Рішення

від 09.06.2023 по справі 307/3866/20

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3866/20

Провадження № 2/307/1749/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2023 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Стецюк М.Д., секретар судового засідання Цех Г.М., за участю представника позивачки ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гримут Павло Володимирович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Тячівська державна нотаріальна контора про визнання права на спадкування, визнання права власності на частку будинковолодіння та земельної ділянки, визнання недійсними та скасування договорів дарування будинковолодіння та земельної ділянки із зобов`язанням державного реєстратора внести відповідні записи про скасування записів про право власності,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Кохман М.В., яка діє в інтересах позивачки ОСОБА_5 звернулася досуду зпозовною заявоюдо відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,Грушівської сільськоїради Тячівськогорайону Закарпатськоїобласті,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна сторонівідповідача приватнийнотаріус Тячівськогорайонного нотаріальногоокругу Закарпатськоїобласті ГримутПавло Володимирович,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача Тячівськадержавна нотаріальнаконтора провизнання правана спадкування,визнання прававласності начастку будинковолодіннята земельноїділянки,визнання недійснимита скасуваннядоговорів даруваннябудинковолодіння таземельної ділянкиіз зобов`язаннямдержавного реєстраторавнести відповіднізаписи проскасування записівпро правовласності.В обґрунтуваннясвоїх вимогзазначила,що відповідачка ОСОБА_2 ,яка єматір`ю покійного батькапозивачки ОСОБА_6 ,порушила правовласності позивачки шляхом позбавленняїї правана отриманнячастини житловогобудинку таземельної ділянки,на якійвін розташований,оскільки ОСОБА_2 таємно,у 2017році оформилана своєім`я правовласності набудинок таземельну ділянку,та у2020році подарувалавідповідачці ОСОБА_3 ,яка єїї внучкою.Про порушенняправ,позивачці сталовідомо післясмерті їїбатька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .Позивачка звернуласядо Тячівськоїдержавної нотаріальноїконтори іззаявою проприйняття спадщинита видачіїй свідоцтвапро прававласності начастку будинку,в якомувона народиласята потеперішній часпроживає.Проте,у Тячівськійдержавній нотаріальнійконторі їйбуло повідомленопро відмовуу правіспадкування,оскільки внаслідоквідчуження ОСОБА_2 будинку таземельної ділянки,власницею стала ОСОБА_3 .Спірний будинокрозташований заадресою АДРЕСА_1 на земельнійділянці,яка знаходиласяу постійномукористуванні відповідачки ОСОБА_2 та їїчоловіка ОСОБА_7 .Згодом,на місцівказаного будинку,був побудований новийбудинок.Даний будинокбув побудованийза часшлюбу відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .У вказаномубудинку постійнопроживали покійнийдід позивачки- ОСОБА_7 ,відповідачка ОСОБА_2 ,та їхсин ОСОБА_6 ,який єбатьком позивачки,а такожпозивачка. Зазначає,що правовстановлюючихдокументів набудинок,за часжиття дідпозивачки - ОСОБА_7 не оформив.Вже післясмерті ОСОБА_7 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,відповідачка ОСОБА_2 зареєструвала засобою правовласності вцілій частиніна будинокта земельнуділянку.Вважає,що спірнийбудинок,який бувпобудований у1985році подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_2 за часшлюбу,є їхспільною сумісноювласністю.Разом зтим,зазначає,що ОСОБА_7 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , незалишив заповіту,а відтакспадкування здійснюєтьсяза законом.Враховуючи наведене,право наспадкування зазаконом післясмерті ОСОБА_7 ,мав йогосин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дружинаспадкодавця ОСОБА_2 .Оскільки спадковиммайном була1/2частина будинку АДРЕСА_1 ,тому слідзазначити,що коженіз спадкоємцівнабув правона 1/4частину спадковогобудинку.Крім того,батько позивачки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_6 не залишивзаповіту,а томувідповідно дочинного законодавства,позивачка маєправо наспадкування зазаконом.Після смертібатька,позивачка звернуласяіз заявоюдо нотаріальноїконтори проприйняття спадщини.Також спадкоємцемпершої чергибула матиспадкодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_2 ,проте,вона відмовиласяв ціломувід прийняттяспадщини.А тому,позивачка являєтьсяспадкоємцем першоїчерги,яка прийняласпадщину.Та впорядку спадкуванняза законом, маєправо на спадкуванняспадкового майнаспадкодавця ОСОБА_6 ,а саме1/4частини будинкута 1/4частини земельноїділянки,розташованих заадресою АДРЕСА_1 .На підставівищенаведеного,вважає,незаконною державну реєстрацію прававласності набудинок завідповідачкою вцілому,з оглядуна те,що якзазначено,підставою виникненняправа власностіє випискаіз погосподарськоїкниги,серія таномер 3312,яка видана29червня 2017року Грушівськоюсільською радоюТячівського районуЗакарпатської області,в якійзазначено,що будинок АДРЕСА_1 ,побудований в1985році,та начас видачівиписки вданому будинкупроживають ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .Проте,зміст даноївиписки невідповідає дійснимзаписам погосподарськоїкниги,а самене зазначено,що начас побудовибудинку, ОСОБА_6 ,проживав вданому будинку,був головоюдвору тавсе життяразом зісвоєю дружиноюоблаштовували таремонтували данийбудинок.Вважає,що державнийреєстратор немав правана підставітакої сумнівноївиписки зпогосподарської книги,приймати рішенняпро державнуреєстрацію прававласності,оскільки вбачаласянаявність іншихосіб,які малиправо претендувати наданий будинок.Разом зтим,вважає,що документи,на підставіяких було зареєстрованоправо власностіна земельнуділянку вГоловному управлінніДержгеокадастру уЗакарпатській областіза відповідачкою ОСОБА_2 також підлягаютьскасуванню,оскільки реєстраціяземельної ділянкивідбулася 13березня 2018року напідставі незаконноїреєстрації спірногобудинку,яка булапроведена 28серпня 2017року.Крім того,вважає,що договірдарування будинкута присадибноїділянки єнезаконним,у зв`язкуіз тим,що змістоспорюваних договорівсуперечить цивільномута сімейномузаконодавству.Відповідачка ОСОБА_2 оформила засобою правовласності нату частинуспадкового майна,на якуне малаправа.Після чоговона розпорядиласянерухомим майномв цілому,хоча нанього такожмали правоінші членисім`ї. Враховуючи наведене, просить визнати право позивачки на спадкування майна після смерті - батька ОСОБА_6 та визнати за позивачкою право власності на спадкове нерухоме майно, а саме 1/4 частину будинковолодіння та на 1/4 частину земельної ділянки (присадибна ділянка), кадастровий номер 2124482000:03:004:0046 , що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , визнати частково недійсним договір дарування серія таномер 715,посвідчений 21липня 2020року приватнимнотаріусом Тячівськогорайонного нотаріальногоокругу ГримутомП.В.,в частинірозміру часткиподарованого нерухомогомайна тавнести зміни,шляхом зменшеннярозміру часткидо 3/4замість 1/1частки будинку,та визнатичастково недійснимдоговір даруваннясерія таномер 714,посвідчений 21липня 2020року приватнимнотаріусом Тячівськогорайонного нотаріальногоокругу ГримутП.В., в частині розміру частки подарованого нерухомого майна та внести зміни, шляхом зменшення розміру частки до 3 /4 замість 1/1 частки земельної ділянки.

18 грудня 2020 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області позовну заяву залишено без руху.

05 січня 2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

15 лютого 2021 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання та встановлено відповідачам термін для подання відзиву на позовну заяву.

16 лютого 2021 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області накладено заборону на відчуження житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду по суті спору та застосовано зустрічне забезпечення, зобов`язавши ОСОБА_5 внестина депозитний рахунок суду суму зустрічного забезпечення в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) грн. 00 коп. протягом строку, що не перевищуєдесяти днів з дня постановлення ухвали.

11березня 2021року відпредставника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатаОвсепян К.А.надійшов відзивна позовнузаяву,згідно якогопросить взадоволенні позовнихвимог відмовити.Вважає позовбезпідставним,а позовнівимоги необґрунтованими,з оглядуна наступне.Відповідно довиписки із рішенняГрушівської сільськоїради Тячівськогорайону Закарпатськоїобласті № 643від 17травня 2018року,земельна ділянка,яка розташованаза адресою АДРЕСА_1 ,кадастровий номер2124482000:03:004:0046,була переданау власність ОСОБА_2 .Даний фактпідтверджується такожвитягом зДержавного реєструречових правна нерухомемайно прореєстрацію прававласності №128355518від 20червня 2018року,відповідно доякого,підставою виникненняправа власності навідповідну земельнуділянку єрішення органумісцевого самоврядування,серія таномер 643від 17травня 2018року. Відповідно до ст. 121 Земельного Кодексу України, громадяни Українимають правона безоплатнупередачу їмземельних ділянокіз земельдержавної абокомунальної власностів такихрозмірах длябудівництва іобслуговування жилогобудинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка)у селах-не більше0,25гектара,в селищах-не більше0.1в містах-не більше0,10гектара. Таким чином, враховуючи вищенаведене, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номер2124482000:03:004:0046,була приватизована19червня 2018року,та невідноситься доспільної сумісноївласності подружжя,в розумінніСК Україничинного намомент приватизації.Звертає увагусуду,що відповіднодо ст.125ЗК Україниправо власностіна земельнуділянку ,а такожправо постійногокористування таправо орендиземельної ділянкивиникають змоменту державноїреєстрації цих прав.Відповідно досвідоцтва просмерть виданоговиконкомом Грушівськоїсільської радиТячівського районуЗакарпатської області06серпня 2019року, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .Право власностіна дануземельну ділянку виниклоз моментудержавної реєстраціїправ,тобто 19червня 2018року,на тоймомент ОСОБА_2 ,не перебувалау жодномузареєстрованому шлюбі,тому відповіднаділянка належитьїй направі особистоїприватної власності.До 2018року,тобто домоменту одержанняу приватизацію,дана земельнаділянка належалаГрушівській сільськійраді направі власності,а томуна чассмерті ОСОБА_7 ,право власностіна земельнуділянку немогло ніпередаватися успадок,а ніуспадковуватися,так яку ОСОБА_7 було відсутнєправо власностіна дануземельну ділянку.Відповідно довитягу здержавного реєструречових правна нерухомемайно прореєстрацію прававласності №96008885від 31серпня 2017року,на житловийбудинок заадресою АДРЕСА_1 , 28 серпня 2017 року було оформлено право приватної власності на підставі технічного паспорта, виданого 07 серпня 2017 року, та єдиним власником даного житлового будинку є ОСОБА_2 . Відповідно до виписки із погосподарської книги № 312 від 29 червня 2017 року, виданої виконкомом Грушівської сільської ради, житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , побудований у 1985 році. Оскільки даний будинок був збудований до 05 серпня 1992 року, то до нього застосовуються норми законодавства щодо реєстрації права власності без прийняття в експлуатацію. Вважає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем вказаних об`єктів нерухомого майна, оскільки на час спадкування права власності на вказані об`єкти не існувало.

Разом з тим, що стосується договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, зазначає наступне. 21 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, який був у встановленому законом порядку нотаріально посвідчений та відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передає житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , та яка належить їй на праві приватної власності, а ОСОБА_3 приймає таке майно в дар. З викладеного вбачається, що ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку та житловий будинок, а відтак мала законне право на власний розсуд розпоряджатися належним їй майном. Тому на даний момент не існує жодних підстав для визнання договорів дарування ні в їх частині, а ні в цілому недійсними, а виходячи з цього ОСОБА_3 є добросовісним набувачем даного майна. Крім того, відповідно до заповіту від 18 червня 2004 року, ОСОБА_7 заповів все своє майно, де б воно не було із чого б воно не складалося , і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, своїй дочці ОСОБА_8 , 1959 року народження. Крім того, згідно заповіту № 55 від 21 червня 2010 року ОСОБА_2 виявила таке ж бажання, як і її чоловік, залишити усе належне їй майно доньці - ОСОБА_8 . Враховуючи викладене, вважає що предмет спору у даному випадку відсутній.

29березня 2021року відпредставника позивачки ОСОБА_5 -адвоката КохманМ.В.надійшла відповідьна відзив,відповідно доякої проситьвикладені обставиниприйняти доуваги,а позовнузаяву задовольнитиу повномуобсязі.У відповідіна відзив вказуєна те,що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнають той факт, що спірний житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 побудований у 1985 році. Оскільки даний житловий будинок збудований до 05 серпня 1992 року, то до нього застосовуються норми КпШС України, який діяв до 31 грудня 2003 року. Відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі до дня смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із виписки із погосподарської книги, на які вказує сама відповідачка, житловий будинок який розташований за вказаною вище адресою, був побудований у 1985 році, коли ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі. Вважає, що підставою набуття права власності на спірний житловий будинок та належність його особі, визначається законодавством, чинним на час набуття права власності, а саме 1985 рік. Право власності на спірний житловий будинок виникло до його реєстрації у державному реєстрі, тобто після завершення будівництва та внесення відповідного запису до погосподарської книги. Разом з тим, донька померлого ОСОБА_7 ОСОБА_8 , на яку ОСОБА_7 склав заповіт, сама визнає, що 1/2 частина житлового будинку належить її батькові, оскільки звернулася із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що ОСОБА_2 зареєструвавши у 2017 році у Державному реєстрі право власності на будинок в цілому за собою, всупереч встановленим нормам законодавства, позбавила права на спадкування ОСОБА_8 , Договір дарування від 21 липня 2020 року, яким ОСОБА_2 подарувала житловий будинок ОСОБА_3 підлягає скасуванню, оскільки даним договором дарування ОСОБА_2 позбавила свого сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його доньку ОСОБА_5 спадщини.

15 квітня 2021 року представником відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокатом Овсепян К.А. надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого вважає, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, та вважає, що в даному випадку відсутній предмет спору, посилаючись на наступне. Позивач у відповіді на відзив вказує, що оскільки спірне домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , було збудоване у 1985 році, то на режим власності поширюється нормативні акти, які діяли в той час, а саме КпШС, який діяв до 2003 року. Проте, зазначає, що спірне домоволодіння було збудоване до 05 серпня 1992 року, а тому до нього застосовуються норми законодавства щодо реєстрації права власності без прийняття у експлуатацію. Таким чином, реєстрація нерухомого об`єкта, в даному випадку житлового будинку є обов`язковою умовою виникнення права власності, адже до моменту отримання правовстановлючих документів, житлового будинку «де-юре» не існує, а відповідно і не існує права власності на нього. В даному випадку лише після державної реєстрації, власник міг повноправно розпоряджатися законним належним йому майном, зокрема, укладати договори купівлі-продажу, оренди, дарування, передавати це майно у спадок. Єдиною умовою законного розпорядження майном є перебування такого майна у власності особи, а в даному випадку право власності виникло у 2017 році, тобто після державної реєстрації. Крім того, зазначає жодний нормативний акт не прирівнює погосподарську книгу до правовстановлюючого документу, а тому вірним залишається твердження, що право власності на дане домоволодіння та земельну ділянку виникло лише після державної реєстрації, тобто у 2017 та 2018 роках відповідно. Що стосується заповіту, то зазначає, що позивач у відповіді на відзив вказує, що донька ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , написанням заяви на прийняття спадщини визнала, що її батькові належала 1/2 частина домоволодіння. Проте, у заповіті, який склав ОСОБА_7 від 18 червня 2004 року не вказується, що він заповідає 1/2 частину будинковолодіння. Натомість, у заповіті вказано, що заповідається все майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті , і на що він за законом матиме право. Таким чином, твердження позивача про те, що заява про прийняття спадщини підтверджує право власності ОСОБА_7 на 1/2 частину будинковолодіння є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам. Зазначає, що після смерті батька, ОСОБА_8 маючи заповіт, звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори, проте не успадкувала нічого, оскільки у ОСОБА_7 не було жодного майна, яке б могло передаватися у спадок. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 правомірно набула право власності на земельну ділянку та житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , і тому, як наслідок, вона мала законне право на власний розсуд розпоряджатися належним їй майном. Вважає, що не існує жодних підстав для визнання договорів дарування недійсними, ні в їх частині, а ні в цілому. А тому, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем даного майна. Звертає увагу суду, що законодавством України передбачено відповідний порядок спадкування, який в даному випадку не був порушений, а право на спадкування не було позбавлено.

03 червня 2021 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 307/1263/21 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання заповіту недійсним.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу суду від 16 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

07 грудня 2022 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 307/1263/21 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання заповіту недійсним.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу суду від 07 грудня 2022 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9 , - ОСОБА_1 позовні вимоги з викладених підстав підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , позовні вимоги не визнала, просила в їх задоволенні відмовити повністю, з викладених підстав у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача та приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гримут П.В. в судове засідання не з`явилися, надіслали суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Тячівська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилися, про час, день та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено,що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя № 00028617607 від 20 листопада 2020 року, міститься актовий запис № 15 від 30 серпня 1955 року про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у виконкомі Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (том 1 а.с. 51).

Згідно копії свідоцтвапро народженнясерії НОМЕР_1 виданого 05червня 1956року, ОСОБА_6 ,народився ІНФОРМАЦІЯ_4 ,його батькамизазначені: ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (том 1 а.с.43).

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 виданого 04 серпня 1993 року виконкомом Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_6 , 23 січня 1988 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 (том 1 а.с.42).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого 28 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тячівського районного управління юстиції у Закарпатській області, встановлено, що ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками зазначені: ОСОБА_6 батько, ОСОБА_10 мати (том 1 а.с. 60).

Згідно з даними погосподарської книги №26 за 1980 рік, головою домогосподарства розташованого за адресою АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_7 та до складу сім`ї входили: ОСОБА_2 , син ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_9 (том 1 а.с. 72-73).

Відомостями погосподарської книги за 2001 - 2005 роки підтверджується, що головою домогосподарства розташованого за адресою АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та до складу сім`ї входили: ОСОБА_2 , син ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_10 , внук ОСОБА_11 та внучка ОСОБА_5 (том 1 а.с. 73-74).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 24 листопада 2004 року виконкомом Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, встановлено, що ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 24 листопада 2004 року зроблено відповідний актовий запис за № 49 (том 1 а.с.44).

Із заповіту складеного 18 червня 2004 року та посвідченого секретарем виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, вбачається, що ОСОБА_7 все своє майно, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів своїй дочці ОСОБА_8 , 1959 року народження (том 1 а.с. 154).

Згідно заповіту складеного 21 червня 2010 року та посвідченого секретарем виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, вбачається, що ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, в тому числі перший поверх житлового будинку, 1/2 частини літньої кухні, і взагалі, все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (том 1 а.с. 156).

З листа Тячівської державної нотаріальної контори № 127 від 15 березня 2021 року, вбачається, що після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заяву на прийняття спадщини за заповітом, подала його дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (том 1 а.с. 247).

Згідно постанови державного нотаріуса Тячівської державної нотаріальної контори Черевко Л.В. від 09 липня 2021 року, відмовлено ОСОБА_8 у видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю у спадкоємиці правовстановлюючих документів на спадкове майно, які підтверджують право власності на житловий будинок, зареєстрованого за ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том. 2 а.с. 214).

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №2793 від 21 грудня 2018 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області вбачається, що в будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є власником вказаного будинку. (том 1 а.с.63).

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 1336 від 29 липня 2019 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка є власником житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 входить її син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.62).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 виданого 13 квітня 2020 року виконавчим комітетом Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, встановлено, що ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 63 роки, про що 13 квітня 2020 року складено відповідний актовий запис за №20 (том 1 а.с.49).

Згідно заяви про прийняття спадщини від 18 серпня 2020 року вбачається, що ОСОБА_5 , звернулася до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.56).

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь своєї доньки ОСОБА_5 , про що подала відповідну заяву до Тячівської державної нотаріальної контори (том 1 а.с.52).

Із заяви про відмову від спадщини від 19 серпня 2020 року, вбачається, що ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь своєї внучки ОСОБА_5 (том 1 а.с.57)

З довідки №637 від 13 квітня 2020 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області, вбачається, що ОСОБА_5 , жителька АДРЕСА_1 , дійсно поховала покійного батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також у вказаній довідці зазначено, що ОСОБА_5 постійно проживала разом з батьком та вела спільне господарство (том 1 а.с. 61).

Довідкою №1217 від 18 серпня 2020 року виданою Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області, підтверджується, що на момент смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , були зареєстровані та проживали: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (том 1 а.с. 55).

Відповідно до виписки із погосподарської книги № 3312 від 29 червня 2017 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 про те, що житловий будинок в АДРЕСА_1 побудований у 1985 році (том 1 а.с.69).

Згідно технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації 23 листопада 2020 року, встановлено, що на замовлення адвоката ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , де зазначено рік побудови житлового будинку 1985 рік (том 1 а.с. 66-71).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96008885 від 31 серпня 2017 року вбачається, що житловий будинок загальною площею 304,2 кв.м., житловою площею 184 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на підставі технічного паспорту від 07 серпня 2017 року виданого Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації, довідки № 3313 від 29 червня 2017 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області та виписки із погосподарської книги №3312 від 29 червня 2017 року Грушівської сільської ради за відповідачкою ОСОБА_2 в цілій частці (том 1 а.с.47).

Відповідно до виписки із рішення 18 сесії 7 скликання №643 Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 17 травня 2018 року «Про затвердження технічної документації, щодо встановлення і відведення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» ОСОБА_2 , жительці АДРЕСА_1 , сесія сільської ради вирішила, затвердити технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1349 га, за кадастровим номером 2124482000:03:004:0046, та передати у приватну власність ОСОБА_2 дану земельну ділянку (том 1 а.с. 159).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 128355518 від 20 червня 2018 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,1349 га, кадастровий номер 2124482000:03:004:0046, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) зареєстрована на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 643, виданого 17 травня 2018 року Грушівською сільською радої Тячівського району Закарпатської області та витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-2102548022018 виданого 13 березня 2018 року Управлінням Держгеокадастру у Тячівському районі Закарпатської області за відповідачкою ОСОБА_2 в цілій частці (том 1 а.с.24).

Згідно повідомлення Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації № 09/43 від 05 травня 2021 року, вбачається, що станом на дату передачі повноважень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до органів Міністерства юстиції України, а саме 31 грудня 2012 року, за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно в РПТІ зареєстровано не було (том 1 а.с. 216).

Згідно договору дарування житлового будинку від 21 липня 2020 року зареєстрованого в реєстрі за №715, вбачається, що ОСОБА_2 подарувала житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 304,2 кв.м, житловою площею 184,0 кв.м., ОСОБА_3 (том 1 а.с. 148-150).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 217153075 від 21 липня 2020 року вбачається, що житловий будинок загальною площею 304,2 кв.м., житловою площею 184 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на підставі договору дарування №715 від 21 липня 2020 року за відповідачкою ОСОБА_3 в цілій частці (том 1 а.с.40)

Згідно договору дарування земельної ділянки від 21 липня 2020 року зареєстрованого в реєстрі за №714, вбачається, що ОСОБА_2 подарувала земельну ділянку площею 0,1349 га за кадастровим номером 2124482000:03:004:0046, яка розташована в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (том 1 а.с. 151-153).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 217149382 від 21 липня 2020 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,1349 га, кадастровий номер 2124482000:03:004:0046, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) зареєстрована на підставі договору дарування №714 від 21 липня 2020 року за відповідачкою ОСОБА_3 в цілій частці (том 1 а.с.41).

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1,2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянкує набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.

Відповідно до змісту ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 1217ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право наспадкування маютьособи,визначені узаповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу. (ч.ч.1,2 ст. 1223 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержатисвідоцтво про право на спадщину; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

За змістом вказаних норм Цивільного кодексу України спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину; спадкоємці за законом мають право на спадкування лише у випадку, якщо заповіт відсутній, його визнано недійсним, спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину або відмовились від прийняття спадщини, або заповітом не охоплено усієї спадщини.

Згідно з чинним законодавством, відмова нотаріуса у видачі спадкоємцеві свідоцтва про право на спадщину за заповітом не призводить до позбавлення такого спадкоємця за заповітом права на спадщину, не зумовлює закликання до спадкування спадкоємців за законом.

ОСОБА_7 за життя з дотриманням вимог законодавства, на власний розсуд, за своїм волевиявленням розпорядився належним йому на праві власності майном шляхом складання заповіту. Заповіт на час розгляду справи є чинним, оскільки рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2022 року у справі №307/1263/21 (провадження 2/307/371/21), згідно якого заповіт від 18 червня 2004 року складений ОСОБА_7 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, зареєстрований в реєстрі за №91, за яким ОСОБА_7 заповів все своє майно ОСОБА_8 , визнано недійсним, не набрало законної сили.

Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_7 є його дочка ОСОБА_8 , яка своєчасно прийняла спадщину.

Таким чином, син ОСОБА_7 ОСОБА_6 не був закликаний до спадкування.

Крім того, матеріали справи не містять також належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 відповідно до статті 1241 ЦК Українимав право на обов`язкову частку у спадщині.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, позивачкою не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що її померлому батькові ОСОБА_6 належала частка у спадковому майні після смерті його батька померлого ОСОБА_7 .

Також судом встановлено, що згідно виписки із погосподарської книги № 3312 від 29 червня 2017 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області, житловий будинок в АДРЕСА_1 побудований у 1985 році у період перебування відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбу.

Отже, спірне домогосподарство було об`єктом спільної сумісної власності - відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96008885 від 31 серпня 2017 року вбачається, що житловий будинок загальною площею 304,2 кв.м., житловою площею 184 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілій частці зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі технічного паспорту від 07 серпня 2017 року виданого Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації, довідки № 3313 від 29 червня 2017 року виданої Грушівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області та виписки із погосподарської книги №3312 від 29 червня 2017 року Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.

Таким чином, за відповідачкою ОСОБА_2 було оформлено право власності на будинок АДРЕСА_1 в цілій частці. Такий будинок належав їй та її покійному чоловікові ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності. Реєстрацію права власності будинку за ОСОБА_2 , позивачка, а також дочка відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_8 не оскаржували.

В подальшому, відповідачці ОСОБА_2 , як власниці будинку за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 18 сесії 7-го скликання за №643 від 17 травня 2018 року було передано у приватну власність земельну площею 0,1349 га. за кадастровим номером 2124482000:03:004:0046 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, судом встановлено, що за відповідачкою ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_1 , а в подальшому було відчуженого ці об`єкти на підставі договорів дарування відповідачці ОСОБА_3 .

Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В Постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 також зазначено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц провадження № 14-552цс18, зазначено, що «в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_5 не довела належними і допустимими доказами те, що ОСОБА_2 порушила її права на спадкування на 1/4 частину житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , зареєструвавши у 2017 та 2018 роках відповідно на своє ім`я право власності на житловий будинок та земельну ділянку, та в подальшому подарувавши своїй внучці ОСОБА_3 .

Тому, враховуючи відсутність у батька позивачки ОСОБА_6 права на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_7 у зв`язку із наявністю заповіту на користь ОСОБА_8 та відсутності правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності померлого ОСОБА_7 , не можна вважати, що померлий ОСОБА_6 набув право власності на частку житлового будинку та земельної ділянки.

Аналізуючи наданісторонами напідтвердження тазаперечення позовнихвимог доказив межахзаявлених позовнихвимог,судом невстановлено підстав визнання права на спадкування за ОСОБА_5 після смерті її батька ОСОБА_6 .

З урахуванням наведених вище та досліджених судом доказів, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка та її представник, не знайшли підтвердження під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У частині дев`ятій статті 158 ЦПК України встановлено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, суд вважає, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2021 року, підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.258,259,263-265ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенніпозову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,Грушівської сільськоїради Тячівськогорайону Закарпатськоїобласті,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна сторонівідповідача приватнийнотаріус Тячівськогорайонного нотаріальногоокругу Закарпатськоїобласті ГримутПавло Володимирович,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача Тячівськадержавна нотаріальнаконтора провизнання правана спадкування,визнання прававласності начастку будинковолодіннята земельноїділянки,визнання недійснимита скасуваннядоговорів даруваннябудинковолодіння таземельної ділянкиіз зобов`язаннямдержавного реєстраторавнести відповіднізаписи проскасування записівпро правовласності відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2021 року у видізаборони ОСОБА_3 відчужувати житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати заходи зустрічного забезпечення, застосовані ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2021 року, шляхом повернення ОСОБА_5 внесені на депозитний рахунок 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 коп., якщо протягом двадцяти днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили, відповідачем або іншою особою не буде подано позов про відшкодування збитків у порядку, визначеному статтею 159 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , жителька: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , жителька: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , жителька: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач:Грушівська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, адреса місцезнаходження: 90570 с. Грушово, вул. Головна, 93, Тячівського району, Закарпатської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гримут Павло Володимирович, адреса місцезнаходження: 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 28 б, Закарпатської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Тячівська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області

Повний текст рішення суду складено 19 червня 2023 року.

Суддя: М.Д.Стецюк