Постанова

від 16.06.2023 по справі 472/712/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.06.23

22-ц/812/550/23

Справа №472/712/22

Провадження № 22-ц/812/550/23

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 червня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Калашник А.О.,

за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

подану адвокатом Губською Юлією Олександрівною

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2023року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Чаричанським О.П., повний текст складено 22 березня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області (далі Веселинівська с/р), про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_2 . Внаслідок його смерті відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема входить:

-право власності на частку земельної ділянки площею 3,8893 га, розташованої в межах території Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4821782000:02:000:0341, посвідчене свідоцтвом про право на спадщину за законом серії ВТЕ №551062; право власності зареєстровано в ДРРП за номером запису про право власності: 1744038; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 110544348217;

- право власності на частку земельної ділянки площею 3,5758 га, розташованої в межах території Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4821782000:02:000:0078, посвідчене свідоцтвом про право на спадщину за законом серії ВТЕ №551063; право власності зареєстровано в ДРРП за номером запису про право власності 1744405; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 110585148217.

Зазначала, що за життя ОСОБА_2 склав заповіт, який був посвідчений 07 березня 2019 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Прокопчук В.Д. та зареєстрований в Спадковому реєстрі за №63871430, яким своє майно, а саме вищевказані земельні ділянки, заповідав громадянину України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказуючи, що син, заповів все своє майно ОСОБА_3 , після смерті сина вона не зверталася до нотаріуса з метою прийняття спадщини, оскільки вважала, що спадщину прийняв та оформив спадкоємиць за заповітом.

Окрім того, відразу після смерті сина та проведення його поховання, захворіла її мати ОСОБА_4 . У зв`язку з хворобою, вона потребувала постійного догляду за нею.

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивачки - ОСОБА_4 померла. Через пережитий стрес після смерті сина та майже одночасної смерті її матері, позивачка не цікавилася питанням прийняття/не прийняття спадщини спадкоємцем її сина, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Приблизно наприкінці вересня 2022 року, отримуючи орендну плату за Договором оренди землі, укладеного між нею та ТОВ «Лан», директором якого є ОСОБА_5 , тобто батько ОСОБА_3 , їй було повідомлено про необхідність оформлення спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , оскільки його спадкоємиць за заповітом ОСОБА_3 , помер раніше спадкодавця.

З питанням можливості прийняття позивачем спадщини за законом після смерті сина, з урахуванням наявного заповіту, вона звернулася до Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області.

Нотаріус роз`яснила їй, що в силу вимог ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Зважаючи на те, що спадкоємиць за заповітом ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто до відкриття спадщини, після смерті ОСОБА_2 , він не є спадкоємцем її сина, а отже спадкоємці ОСОБА_2 за законом отримали право на спадкування.

У померлого ОСОБА_2 дружини та дітей не було, батько помер раніше, а тому право на спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , отримала позивачка.

Враховуючи вищевикладене просила, визнати поважною причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю в три місяці від дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2023року задоволені позову відмовлено.

Мотивуючи підстави для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що надані позивачем докази та зазначені причини, не підтверджують причин, які пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця, що унеможливили звернення до нотаріуса у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк особисто чи через засоби поштового зв`язку чи до органу місцевого самоврядування.

В апеляційній скарзі представник позивач вказує, що вищезазначене рішення є необ`єктивним, необґрунтованим та винесеним із грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства, враховуючи, що висновки зроблені судом є хибними та не відповідають дійсним обставинам справи, моральним засадам суспільствам та загальноприйнятим людським цінностям, тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Так, вказувала, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що її син за життя розпорядився належним йому майном, чим по суті виключив її право на спадкування за законом, поважаючи волю спадкодавця на розпорядження своїм майном на власний розсуд, з заявою про прийняття спадщини за законом не зверталася.

Зазначає, що вона правомірно очікувала, що спадкоємиць за заповітом ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняв, оформив свої права на спадкове майно.

Лише наприкінці вересня 2022 року, тобто вже після витоку шести місяців, з часу відкриття спадщини, отримуючи орендну плату за Договором оренди землі, укладеного між нею та ТОВ «ЛАН», директором якого є ОСОБА_6 , тобто батько ОСОБА_3 , їй стало відомо, що ОСОБА_3 спадкоємиць за заповітом її сина, помер раніше спадкодавця, а отже в силу вимог ч. 1 ст. 1222 ЦК України, яка вказує на те, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, він не є спадкоємцем.

За таких обставин, право на спадкування отримали спадкоємці за законом першої черги.

Єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 є вона, його мати. Інших спадкоємців за законом першої черги немає. Батько спадкодавця помер раніше, дружини та дітей померлий не мав. Проте через незнання про смерть спадкоємця померлого ОСОБА_2 визначеного в заповіті, вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

Вказаний строк був пропущений позивачем, оскільки вона не знала про смерть спадкоємця за заповітом, так як вони не проживали в одному населеному пункті, не були близькими родичами, а зважаючи на його молодий вік остання навіть не могла припустити про його смерть, за таких обставин вказана причина пропуску строку для прийняття спадщини за законом є поважною й відповідає засадам спадкового права, відповідно до яких спадкування за заповітом є пріоритетним.

На її думку, рішення суду про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 є поверховим та ґрунтується виключно на припущеннях судді та хибному трактуванні норм спадкового права.

В даному випадку висновки зроблені судом суперечить нормам спадкового права та доказам наявним в матеріалах справи.

Зокрема, з аналізу норм права чітко вбачається, що спадкування за законом здійснюється виключно у випадку відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

В позовній заяві позивачка чітко вказала, що їй було достовірно відомо про існування заповіту, складеного її сином ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , оскільки останній ще за життя повідомив про це матір, вказаний заповіт був дійсним й охоплював все майно спадкодавця. Іншого майна померлий не мав. А тому, спадкування за законом могло бути виключно за умови не прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом. В свою чергу спадкоємиць за заповітом міг прийняти спадщину до 01 лютого 2022 року, а тому право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 могло б мати місце лише після неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом, тобто після 01 лютого 2022 року.

Тобто, суд в мотивувальній частині рішення не вірно розтлумачив норми спадкового права.

Окрім того, суд вказує, що оскільки позивачка є матір`ю померлого, а тому незалежно від наявності заповіту, вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину мала можливість звернутися до нотаріуса й подати заяву про прийняття спадщини.

В даному випадку, знову ж таки, складається враження, що суддя не розуміє значення заповіту й повністю нівелює його сутність. Суд повністю ігнорує той факт, що спадкодавець за життя розпорядився своїм майном, Позивачка правомірно виконувала волю свого сина. У вирішенні питань про важливість причини пропуску строку для прийняття спадщини потрібно знати свободу заповіту як основного принципу спадкового права.

В даному випадку суддя підміняє поняття «не бажала приймати спадщину» з поняття «виконання волі померлого», враховуючи ту обставину, що позивачка є віруючою людиною.

Звертає увагу й на те, що суд вказуючи на те, які причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, просто перераховує ті випадки на які вказував Верховний суд у своїх постановах, забуваючи про те, що вказані підстави не є виключними кожному конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід.

Також посилається на те, що 18 січня 2023 року у вказаній цивільній справі до суду надійшла заява від відповідач про визнання позову. Цього ж дня суд виносить ухвалу, якою вирішив відмовити у прийнятті визнання позову представником відповідача Веселинівської селищної ради.

В ухвалі про відмову від визнання позову суддя не зазначає якому закону суперечить визнання позову відповідачем, так само як і не вказує чиї права, свободи і інтереси порушує визнання позову.

З тексту ухвали вбачається лише те, що суд відмовився приймати визнання від представника відповідача, проте таке мотивування суперечить вимогам чинного процесуальної законодавства.

Разом з тим, на стадії розгляду справи по суті, відповідач повторно подає заяву про визнання позову.

Проте, вказана заява про визнання позову взагалі, залишилися поза увагою суду, що свідчить про особисто зацікавленість судді у справі та упередженість по відношенню до позивача.

Посилається на те, що судом порушено й принцип пропорційності. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, з якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті сина - ОСОБА_2 . На час відкриття спадщини позивачка не була зареєстрована разом із померлим.

При цьому, необхідно враховувати принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивачки в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, направили до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності в силу ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення відповідає в повній мірі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вказані позивачем причини пропуску строку на звернення з заявою про прийняття спадщини не можуть вважатись об`єктивними та непереборними перешкодами.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).

Згідно статті 1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному із них у разі спадкування за законом( обов`язкова частка)

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємецьза заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця,у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦКУкраїни).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини( частина 1 статті 1269 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 липня 2013 року ( серія ВТЕ №551062, ВТЕ №551063 та номер 337, 338 відповідно) належить частка земельної ділянки площею 3,8893 га, розташованої в межах території Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4821782000:02:000:0341, право власності зареєстровано в ДРРП за номером запису про право власності: 1744038; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 110544348217 та частка земельної ділянки площею 3,5758 га, розташованої в межах території Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4821782000:02:000:0078, право власності зареєстровано в ДРРП за номером запису про право власності 1744405; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 110585148217( а.с.14,15,16,17).

За життя ОСОБА_2 склав заповіт на вищезазначені земельні ділянки на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був посвідчений 07 березня 2019 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Прокопчук В.Д. та зареєстрований в Спадковому реєстрі за №63871430 (а.с. 18-19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої зокрема входить нерухоме майно, а саме: частка земельної ділянки площею 3,8893 га з кадастровим номером 4821782000:02:000:0341 та частка земельної ділянки площею 3,5758 га з кадастровим номером 4821782000:02:000:0078, що розташовані в межах території Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (а.с. 14-17).

Визначний заповітом ОСОБА_2 - спадкоємець ОСОБА_3 , за рік до відкриття спадщини помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.20).

Позивач ОСОБА_1 - є матір`ю померлого ОСОБА_2 , а відтак в силу приписів частини 1 статті 1268 ЦК України є спадкоємцем першої черги.

На день відкриття спадщини ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12). Позивач зареєстрована АДРЕСА_2 ( а.с.22-23).

За такого, позивач мала право у період часу з 01 серпня 2021 року по 01 лютого 2022 року звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина, але цього не зробила.

Відповідно до частини 1статті 1270 ЦК Українидля прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1272 ЦК Україниякщо спадкоємець протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16, від 24 січня 2020 року у справі №192/1663/17,від03 лютого 2023 року у справі № 521/8872/22 .

Пленум Верховного суду України в п.24Постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»роз`яснив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.01.2020 №487/2375/18, від 17.02.2020 №357/732/19, від 27.02.2020 у справі №419/3788/17, від 21.05.2020 у справі №404/251/17, поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Наведений перелік не є вичерпним та дозволяє застосування до спірних правовідносин аксіоми цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.

При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №351/2403/17, постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна передусім стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом згаданого шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду( постанова Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21).

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначала, що у визначений законом строк вона не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сина, оскільки їй було відомо про заповіт, який ним було складено на користь іншої особи. Після смерті сина захворіла її мати ОСОБА_4 , яка у зв`язку з хворобою потребувала сторонньої допомоги. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла. Однак через пережитий стрес після смерті сина та матері, вона не цікавилася питанням прийняття чи не прийняття спадщини спадкоємцем після смерті сина.

Наприкінці вересня 2022 року їй стало відомо, що 16 червня 2020 року, більш ніж за рік до смерті ОСОБА_2 , помер ОСОБА_3 , якому її син заповідав належне йому майно(а.с.20).

Дізнавшись про смерть ОСОБА_3 , вона звернулася до Веселинівської державної нотаріальної контори з оформленням спадщини після смерті сина ОСОБА_2 . Їй було рекомендовано звернутися до суду для визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Отже, позивач у мотивах позову та її представник - адвокат Губська Ю.О. пов`язували поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини із необізнаністю про смерть особи, яка була визначена спадкоємцем за заповітом спадкодавця ОСОБА_2 , хворобою матері позивача та її догляд. Однак у розумінні наведених норм права та висновків Верховного Суду такі обставини не є поважними причинами для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

У справі, що переглядається, суд першої інстанцій правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав, передбаченихстаттею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки вона не надала безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силустатті 81 ЦПК Україниє її процесуальним обов`язком.

За матеріалами справи на день смерті сина, ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , виповнилося 63 роки. З 01 квітня 2021 року мінімальний пенсійний вік для жінок збільшено до 60 років, тобто на день відкриття спадщини вона є непрацездатною особою. За такого в силу приписів частини 1 статті 1241 ЦК України незалежно від змісту заповіту остання мала б право на обов`язкову частку у спадковому майні визначеному заповітом. Інше майно, неохоплене цим заповітом, спадкувала б у порядку спадкування за законом. Як вбачається із змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 очікувала прийняття та оформлення спадщини ОСОБА_3 , а тому не зверталася із заявою про прийняття спадщини.

Відтак, доводи апеляційної скарги проте, що склавши заповіт, спадкування за законом не відбувається і спадщину може набути виключно особа, яка визначена в заповіті не заслуговують на увагу.

Якщо ж пов`язувати право на спадщину ОСОБА_1 після смерті сина з неприйняттям спадщини спадкоємцем за заповітом і за відсутності у неї права на обов`язкову частку у вказаному спадковому майні та відсутності іншого спадкового майна, то заяву про прийняття спадщини в силу частини 2 статті 1270 ЦК України позивач повинна була подати протягом трьох місяців після неприйняття спадщини таким спадкоємцем, тобто з 02 лютого по 02 травня 2022 року. Навіть у вказаний строк ОСОБА_1 зазначене право не реалізувала.

Зважаючи на викладене, позивач не надала належних доказів на підтвердження обставин, що унеможливили її звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у визначені законом строки та належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця позивача на вчинення таких дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Посилання в апеляційній скарзі на визнання позову відповідачем, не є підставою для задоволення позову, оскільки таке визнання суперечить нормам матеріального права, оскільки безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана відповідна правова оцінка в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та до власного тлумачення норм матеріального права позивачем та її представником.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Губською Юлією Олександрівною залишити без задоволення, рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 16 червня 2023 року.