Постанова

від 15.06.2023 по справі 320/3723/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/3723/23 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон», в якому просило: стягнути з розрахункових рахунків відповідача податковий борг у розмірі 4 164 845, 50 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху з підстав відсутності заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних належних та допустимих доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали, та відсутності доказів вручення відповідачу копії позовної заяви з додатками згідно з поштовим відправленням 0103332122669.

У подальшому, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» про стягнення податкового боргу повернуто позивачеві без розгляду.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у даному випадку строк звернення до суду продовжується до припинення карантину.

Як вказує апелянт, граничний строк закінчувався в період дії норми п.52-2 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, однак оскільки на момент звернення до Київського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою Кабінетом Міністрів України дію карантину не припинено, відтак строк звернення до суду порушено не було.

Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду даної справи є стягнення з розрахункових рахунків ТОВ «Рітон» податкового боргу у розмірі 4 164 845, 50 грн.

Вказана сума заборгованості виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 04.02.2010 № 0000382307, яке було оскаржено в судовому порядку.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2010 у справі №2а-1818/10/2670 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ТОВ «Рітон» задоволено про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2010 № 0000382307.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.07.2012 у справі №2-1818/10/2670 (К-38920/10) касаційну скаргу ДПІ у Солом`янському районі м. Києва задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 у справі № 2а-11026/12/2670 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 апеляційну скаргу ТОВ «Рітон» залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 без змін.

У подальшому, ТОВ «Рітон» було оскаржено вказані судові рішення в касаційному порядку.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.04.2013 відкрито касаційне провадження.

Надалі, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.01.2018, прийнято до свого провадження матеріали касаційної скарги ТОВ «Рітон».

Як наслідок, постановою Верховного Суду від 02.04.2019, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 2а-11026/12/2670 залишено без змін.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом про стягнення з ТОВ «Рітон» несплаченої суми заборгованості по податковому повідомленню-рішенню від 04.02.2010 № 0000382307, який ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року залишено без руху.

На виконання вимог ухвали від 22.02.2023 позивачем надіслано заяву про поновлення строку звернення до суду, разом з доказами направлення відповідачу копії позову з додатками.

Вказана заява обгрунтована тим, що підстави звернення до суду із цим позовом у нього виникли з дня ухвалення Верховним Судом постанови від 02.04.2019 у справі № 2а-11026/12/2670, та з огляду на прийнятий Верховною Радою України Закон України від 02.11.2020 №591-ІХ, яким внесено зміни та доповнення, у т.ч. до деяких положень Податкового кодексу України, строк звернення до суду порушено не було.

Повертаючи позовну заяву позивачу без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у повному обсязі не усунув недоліки, про які зазначено в ухвалі від 22.02.2023, в частині обґрунтованості підстав поважності пропуску строку звернення до суду, а повідомлені в заяві причини суд не визнає поважними, тому така позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, абзацем 2 частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено тримісячний строк звернення до суду суб`єкта владних повноважень, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду.

Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби.

Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є стягнення податкового боргу з розрахункових рахунків ТОВ «Рітон» у розмірі 4 164 845, 50 грн. на підставі узгодженого податкового повідомлення-рішення від 04.02.2010 № 0000382307.

З даним позовом, Головне управління ДПС у місті Києві звернулось 10 cічня 2023 року через підсистему «Електронний Суд».

Як зазначає позивач, підстави звернення до суду із цим позовом у нього виникли з дня ухвалення Верховним Судом постанови від 02.04.2019 у справі № 2а-11026/12/2670, та із цих підстав посилається на прийнятий Верховною Радою України Закон України від 02.11.2020 № 591-ІХ, яким внесено зміни та доповнення, у т.ч. до деяких положень Податкового кодексу України, який зокрема, було доповнено положення пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ (Інші перехідні положення) ПК України.

До того ж, позивач відзначає, що податкова вимога, була виставлена контролюючим органом відповідачу лише 08.07.2019 форми «Ю» № 285762-17 на суму податкового боргу 4 164 845, 50 грн., у зв`язку із чим позивач уважає, що строк звернення до суду у нього обраховується з моменту винесення цієї вимоги.

У той же час, суд першої інстанції звернув увагу на те, що сума податкового боргу відповідача згідно з податковим повідомленням-рішенням від 04.02.2010 № 0000382307 є узгодженою саме з 19.03.2013, а не з дня ухвалення Верховним Судом постанови від 02.04.2019, тому визначений законом строк на звернення до суду суб`єкта владних повноважень, у відповідності до абзацу другого частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на 18.01.2013), становив шість місяців, що свідчить про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що оскільки сума податкового боргу набула статусу узгодженої саме з 19.03.2013, а підстав за яких було винесено вказану податкову вимогу через шість років, із матеріалів позову не встановлено, тому такі доводи скаржника є недоречними.

Втім, на думку колегії суддів такі висновки суду першої інстанції є помилковими, враховуючи таке.

Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За правилами п.59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Таким чином, за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Абзацом 2 пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачено, шо у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У силу вимог пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

З положень зазначених норм закону випливає, що обов`язок зі сплати грошового зобов`язання у платника податків виникає з наступного дня за днем узгодження такого зобов`язання і має бути виконаний протягом десяти днів. У разі оскарження до суду податкового повідомлення-рішення днем узгодження грошового зобов`язання є день набрання законної сили судовим рішенням.

Несплачені грошові зобов`язання у встановлений законом строк - протягом 10 календарних днів, наступних за днем їх узгодження, яке відбувається в день набрання законної сили судовим рішенням, є податковим боргом платника податків, з виникненням якого контролюючий орган має вжити заходів для його погашення, зокрема надіслати платникові податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 810/272/16.

Відтак, з аналізу вищезазначеного вбачається, що одним із етапів стягнення податкового бору з боржника є надсилання на адресу суб`єкта владних повноважень відповідної податкової вимоги.

У той же час, у межах наданої справи cуд не надає оцінку обставинам та підставам винесення такої вимоги саме у липні 2019 року, оскільки зазначене не охоплюється предметом такої справи.

При цьому, така вимога була надіслана на адресу ТОВ «Рітон» у липні 2019 року, та у подальшому була повернута «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до пунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У силу вимог пункту 95.2 статті 95 ПК України (в редакції, на час виникнення спірниїх правовідносин) стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Таким чином, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством короткі строки контролюючий орган наділяється правом вживати заходи задля забезпечення їх сплати (заходи примусу). Першим етапом вжиття таких заходів є направлення платникові податків податкової вимоги (стаття 59 ПК України), а вже через 60 днів з дня її надіслання (вручення) контролюючий орган набуває право на стягнення коштів платника податків та продаж його майна, яке перебуває в податковій заставі (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Відтак, до моменту надіслання відповідачу податкової вимоги, яка у даному випадку була виставлена 08.07.2019 за №285762-17, податковий орган був позбавлений звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про помилковість висновків суду у цій частині.

Щодо посилання апелянта на Закон України від 02.11.2020 № 591-ІХ, яким внесено зміни та доповнення, у т.ч. до деяких положень Податкового кодексу України, який зокрема, було доповнено положення пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ (Інші перехідні положення) ПК України, слід вказати наступне.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13 травня 2020 року №591-ІХ, який набрав чинності 29 травня 2020 року, у розділі ХХ «Перехідні положення» ПК України розділ 1 доповнено пунктами 12 і 13, зокрема, пунктом 52-2, згідно якого на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

З огляду на вказане, на період дії карантину було зупинено перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

У свою чергу, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно пункту 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Тобто, строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4).

Як свідчать матеріали справи, стягнення податкового боргу з ТОВ «Рітон» у розмірі 4 164 845, 50 грн. відбулось на підставі узгодженого податкового повідомлення-рішення від 04.02.2010 № 0000382307 на підставі судових рішень у справі 2а-11026/12/2670.

Однак, обставини безпосередньої наявності у ТОВ «Рітон» податкового боргу, його складові та момент виникнення, а також факт вжиття контролюючим органом заходів для погашення цього податкового боргу суди у вказаній справі не встановлювали.

У постанові від 25.02.2020 у справі №1340/5767/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно якого положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 КАС України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.

За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.04.2021 у справі №812/1541/16, стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.

Враховуючи, що податковий борг у розмірі 4 164 845,50 грн набув статусу узгодженого на підставі судових рішень у справі № 2а-11026/12/2670, та лише після виставлення контролюючим органом податкової вимоги від 08.07.2019 за №285762-17, податковий орган зміг реалізувати своє право на стягнення такого боргу у судовому порядку, тому звернення до суду у даному випадку здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства.

З огляду на вказане, висновок про повернення даної позовної заяви є передчасним та таким, що винесений з порушенням норм процесуального права.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.

Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - скасувати та направити справу в цій частині до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року - скасувати, а справу за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» про стягнення податкового боргу - направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук