Ухвала

від 15.06.2023 по справі 756/7337/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15.06.2023 Справа № 756/7337/23

Справа №756/7337/23

Провадження №2-з/756/88/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року м. Київ

Суддя Оболонського районного суду м. Києва Тиха О.О., дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ДЕФІС ГРУП», у якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 4 057 993,51 грн., сплачених у якості забезпечувального платежу за Попереднім договором від 26.11.2021 з урахуванням процентів за користування грошовими коштами та штрафних санкцій.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ДЕФІС ГРУП»; накладення арешту на майно ТОВ «ДЕФІС ГРУП», а саме: земельну ділянку з кадастровим номером: 3221483301:01:032:0169, площею 0,0154 га, що розташована у селі Іванковичі, Васильківського району, Київської області, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); житловий будинок, загальною площею 92,3 кв.м, житловою площею 66,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зазначив, що між ним (покупцем) та відповідачем (продавцем) 26.11.2021 укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого сторони зобов`язались, у строки, встановлені Попереднім договором, укласти Договір купівлі-продажу земельної ділянки - «Основний договір», за умовами якого продавець зобов`язується продати покупцю земельну ділянку з кадастровим номером: 3221483301:01:032:0169, площею 0,0154 га, що розташована у селі Іванковичі, Васильківського району, Київської області, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а покупець зобов`язався прийняти земельну ділянку та оплатити вартість, передбачену пунктом 3.1 цього Попереднього договору.

З метою виконання взятих на себе зобов`язань за Попереднім договором ОСОБА_1 сплатив ТОВ «ДЕФІС ГРУП» грошові кошти у сумі 2 244 551,00 грн., проте відповідач свої зобов`язання за Попереднім договором не виконав, станом на 09.06.2023 Основний договір між сторонами не укладений з вини відповідача, у зв`язку з чим ним 06.02.2023 повідомлено відповідача про розірвання Попереднього договору в односторонньому порядку та необхідність повернути суму забезпечувального платежу за Попереднім договором, сплатити штраф та вісотки за користування його грошовими коштами у період з 26.11.2021 по 06.02.2023.

Відповідач відмовляється від виконання вказаних вимог, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаних коштів. Враховуючи предмет позову, ціну позову, а також те, що відповідачем не вживались дії щодо погашення заборгованості за Попереднім договором, а поведінка останнього свідчить про ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань, заявник вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно, належні відповідачу, у майбутньому забезпечить реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки саме від наявності у відповідача грошових коштів залежить виконання судового рішення.

Ознайомившись з заявою про забезпечення позову та матеріалами справи № 756/7337/23, суддя приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1.ч.1.ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно з вимогами Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином співмірність, зокрема, полягає у тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених ЦПК України.

Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів фізичної або юридичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

У статті 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, судом враховано, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ , напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Враховуючи, що спір, що виник між сторонами, не стосується майнових прав позивача на нерухоме майно - земельну ділянку та розташований на ній будинок, право власності на які належить відповідачу та на які позивач просить накласти арешт, беручи до уваги обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, предмет позову, керуючись принципами розумності, співмірності та збалансованості інтересів сторін у справі, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено існування реальної загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання в майбутньому рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів, у разі задоволення позову, без вжиття таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно.

Більше того, в даному випадку, на думку суду, відсутній зв`язок між таким заходом забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, щодо якого позивачем не заявляються права, і предметом позовної вимоги - стягнення грошових коштів, за відсутності до того ж об`єктивних доказів незадовільного майнового стану відповідача - юридичної особи, який би унеможливлював у майбутньому виконання ним рішення суду про стягнення коштів, у разі задоволення позову.

Разом з тим, такі заходи створять перешкоди власнику у здійсненні своїх правомочностей щодо нерухомого майна, яке не є предметом спору.

Щодо заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, суд може накласти арешт лише на грошові кошти, що належать відповідачеві, тому вирішуючи заяву про забезпечення позову, слід перевірити, які саме грошові кошти належать відповідачеві і де вони знаходяться.

Разом з тим, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, заявником не конкретизовано, які саме грошові кошти підлягають арешту, при цьому останній просить фактично накласти арешт на всі грошові кошти відповідача, що суперечить принципу співмірності заявленим позовним вимогами та вжиття такого заходу забезпечення може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, з огляду на те, що відповідачем здійснюється господарська діяльність, пов`язана з будівництвом житлових і нежитлових будівель, та призведе до втручання у господарську діяльність відповідача.

Встановлені судом фактичні обставини у справі, свідчать про те, що доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог є необґрунтованими.

Посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 17.10.2018 року у справі №183/5864/17-ц.

Таким чином, оцінивши обґрунтованість та співмірність вимог заявника щодо забезпечення позову з обсягом позовних вимог, а також наведені обставини для вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заявником не надано достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у зв`язку з чим заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 151-153, 260, 261, 353-355 ЦПК України, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О.Тиха