Постанова

від 15.06.2023 по справі 540/2254/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 540/2254/19

адміністративне провадження № К/9901/5830/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Хохуляка В.В., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (суддя Попов В.Ф.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (головуючий суддя Федусик А.Г., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі №540/2254/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС України у Херсонській області та АР Крим щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 червня 2019 року №0021571305 про застосування штрафних санкцій з військового збору на суму 302,00 грн; №0021561305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 3136,18 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб; №0021611305 про застосування штрафної санкції у розмірі 510,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб; №0021591305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб; №0021621305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 170 грн; від 3 жовтня 2019 року № 0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 168505,04 грн; № 0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 27990,95грн; № 00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 355891, 57 грн; рішень від 20 червня 2019 року: № 0005431305 про застосування штрафних санкцій в сумі 1909,47 грн за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми ЄСВ одночасно з видачею сум виплат (авансових платежів) на які нараховується ЄСВ; № 0005421305 про застосування штрафних санкцій в сумі 50317,53 грн за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ; від 10 вересня 2019 року: № 0006221305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 5586,72 грн; вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20 червня 2019 року № Ф-002351305 на 267 550,49 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач не погоджується із виключенням під час перевірки із складу витрат понесених підприємцем на використання у господарській діяльності (для отримання доходу) сідлових тягачів та причепів до них. На думку позивача, вказані сідлові тягачі та причепи до них належать йому на праві власності та є спеціальною технікою обмеженого користування і не є вантажними автомобілями, а тому не можуть вважатись основними фондами подвійного призначення для вирішення питання про формування витрат щодо їх використання у господарській діяльності платника податку. Позивач стверджує про правомірність задекларованих ним показників у податкових звітах за 2016-2018 роки, а тому просить суд скасувати спірні податкові повідомлення рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкову вимогу визнати протиправними та скасувати.

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 12 лютого 2020 року задовольнив частково. Визнав частково протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0021531305 від 3 жовтня 2019 року з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 176 959, 77 грн та штрафними санкціями на 44 239,95 грн. Визнав частково протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0021581305 від 3 жовтня 2019 року за податковими зобов`язаннями з військового збору за основним платежем на 14 746,56 грн та штрафними санкціями на 3686,64 грн. Визнав частково протиправним та скасував Рішення про застосування штрафних санкцій № 0005421305 від 20 червня 2019 року на 25 318,19 грн. Визнав частково протиправною та скасував Вимогу № Ф-0002351305 від 20 червня 2019 року про сплату боргу недоїмки на 155 407,32 грн. Визнав протиправним та повністю скасував податкове повідомлення-рішення №0021601305 від 3 жовтня 2019 року про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2020 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року скасував. Прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував: податкове повідомлення - рішення від 3 жовтня 2019 року №0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість; податкове повідомлення - рішення від 3 жовтня 2019 року №0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору; податкове повідомлення - рішення від 3 жовтня 2019 року №00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб; рішення від 20 червня 2019 року №0005421305 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 20 червня 2019 року № Ф-002351305. В решті позову - відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, пункту 77.4 статті 77 ПК України, Закону України від 08 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», наказу Головного Управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 18 березня 2019 № 378 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 року, головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Саніною Людмилою Володимирівною проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, валютного та іншого законодавства період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку №1 до акту.

За результатом проведеної перевірки складено акт №274 з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року та за наслідками розгляду скарги позивача ДПС України.

Згідно з висновками Акта перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог діючого законодавства, а саме:

п.177.10 ст.177 ПК України не зареєстрував у контролюючому органі та не вів належним чином книгу обліку доходів та витрат;

ст.168 пп.1.2 п.16 прим1 розділу ХХ ПК України та п.2 ст.6, п.1 ст.7 п.9 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку з чим затримував сплату військового збору, податку з доходів фізичних осіб, платежі єдиного соціального внеску;

позивач неправомірно завищив витрати 2016 року у зв`язку із включенням до їх складу амортизації транспортних засобів у сумі 86312,83 грн, ремонту транспортних засобів на суму 106770,66 грн, вартості придбаних автошин на 121857,51 грн, придбаних акумуляторів на 19300,00 грн, будівельних матеріалів на 11531,25 грн, запасних частин на 37726,65 грн;

позивач неправомірно включив до складу витрат: амортизацію транспортних засобів - 87278,55 грн, витрати на ремонти автомобілів на 109313,71 грн, вартість придбаних автошин - 170541,69 грн, акумуляторів - 7200,00 грн, будівельних матеріалів на 3817,92 грн, запчастин - 41109,24 грн, послуг шиномонтажу на 1202,24 грн, послуг з постачання електроенергії на 2567,00 грн; сплата орендної плати за землю у сумі 5904,00 грн без наявності договору оренди.

З огляду на вказані порушення податковим органом було винесено рішення: від 20 червня 2019 року №0021571305 про застосування штрафних санкцій з військового збору на суму 302,00 грн, №0021561305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 3136,18 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, №0021611305 про застосування штрафної санкції у розмірі 510,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, №0021591305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, №0021621305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 170 грн; від 3 жовтня 2019 року №0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 168505,04 грн, №0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 27990,95 грн, №00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 355891,57 грн; рішень від 20 червня 2019 року: №0005431305 про застосування штрафних санкцій в сумі 1909,47 грн за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми ЄСВ одночасно з видачею сум виплат (авансових платежів) на які нараховується ЄСВ; №0005421305 про застосування штрафних санкцій в сумі 50317,53 грн за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ; від 10 вересня 2019 року №0006221305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 5586,72 грн; вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20 червня 2019 року №Ф-002351305 на 267550,49 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності виключення відповідачем із складу витрат позивача за 2016 рік витрат на проведення ремонту у сумі 106770,66 грн, на придбання шин у сумі 121857,51 грн, придбання акумуляторів 19300,00 грн, придбання запчастин у сумі 37726,65 грн. Одночасно суд вважав, що не можуть бути включені до складу витрат витрати на придбання будівельних матеріалів у сумі 11531,25 грн, оскільки позивачем не надано доказів їх продажу у цьому періоді чи ремонтно-будівельних послуг або проведення поточного ремонту власних чи орендованих будівель чи споруд. Також суд першої інстанції зауважив, що не можуть бути враховані у складі витрат 2017 року сума 5000,00 грн, які сплачені ДП «Херсонгеоінформ» без доказів фактичного надання цих послуг та відсутності зв`язку з господарською діяльністю позивача.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що не можуть бути включені до складу витрат позивача витрати 2017 року у сумі 2567,00 грн та 2018 року у сумі 8290,00 грн на придбання електроенергії, оскільки позивачем не було надано доказів зв`язку придбання електроенергії з отриманням оподатковуваних доходів у 2017-2018 роках. Суд першої інстанції зазначив, що у 2017 та 2018 роках позивачем до складу витрат також неправомірно віднесено суми сплаченої орендної плати за земельну ділянку на 5904,00 грн та 17712,00 грн відповідно, у зв`язку з відсутністю договорів оренди.

Стосовно амортизації суд першої інстанції зазначив, що практично всі тягачі та причепи на момент перевірки мали більш ніж 10-літній період експлуатації, тобто були повністю амортизовані, а належний технічний стан для подальшої експлуатації мали завдяки періодичному технічному огляду та ремонту зношених вузлів та агрегатів, і з цих причин суд вважав, що позивач неправомірно у 2016-2018 роках нараховував та включав до складу витрат амортизацію на амортизовані транспортні засоби і тим самим завищив витрати 2016 року на 86312,83 грн, 2017 року на 87278,55 грн, 2018 року на 97448,12 грн.

Суд першої інстанції вважав, що позивач протягом 2016-2018 років правомірно сформував податковий кредит з ПДВ від придбання запасних частин, автомобільних шин, акумуляторів, а отримання доходу від вантажоперевезень є фактичним підтвердженням використання цих ТМЦ для потреб оподатковуваної господарської діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційних скарг позивача і відповідача частково погодився із висновками суду першої інстанції.

Зокрема, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції з приводу того, що практично всі тягачі та причепи на момент перевірки мали більш ніж 10 літній період експлуатації, тобто були повністю з амортизовані, а належний технічний стан для подальшої експлуатації мали завдяки періодичному технічному огляду та ремонту зношених вузлів та агрегатів, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач неправомірно нараховував та включав до складу витрат амортизацію на з амортизовані транспортні засоби. Натомість, апеляційний суд вказав, що матеріали справи не підтверджують наведене, а судом першої інстанції не досліджено питання здійснення ФОП амортизації тягачів та причепів в період до 2016 року.

Крім того, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції і про те, що ФОП у 2017 та 2018 роках до складу витрат неправомірно віднесено суми сплаченої орендної плати за земельні ділянку у зв`язку з відсутністю договорів оренди. Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком з підстав наявності договору оренди землі від 8 серпня 2007 року, предметом якого є оренда земельної ділянки під будівництво автогаражу та облаштування автостоянки.

Оскільки донарахування контролюючим органом військового збору, єдиного соціального внеску є похідним від правомірності визначення платнику податків податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування і відповідних рішень відповідача в цій частині.

Не погодившись з рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове в цій частині, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій, при ухваленні оскаржуваних рішень застосовано підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18. Посилаючись на висновки, викладені в означеній постанові Верховного Суду, скаржник зазначає, що фізична особа-підприємець не має права включати до складу витрат, пов`язаних з отриманням доходу, витрати на утримання вантажних автомобілів, зокрема витрати на технічне обслуговування і ремонт.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Ухвалою від 4 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з метою перевірки доводів податкового органу про неправильне застосування підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на доводи касаційної скарги, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в межах задоволених позовних вимог, підставою для задоволення яких став, зокрема, висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позиції контролюючого органу в частині завищення витрат внаслідок включення до їх складу витрат на утримання основних засобів подвійного призначення - вантажних автомобілів. Саме такі доводи і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Доводів про незгоду з судовими рішеннями в частині відмовлених позовних вимог касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного, предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині задоволених позовних вимог в межах висновків, які стали підставою для їх задоволення, а також доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині судові рішення не переглядаються, а оцінка іншим доводам касаційної скарги не надається.

Одним із спірних висновків акта перевірки є питання щодо віднесення належних позивачеві сідлових тягачів та причепів до них до основних фондів подвійного призначення - вантажних автомобілів та правомірність віднесення до складу витрат позивача щодо використання цих транспортних засобів у господарській діяльності платника податку.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

В розумінні статті першої цього Закону, автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;

спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач;

спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.

При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів.

Таке правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18, від 2 липня 2020 року у справі №560/389/19, від 4 березня 2021 року у справі №500/2170/19, від 3 червня 2021 року у справі № 540/1969/19, від 24 лютого 2023 у справі №160/9839/19.

Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2017 року, не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України до основних засобів подвійного призначення віднесено земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Визначаючи основними засобами подвійного призначення земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі, норма підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, так само, як і інші норми, не встановлює критерії (ознаки), яким повинні відповідати перераховані основні засоби. Це стосується, зокрема, і призначення основного засобу.

Тобто, для правильного застосування норми підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України у цій справі необхідно вважати, що транспортні засоби, які позивач використовував у своїй господарській діяльності, є вантажними автомобілями, враховуючи, що характерною ознакою вантажного автомобіля є його призначення для перевезення вантажу, в тому числі, і певного виду вантажу.

Щодо висновків контролюючого органу в частині заниження позивачем військового збору і сум єдиного внеску, варто зауважити, що такі є похідними від наявності/відсутності порушення порядку визначення позивачем розміру оподатковуваного доходу, а тому, враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції не має можливості перевірити правильність висновків судів попередніх інстанції в цій частині.

При цьому, колегія суддів указує, що для визначення податковим органом військового збору, застосування штрафних санкцій та суми єдиного внеску, які є похідними від збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, судам необхідно дослідити кожен акт індивідуальної дії, що становить предмет позовних вимог у цій справі.

Щодо застосування до ФОП штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн (згідно з податковим повідомленням-рішенням від 20 червня 2019 року № 0021611305), суд апеляційної інстанції, визнаючи це податкове повідомлення-рішення правомірним, виходив з того, що позивач порушив пункт 121.1 ст.121 ПК України.

Також апеляційний суд визнав правомірними і податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2019 року №0021591305, від 20 червня 2019 року №0021621305, від 20 червня 2019 року №0021571305, від 20 червня 2019 року №0021561305 та відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 червня 2019 року № 0021611305, від 20 червня 2019 року №0021591305, від 20 червня 2019 року №0021621305, від 20 червня 2019 року №0021571305, від 20 червня 2019 року №0021561305, суди зазначили, що до перевірки не було надано Книги обліку доходів і витрат. Наслідки таких дій передбачено статтею 121 Податкового кодексу України, а саме незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Разом з тим, відмовляючи у позові з підстав ненадання та незабезпечення зберігання первинних документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем суду надані такі первинні документи та з урахуванням видів господарської діяльності позивача зазначено про не підтвердження висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що стало підставою для часткового задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, а також інших рішень і вимоги про сплату боргу.

Колегія суддів вважає такі висновки суду суперечливими, оскільки на стадії апеляційного розгляду приймаються первинні документи без зазначення будь-яких мотивів та одночасно судом визнано правомірними податкові повідомлення-рішення, якими позивача притягнуто до фінансової відповідальності за Незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю,.

Таким чином, наведені вище допущені судами порушення дають підстав для висновку, що вони призвели до невстановлення всіх важливих обставин, що мають значення для висновку щодо відповідності оскаржуваних індивідуальних актів вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Враховуючи, що судами залишились невстановленими обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору, Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року скасувати в частині, в якій задоволено позовні вимоги та в цій частині справу №540/2254/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко В.В. Хохуляк І.А. Васильєва