Рішення

від 07.11.2023 по справі 540/2254/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 540/2254/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС України у Херсонській області та АР Крим (далі відповідач) щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:

від 20.06.2019р.:

- № 0021571305 про застосування штрафних санкцій з військового збору на суму 302,00 грн.;

- № 0021561305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 3136,18 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб;

- № 0021611305 про застосування штрафної санкції у розмірі 510,00 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб;

- № 0021591305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб;

- № 0021621305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 170 грн.;

від 03.10.2019р.:

- № 0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 168 505,04 грн.;

- № 0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 27 990,95 грн.;

- № 00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 335891, 57 грн.;

рішень від 20.06.2019р.:

- № 0005431305 про застосування штрафних санкцій в сумі 1909,47 грн за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми ЄСВ одночасно з видачею сум виплат(авансових платежів) на які нараховується ЄСВ;

- № 0005421305 про застосування штрафних санкцій в сумі 50317,53 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ;

від 10.09.2019р.:

- № 0006221305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 5586,72 грн.;

- вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20.06.2019р. № Ф-002351305 на 267 550,49 грн.

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 12 лютого 2020 року задовольнив частково. Визнав частково протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0021531305 від 3 жовтня 2019 року з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 176 959, 77 грн. та штрафними санкціями на 44 239,95 грн. Визнав частково протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0021581305 від 3 жовтня 2019 року за податковими зобов`язаннями з військового збору за основним платежем на 14 746,56 грн та штрафними санкціями на 3686,64 грн. Визнав частково протиправним та скасував Рішення про застосування штрафних санкцій № 0005421305 від 20 червня 2019 року на 25 318,19 грн. Визнав частково протиправною та скасував Вимогу № Ф-0002351305 від 20 червня 2019 року про сплату боргу недоїмки на 155 407,32 грн. Визнав протиправним та повністю скасував податкове повідомлення-рішення №0021601305 від 3 жовтня 2019 року про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2020 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року скасував. Прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував: податкове повідомлення рішення від 3 жовтня 2019 року №0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість; податкове повідомлення рішення від 3 жовтня 2019 року №0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору; податкове повідомлення рішення від 3 жовтня 2019 року №00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб; рішення від 20 червня 2019 року №0005421305 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 20 червня 2019 року № Ф-002351305. В решті позову - відмовив.

Постановою Верховного Суду від 15.06.2023 року по справі №540/2254/19 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі задовольнити частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року скасовано в частині, в якій задоволено позовні вимоги та в цій частині справу №540/2254/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Автоматизованою системою справу №540/2254/19, що направлена Верховним Судом на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, призначено до розгляду головуючому судді Іванову Е.А.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкова вимога підлягають скасуванню оскільки складені на підставі висновків неналежним чином оформленого акту перевірки від 17.05.2019р. №274/21-22-13-05/2237220019 (далі акт №274), а самі висновки не відповідають чинному законодавства України.

Зокрема, на думку позивача, у акті перевірки відсутній перелік документів, на підставі яких було зроблено висновок про завищення витрат за перевірені податкові періоди 2016-2018 років. Неприйнятним є спосіб встановлення податковим органом порушень без перевірки первинних документів, які можуть бути підтвердженням такого порушення. Хибним є висновок про завищення та заниження доходу протягом 2016-2018 років, оскільки його складено лише на підставі банківських документів без врахування всіх первинних документів платника податків. Податковий орган при обчислені витрат, правомірності їх декларування посилається на відсутність обліку товарних запасів, ведення якого діючим нормативним законодавством для фізичної особи підприємця не передбачено. Не погоджується позивач із виключенням під час перевірки із складу витрат понесених підприємцем на використання у господарській діяльності (для отримання доходу) сідлових тягачів та причепів до них. На думку позивача, вказані сідлові тягачі та причепи до них належать йому на праві власності та є спеціальною технікою обмеженого користування і не є вантажними автомобілями, а тому не можуть вважатись основними фондами подвійного призначення для вирішення питання про формування витрат щодо їх використання у господарській діяльності платника податку. Позивач стверджує про правомірність задекларованих ним показників у податкових звітах за 2016-2018 роки, а тому просить суд скасувати спірні податкові повідомлення рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкову вимогу визнати протиправними та скасувати.

01.08.2023 від Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що під час нового розгляду справи слід взяти до уваги постанову Верховного Суду від 15.06.2023 року по справі №540/2254/19, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 17.07.2023 року адміністративна справа за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:

від 03.10.2019р.:

- №0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 168 505,04 грн.;

- №0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 27 990,95 грн.;

- №00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 335891, 57 грн.;

- рішення від 20.06.2019р.№ 0005421305 про застосування штрафних санкцій в сумі 50317,53 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ;

- від 10.09.2019р. вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20.06.2019р. № Ф-002351305 на 267 550,49 грн.;

прийнята до провадження та розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.09.2023 о 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 13.10.2023 року без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 20.10.2023 року без виходу до нарадчої кімнати суд продовжив розгляд справи за правилами письмового провадження.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, пункту 77.4 статті 77 ПК України, Закону України від 08 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», наказу Головного Управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 18 березня 2019 № 378 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 року, головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі ОСОБА_2 проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, валютного та іншого законодавства період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку №1 до акту.

За результатом проведеної перевірки складено акт №274 з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року та за наслідками розгляду скарги позивача ДПС України.

Відповідно до акта перевірки встановлено, що позивач у порушення вимог п.177.10 ст.177 ПК України не зареєстрував у контролюючому органі та не вів належним чином книгу обліку доходів та витрат.

Також перевіркою встановлено, що позивач систематично затримував сплату військового збору, податку з доходів фізичних осіб, платежів єдиного соціального внеску, як того вимагають приписи ст.168 пп.1.2 п.16 прим1 розділу ХХ ПК України та п.2 ст.6, п.1 ст.7 п.9 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» із затримкою від 1 до 300 днів.

Крім того, під час перевірки відповідачем було виявлено порушення в частині визначення зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску.

Також, згідно акту перевірки відповідач вважав, що позивач неправомірно завищив витрати 2016 року у зв`язку із включенням до їх складу амортизації транспортних засобів у сумі 86312,83 грн., ремонту транспортних засобів на суму 106770,66 грн., вартості придбаних автошин на 121857,51 грн., придбаних акумуляторів на 19300,00 грн., будівельних матеріалів на 11531,25 грн., запасних частин на 37726,65 грн.. Крім того, витрати 2016 року у сумі 258537,52 грн. були не підтверджені позивачем документально.

Також, при перевірці показників декларації позивача за 2017 рік відповідач прийшов до висновку, що ФОП неправомірно включив до складу витрат: амортизацію транспортних засобів - 87278,55 грн., витрати на ремонти автомобілів на 109313,71 грн., вартість придбаних автошин - 170541,69 грн., акумуляторів 7200,00 грн., будівельних матеріалів на 3817,92 грн., запчастин - 41109,24 грн., послуг шиномонтажу на 1202,24 грн., послуг з постачання електроенергії на 2567,00 грн.; сплата орендної плати за землю у сумі 5904,00 грн. без наявності договору оренди.

Крім того, за даними відповідача витрати у сумі 1498,45 грн. не підтверджено документально та 5000,00 грн. безпідставно перераховано контрагенту.

За актом перевірки № 274 відповідач вважає безпідставно включеними до складу задекларованих витрат 2018 року наступне: нараховану амортизацію транспортних засобів у сумі 97448,12грн., витрати на ремонт автомобілів у сумі 222273,42грн., придбання автошин на 151533,74грн., придбання акумуляторів на суму 7920 грн., придання будматеріалів на 5745,17грн.; запчастин на 47041,08грн., послуг шиномонтажу на 35190,18грн., придбання електроенергії - 8290 грн., сплата орендної плати у сумі 17712 грн. без наявності договору оренди.

Крім того, за даними відповідача витрати у сумі 354,44 грн. не підтверджено документально.

З огляду на вказані порушення податковим органом було винесено наступні рішення: від 20 червня 2019 року №0021571305 про застосування штрафних санкцій з військового збору на суму 302,00 грн., №0021561305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 3136,18 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, №0021611305 про застосування штрафної санкції у розмірі 510,00 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, №0021591305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, №0021621305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 170 грн.; від 03 жовтня 2019 року №0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 168505,04 грн., №0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 27990,95 грн., №00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 335891,57 грн.; рішень від 20 червня 2019р.: №0005431305 про застосування штрафних санкцій в сумі 1909,47 грн. за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми ЄСВ одночасно з видачею сум виплат (авансових платежів) на які нараховується ЄСВ; №0005421305 про застосування штрафних санкцій в сумі 50317,53 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ; від 10 вересня 2019 року №0006221305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 5586,72 грн.; вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20 червня 2019 року №Ф-002351305 на 267550,49 грн.

Позивачем було оскаржено зазначені податкові повідомлення рішення, рішення та вимогу про сплату боргу.

За наслідками розгляду скарги позивача ДФС України:

- рішенням від 06.09.2019р. №889/6/99-00-08-05-04 частково скасувала оскаржувані податкові повідомлення рішення від 20.06.2019 року №№0021551305, 0021601305, 0021581305;

- рішенням від 07.03.2019р. №38362/6/99-99-/1-05-02-25 розмір штрафних санкцій та платежу з єдиного внеску визначених рішенням №0005421305 та вимогою №0002351305 було залишено без змін.

Рішення ДФС України про зменшення донарахованих зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору пов`язане з тим, що позивач правомірно включив до складу витрат 2016 року вартість придбаних запасних частин, оскільки в цей період платник надав послуги вантажного перевезення, які передбачали постійне технічне обслуговування вантажних автомобілів.

Наслідком розгляду скарги позивача було складення оскаржуваних податкових повідомлень рішень від 03.10.2019р. №№0021551305, 0021601305, 0021581305.

Винесення вказаних податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Стосовно податкових повідомлень-рішень від 03 жовтня 2019 року №0021601305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 168505,04 грн.; від 03 жовтня 2019 року №00021551305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 335891,57 грн., а також похідних від нього рішення від 20 червня 2019р. №0005421305 про застосування штрафних санкцій в сумі 50317,53 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого ЄС, від 03 жовтня 2019р. №0021581305 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 27990,95 грн., вимоги про сплату боргу з ЄСВ від 20 червня 2019р. №Ф-002351305 на 267550,49 грн. суд зазначає наступне.

Положеннями статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст.198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, статтею 177 ПК України регламентовано питання оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, положеннями вказаної статті передбачено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Приймаючи вказані рішення податковий орган зазначав, що за результатами документальної перевірки встановлено, що 258537,52 грн. задекларованих витрат у 2016 році не підтверджено документально. Наведені висновки відповідач зробив, зокрема, з тих підстав, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат, пов`язаних з отриманням доходу, зазначені витрати на утримання вантажних автомобілів (як основних засобів подвійного призначення), в тому числі, витрати на проведення поточного ремонту.

Також, відповідач посилався на порушення ФОП, зокрема, пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, а саме: позивачем включено до складу валових витрат за 2017 рік витрати подвійного призначення на суму 446333,21 грн., отже, перевіркою правильності визначення витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу та відображених в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік встановлено їх завищення на суму 446333,21 грн.

Крім того, в ході проведення перевірки ДПС встановлено завищення ФОП валових витрат за 2018 рік на загальну суму 593508,15 грн. внаслідок включення до складу витрат подвійного призначення - витрат на запасні частини та супутні матеріали для поточного ремонту, на придбання автомобільних шин, на придбання акумуляторних батарей, а також на придбання металопрокату для ремонту вантажних автомобілів. Зазначені товарно-матеріальні цінності віднесено на витрати ФОП за касовим методом, а саме при закупівлі за порядком, встановленим для юридичних осіб - платників податку на прибуток за умовами відсутності складського обліку у бухгалтерському обліку ФОП.

З даного приводу суд вказує на таке.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

В розумінні статті першої цього Закону, автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;

спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач;

спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.

При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів.

Таке правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18, від 2 липня 2020 року у справі №560/389/19, від 4 березня 2021 року у справі №500/2170/19, від 3 червня 2021 року у справі № 540/1969/19, від 24 лютого 2023 у справі №160/9839/19.

Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2017 року, не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України до основних засобів подвійного призначення віднесено земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Визначаючи основними засобами подвійного призначення земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі, норма підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, так само, як і інші норми, не встановлює критерії (ознаки), яким повинні відповідати перераховані основні засоби. Це стосується, зокрема, і призначення основного засобу.

Тобто, для правильного застосування норми підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України у цій справі суд вважає, що транспортні засоби, які позивач використовував у своїй господарській діяльності, є вантажними автомобілями, враховуючи, що характерною ознакою вантажного автомобіля є його призначення для перевезення вантажу, в тому числі, і певного виду вантажу.

Отже, враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про відсутність у позивача правової підстави для віднесення до складу валових витрат на технічне обслуговування і ремонт відповідного транспортного засобу, на придбання запасних частин до нього та автошин.

Стосовно декларування позивачем амортизаційних нарахувань суд зазначає таке.

Так, в акті перевірки податковим органом зазначено, що перевіркою встановлено безпідставне включення до витрат амортизаційних нарахувань, які проводились щорічно у грудні звітного року й включались до витратної частини декларації про майновий стан.

Збільшення витрат за 2016 рік на суму 86312,83 грн. розрахованих амортизаційних нарахувань відображено у журналі - ордері №23 у грудні 2016 року та у зведеному річному журналі - ордері № 23 за 2016 рік (т.1 а.с.28 зворотній бік); збільшення витрат за 2017 рік на суму 87278,55 грн. амортизаційних нарахувань відображено в журналі - ордері № 23 у грудні 2016 року та у зведеному річному журналі - ордері №23 за 2017 рік (т.1 а.с.31 зворотній бік); збільшення витрат за 2018 рік на суму 97448,12 грн. розрахованих амортизаційних нарахувань відображено у журналі - ордері №23 у грудні 2016 року та у зведеному річному журналі - ордері №23 за 2018 рік (т.1 а.с.34 зворотній бік).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач у позові посилався на те, що ревізор помилково перекрутив поняття витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, та амортизаційних відрахувань на основні засоби подвійного призначення, а зазначені в акті суми амортизаційних (на думку перевіряючих) нарахувань за 2016 рік в розмірі 86312,83 грн., за 2017 рік в розмірі 87278,55 грн. та за 2018 рік в розмірі 97448,12 грн. є нічим іншим ніж витратами на придбання матеріалів для ремонту, обслуговуванню та на забезпечення експлуатації вантажних автомобілів з метою здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку.

На підтвердження вказаних доводів були надані суду первинні документи, які свідчать про придбання ФОП запасних частин та інш. по роках на загальні суми, які повністю співпадають з вказаними вище сумами, які визначені ДПС в акті перевірки як амортизаційні нарахування (т.3 а.с.75-122).

Отже враховуючи все вищевикладене, а також висновки суду про відсутність у позивача правової підстави для віднесення до складу валових витрат на технічне обслуговування і ремонт відповідного транспортного засобу, на придбання запасних частин до нього, придбання автошин, акамуляторів, такі витрати позивач також не міг відносити до вказаних витрат.

Крім того, за результатами перевірки встановлено, що ФОП у 2017 та 2018 роках до складу витрат неправомірно віднесено суми сплаченої орендної плати за земельну ділянку у розмірі 5904,00 грн. та 17712,00 грн. відповідно, у зв`язку з відсутністю договорів оренди.

Так суд вказує на те, що матеріали справи містять договір оренди землі від 08 серпня 2007 року, предметом якого є оренда земельної ділянки під будівництво автогаражу та облаштування автостоянки, яка знаходиться по вул.Нафтовиків, 131, Комсомольського р-ну, м.Херсона, із земель СТОВ «Херсонбекон» на території Комишанської селищної ради.

Згідно п.8 вказаного договору, договір укладається строком на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. Також, з вказаного договору вбачається, що він був зареєстрований в Херсонській міській філії ДП «Херсонський регіональний центр державного земельного кадастру» - 03 вересня 2007 року.

Справа містить заяву ФОП від 15 червня 2017 року (отриману адресатом того ж дня), подану голові Комишанської селищної ради, як представнику (станом на укладення договору в 2007 році) Орендодавця, про продовження строку дії вказаного договору оренди.

Положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час закінчення договору оренди) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З урахуванням наявності у позивача переважного права на поновлення строку вказаного договору, з огляду на вчинення ФОП належних та, що важливо, вчасних, тобто за 30 днів до дня закінчення договору, дій по письмовому повідомленню Орендодавця (яким станом на 2007 рік була Комишанська селищна рада) про намір продовжити дію договору, та приймаючи до уваги відсутність повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, суд приходить до висновку, що сторонами договору фактично добровільно продовжено орендні відносини щодо зазначеної земельної ділянки, що підтверджується фактом використання позивачем цієї ділянки з метою здійснення підприємницької діяльності (що не заперечується і відповідачем), відсутністю заперечень такого використання з боку розпорядника цієї ділянки та сплатою позивачем орендної плати за користування нею, та, як наслідок, про правомірність віднесення ФОП сум на оплату оренди землі до складу витрат.

Додатково суд зазначає, що відповідач, обгрунтовуючи відповідні висновки, посилався виключно на відсутність договору оренди землі та не ставив під сумнів як реальність проведення вказаних витрат, так і дійсне використання ФОП вказаної ділянки у власній діяльності, що, на думку суду, підтверджується матеріалами справи та додатково буде проаналізовано нижче.

Окремо суд зазначає, що дійсно, на відповідну заяву ФОП від 15 червня 2017 року про продовження строку дії вказаного договору оренди Комишанською селищною радою було зазначено, що після 01 січня 2013 року розпорядником відповідної ділянки є Херсонська ОДА.

Позивачем 22 червня 2017 року (тобто у строк, визначений п.8 Договору та ст.33 Закону України "Про оренду землі") було подано до Херсонської ОДА, як чинного розпорядника землі та належного орендодавця, заяву про продовження строку дії вказаного договору (отримана 23 червня 2017 року), у відповідь на яку Херсонською ОДА зазначено, що для укладення додаткової угоди про продовження договору оренди землі слід надати витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та рішення Херсонської МР про затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно листа Херсонської ОДА від 18 вересня 2017 року, розглянувши клопотання ФОП стосовно надання дозволу на розробку технічної документації з нормативно грошової оцінки земельної ділянки зазначено про необхідність звернутися до юридичної особи, яка відповідно до Закону України «Про землеустрій» є розробником документації із землеустрою та забезпечити розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки з подальшим її затвердженням Херсонською міською радою.

З метою розроблення відповідної технічної документації ФОП уклав договір, за яким виконавець ДП «Херсонгеоінформ» зобов`язаний розробити «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення» за адресою Комишанська селищна рада, Херсонська міська рада Херсонської області.

Та 23.01.2018 року голова Херсонської обласної державної адміністрації видав розпорядження №30 яким надав позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 6510166400:35:001:0030 із земель державної власності, що розташована по вул. Нафтовиків, 131, м. Херсон на території Комишанської селищної ради, зі зміною її цільового призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (т.4 а.с.60).

На виконання вимог вказаного договору ДП «Херсонгеоінформ» було розроблено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення» за адресою вул.Нафтовиків, 131, Комишанська селищна рада, що підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.230, 234).

Тобто в даному випадку не є виною позивача відсутність продовження строку дії договору оренди. Та позивач робив все від себе залежне задля продовження такого строку. А так як позивач користується земельної ділянкою то і сплачує відповідні кошти за її використання (т.2 а.с.40-50). Більш того, в даному випадку враховуючи підхід податкової до цього питання, позивач фактично перебуває у безальтернативному становищі та з незалежних від нього підстав, адже у разі відсутності сплати коштів за оренду земельної ділянки (яка при цьому використовується позивачем) це вийде в інший більш негативний для нього наслідок.

Наведені обставини, на думку суду, вказують на наявність підстав для врахування у складі витрат 5000,00 грн., які сплачені ДП «Херсонгеоінформ». Суд зазначає, що вказані витрати мають прямий зв`язок з господарською діяльністю позивача, оскільки стосуються земельної ділянки, що використовується ФОП у власній діяльності, та направлені на реалізацію оформлення продовження договору оренди землі від 08 серпня 2007 року, предметом якого є оренда земельної ділянки під будівництво автогаражу та облаштування автостоянки, яка знаходиться по вул.Нафтовиків, 131 Комсомольського р-ну м.Херсона із земель СТОВ «Херсонбекон».

Крім того, перевіркою встановлено безпідставне включення до витрат суми сплачених ФОП контрагентам-постачальникам за постачання електроенергії за умовами відсутності документального підтвердження того, що сплачені послуги пов`язані з отриманням доходу у 2017 та 2018 роках (відсутній договір оренди земельної ділянки, на яку проводилось постачання електроенергії), збільшення ФОП витрат за 2017 рік на суму 12102,24 грн. та за 2018 рік на суму 8290,00 грн.

Суд вважає вказані висновки безпідставними та наголошує, що як було зазначено вище, земельна ділянка під будівництво автогаражу та облаштування автостоянки, яка передана позивачу в оренду Комишанською селищною радою в 2007 році, знаходиться по вул.Нафтовиків, 131 Комсомольського р-ну м.Херсона із земель СТОВ «Херсонбекон».

Так, справа містить Експлуатаційну угоду від 01 листопада 2006 року, укладену між ФОП та СТОВ «Херсонбекон», за якою СТОВ «Херсонбекон» надало дозвіл ФОП на приєднання його (СТОВ «Херсонбекон») електромережі низької напруги до мережі ФОП для виробничих цілей (т.4 а.с.70).

Крім того, матеріали справи містять договір спільної діяльності від 12 червня 2016 року №12/6-1, укладений між ФОП та СТОВ «Херсонбекон», згідно якого сторони домовились виконувати будівельні та зварні роботи, для чого Сторона 1 (СТОВ «Херсонбекон») надає Стороні 2 (ФОП) електроенергію за окремим лічильником.

На виконання вказаних угод та у зв`язку з фактичним отриманням позивачем електроенергії, сторони склали належну первинну документацію (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, щодо оплати та іншу), що належним чином підтверджує реальність вказаних господарських відносин та отримання ФОП послуг з електропостачання.

Отже, враховуючи все вищезазначене та з огляду на фактичне використання вказаної вище земельної ділянки для організації автостоянки та автогаражу, які безпосередньо використовуються ФОП у власній підприємницькій діяльності, що в свою чергу, спростовує єдиний аргумент податкового органу про неправомірність віднесення вказаних сум до витрат, суд дійшов до висновку про наявність у позивача правових підстав для включення до витрат суми сплачених ФОП контрагентам-постачальникам за постачання електроенергії.

Щодо посилань а акті перевірки на те, що перевіркою встановлено безпідставне включення до витрат суми коштів сплачених контрагентам-постачальникам за придбані IP камеру, відеокамеру та модем, за умовами відсутності документального підтвердження, що придбане обладнання пов`язане з отриманням доходу у 2018 році, то суд вказує на таке.

Так, в матеріалах справи наявний Акт введення в експлуатацію основних засобів від 29.09.2017 року (т.4 а.с.73), згідно якого проведено огляд системи відеоспостереження відеокамер DH-IPC-HFWI3205-W, реєстратора Tecsar HDVR Modernist та вказано, що у момент введення в експлуатацію об`єкт(и) знаходиться (яться) АДРЕСА_1 , територія авто гаражів ФОП ОСОБА_3 де зазначено, що таких систем дві, а також скриншоти з даних відеокамер на яких видно, що вони стежать за територією та вантажівками, що належать позивачу (т.4 а.с.47-54). Тобто в даному випадку такі відеосистеми також безпосередньо використовуються ФОП у власній підприємницькій діяльності та такі знаходяться на земельній ділянці позивача, а тому позивач мав право на віднесення їх до витрат.

Стосовно безпідставного (на думку відповідача) включення до витрат суми коштів, сплачених контрагентам-постачальникам за придбані будівельні матеріали, за відсутності документального підтвердження, що придбані будівельні матеріали пов`язані з отриманням доходу у 2016-2018 роках, оскільки відсутня проектно-технічна документація щодо проведення будівельних робіт, документація щодо проведення ремонту споруд, оплачених найманих працівників, що здійснювали б ремонтні роботи, складські видаткові накладні, документи, що підтверджують конкретизацію встановлення будматеріалів на основні засоби, інші первинні документи стосовно підтвердження віднесення придбаних будматеріалів на витрати, суд зазначає таке.

Так, матеріали справи містять декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво гаражу на два автомобіля, автостоянка на орендованій земельній ділянці по АДРЕСА_1 » від 30 травня 2013 року, з аналізу якої вбачається, що загальна площа забудови складає 524,76 м.кв.

Крім того, матеріали справи (т.2 а.с.91-104) містять первинну документацію на придбання будівельних матеріалів, зокрема, рахунки на оплату, видаткові накладні, рахунки-фактури, а також акти списання будівельних матеріалів (т.3 а.с.21-23).

Наведені обставини в сукупності з основним видом діяльності ФОП 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, та виду вищевказаного будівництва - будівництво гаражу та автостоянки, свідчить про пов`язаність придбаних ФОП будівельних матеріалів з його діяльністю в 2016-2018 роках та спростовує висновки ДПС з цього приводу, зроблені в акті перевірки, з приводу того, що позивачем не надано доказів здійснення ремонтно-будівельних робіт або проведення поточного ремонту власних чи орендованих будівель чи споруд.

Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності суд приходить до висновку необхідності наведення розрахунків пропорційно до задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи суд вказує, що суми які позивач згідно вищенаведених висновків суду правомірно відніс до витрат є:

- витрати на будівельні матеріали у сумах 2016 рік 11 531,25 грн., 2017 рік 3817,92 грн., 2018 рік 5745,17 грн.;

- витрати на послуги з постачання електроенергії у сумах 2017 рік 2567,00 грн., 2018 рік 8290,00 грн.;

- витрати на сплату за оренду землі у сумах 2017 рік 5904,00 грн., 2018 рік 17712,00 грн.;

- витрати на за придбану IP-камеру, відеокамеру у сумі 4050,00 грн. у 2017 році.

Таким чином загальна сума витрат які позивач правомірно відніс становить 59 617,34 грн.

За таких умов суд доходить висновку, що:

- податкове-повідомлення рішення №0021601305 від 03.10.2019 року з податку на додану вартість підлягає скасуванню в частині суми донарахування за податковими зобов`язаннями у розмірі 11923,47 грн. (59 617,34*20%=11923,47) та штрафної санкції в сумі 2980,87 грн. (11923,47*25%=2980,87). В іншій частині дане ППР суд вважає правомірним;

- податкове-повідомлення рішення №0021551305 від 03.10.2019 року з податку на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування підлягає скасуванню в частині суми донарахування за податковими зобов`язаннями у розмірі 10731,12 грн. (59 617,34*18%=10731,12) та штрафної санкції в сумі 2682,78 грн. (10731,12*25%=2682,78). В іншій частині дане ППР суд вважає правомірним;

- податкове-повідомлення рішення №0021581305 від 03.10.2019 року з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування підлягає скасуванню в частині суми донарахування за податковими зобов`язаннями у розмірі 894,26 грн. (59 617,34*1,5%=894,26) та штрафної санкції в сумі 208,38 грн. (894,26*25%=223,56). В іншій частині дане ППР суд вважає правомірним;

- рішення №0005421305 від 20.06.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягає скасуванню в частині суми штрафної санкції у розмірі 9138,28 грн. (у 2016 році 3459,37 грн.(11531,25*30%) + у 2017 році 2504,20 грн. (12521*20%) + у 2018 році 3174,71 грн. (31747,17*10%)). В іншій частині дане рішення суд вважає правомірним;

- вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20 червня 2019р. № Ф-002351305 в частині суми 38559,16 грн. В іншій частині суд вважає вказану вимогу правомірною.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сплачений позивачем судовий збір за подання цього позову підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на підставі ч. 3 ст. 139 КАС України.

Відтак, позивачем сплачено судового збору на суму 8623,80 грн. (1% від ціни позову 862 380,05 грн.), судом вирішено задовольнити позовні вимоги в частині скасування оскаржуваних рішень на зальну суму 38559,16 грн., тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 385,48 грн. (що є співмірним у відсотковому співвідношенні до задоволених вимог, де сума 38559,16 це 4,47% від суми 862 380,05, а 4,47% від суми сплаченого судового збору 8623,80 становить 385,48 грн.) судового збору.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомленьрішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №0021601305 від 03.10.2019 року з податку на додану вартість винесеного стосовно ОСОБА_1 в частині суми донарахування за податковими зобов`язаннями у розмірі 11923,47 грн. та штрафної санкції в сумі 2980,87 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №0021551305 від 03.10.2019 року з податку на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування винесеного стосовно ОСОБА_1 в частині суми донарахування за податковими зобов`язаннями у розмірі 10731,12 грн. та штрафної санкції в сумі 2682,78 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №0021581305 від 03.10.2019 року з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування винесеного стосовно ОСОБА_1 в частині суми донарахування за податковими зобов`язаннями у розмірі 894,26 грн. та штрафної санкції в сумі 208,38 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №0005421305 від 20.06.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску винесеного стосовно ОСОБА_1 в частині суми штрафної санкції у розмірі 9138,28 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу з ЄСВ від 20 червня 2019р. № Ф-002351305 винесену стосовно ОСОБА_1 в частині суми 38559,16 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 385,48 грн.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, місцезнаходження: 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Суддя Іванов Е.А.