Рішення

від 13.06.2023 по справі 756/10650/20

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

13.06.2023 Справа № 756/10650/20

Унікальний №756/10650/20

Провадження № 2/756/371/23

Р I Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Яценко Н.О.,

за участі секретаря Волошиної А.О.,

представника відповідача Кіщенко І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сяйво» про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з вищевказаним позовом до відповідача. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 26 травня 2020 року вона була звільнена з роботи в ТОВ "Сяйво" за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Як зазначила позивач, при звільненні роботодавець не виплатив їй заробітну плату у повному обсязі. Заборгованість відповідача становить 10000,00 грн. Також ТОВ "Сяйво" не сплатило компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн.

Указані суми невиплаченого заробітку, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2020 року до дня ухвалення судового рішення ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ "Сяйво".

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді ОСОБА_3

Ухвалою від 10.09.2020 року по справі відкрито провадження та розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження.

До початку першого судового засідання у справі ОСОБА_1 подала до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просила суд стягнути з ТОВ "Сяйво" на її користь невиплачену заробітну плату у сумі 1746,52 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2020 року до дня ухвалення судового рішення.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 01.03.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Сяйво» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 1746 грн. 52 коп., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38 468 грн. 90 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою від 21 травня 2021 року скасовано заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва та призначено справу до судового розгляду.

01.08.2021 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що отримавши відзив від представника відповідача дізналася про наявність наказів по підприємству «Щодо карантинних заходів» відповідно до яких працівники ТОВ «Сяйво» перебували у відпустці без збереження заробітної плати , у тому числі директор. Однак, позивач вищевказані накази не отримувала, відповідач в порушення КЗпП України її з такими наказами не ознайомлював і вона не надавала згоди та не писала жодних заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати з 17.03.2020 до 22.05.2020 року (чи навіть до 26.05.2020), а тому вважає їх незаконними.

Покликається на те, що оскільки ТОВ «Сяйво» наказами № 17/03/20-1 від 17.03.2020, № 23/03/20-2 від 23.03.2020, 24/04/20-3 від 24.04.2020 року встановило карантинні заходи та простій з 17.03.2020 до 22.05.2020 (26.06.2020), то оплата праці в період простою з 17.03.2020 по 01.04.2020 повинна бути середня заробітна плата (повинен зберігатися середній заробіток) а з 02.04.2020 по 26.05.2020 повинна оплачуватись з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Спеціальна норма, а саме редакція ч.1 ст.113 КЗпП України ( в редакції Закону № 540-ІХвід 30.03.2020) щодо оплати праці в період простою 2/3 посадового окладу в період дії карантину почала діяти з 02.04.2020 року.

Середня заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 01.04.2020 року становить 5000 грн.

Як зазначає відповідач , так і позивач зазначав, у заяві про зменшення позовних вимог, за березень 2020 року відповідач сплатив 09.09.2020 року позивачу частково заробітну плату за березень 2020 року на картковий рахунок 2619,05 грн. (3253,48 грн. частково нарахованої зарплати, 385,63 грн. ПДФО, 48,8 грн. військовий збір). Відповідно до виплати ще підлягає частково заробітна плата за березень 2020 року 1405,95 грн. вже з вирахуванням всіх податків та зборів (1746,52 грн. частково нарахована зарплата за березень 2020 року, 314,37 грн. ПДФО, 26,20 військового збору), 5000 грн. окладу за березень 2020 року - 3253, 48 грн. (09.09.2020 року часткова виплата за березень 2020 року з вирахуванням податків та зборів 2619,05 грн.) = 1746 грн. 52 коп. невиплаченої нарахованої заробітної плати за березень 2020 року.

За квітень 2020 року за час простою підлягає виплата заробітна плата: 5000 грн. *2/3 (окладу) = 3 333,33 грн. (застосовується норма ч.1 ст.113 КЗпП України (в редакції Закону № 540-ІХ від 30.03.2020)

За травень 2020 (з 01.05.2020 року по 26.05.2020 року) 5000 грн. * 2/3 (окладу) = 3 333,33 грн. В травні 2020 року 19 робочих днів. 3333,33 грн. /19 днів = 175, 44 грн. (середньоденна заробітна плата в травні 2020 року) Позивач працювала з 01.05.2020 року по 26.05.2020 р., тобто 16 робочих днів. 175,44 грн. * 16 днів = 2807,04 грн.

Внаслідок вищезазначених підрахунків невиплачена відповідачем заробітна плата позивачу становить : березень 2020 року (частково) - 1746,52 грн., квітень 2020 - 3 333,33 грн., травень 2020 року - 2807,04 грн. Всього : 7886,89 грн. ( з якої підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі). Просить суд визнати незаконними та скасувати накази ТОВ «Сяйво» № 17/03/20-1 від 17.03.2020, № 24/04/20-3 від 24.04.2020 , інший наказ 2020 року, в частині надання та продовження відпустки без збереження заробітної плати головному бухгалтеру ОСОБА_1 ; стягнути з ТОВ «Сяйво» на користь позивача 7889,89 грн.; стягнути з ТОВ «Сяйво» на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за перід з 10.01.2011 р. по 26.05.2020 в сумі 38468,90 грн. (з якого підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі); стягнути з ТОВ «Сяйво» на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку з моменту звільнення з 27.05.2020 року по день ухвалення судового рішення.

Відповідач подав відзив на позов в якому посилався на те, що 10.01.2011 року позивач була прийнята на роботу в ТОВ «Сяйво» на посаду головного бухгалтера.

26 травня 2020 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

Відповідач вважає, що ним було вірно обраховано та виплачено позивачу заробітну плату за березень 2020, оскільки згідно з наказом ТОВ «Сяйво» № 17/03/20-1 від 17.03.2020 року «Щодо карантинних заходів» через введення в Києві заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (Covid -19) згідно протоколу Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Київської міської ради від 11.03.2020 № 09-30 ТОВ «Сяйво» припинило свою діяльність на час карантину. Період дії карантинних заходів з 17.03.2020 до 03.04.2020 з подальшим продовженням. У зв`язку з цим працівникам ТОВ «Сяйво» надано відпустку без збереження заробітної плати, у тому числі директору.

Введення карантинних заходів та припинення діяльності відповідача з 17.03.2020 року підтверджують актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ 943/2733/АВ від 30.09.2020 року. Згідно розділу ІІ вказаного акту зазначається, що згідно наказу від 17.03.2020 №17/03/20-1 щодо карантинних заходів на ТОВ встановлено простій та надано працівникам відпустку без збереження заробітної плати на період з 17.03.2020 по 03.04.2020. Простій на підприємстві та відпустку без збереження заробітної плати працівників продовжено до 31.07.2020 року включно згідно наказів про продовження карантинних заходів.

За період з 01.03.2020 по 17.03.2020 заробітна плата позивача була розрахована наступним чином: відпрацьовано 13,6 днів, 109, 32 год. Розрахунок : 5000/21*8)*109,32 = 3253,48 грн. Податки: ЄСВ 3253,48*22/100= 715,77 грн., ПДФО 3253,48*18/100=583,63 грн., Військовий 3253,48 * 1,5/100 = 48,80 грн. Фактично виплачено позивачу : 3253,48 - 585,63 - 48,80 = 2619,05 грн. Вказану суму відповідачем виплачено, що позивачем не заперечується.

В акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ 943/2733/АВ від 30.09.2020 р. також зазначено, що згідно наданих розрахунково-платіжних документів встановлено, що заробітну плату за березень 2020 р. ОСОБА_1 виплачено 09.09.2020 року, а тому заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 1746 грн. 52 коп. відсутня.

Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку в позовній заяві позивач вказує, що відповідачем не надавались їй щорічні відпустки, внаслідок чого просить стягнути компенсації за ненадання щорічних відпусток за період з 10.01.2021 р. по 09.01.2020 рю тривалістю 270 календарних днів, з 10.01.2020 по 09.05.2020 тривалістю 10 календарних днів, з 10.05.2020 по 26.05.2020 - тривалістю 1 календарний день.

Відповідач заперечує проти обставин ненадання позивачу щорічних відпусток, розрахунку компенсації за ненадання щорічних відпусток.

За весь час роботи в ТОВ «Сяйво» позивач не подавала заяв про надання їй щорічних відпусток, не писала скарги в контролюючі органи саме з тієї причини, що позивач неодноразово брала вихідні дні та перебувала на відпочинку/оздоровленні без подання заяв про надання відпустки та без оформлення наказами таких періодів відсутності на роботі.

Позивач була відсутньою на роботі тривалі періоди, які фактично можна вважати відпустками. Про вказані обставини відповідач зазначав в листі, надісланову у відповідь на лист Департаменту соціальної колітики Виконавчого органу КМР (КМДА), заяви про перегляд заочного рішення та в поясненнях відповідача від 11.02.2021 р. до ГУ Держпраці у Київській області .

Також відповідач зазначає, що на адвокатські запити надана інформація з якої убачається, що позивач неодноразово перебувала на санаторно-курортних лікуваннях, тобто не знаходилася на робочому місці, проте нараховувала собі заробітну плату. Не погоджуються з розрахунком наданим позивачем в якості компенсації за невикористану відпустку, оскільки він складений без врахування часу перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, на лікарняних тощо, а тому відповідач вважає необгрунтованим розрахунок компенсації за невикористану відпустку та відсутність підстав для стягнення на користь позивача компенсації.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку згідно ст.117 КЗпП України, посилалися на те, що під час звільнення позивача 26.05.2020 року відповідач припинив роботу внаслідок введення карантину на території України та в м.Києві з 17.03.2020 року по 31.07.2020 року. Також зазначали, що компенсація за невикористану відпустку не є основним доходом та джерелом до існування позивача, затримка виплати вказаної компенсації не могла завдати позивачу майнових втрат.

Крім того, просили врахувати поведінку позивача, яка мала доступ до всіх документів, електронних засобів, рахунків відповідача як бухгалтер, самостійно здійснювала нарахування заробітної плати, в тому числі за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та на санаторно-курортному лікуванні, які мало місце 01.03.2018 року та 21.03.2018 року, однак вказаних відомостей суду не надала. Вважають, що з боку позивача мала місце недоброчесна поведінка під час звільнення, яка полягала у відмові повернути документи відповідачу, надати банківські реквізити для виплат тощо. Просили суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач подала відповідь на відзив в якому посилається на те, що відповідач повинен оплачувати простій відповідно до ст.113 КЗпП України. Окрім того, зазначає, що накази про її відпустки на підприємстві відсутні, графіки відпусток директор не підписував та її з таким графіком ніхто не ознайомлював. На період її відпустки не було на кого покласти обов`язки головного бухгалтера, а тому навіть перебуваючи у відпустці, головний бухгалтер повинна була б виконувати свою роботу, в тому числі складати та подавати податкову, фінансову та іншу звітність. Також заперечує стосовно виключення з розрахунку кількості днів відпустки 281 день, 30 днів, так як цей час перебування у відпустці відповідачем не підтверджено.

Звертала увагу, що відповідач вже після її звільнення, 07.07.2020, 09.09.2020, 22.09.2020 року на її картку в ПРИВАТБАНКУ НОМЕР_1 виплатив заробітну плату за січень, лютий та частково за березень 2020 року. Вказує, що зарплата є незмінною і банківські реквізити не змінювала.

Зазначає, що в даній ситуації наявна протиправна поведінка саме відповідача, адже в період роботи ТОВ «Сяйво» з 10.01.2011 року по 26.05.2020 року їй відповідачем не пред`являлись претензії, що перебувала у так званих відпустках, на відпочинку, лікуванні, оздоровленні тощо, безпідставно нараховувала та виплачувала собі заробітну плату, ненадання банківських реквізитів для виплат, а дані претензії виникли вже після звільнення 26.05.2020 року та направлені виключно, на її думку, на уникненні сплати позивачем всіх виплат при звільненні (п.1 ст.116 КЗпП)

Звертала увагу суду, що право першого підпису на платіжних розрахункових документах мають директор відповідача (а не головний бухгалтер), він також підписував звітність в податкові органи, органи Пенсійного фонду України в яких зазначалась заробітна плата позивача, тому головний бухгалтер не могла самостійно виплачувати собі заробітну плату без відома директора відповідача.

Вказує, що відповідач ніколи не мав наміру виплачувати їй компенсацію за невикористану відпустку, адже навіть не здійснював нарахування її, що підтверджується Формою ОК-7 Пенсійного фонду України та відомостями з державного реєстру фізичних осіб Головного Управління ДПС у м.Києві. При нарахуванні особам, у тому числі компенсації за невикористану відпустку, наступному періоді за звітним, обов`язково подається звітність до органів Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України.

Позивач в період роботи в ТОВ «Сяйво» з 10.01.2011 року по 26.05.2020 року здійснювала ведення бухгалтерського обліку, складання, формування звітності в Податкові органи, Пенсійного фонду, статистики, органи соціального страхування, інші дії та роботу головного бухгалтера, в тому числі з 01.03.2018 року по 21.03.2018 року та з 17.04.2020 року по 26.05.2020 року. Просила суд позов задовольнити.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Яценко Н.О. 20.05.2022 року у зв`язку з мобілізацією судді ОСОБА_3.

Ухвалою суду від 02.08.2022 року по справі було витребувано докази, разом з тим докази, що витребовувалися судом у ТОВ «Українська будівельна компанія - Європроект» та ГО «Київська обласна організація Українського товариства сліпих» до суду надані не були.

Позивач у судове засідання не з`являлася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася, подала до суду заяву, в якій просила суд розглянути справу за її відсутності та задовольнити її позовні вимоги. Суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі позивача.

Представник відповідача в судових засіданнях проти задоволення позову заперечувала, з обставин викладених у відзиві. Суду пояснювала , що за штатним розкладом в ТОВ «Сяйво» три посади: директор, заступник директора та головний бухгалтер. Головний бухгалтер забрала фінансові документи підприємства і не повернула, також зазначала, що електронний ключ також був у ОСОБА_1 як у головного бухгалтера, у зв`язку з чим виникла затримка у розрахунку.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

10 січня 2011 року позивач була прийнята на роботу в ТОВ "Сяйво" на посаду головного бухгалтера (а. с. 8).

26 травня 2020 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а. с. 9).

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч.3 ст.15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом позивач неодноразово змінювала позовні вимоги щодо суми заборгованості по заробітній платі то вона складала 1746 грн. 52 коп., то в розмірі 7886,89 грн.

Як убачається з матеріалів справи, та не оспорюється сторонами, відповідачем було виплачено позивачу за березень 2020 року 2619 ,50 грн. ( з урахуванням ПДФО 385,63 грн., військового збору 48,80 грн. всього нараховано 3253,48 грн.

Відповідач доводить суду, що ТОВ «Сяйво» вірно обраховано та виплачено позивачу заробітну плату за березень 2020 р., оскільки згідно з наказом ТОВ «Сяйво» № 17/03/20-1 від 17.03.2020 року «Щодо карантинних заходів» через введення в Києві заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (Covid -19) згідно протоколу Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Київської міської ради від 11.03.2020 № 09-30 ТОВ «Сяйво» припинило свою діяльність на час карантину. Період дії карантинних заходів з 17.03.2020 до 03.04.2020 з подальшим продовженням. У зв`язку з цим працівникам ТОВ «Сяйво» надано відпустку без збереження заробітної плати, у тому числі директору.

Введення карантинних заходів та припинення діяльності відповідача з 17.03.2020 року підтверджують актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ 943/2733/АВ від 30.09.2020 року. Згідно розділу ІІ вказаного акту зазначається, що згідно наказу від 17.03.2020 №17/03/20-1 щодо карантинних заходів на ТОВ встановлено простій та надано працівникам відпустку без збереження заробітної плати на період з 17.03.2020 по 03.04.2020. Простій на підприємстві та відпустку без збереження заробітної плати працівників продовжено до 31.07.2020 року включно згідно наказів про продовження карантинних заходів.

За період з 01.03.2020 по 17.03.2020 заробітна плата позивача була розрахована наступним чином : відпрацьовано 13,6 днів, 109, 32 год. Розрахунок : 5000/21*8)*109,32 = 3253,48 грн. Податки : ЄСВ 3253,48*22/100= 715,77 грн., ПДФО 3253,48*18/100=583,63 грн., Військовий 3253,48 * 1,5/100 = 48,80 грн. Фактично виплачено позивачу : 3253,48 - 585,63 - 48,80 = 2619,05 грн.

В акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ 943/2733/АВ від 30.09.2020 р. також зазначено, що згідно наданих розрахунково-платіжних документів встановлено, що заробітну плату за березень 2020 р. ОСОБА_1 виплачено 09.09.2020 року, а тому заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 1746 грн. 52 коп. відсутня.

Позивач також просила суд визнати незаконними та скасувати накази відповідача №17/03/20-1 від 17.03.2020, № 23/03/20-2 від 23.03.2020, 24/04/20-3 від 24.04.2020, інший наказ 2020 року, в частині надання та продовження відпустки без збереження заробітної плати головному бухгалтеру ОСОБА_1 , проте позивач не довела в чому незаконність вказаних наказів, оскільки карантинні заходи були установлені урядовими постановами і на виконання яких ТОВ «Сяйво» видав спірні накази.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Позивач доводила суду, що при звільненні з роботи ТОВ "Сяйво" їй не виплатило компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн.

Разом з тим, відповідач не погоджувався в доводами позивача. Представник відповідача суду пояснювала, що позивач перебувала у щорічних відпустках, перебувала на лікарняних, проте позивач, як головний бухгалтер належним чином не проводила нарахування собі заробітної плати.

Також відповідач суду пояснював, що у них на підприємстві була відсутня трудова книжка позивача, так як вона працювала за сумісництвом, проте позивач не надала суду а ні копії трудової книжки, а ні оригіналу.

З відповіді Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві убачається, що ОСОБА_2 працювала в ТОВ «Сяйво» з 11.01.2011 по 30.04.2020 року, у ТОВ «Українська будівельна компанія - Європроект» з 01.04.2011 по 30.04.2011, у ГО «Київська Обласна Організація Українського Товариства Сліпих» з 08.11.2016 по 01.05.2019 року. (а.с. 54 т.2) При цьому позивач не довела суду, що в період з 10.01.2011 року по 26.05.2020 року вона взагалі не перебувала у відпустці.

Як убачається з наданої відповідачем довідки Українського товариства сліпих Київська обласна організація від 21.02.2022 за № 9 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах ГО «Київська обласна організація УТОС» в період з 08.11.2016 року (наказ про прийом №55 к від 08.11.2016 року) по 01.05.2019 року (наказ про звільнення № 83-к від 30.04.2019 року) у вказаний період ОСОБА_1 працювала на умовах повного робочого дня та за основний місцем роботи. За період дії трудових відносин ОСОБА_1 були надані всі передбачені чинним законодавством відпустки, а також при звільненні була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки. Також в своїй відповіді зазначили, що табелі обліку робочого часу існують лише в паперовому вигляді, тому їх копіювання призведе до незаконного розповсюдження інформації з обмеженим доступом про інших працівників ГО «Київська областа організація УТОС».

Ст. 43 Конституцiї України передбачає право кожного громадянина на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi, укладаючи трудовий договiр на одному або одночасно на кiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. У такому випадку працівник виконує свої трудові обов`язки за сумісництвом.

Сумiсництвом вважається виконання працiвником, крiм своєї основної, iншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вiльний вiд основної роботи час на тому самому або iншому пiдприємствi, в установi, органiзацiї або в громадянина (пiдприємця, приватної особи).

На сумiсника поширюються всi права, гарантiї та обов`язки, передбаченi чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрiшнього трудового розпорядку.

Зазвичай сумісники виконують свої трудові обов`язки на умовах неповного робочого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 Закону про відпустки), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.

Тривалість відпустки за сумісництвом така сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.

Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається в той самий час, коли працівник йде у відпустку за основним місцем роботи. Для працівників державних підприємств, установ, організацій така норма є обов`язковою.

У роботодавців недержавної власності працівник-сумісник може використовувати відпустку по-різному: а) одночасно за обома місцями праці; б) лише за основним місцем роботи. (за сумісництвом працівник і надалі виконує свої трудові обов`язки, а право на відпустку (щорічну оплачувану) за сумісництвом використає в інший час); в) оплачувана щорічна відпустка береться за основним місцем роботи, а за сумісництвом працівник йде у відпустку без збереження заробітної плати; г) оплачувана щорічна відпустка береться лише за місцем сумісництва. У подальшому, коли працівник йтиме у відпустку за основним місцем роботи, він повинен або й далі виконувати свої обов`язки за сумісництвом, або йти у відпустку без збереження зарплати.

В своїх письмових поясненнях позивач посилалася на те, що відповідно до ч.7 ст.6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а оскільки вона є особою з інвалідністю 2 групи, посвідчення серії НОМЕР_2 (по інвалідності 2 група з/захв. З 01.01.2001 р. по довічно), то їй повинна надаватися щорічна відпустка тривалістю 30 днів.

Як убачається з довідки форми ОК-7 Пенсійного фонду України за кодом підприємства 21578772 ТОВ «Сяйво» у 2014 році у позивача з січня по червень 2014 року включно відсутня сплата та нарахування заробітної плати, у липні сплачено 1600 грн. і із серпня 2014 року по грудень 2014 року - 0. За 2015 рік з січня по травень 2015 року включно у позивача також відсутня оплата заробітної плати. Грудень 2015 року також відсутні відомості про заробітну плату позивача. В 2017 році за кодом підприємства 21578772 ТОВ «Сяйво» з січня 2017 року по березень 2017 року включно зазначено 0, з серпня 2017 по листопад 2017 включно - 0. (а.с.11)

З наданих відповідачем доказів убачається, що ОСОБА_1 в період з 2016 року по 2021 роки перебувала в Санаторії «Перемога» та отримувала послуги з санаторно-курортного лікування з 01.03.2018 року по 21.03.2018 року відповідно до путівки виданої УПСЗН Оболонської РДН м.Києва. Інформацію щодо перебування в санаторії ОСОБА_1 з 10 січня 2011 року немає можливості надати у зв`язку з відсутністю облікових даних по відпочиваючих за вказаний період. (а.с. 158-159). Вказана обставина свідчить про те, що позивач була відсутня на робочому місці, проте у звітному періоді березень 2018 року відображено, що ОСОБА_1 працювала. (а.с.11 звор.) З матеріалів справи також убачається, що в період з 26.05.2011 року по 07.06.2011 року, з 18.04.2012 року по 28.04.2012 року та в період з 16.11.2018 року по 28.11.2018 року позивач перебувала на стаціонарному лікування у КНП «КМКЛ № 8» (а.с.203 т.1), разом з тим вказана інформація також не відображена у довідці форми ОК-7. Тобто, стверджувати про те, що позивач не перебувала у відпустках не можливо. Фактично за наявними у справі матеріалами не можливо встановити загальну кількість днів щорічної основної відпустки, яку позивач використав під час роботи у відповідача.

В розрахунку компенсації за невикористану відпустку позивачем наведено розрахунок тривалості щорічних відпусток, без врахування часу перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, лікарняних, перебування на санаторно-курортному лікуванні тощо, а тому суд вважає не обґрунтованим розрахунок компенсації за невикористану відпустку та відсутність належних доказів для стягнення такої компенсації.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як це передбачено ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під час здійснення трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов`язків на підставі зловживання.

Організація обліку нарахування та виплати заробітної плати відображається в документах бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, підприємства зобов`язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку. Зважаючи на зміст ч. 1 ст. 11 вказаного Закону, документи фінансової звітності підписують керівник і бухгалтер підприємства.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи відповідно до ч. 8 ст. 9 цього Закону. Тобто бухгалтер відповідає за ведення обліку згідно з вимогами, встановленими законодавством, а директор як уповноважена особа власника - за організацію обліку.

До того ж перебуваючи на посаді головного бухгалтера ( за сумісництвом) та бувши зобов`язаним складати первинні документи і регістри бухгалтерського обліку згідно з вимогами, встановленими законодавством, позивач нехтував цими посадовими обов`язками, що як наслідок призвело до порушення її права на заробітну плату, тому така поведінка позивача є недобросовісною. У зв`язку з наведеним та встановленими обставинами справи жодних фактів, які б підтверджували нарахування заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку на час звільнення, позивачу як головному бухгалтеру, немає, а отже відсутні підстави для виплати та стягнення заробітної плати, компенсації яка не була нарахована.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100

За положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Нормами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як убачається з матеріалів справи на момент звільнення позивач займала посаду головного бухгалтера підприємства, а тому вона як головний бухгалтер відповідно до ст.116 КЗпП України мала підготувати довідку про належні працівникові ОСОБА_1 виплати при звільненні, що нею як встановлено судом зроблено не було. Також як убачається з матеріалів справи у день звільнення позивач не перебувала на робочому місці, протилежне судом не встановлено, а тому в день звільнення і не відбувся розрахунок.

З матеріалів справи також убачається, що позивач зверталася до відповідача зі зверненням стосовно виплати заробітної плати та розрахунку 19.08.2020 року та 21.08.2020 (а.с.22, 23), а відповідач в свою чергу 17.06.2020 року звертався до позивача, як головного бухгалтера ТОВ «Сяйво» Гавриленко Л.В. з листом про надання всіх фінансових документів за час роботи в ТОВ «Сяйво» з описом документів в кожній папці (а.с.78, 79). При цьому позивач не довела суду що нею передано відповідачу фінансову документацію, як головним бухгалтером, по акту-прийому передачі, щоб дало можливість суду перевірити правильність нарахування компенсації за невикористані відпустки. Не вчасно отримана заробітна плата не є основним доходом та джерелом до існування позивача та враховуючи те, що позивач, як головний бухгалтер, не надала доказів, що нею на момент звільнення проведено нарахування сум, належних працівникові при звільненні, суд також не убачає підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сяйво» про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13 червня 2023 року.

Суддя Н.О. Яценко