергію, поставлену у лютому 2022 року - до 25.03.2022 року, а у березні 2022 року - до 25.04.2022 року. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було сплачено заборгованість за період з лютого 2022 року по березень 2022 року у сумі 125 132,08 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 125 132,08 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

З приводу проведення відповідачем оплати на користь АТ «Харківобленерго», суд зазначає, що така оплата могла бути проведена за розподіл електричної енергії, а не його споживання. Незважаючи на це, погасити заборгованість за Договором відповідач мав саме на користь позивача. Доказів заміни кредитора у зобов`язанні до суду не було представлено, а отже зобов`язання відповідачем повинно було бути виконане на користь позивача.

З приводу окупації с. Слобожанське Харківського району Харківської області суд зазначає наступне. Дійсно, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» с. Слобожанське з 24.02.2022 по 12.09.2022 віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України. При цьому, враховуючи введення в Україні воєнного стану, а також з урахуванням окупації території, достовірних доказів руйнації об`єктів юридичної особи, підтвердження ТПП про настання форс-мажорних обставин за відповідним договором, тощо можливе застосування ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України. Однак, згідно з усталеною судовою практикою, нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Означені за змістом висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 904/5610/19. Водночас, за наявності чинного Договору, а інших відомостей до суду не представлено, а також за наявності первинних документів, суд може лише констатувати про наявність заборгованості.

З приводу не отримання відповідачем рахунків та актів суд зазначає наступне. У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що після отримання даних ним були сформовані акти приймання-передачі електричної енергії та рахунки, які були направлені на електронну пошту відповідача, що зазначена в заяві-приєднання - sk@intek.co.ua. Дійсно, як вбачається із заяви-приєднання, відповідачем зазначено e-mail - sk@intek.co.ua, що відповідно є належною адресою для обміну кореспонденцією. При цьому, відповідно до п. 5 Комерційної пропозиції № 1, що є додатком № 2 до Договору всі рахунки-фактури постачальник направляє на електронну адресу споживача, вказану у Заяві-приєднання.

Таким чином, доводи та аргументи відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі проаналізованих доказів та доводів сторін, суд зазначає про те, що надані позивачем докази на підтвердження наявності заборгованості за Договором, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

ВІДНОСНО ПОХІДНИХ ВИМОГ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 23 232,25 грн. - інфляційні втрати, 3 731,70 грн. - 3% річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, а також інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 23 232,25 грн. - інфляційні втрати, 3 731,70 грн. - 3% річних.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача.

ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У позовній заяві було вказано, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складає, зокрема, витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Разом із відповіддю на відзив (вх. № 14270 від 06 червня 2023 року) позивачем були представлені докази, що на його думку, підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України). Відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю цих сторін. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана Палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

До суду позивачем надано договір про надання правової допомоги (правових послуг) № 02/02 від 02 лютого 2023 року. Відповідно до п. 1.1. договору про надання правової допомоги адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу щодо представництва прав та законних інтересів клієнта в господарському суді першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі про стягнення з ТОВ «IT Ресурс» суму боргу за Договором (надалі - «Справа»). Відповідно до п. 4.2. договору про надання правової допомоги сторонами узгоджено розмір адвокатського гонорару за даною справою в сумі 500,00 грн. за годину роботи та загальним розмір (вартістю) до 10% від суми позову. Також представлено акт наданих послуг з правої допомоги від 05 червня 2023 року відповідно до п. 1 якого: на виконання зобов`язань за договором про надання правової допомоги адвокат належним чином надав, а клієнт прийняв послуги із надання правової допомоги (правових послуг) по справі № 922/1327/23. Відповідно до п. 3 цього акта загальна сума витрат на правову допомогу склала 20 000,00 грн. Правові послуги, що надані адвокатом по справі № 922/1327/23 на користь клієнта складаються із:

1) зустріч з клієнтом, з`ясування підстав та мети звернення, обговорення судового процесу, звіт про перебіг судового процесу з виїздом поза робоче місце адвоката - 4 години (два робочих днів по дві години) - 2000,00 грн.;

2) вивчення документів наданих клієнтом, проведення правового аналізу правочину на відповідність законодавству України з виїздом поза робоче місце адвоката - 8 годин (чотири робочих дні по 2 години) - 4000,00 грн.;

3) збір та оформлення доказів по справі, визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта з виїздом поза робоче місце адвоката - 8 годин (два робочих дні по 4 години) - 4000,00 грн.;

4) складання позовної заяви, здійснення розрахунку штрафних санкцій, ціни позову, оформлення позову, розрахунку, додатків, складання клопотань (в тому числі складання відповіді на відзив, заяв, клопотань, тощо), складання будь-яких документів по справі, в т.ч. відповіді на запит адвоката - 18 годин, 9000,00 грн.;

5) подання позовної заяви, контроль на рухом справи - 2 години, 1000,00 грн.

Також, до суду представлено видатковий касовий ордер від 05 червня 2023 року на суму 20 000,00 грн.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Першочергово суд звертає увагу, що пп. 1, 2, 3, 5 п. 3 Акта наданих послуг охоплюються пп. 4 п. 3 Акта наданих послуг, а саме поняттям - «Складання позовної заяви». Крім того, у пп. 1 п. 3 Акта наданих послуг «обговорення судового процесу», у пп. 3 п. 3 Акта наданих послуг «оформлення доказів», «визначення судових перспектив вирішення питання клієнта», у пп. 5 п. 3 Акта наданих послуг «контроль за рухом справи» не можуть вважатися складовою надання саме професійної правничої допомоги.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором про постачання електричної енергії споживачу), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви і її невеликий обсяг (фактичне обґрунтування міститься на 2-х аркушах позовної заяви), затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної роботи, додані докази є типовими для означених договорів, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось) на думку суду, у даному випадку розмір витрат не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку, що за складання позовної заяви та супутні правові дії, що описані в Акті наданих послуг, розумним та пропорційним є стягнення 4 500,00 грн., що становить 50% від суми, вказаної у пп. 4 п. 3 Акта наданих послуг.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 500,00 грн.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВІС ТРЕЙД» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ РЕСУРС» (61145, місто Харків, вулиця Сухумська, будинок 11, офіс 60; код ЄДРПОУ: 39816798) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВІС ТРЕЙД» (61022, місто Харків, вулиця Клочківська, 98А; код ЄДРПОУ: 34392042) суму боргу за спожиту електричну енергію в лютому та березні 2022 року за Договором № ПЕ-203/21 про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) від 07 травня 2021 року в сумі 125 132,08 грн., інфляційні втрати у в сумі 23 232,25 грн., 3% річних в сумі 3 731,70 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "15" червня 2023 р.

Суддя Н.В. Калініченко