Рішення

від 01.03.2021 по справі 756/10650/20

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

01.03.2021 Справа № 756/10650/20

Справа пр. № 2/756/1480/21

ун. № 756/10650/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ващенко М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (далі - ТОВ "Сяйво") про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 26 травня 2020 року вона була звільнена з роботи в ТОВ "Сяйво" за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Як зазначила позивач, при звільненні роботодавець не виплатив їй заробітну плату у повному обсязі. Заборгованість відповідача становить 10000,00 грн. Також ТОВ "Сяйво" не сплатило ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн.

Указані суми невиплаченого заробітку, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2020 року до дня ухвалення судового рішення ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ "Сяйво".

До початку першого судового засідання у справі ОСОБА_1 подала до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просила суд стягнути з ТОВ "Сяйво" на її користь невиплачену заробітну плату у сумі 1746,52 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2020 року до дня ухвалення судового рішення.

Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не подав.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася, подала до суду заяву, в якій просила суд розглянути справу за її відсутності та задовольнити її позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомив, заяву про розгляду справи за його відсутності до суду не подав.

За таких обставин та за відсутності заперечень позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

10 січня 2011 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ТОВ "Сяйво" на посаду головного бухгалтера (а. с. 8).

26 травня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а. с. 9).

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Усупереч наведеним законодавчим положенням ТОВ "Сяйво" при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило їй заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві заробітної плати становить 1746,52 грн (а. с. 11, 16, 17).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Однак при звільненні ОСОБА_1 з роботи ТОВ "Сяйво" не виплатило їй компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн.

Доказів на спростування розміру заборгованості з виплати заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку відповідачем не надано.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ТОВ "Сяйво" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 1746,52 грн та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 45476,19 грн (191 робочий день з 27 травня 2020 року до 01 березня 2021 року х 347,08 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (10000,00 грн - заробітна плата за березень-квітень 2020 року / 42 фактично відпрацьовані дні = 347,08 грн) = 45476,19 грн).

За положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Нормами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Усупереч наведеним законодавчим приписам відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували відсутність вини ТОВ "Сяйво" у невиплаті належних ОСОБА_1 сум при звільненні.

При цьому суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами державної виконавчої служби арештів на кошти роботодавця в банківських установах не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постановах від 03 липня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, Верховним Судом у постанові від 03 січня 2018 року у справі № 331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ураховуючи викладене, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ТОВ "Сяйво" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у сумі 1746,52 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000,00 грн без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір у сумі 840,80 грн в дохід держави.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (місцезнаходження: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 21578772) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 1746 (тисяча сімсот сорок шість) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки; компенсацію за невикористану відпустку у сумі 38468 (тридцять вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 90 (дев`яносто) копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (місцезнаходження: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 21578772) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок в дохід держави.

Допустити негайне виконання рішення про стягнення заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук