Постанова

від 14.06.2023 по справі 487/8897/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 487/8897/21

провадження № 61-3358св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - обласна спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з вітрильного спорту «Обласний Яхт-Клуб»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., від 14 лютого 2023 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласної спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з вітрильного спорту «Обласний Яхт-Клуб» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення суми середньомісячного заробітку за вимушений прогул.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював в ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» на різних посадах, зокрема тренером-викладачем.

3. 08 вересня 2021 року він подав заяву до ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» про звільнення. При цьому цього ж дня йому було видано листок непрацездатності.

4. Наказом від 08 вересня 2021 року № 101к його було звільнено за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України з виплатою компенсації за 7 календарних днів невикористаної щорічної та додаткової відпусток за період роботи з 01 липня 2021 року по

08 вересня 2021 року.

5. Наказом ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб»

від 08 листопада 2021 року № 145к «Про надання частини щорічної основної відпустки ОСОБА_1 » йому було надано відпустку за період роботи

з 08 вересня 2021 року по 06 листопада 2021 року на 4 календарних дні та додаткову відпустку за особливий характер праці на 3 календарних дні з 08 по 14 листопада 2021 року.

6. Зазначав, що 15 листопада 2021 року він подав заяву (вх. №107а), у якій просив вважати заяву про звільнення від 08 вересня 2021 року недійсною, тому що він знаходився в передінсультному стані та не відповідав за свої дії. Того ж дня він надав ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» заяву

(вх. №107а) із проханням надати відпустку без збереження заробітної плати з 15 листопада 2021 року до 31 грудня 2021 року, посилаючись на введений карантин, відповідно до частини третьої статті 84 КЗпП України.

7. Наказом ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб»

від 12 листопада 2021 року №154к «Про звільнення ОСОБА_1 » його, тренера-викладача, було звільнено з 14 листопада 2021 року за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).

8. Позивач посилався на незаконність його звільнення, з огляду на те, що попередню заяву про звільнення від 08 вересня 2021 року, яку він писав в передінсультному стані, що підтверджується листком непрацездатності, він відкликав, а нової заяви про звільнення не писав. Більше того, зазначав, що на час видачі наказу від 12 листопада 2021 року №154к він перебував у відпустці.

9. Крім того, вказував, що 01 грудня 2021 року він надав ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» заяву (вх. №112) із проханням надати письмову відповідь на заяву від 15 листопада 2021 року. Однак, відповіді не отримав.

10. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 12 листопада 2021 року № 154к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді тренера-викладача ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб», стягнути з ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» на його користь 11 578,02 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва 16 листопада

2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

12. Визнано незаконним та скасовано наказ № 154к від 12 листопада

2021 року ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» про звільнення ОСОБА_1 .

13. Поновлено ОСОБА_1 на посаді тренера-викладача в ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» з 14 листопада 2021 року.

14. Стягнуто з ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» на користь ОСОБА_1 суму середньомісячного заробітку за вимушений прогул у розмірі 149 358,78 грн.

15. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

16. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

17. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача на підставі статті 38 КЗпП України, оскільки заяву про звільнення від 08 вересня 2021 року він відкликав, а нової заяви не подавав. При розрахунку суми середнього заробітку за вимушений прогул відповідно до статті 235 КЗпП України суд першої інстанції виходив із того, що період вимушеного прогулу складає 259 днів (з 14 листопада 2021 року по 16 листопада 2022 року), а середньоденна заробітна плата - 578,91 грн.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

18. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» задоволено частково.

19. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 листопада

2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

20. Позов ОСОБА_1 до ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення суми середньомісячного заробітку за вимушений прогул задоволено частково.

21. Поновлено ОСОБА_1 на посаді тренера-викладача в ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» з 14 листопада 2021 року.

22. Стягнуто з ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-клуб» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11 578,20 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

23. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

24. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

25. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що є обов`язкові підстави для скасування судового рішення, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

26. Ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у відповідача не було достатніх підстав для звільнення позивача на підставі його заяви про звільнення від 08 вересня 2021 року. Судом враховано, що позивач міг бути звільнений на підставі указаної заяви 07 листопада 2021 року, однак відповідач відповідний наказ про звільнення позивача не прийняв, більше того надав йому відпустку, чим фактично, шляхом мовчазної згоди, вирішив продовжити трудові відносини з ОСОБА_1 . Іншої заяви про звільнення ОСОБА_1 не писав. Суд апеляційної інстанції вважав, що належним способом захисту прав позивача буде поновлення його на роботі, а не скасування наказу про його звільнення.

27. Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що такі вимоги з урахуванням положень статей 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, повинні бути задоволені в межах заявленого позивачем у позовній заяві періоду, а саме з 15 листопада 2021 року по 10 грудня 2021 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги

28. У березні 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 16 листопада 2022 року.

29. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись, зокрема, на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що його було звільнено з роботи (розірвано трудовий договір) з підстав, яких фактично не існувало, у зв`язку із чим він підлягає поновленню з одночасною виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням того, що він був звільнений 14 листопада 2021 року, рішення про його поновлення ухвалене 16 листопада 2022 року, а його середньоденна заробітна плата становила 578,91 грн, сума середнього заробітку становить 149 937,69 грн.

31. ОСОБА_1 зосереджує увагу на тому, що встановлене у статті 235 КЗпП України обмеження нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу (не більше ніж за один рік) стосується лише випадків наявності вини працівника у розгляді заяви про поновлення на роботі більше року. Винними діями працівника можуть бути не з'явлення на виклик суду, вчинення інших дій щодо зволікання розгляду справи.

32. Зауважує, що наведений ним у позовній заяві розрахунок середнього заробітку був попереднім, з огляду на те, що йому не могла бути заздалегідь відома дата ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

34. Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 487/8897/21, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

35. 04 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

36. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2023 року справу № 487/8897/21 передано судді-доповідачеві.

37. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року справу № 487/8897/21 призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

38. 15 травня 2022 року ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний

Яхт-Клуб» через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить відмовити у її задоволенні.

39. На обґрунтування доводів відзиву, ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний Яхт-Клуб» зазначає про обґрунтований висновок суду апеляційної інстанції щодо порушення права відповідача на участь у судовому розгляді, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

40. Посилається на недобросовісні дії позивача, який самостійно написав заяву про звільнення, а відкликав її більше ніж через два місяці. Позивача було звільнено за його бажанням до подання ним заяви по відкликання заяви про звільнення. Вважає, що судами попередніх інстанцій було розглянуто справу поверхнево, не встановлено на підставі якого наказу було звільнено позивача та за якою підставою. При цьому вимоги касаційної скарги щодо збільшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважає безпідставними, оскільки суд розглядає справи лише в межах позовних вимог.

41. Додатково зауважує про фактичне виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду, у тому числі і в частині виплати визначеного апеляційним судом суми середнього заробітку. За іншими виплатами позивач не звертався.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

42. Згідно з наказом від 30 грудня 1993 року № 8-к, ОСОБА_1 було прийнято на роботу до спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з вітрильного спорту на посаду тренера-викладача по вітрильному спорту.

43. В подальшому спеціалізовану дитячо-юнацьку спортивну школу олімпійського резерву з вітрильного спорту було перейменовано в ОСДЮСШОР з вітрильного спорту «Обласний яхт-клуб».

44. Відповідно до наказу від 17 березня 2003 року №22-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора по адміністративно-господарській частині діяльності та матеріально-технічному забезпеченню, а наказом від 20 жовтня 2003 року №27 призначено директором ОСДЮШОР з вітрильного спорту «Обласний яхт-клуб».

45. Наказом від 07 червня 2021 року №51 ОСОБА_1 переведено на посаду тренера-викладача.

46. 08 вересня 2021 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення за угодою сторін.

47. Наказом ОСДЮШОР з вітрильного спорту «Обласний яхт-клуб»

від 08 вересня 2021 року №101к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

48. Наказом від 21 вересня 2021 року №121к вищевказаний наказ скасовано, у зв`язку з надходженням листа непрацездатності ОСОБА_1

від 21 вересня 2021 року. Зазначено, що він підлягає звільненню в перший день виходу з лікарняного за згодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

49. ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним в період:з 08 вересня по 17 вересня 2021 року, що підтверджується копією електронного листа непрацездатності №2000238087-1; з 18 вересня по 06 жовтня 2021 року, що підтверджується копією електронного листа непрацездатності №2000453865-1; з 07 жовтня по 12 жовтня 2021 року, що підтверджується копією електронного листа непрацездатності №2000908181-1; з 13 жовтня по 06 листопада 2021 року, що підтверджується копією електронного листа непрацездатності

№778344-20001282134-1. Відповідно до листа непрацездатності АЛЖ №429538, ОСОБА_1 мав стати до роботи 07 листопада 2021 року.

50. Наказом від 08 листопада 2021 року №145к на підставі заяви ОСОБА_1 йому було надано частину щорічної основної відпустки за період з 08 вересня по 06 листопада 2021 року - 4 календарні дні та додаткову відпустку за особливий характер роботи на 3 дні з 08 по 14 листопада 2021 року.

51. Наказом від 12 листопада 2021 року №154к «Про звільнення

ОСОБА_1 » останнього звільнено з посади тренера-викладача

з 14 листопада 2021 року, за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).

52. Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 звільнено

12 листопада 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 12 листопада 2021 року № 155).

53. 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав заяву (вх.107а), в якій просив вважати заяву про звільнення від 08 вересня 2021 року недійсною, тому що він знаходився в передінсультному стані та не відповідав за свої дії. Цього ж дня ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 15 листопада 2021 року до 31 грудня 2021 року, у зв`язку з карантином, відповідно до частини третьої статті 84 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

54. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

55. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

56. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

57. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

58. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

59. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

60. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

61. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

62. Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачені статтями 38 і 39 КЗпП України.

63. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

64. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

65. У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі за № 6-1269цс16 зазначено, що у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу). Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

66. Згідно з роз`ясненнями, наданими у пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

67. Відповідно до частин першої, другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

68. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

69. За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадків, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням, у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18).

70. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 вересня 2021 року ОСОБА_1 написав заяву, в якій просив звільнити його за згодою сторін з 08 вересня 2021 року. Позивача не було звільнено у зазначену дату, а наказом від 21 вересня 2021 року № 121к вирішено звільнити ОСОБА_1 за згодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) після виходу з лікарняного.

71. Суд апеляційної інстанції встановив, що після виходу позивача з лікарняного (07 листопада 2021 року) ОСОБА_1 не було звільнено з роботи на підставі його заяви від 08 вересня 2021 року, більш того наказом від 08 листопада 2021 року № 145к надано за його заявою відпустку з 08 по 14 листопада 2021 року, а у перший день після виходу з указаної відпустки позивач звернувся з проханням про відкликання своєї заяви від 08 вересня 2021 року. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що дії сторін спору свідчать про їх згоду на продовження трудових відносин після написання ОСОБА_1 заяви про звільнення за згодою сторін від 08 вересня

2021 року, а звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України було проведено за відсутності його згоди.

72. Постанова суду апеляційної інстанції у частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі не оскаржується, а тому в силі положень статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядається в касаційному порядку.

73. У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі

№ 6-511цс16 та постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі

№ 501/2316/15-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 572/2429/15-ц, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, зазначено, що відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, за загальним правилом, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

74. Колегія суддів зауважує, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19).

75. Водночас, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності.

76. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

77. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

78. У пунктах 3, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити ціну позову (суму, яка стягується), обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

79. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

80. Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, ОСОБА_1 заявляв вимогу про стягнення суми середньомісячного заробітку за вимушений прогул у розмірі 11 578,20 грн.

81. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що період його вимушеного прогулу становить 20 робочих днів (з 15 листопада 2021 року по

10 грудня 2021 року), під час якого він не отримував оплати праці.

82. За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності.

83. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

84. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

85. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

86. За своєю природою змагальність у судочинстві засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності й безсторонності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів, як правило, не збирає.

87. Диспозитивність означає свободу сторін у реалізації своїх матеріальних і процесуальних прав. Позивач, реалізовуючи свої права, формує предмет і підстави позову, спрямовуючи напрямок цивільного процесу.

88. Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

89. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку та ухвалюючи нове судове рішення, встановив обставини у справі в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. З урахуванням тих вимог, що розглянув суд, доводи касаційної скарги про неврахування порядку нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими.

90. У цьому контексті доводи касаційної скарги щодо безпідставного зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме до суми 11 578,20 грн, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не зменшував суми середнього заробітку, не встановлював обставин, які можуть слугувати підставою для такого зменшення, передбачених частиною другою статті 235 КЗпП України, а задовольнив заявлені вимоги

ОСОБА_1 про стягнення суми середньомісячного заробітку за вимушений прогул (20 робочих днів - з 15 листопада 2021 року по

10 грудня 2021 року) у повному обсязі.

91. Колегія суддів додатково зауважує, що відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

92. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову (в оскарженій частині) та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

93. Колегія суддів зауважує, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким зокрема було стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 листопада 2021 року по 16 листопада 2022 року у розмірі

149 358,78 грн. Водночас, оскільки зазначене судове рішення, у тому числі в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було скасоване з обов`язкових підстав (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України), касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції у цій частині, вимоги заявника про залишення в силі рішення суду першої інстанції є безпідставними.

94. Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, та в оскарженій в касаційному порядку частині (стягнення середнього заробітку за окреслений позивачем час вимушеного прогулу) дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення таких вимог у заявленому позивачем розмірі.

95. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

96. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, з урахуванням встановлених у цій справі обставин (меж позовних вимог).

97. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович