Рішення

від 13.05.2024 по справі 756/7337/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

13.05.2024 Справа № 756/7337/23

Справа № 756/7337/23

Провадження № 2/756/471/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2024 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Тихої О.О.,

за участі секретаря судового засідання - Косянчук Н.І.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вказаним позовом, у якому, збільшивши позовні вимоги, просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» (далі - ТОВ «ДЕФІС ГРУП») на його користь 3 198 195,00 грн., сплачених у якості забезпечувального платежу за Попереднім договором від 26.11.2021; 1 158 472,70 грн. - проценти за користування чужими коштами; 74 653,81 грн. - штраф у розмірі 3% річних, а всього 4 431 321,51 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 26.11.2021 між ОСОБА_3 та ТОВ «ДЕФІС ГРУП» укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - Попередній договір), згідно умов якого сторони домовилися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0154 га (цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221483301:01:032:0169 за адресою: с. Іванковичі Васильківського району Київської області за ціною 2 244 551,00 грн., що еквівалентно 83 070,00 дол. США. Вказана орієнтовна загальна вартість земельної ділянки включає вартість об`єкта будівництва, який буде побудований на ній.

З метою виконання взятих на себе зобов`язань за Попереднім договором ОСОБА_3 сплатив ТОВ «ДЕФІС ГРУП» грошові кошти у сумі 2 244 551,00 грн., що є еквівалентом 83 070,00 дол. США згідно з комерційним курсом валют станом на дату укладення попереднього договору, проте відповідач свої зобов`язання за Попереднім договором не виконав. Так п. 1.4 Попереднього договору визначено, що Основний договір має бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 1 місяця з дня прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію; орієнтовний строк укладення Основного договору - листопад 2022 року. Відповідно до п. 2.1 Попереднього договору орієнтовним строком видачі будівельного паспорта на об`єкт будівництва є січень 2022 року; орієнтовний строк отримання технічних умов на Об`єкт будівництва - січень 2022 року. Станом на день звернення до суду з позовом 09.06.2023 Основний договір між сторонами не укладений з вини відповідача. Жодних додатків до Попереднього договору, які стосувалися б основних характеристик та експлікацій приміщень Об`єкта будівництва, який мав бути побудований на земельній ділянці, не було надано відповідачем та не було погоджено та підписано позивачем. 06.02.2023 позивачем на юридичну адресу ТОВ «ДЕФІС ГРУП» направлено лист про розірвання Попереднього договору в односторонньому порядку та необхідність повернути суму забезпечувального платежу за Попереднім договором, сплатити штраф та відсотки за користування його грошовими коштами у період з 26.11.2021 по 06.02.2023

Разом з тим, вказана вимога ТОВ «ДЕФІС ГРУП» виконана не була, а відповідач надав відповідь, в якій пояснював невиконання умов Попереднього договору введенням на території України воєнного стану.

Враховуючи викладене, у зв`язку з невиконанням ТОВ «ДЕФІС ГРУП» своїх зобов`язань за Попереднім договором від 26.11.2021 та неповерненням грошових коштів, позивач змушений звернутись з вказаним позовом до суду.

Ухвалою судді від 19.06.2023 відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

18.07.2023 на адресу суду надійшов відзив представника ТОВ «ДЕФІС ГРУП», у якому остання зазначила, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення грошових коштів за Попереднім договором від 26.11.2021 з відповідача, не заявляє вимогу про його розірвання та не обґрунтовує підстав, що можуть свідчити про його одностороннє розірвання. При цьому, момент укладання Основного договору пов`язаний з введенням в експлуатацію об`єкта будівництва, який повинен бути побудований на земельній ділянці, яка є предметом Попереднього договору. Тобто, з положень Попереднього договору не вбачається чіткого/граничного строку введення в експлуатацію об`єкта будівництва. Отже, Попередній договір не є розірваним, підстави для одностороннього його розірвання відсутні, а тому відсутні й підстави для повернення забезпечувального платежу та стягнення процентів та штрафу, які є похідними вимогами.

У той же час, відповідач неодноразово висловлював свою згоду щодо врегулювання спору мирним шляхом різними способами, разом з тим, не отримавши відповіді ОСОБА_3 , ТОВ «ДЕФІС ГРУП» з метою належного виконання умов Попереднього договору продовжувало здійснювати будівництво будинку на земельній ділянці, кадастровий номер 3221483301:01:032:0169, за адресою: с. Іванковичі Васильківського району Київської області. Так, 19.04.2023 Державною інспекцією архітектури та містобудування України було зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (реєстраційний номер в ЄДЕССБ: ІУ101230419938). 24.04.2023 державним реєстратором Бучанської районної адміністрації Київської області було здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ДЕФІС ГРУП» на житловий будинок загальною площею 92,3 кв.м, розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 3221483301:01:032:0169, за адресою: АДРЕСА_1 .

25.08.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, у якій останній підтримав позовні вимоги та просив стягнути з ТОВ «ДЕФІС ГРУП») на користь ОСОБА_3 4 057 993,51 грн., зазначивши, що у лютому 2023 року, тобто після спливу двох місяців після настання подіх, передбаченої п. 1.4 абз. 4 Розділу Попереднього договору, позивач скористався своїм правом на розірвання Попереднього договору в односторонньому порядку, керуючись умовами, викладеними у ньому, а отже відповідач повинен був повернути забезпечувальний платіж останньому, що здійснено не було, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення процентів та штрафу. Щодо мирного врегулювання спору представник позивача зазначив, що ОСОБА_3 не був ознайомлений з технічними характеристиками будинку, на будівництво якого посилається представник відповідача, а тому позивач немає жодного уявлення про вказаний будинок, його внутрішнє планування та його технічний стан, а отже його будівництво без необхідного погодження позивачем не може вважатись належним виконанням умов Попереднього договору.

14.09.2023 представником відповідача до суду подано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 24.01.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 26.11.2021 між ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «ДЕФІС ГРУП» (продавцем) укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого сторони зобов`язались, у строки, встановлені Попереднім договором, укласти Договір купівлі-продажу земельної ділянки - «Основний договір», за умовами якого продавець зобов`язується продати покупцю земельну ділянку з кадастровим номером: 3221483301:01:032:0169, площею 0,0154 га, що розташована у селі Іванковичі, Васильківського району, Київської області, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а покупець зобов`язався прийняти земельну ділянку та оплатити вартість, передбачену пунктом 3.1 цього Попереднього договору.

Відповідно до п. 1.2 Попереднього договору на земельній ділянці планується забудова житлового будинку (таунхаус) загальною площею 92,3 метра квадратних з технічними характеристиками, визначеними у Розділі 3 цього Договору та Додатку #1 до цього Договору (надалі - «Об?єкт будівництва»).

Пунктом 1.3 Попереднього договору (за порядковим номером п. 1.4) передбачено, що сторони погодили, що Основний договір має бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 1 місяця із дня прийняття Об?єкта будівництва в експлуатацію. Разом з тим, Сторони визнають, що вони за взаємною згодою можуть змінити термін/дату укладення Основного договору, що має бути оформлено додатковим договором до цього Попереднього договору. Орієнтовний строк укладення Основного договору - Листопад 2022 року.

Відповідно до п. 2.1 Попереднього договору орієнтовним строком видачі будівельного паспорта на Об`єкт будівництва є січень 2022 року; орієнтовний строк отримання технічних умов на Об`єкт будівництва - січень 2022 року.

Сторонами узгоджено, що орієнтовна загальна вартість земельної ділянки, за яку вона буде продана покупцю згідно з Основним договором, становитиме 2 244 551,00 грн. без ПДВ, що є еквівалентом 83 070,00 дол. США згідно комерційного курсу валют станом на дату укладення Попереднього договору. Вказана орієнтовна загальна вартість земельної ділянки включає вартість об`єкта будівництва, який буде побудований на ній (п. 3.1 Попереднього договору).

Згідно з п. 3.2 Попереднього договору покупець на підтвердження власної платоспроможності та наміру щодо укладення Основного договору та виконання інших обов?язків, що покладені на нього згідно з Попереднім договором, зобов`язаний на умовах та в строки, визначені п. 3.4 Попереднього договору, сплатити Продавцю шляхом перерахування на поточний рахунок грошові кошти у якості забезпечувального платежу, розмір якого становить: 2 244 551,00 грн. без ПДВ, що є еквівалентом 83 070,00 дол. США згідно комерційного курсу валют станом на дату укладення Попереднього договору, тобто до 02.12.2021 року включно. Кошти вважаються сплаченими Продавцю з моменту їх зарахування на поточний рахунок останнього, що підтверджується випискою про зарахування коштів на поточний рахунок.

У пункті 3.3 Попереднього договору зазначено, що Забезпечувальний платіж за своєю правовою природою є авансом (попередньою оплатою) у розумінні Цивільного кодексу України.

Відповідальність сторін передбачена Розділом 7 Попереднього договору, у якому зазначено, що сторони погодили, що під невиконанням або неналежним виконанням Стороною умов Попереднього договору вони мають на увазі: а) невиконання або неналежне виконання будь-якого зобов`язання, вказаного у Попередньому договорі, в тому числі зі сплати Покупцем Забезпечувального платежу; б) відмову або ухилення від укладення Основного договору на визначених Попереднім договором умовах; в) будь-які дії чи бездіяльність, що спричинюють неможливість посвідчення нотаріусом Основного договору.

На виконання умов Попереднього договору від 26.11.2021 ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «ДЕФІС ГРУП» було сплачено 2 244 551,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.2359819223.1 від 29.11.2021.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частини друга, третя статті 635 ЦК України).

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частиною другою статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Таким чином, з урахуванням того, що законодавством передбачене обов`язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, тому попередній договір також має бути нотаріально посвідчений.

Вказана умова також передбачена у п. 6.1 Попереднього договору від 26.11.2021, згідно з яким Попередній договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє протягом 3 (трьох) років, але не пізніше дати укладення сторнами Основного договору.

Таким чином, сторонами передбачено дві умови чинності Попереднього договору: його підписання сторонами та нотаріальне посвідчення.

Попередній договір від 26.11.2021, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ДЕФІС ГРУП» не був нотаріально посвідчений.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21) зазначено, що «нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає».

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у пункті 13 якої зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин

або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Як було встановлено судом, 26.11.2021 між ОСОБА_3 та ТОВ «ДЕФІС ГРУП» укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - Попередній договір), згідно умов якого сторони домовилися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0154 га (цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221483301:01:032:0169 за адресою: с. Іванковичі Васильківського району Київської області за ціною 2 244 551,00 грн., що еквівалентно 83 070,00 дол. США.

Вказаний договір укладений у простій письмовій формі та не був посвідчений нотаріально, тому в силу вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України він є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, керуючись приписами ст. 216 ЦК України, відповідач повинен повернути позивачу забезпечувальний платіж, який було сплачено ОСОБА_3 26.11.2021 на виконання правочину, який є нікчемним.

Щодо посилання позивача на те, що сума забезпечувального платежу, яка має бути повернута відповідачем, повинна бути сплачена з урахуванням комерційного курсу валют станом на 20.09.2023 у розмірі 3 198 195,00 грн. суд зазначає наступне.

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18).

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення (постанови Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16).

Суд враховує, що у пункті 3.1 Попереднього договору зазначено вартість земельної ділянки у сумі 2 244 551,00 грн. без ПДВ, що є еквівалентом 83 070,00 дол. США згідно комерційного курсу валют станом на дату укладення Попереднього договору.

Пунктом 3.2 Попереднього договору визначено обов`язок позивача сплатити забезпечувальний платіж до 02.12.2021. Проте договір не містить посилання на визначення обов`язку по оплаті вартості земельної ділянки залежно від курсу будь-якої іноземної валюти. Також, в договорі відсутній графік платежів, який повинні були виконувати покупець залежно від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу Національного банку України до іноземної валюти.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивачем сплачено забезпечувальний платіж саме у гривні у розмірі 2 244 551,00 грн., суд, застосовуючи наслідки нікчемності укладеного між сторонами правочину, не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім забезпечувального платежу у розмірі 3 198 195,00 грн., виходячи з коливання курсу долара США по відношеню до української гривні.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що з відповідача ТОВ «ДЕФІС ГРУП» на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 2 244 551,00 грн., сплачені останнім у якості забезпечувального платежу за Попереднім договором від 26.11.2021.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 1 158 472,70 грн. за період з 29.11.2021 по 20.09.2023 та штрафу у розмірі 3% річних, що складає 74 653,81 грн. за період з 10.12.2022 по 20.09.2023 суд зазначає наступне.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Звертаючись з вказаною позовною вимогою, ОСОБА_3 посилався на пункт 7.7 Попереднього договору, відповідно до якого у випадку не укладення з вини Продавця Основного договору протягом 10 (десяти) днів з дати (моменту, події), коли такий Основний договір мав би бути укладений відповідно до умов даного Попереднього договору, Продавець (зобов?язується негайно повернути на банківський рахунок Покупця внесений ним Забезпечувальний платіж, сплатити Покупцю штраф у розмірі 3 (трьох) % річних від розміру Забезпечувального платежу. У такому випадку вважається, що Попередній договір є розірваним в односторонньому порядку.

Разом з тим, оскільки суд дійшов висновку про нікчемність укладеного Попереднього договору від 26.11.2021, то, відповідно до приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України, він не створює юридичних наслідків, зокрема, передбачених п. 7.7. вказаного договору, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму заборгованості за договором на підставі ст. 1048 ЦК України у розмірі на рівні облікової ставки НБУ, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, приписи ст. 1048 ЦК України, на підставі яких позивачем нараховано відсотки за користування чужими грошовими коштами, застосовуються до правовідносин, які виникають з приводу виконання договорів позики. Крім того, вказання стаття регламентує нарахування відсотків за правомірне користування чужими коштами протягом дії договору позики, у той час як ч. 2 ст. 625 ЦК України врегульовано питання стягнення відсотків за неправомірне користування чужими коштами.

Так, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі № 914/1033/17).

Разом з тим, вимога про стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем не заявлялася.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 158 472,70 грн., у зв`язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає як необґрунтований.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з ТОВ «ДЕФІС ГРУП» на користь ОСОБА_3 забезпечувального платежу, сплаченого ним за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2021, у розмірі 2 244 551,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» на користь ОСОБА_3 забезпечувальний платіж, сплачений за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.2021, у розмірі 2 244 551 (два мільйони двісті сорок чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП» на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 797 (шість тисяч сімсот дев`яносто сім) гривень 49 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕФІС ГРУП», код ЄДРПОУ - 41743284, місцезнаходження: м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, буд. 21/19, кв. 54.

Дата складення повного судового рішення - 13.05.2024.

Суддя О.О. Тиха