Рішення

від 08.06.2023 по справі 754/19084/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/244/23

Справа №754/19084/21

РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Саламон О.Б.

з участю секретаря Рябенка В.О.

представника позивача Лехкар О.В.

представника відповідача ОСОБА_1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-А», Товариства з обмеженою відповідальністю «Санган» до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокії Юріївни про визнання недійсним попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна та зобов`язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ТОВ «ВІРА-А», ТОВ «Санган» звернулись до суду з позовом, який було уточнено з урахуванням змін підстав позову, до відповідача ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., ТОВ «Девелоп Фінананс», ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Толочко Я.М. про визнання недійсним попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна та зобов`язати вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 19.11.2018 між ТОВ «Віра-А» і ТОВ «Санган» в особі директора Раміка В.В. з одного боку та ОСОБА_2 з другого боку, укладено Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - цех виробництва 75% змочующихся порошків, загальною площею 4445,75 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є.Ю. за реєстровим номером 1120. Одночасно з посвідченим Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28993374 про накладення заборони відчуження майна. Згідно з умовами Попереднього договору ТОВ «Віра-А» та ТОВ «Санган» зобов`язалися продати ОСОБА_2 належне їм на праві спільної часткової власності майно - цех виробництва 75% змочующихся порошків, загальною площею 4445,75 кв.м., вартість якого визначена за домовленістю сторін у розмірі 5 000 000 грн. у строк до 19.11.2023, при цьому вказано що Покупець передав Продавцю аванс у розмірі 100 000 грн. та позику у сумі 420 000 грн. Крім того п.2 укладеного Попереднього договору було передбачено, що Сторони погодили укласти основний договір купівлі-продажу Майнового комплексу-цеху за ціною 5 мільйонів гривень, але така ціна є явно заниженою і не відповідає ринковим цінам на нерухомість такого виду. Так, згідно з наявним у позивачів звітом про незалежну оцінку вартості цілісного Майнового комплексу - цеху станом на 02.12.2013 його вартість складала 16 140 265 грн. Тобто вартість спірного майна позивачів оцінена фахівцями у сумі, яка втричі перевищує ціну зазначену сторонами в Попередньому договорі від 19.11.2018. Зокрема, позивачі звертають увагу на те, що основним правовим наслідком укладення вказаного Попереднього договору для позивачів стало виникнення 5-кратного обтяження Майнового комплексу-цеху арештами і заборонами. Метою укладення вказаного Попереднього договору було не передача грошових коштів, а відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на майно позивачів. Нотаріус Буждиганчук Є.О. , вчинивши виконавчий напис на договорі, який сама ж посвідчила за три дні до того, усвідомлювала що тим самим порушила п.10 укладеного Попереднього договору та гл.14 Закону України «Про нотаріат» гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Позивачі вважають оспорюваний попередній договір купівлі-продажу майна, а саме: майнового комплексу - цех виробництва 75% змочующихся порошків, загальною площею 4445,75 кв.м. таким, що суперечить вимогам ЦК України та вчинений без вільного волевиявлення і таким, що не відповідав внутрішньому волевиявленню позивачів, та не відповідає вимогам законодавства, а отже відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Відтак, недійсним слід визнати і рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.О. про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису № 28993374 від 19.11.2018 про заборону відчуження нерухомого майна, як похідна вимога до основної, що є предметом цього позову.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.12.2021 позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18.01.2022 відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати ро розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання по справі.

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.03.2023 прийнято до розгляду заяву позивачів про зміну підстав позову від 30.11.2022 з урахуванням заяви про уточнення заяви про зміну підстав позову від 05.12.2022.

Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечують щодо позовних вимог з огляду на наступне. Дійсно, 19.11.2018 між ТОВ «Віра-А», ТОВ «Санган» та ОСОБА_2 було укладено попередній договір, посвідчений ПН КМНО Буджиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1120. Вказаний договір є договором змішаного типу, що передбачено ч. 2 ст. 628 ЦК України та включає в себе елементи договору позики та попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна. В частині положень, що регулюють правовідносини з позики, п. 7 Договору від 19.11.2018 передбачає покладення на відповідача обов`язків позикодавця, а на позивачів - позичальника. Відповідачем свої обов`язки згідно укладеного договору виконано в повному обсязі (грошові кошти передано в позику в готівковій формі). В свою чергу позивачі від виконання свого обов`язку з повернення грошових коштів відмовились та станом на теперішній час мають перед відповідачем заборгованість в сумі 420 000 грн. Порушення прав позикодавця стало підставою для захисту його порушених прав: щодо платежу зі строком повернення до 22.11.2018. 23.11.2018 ПН КМНО Буджиганчук Є.Ю. було видано виконавчий напис нотаріуса № 1152 про стягнення 70 000,00 грн. з боржника ТОВ «Санган», що є предметом виконавчого провадження № 57823933. На теперішній час заборгованість є непогашеною. 23.11.2018 ПН КМНО Буджиганчук Є.Ю. було видано виконавчий напис нотаріуса № 1153 про стягнення 70 000,00 грн з боржника ТОВ «Віра-А», що є предметом виконавчого провадження № 57823948. На теперішній час заборгованість є непогашеною; щодо платежів зі строком повернення до 19.05.2019, а також до 19.11.2019, захист прав позичальника здійснювався в судовому порядку в рамках судової справи № 754/17192/20, в межах якої рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30.11.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.07.2022 вирішено стягнути з ТОВ «Віра-А» на користь ОСОБА_2 147686,57 грн. суми боргу з урахуванням 3% річних за попереднім договором від 19 листопада 2018 року, а також з ТОВ «Санган» на користь ОСОБА_2 147686,57 грн. суми боргу з урахуванням 3% річних за попереднім договором від 19 листопада 2018 року. На теперішній час заборгованість є непогашеною. В частині положень, що регулюють правовідносини, які виникають з попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, то останній на теперішній час не укладений. Згідно з п. 3 Договору від 19.11.2018 року термін укладення основного договору - до 19.11.2023 року, у зв`язку із чим вважати права ОСОБА_2 порушеними в цій частині станом на 20.03.2023 року - відсутні юридичні підстави. Відповідачем категорично заперечується існування будь-яких домовленостей з позивачами, окрім тих, що викладені за змістом договору від 19.11.2018, тим більше тих, які суперечать цивільному законодавству, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зазначаючи за змістом Заяви про зміну підстав позову, що метою укладення договору від 19.11.2018 було накладення арешту на нерухоме майно, окрім того що не відповідає дійсності, протирічить юридичній логіці, оскільки накладення арешту не погашає заборгованості позивачів за кредитним договором, не є підставою для припинення іпотеки або закриття кримінального провадження, тож накладення арешту саме по собі не могло допомогти позивачам уникнути ані боргового, ані кримінального переслідування, у зв`язку із чим заперечення позивачів в цій частині є недоречними. Відкриття виконавчих проваджень внаслідок невиконання позивачами обов`язків позичальника за договором від 19.11.2018 року, а також звернення до суду з позовною заявою у 2020 році по справі № 754/17192/20 (в той час як згідно із додатками долученими до Заяви про зміну підстав позову 22.07.2020 року іпотека вже була припинена, і в договорі від 19.11.2018 року, якби він був фіктивним, вже відпала би необхідність) є нічим іншим аніж діями направленими на захист порушених прав позивача, свідчать про реальність правочину та намір ухилення позивачів від виконання обов`язків визначених вказаним договором. З врахуванням викладених обставин, сторона відповідача-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримала з обставин викладених у ньому та просив задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях проти задоволення позову заперечувала, з обставин викладених у відзиві, просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідач Приватний нотаріус КМНО Буждиганчук Є.Ю. в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віра-А» (продавець-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Санган» (продавець-2) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1120.

Відповідно до п. 1. Попереднього договору продавці зобов`язалися продати належне їм нерухоме майно, а саме: майновий комплекс - цех виробництва 75 % змочующихся порошків ДДТ (літ. LXI), загальною площею - 4445,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить продавцям на праві спільної часткової власності.

Згідно з п. 2 Попереднього договору за домовленістю сторін вартість нерухомого майна складає 5 000 000 грн.

Пунктом 3 Попереднього договору визначено, що договір купівлі-продажу вищевказаного майна повинен бути укладений до 19 листопада 2023 року.

Відповідно до п. 5 Попереднього договору, сторони в цьому правочині, стверджують, що на момент укладення договору усвідомлюють значення своїх дій, розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при укладені договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення, та були свідомо приховані.

Також умовами п. 7 Попереднього договору встановлено, що ОСОБА_2 передав продавцям: аванс у розмірі 100 000,00 грн., а продавці отримали цей аванс в рівних долях кожен, який входить в рахунок належних з покупця грошових коштів; позику у розмірі 420 000 грн. 00 коп., а продавці в рівних долях кожен зобов`язалися повернути покупцю: 140 000,00 грн. не пізніше 12:00 год. 22 листопада 2018 року; 140 000,00 грн. не пізніше 12:00 год. 19 травня 2019 року; 140 000,00 грн. не пізніше 12:00 год. 19 листопада 2019 року.

Пунктом 12 Попереднього договору вказано, що за згодою сторін на нерухоме майно, накладається заборона відчуження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Постановою приватного виконавця Олефір О.О №57823933 від 30.11.2018 накладено арешт на майно ТОВ «Санган» а саме: на частку 812/1000 майнового комплексу - цех виробництва 75% змочующихся порошків, загальною площею 4445,75 кв.м, що знаходиться на праві спільної часткової власності.

Постановою приватного виконавця Олефір О.О. № 57823948 від 30.11.2018 накладено арешт на майно ТОВ «Віра-А» а саме: на частку 188/1000 майнового комплексу - цех виробництва 75% змочующихся порошків, загальною площею 4445,75 кв.м, що знаходиться на праві спільної часткової власності.

Постановою приватного виконавця Наконечного І.М. № 63608706 від 12.11.2020 накладено арешт на все нерухоме майно, все рухоме майно, що належить ТОВ «Санган».

Постановою приватного виконавця Наконечного І.М. № 63608138 від 12.11.2020 накладено арешт на все нерухоме майно, все рухоме майно, що належить ТОВ «Віра-А».

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (стаття 215 ЦК України).

Згідно ч. 1, 3, 5 ст. 626 ЦК Украі?ни встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК Украі?ни, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаі?в ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК Украі?ни встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 ЦК Украі?ни боржник зобов`язании? виконати свіи? обов`язок, а кредитор - прии?няти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаі?в ділового обороту.

Ст. 629 ЦК Украі?ни встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

«Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину». Таку правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу № 903/439/18. Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідачем категорично заперечується існування будь-яких домовленостей з Позивачами, окрім тих, що викладені за змістом Договору від 19.11.2018 року, тим більше тих, які суперечать цивільному законодавству, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оспорюваний правочин не може бути визнаний недійсним, оскільки воля Відповідача була направлена на укладення Договору від 19.11.2018 року саме в існуючій редакції, на виконання правочину Відповідачем було передано майно - грошові кошти в позику в сумі 420 000,00 грн, а також аванс за майбутнім договором купівлі-продажу в розмірі 100 000,00 грн.

Окремо слід звернути увагу суду на аргументи Позивачів щодо заниженої вартості Нерухомого майна. Обґрунтовуючи доводи в цій частині, Позивачі посилаються на Звіт про незалежну оцінку його вартості від 02.12.2013 року, втім вказаний доказ є неналежним та недопустимим

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції негативного доказу для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України , № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, виходячи з вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження, суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна та зобов`язати вчинити дії, є таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у випадку залишення позовної заяви без задоволення покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 203, 216 ЦК України, ст.ст. 35, 38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 263, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА-А», Товариства з обмеженою відповідальністю «Санган» до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокії Юріївни про визнання недійсним попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна та зобов`язати вчинити діі, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення складено 19.06.2023.

Суддя Саламон О.Б.