Постанова

від 13.06.2023 по справі 672/519/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 672/519/22

Провадження № 22-ц/4820/1120/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Заворотна А.В.,

з участю відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 22 березня 2023 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх чоловік і батько ОСОБА_7 , внаслідок чого відкрилася спадщина на частину домоволодіння по АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння). Оскільки позивачі проживали разом з ОСОБА_7 на день його смерті, то вони прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном. У свою чергу, ОСОБА_7 успадкував указану частину домоволодіння після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 свого батька, ОСОБА_1 , спадкоємцями якого за законом також є ОСОБА_5 і ОСОБА_8 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 право на спадщину набула його дружина ОСОБА_6 . Позивачі не можуть оформити спадщину після смерті ОСОБА_7 через відсутність правовстановлюючих документів на домоволодіння.

За таких обставин ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили суд визнати за ними право власності в порядку спадкування на домоволодіння, до складу якого входять житловий будинок «А», хлів «Б», гараж «В», погріб «Г» у розмірі частини за кожною.

Процесуальні дії суду першої інстанції

У порядку заміни неналежного відповідача - ОСОБА_6 суд ухвалою від 15 листопада 2022 року залучив до участі у справі ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 22 березня 2023 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не довели належними доказами факт свого вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_7 , а тому вони не прийняли цю спадщину в установленому порядку. Оскільки позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є необґрунтованим, то підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 перед смертю ОСОБА_7 проживали разом з ним, а в подальшому здійснили його поховання, тобто вони вступили в управління спадковим майном і набули права власності на нього. Оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 довідалися про порушення своїх прав після відмови у 2021 році нотаріуса видати їм свідоцтво про право на спадщину, то позовна давність у спірних правовідносинах не сплила. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд ухвалою від 4 травня 2023 року залучив ОСОБА_9 до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов`язки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.

ОСОБА_5 і ОСОБА_9 не подали відзив на апеляційну скаргу.

Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності позивачів та їх представниці

Відповідно до статті 372 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява №11681/85, рішення від 7 липня 1989 року, пункт 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.

9 травня 2023 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 через свою представницю, адвокатку Чухась М.С., одержали судові повістки про виклик у судове засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 225), тобто позивачі та їх представниця повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.

Адвокатка Чухась М.С. звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи посилаючись на своє погане самопочуття, у зв`язку з чим вона не може з`явитися в судове засідання.

Оскільки поважність причини неявки позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та адвокатки Чухась М.С. не підтверджена, а останні реалізували своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, то апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу в даному судовому засіданні.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. При цьому суд не врахував положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361) та не дотримався приписів статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України.

У зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_8 , ОСОБА_5 і ОСОБА_7 є дітьми ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина на домоволодіння, що складається з: шлакобетонного житлового будинку «А-1», загальною площею 87,9 кв.м, житловою площею 45,0 кв.м; шлакобетонного хліва «Б» загальною площею 46,8 кв.м; дерев`яного гаража «В» загальною площею 8,8 кв.м; камінного погребу «Г» площею 18,9 кв.м.

28 серпня 1995 року - ОСОБА_7 , 31 серпня 1995 року - ОСОБА_8 , 19 вересня 1995 року - ОСОБА_5 подали державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 .

З 5 червня 1973 року ОСОБА_8 і ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася дочка ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер.

На день смерті ОСОБА_8 постійно проживав разом із дочкою ОСОБА_1 у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Дружина ОСОБА_6 відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8

8 листопада 2017 року приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Хмельницької області Косінська Н.А. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстроване в реєстрі за №1055), згідно якого остання успадкувала після смерті батька ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 6821289400:06:001:0067, розташовану на території Юринецької сільської ради Городоцького району Хмельницької області та призначеної для ведення індивідуального садівництва.

З 10 жовтня 1975 року ОСОБА_7 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилося дві дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

На день смерті ОСОБА_7 проживав разом із дружиною ОСОБА_3 , дочками ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_2 .

Постановами нотаріуса від 15 червня 2021 року №114/02-31 і від 22 липня 2021 року №146/02-31 відмовлено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 через відсутність правовстановлюючих документів на домоволодіння.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 524 Цивільного кодексу Української РСР в редакції Закону 1963 року (далі - ЦК Української РСР 1963 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом частини першої статті 529 ЦК Української РСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

В силу статті 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Із положень пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361), яка була чинною на час виникнення спірних відносин, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України (пункт 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Як передбачено пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

В силу пункту 1 статті 13 Закону України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із положень статті 89 ЦПК України слідує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті.

Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку. За відсутності заповіту право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово.

Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, в тому числі щодо кола спадкоємців і порядку прийняття спадщини.

Згідно цього Кодексу до спадкоємців за законом відносяться діти, дружина і батьки (усиновителі) померлого (перша черга) та брати, сестри, дід і бабка померлого (друга черга). Для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 його діти ОСОБА_8 , ОСОБА_5 і ОСОБА_7 як спадкоємці першої черги за законом звернулися до державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті батька. Таким чином, ОСОБА_11 у порядку спадкування набув право власності на частки домоволодіння.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно довідки дочірнього підприємства «Добробут» Комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори №2 від 30 травня 2008 року (а.с. 12) на день смерті ОСОБА_7 проживав і був зареєстрований разом із дружиною ОСОБА_3 , дочками ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_2 .

Ця довідка достовірно та об`єктивно підтверджує факт вступу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в управління та володіння спадковим майном, яке залишилося після смерті ОСОБА_7 .

Паспорти громадян України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 і серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 (а.с. 25-27) не спростовують факт вступу позивачів в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_12 , оскільки ці документи видані задовго після смерті останнього та не містять об`єктивної інформації щодо спірних правовідносин.

Постанови нотаріуса від 15 червня 2021 року №114/02-31 і від 22 липня 2021 року №146/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 18-20, 189, 191) свідчать про те, що відмова нотаріуса видати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 обумовлена відсутністю правовстановлюючих документів на домоволодіння, а не недоведеністю факту прийняття ними спадщини після смерті чоловіка та батька.

Суд першої інстанції безпідставно послався на ці документи в обґрунтування необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов`язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, у якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.

При цьому, суд першої інстанції не достатньо обґрунтував свої висновки про недоведеність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прийняття ними спадщини після смерті ОСОБА_7 , якщо самі відповідачі не спростували даний факт належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як спадкоємці першої черги за законом прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 у встановленому порядку, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, у зв`язку з чим набули право у порядку спадкування на частки домоволодіння кожна.

Матеріали справи не містять достатніх і достовірних доказів про вчинення ОСОБА_9 дій, які б свідчили про прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , що може вплинути на розмір успадкованого позивачами майна. До того ж, згідно заяви ОСОБА_9 від 29 січня 2001 року, яка адресована державній нотаріальній конторі (а.с. 207), вона не претендує на батьківську спадщину та на бажає одержувати її.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачкою ОСОБА_1 , слід зазначити таке.

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом указаних правових норм позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Тривалість загальної позовної давності встановлена у три роки.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Чинне законодавство не встановлює строк, упродовж якого спадкоємці зобов`язані оформити право на спадщину.

Лише влітку 2021 року ОСОБА_3 (15 червня 2021 року) і ОСОБА_4 (22 липня 2021 року) звернулися до нотаріуса за видачею їм свідоцтв про право на спадщину.

Постановами нотаріуса від 15 червня 2021 року №114/02-31 і від 22 липня 2021 року №146/02-31 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій. Отже, саме з цього моменту ОСОБА_3 і ОСОБА_4 взнали про порушення свого права, у зв`язку з чим у них виникло право на позов.

Оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пред`явили позов до закінчення загальної позовної давності, то строк їх звернення до суду не пропущено.

Доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилковий висновок про необґрунтованість позовних вимог, а тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.

В порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 слід визнати право власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на частку домоволодіння.

Щодо судового збору

Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено, то з відповідачів на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 слід присудити обґрунтовано понесені ними витрати зі сплати судового збору (1 128 грн 75 коп. - за подання позову, 1 693 грн 13 коп. - за подання апеляційної скарги) у розмірі по 705 грн 47 коп. з кожного із відповідачів на користь кожного із позивачів ((1128,75+1693,13):2:2).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Згідно пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою . Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

На підставі договору про надання правничої допомоги від 17 червня 2021 року (укладений між адвокатом Чухась М.С. і ОСОБА_3.) та договору про надання правничої допомоги від 14 липня 2021 року (укладений між адвокатом Чухась М.С. і ОСОБА_4) (а.с. 28, 29) адвокат Чухась М.С. надавала позивачам професійну правничу допомогу у справі.

За змістом цих договорів адвокат Чухась М.С. зобов`язалася надати позивачам комплексну правничу допомогу, а саме: по наданню консультацій, складенню проектів документів, заяв, скарг та інших процесуальних документів, представництву інтересів клієнта в судах усіх юрисдикцій першої, апеляційної та касаційної інстанцій, перед іншими органами та громадянами, а також по наданню іншої юридичної допомоги, яка сприятиме вирішенню справи про визнання права власності на майно в порядку спадкування на користь клієнтів.

Сторони визначили, що розмір гонорару є договірним, його обчислення здійснюється у фіксованому розмірі у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати, але не може бути меншим від 1 200 грн за годину (у договорі з ОСОБА_3 ) і від 1 400 грн за годину роботи (у договорі з ОСОБА_4 ).

Згідно платіжної квитанції №11 від 7 липня 2021 року (а.с. 31) ОСОБА_3 і ОСОБА_4 сплатили адвокату Чухась М.С. 4 600 грн гонорару, а згідно платіжної квитанції №15 від 17 листопада 2021 року (а.с. 90) ОСОБА_3 сплатила адвокату Чухась М.С. 6 000 грн гонорару.

Укладені між адвокатом Чухась М.С. і позивачами договори про надання правничої допомоги не визначають конкретний розмір гонорару, а позивачі не надали суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акти передачі-прийняття цих робіт (послуг), у яких мало би бути зазначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір понесених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим і не може бути покладеним на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 22 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, розподіл судових витрат змінити.

Визнати право власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя ОСОБА_7 на частки житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку «А-1», загальною площею 87,9 квадратних метра, житловою площею 45,0 квадратних метра; хліва «Б» загальною площею 46,8 квадратних метра; гаража «В» загальною площею 8,8 квадратних метра; погребу «Г» площею 18,9 квадратних метра.

Визнати право власності ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_7 на частки житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку «А-1», загальною площею 87,9 квадратних метра, житловою площею 45,0 квадратних метра; хліва «Б» загальною площею 46,8 квадратних метра; гаража «В» загальною площею 8,8 квадратних метра; погребу «Г» площею 18,9 квадратних метра.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 705 гривень 47 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) 705 гривень 47 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 705 гривень 47 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) 705 гривень 47 копійок судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 червня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Пономаренко Л.Е.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 39