Постанова

від 31.05.2023 по справі 302/181/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/181/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

31 травня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі :

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

з участю секретаря судового засідання Сливки С. В.,

розглянувши у відритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» на рішення Міжгірського районного суду від 18 серпня 2021 року, повне судове рішення складено 18.08.2021, ухвалене суддею Павлюком С.С.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (далі - КНП ЛПУ "Міжгірська районна лікарня") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що з 02 січня 1995 року вона працювала в Міжгірській районній лікарні. Наказом сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області від 10 квітня 2018 року була переведена на посаду головної медичної сестри.

У вересні 2019 року керівництво сектору охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації на загальній нараді повідомило працівників лікарні про те, що в рамках медичної реформи КУ «Міжгірська районна лікарня» буде реорганізована в Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня». У зв`язку із цим нею, як і іншими працівниками лікарні, було подано заяву про звільнення її з посади головної медичної сестри Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» за п.5 ст.36 КЗпП України в порядку переведення в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня». Другу заяву від 26.09.2019 нею було подано до новоствореного КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» про прийняття її на посаду головної медичної сестри з 01 листопада 2019 року в порядку переведення з Міжгірської районної лікарні. З того часу вона працювала на посаді головної медичної сестри лікарні у новоствореній установі, виконуючи свої обов`язки згідно з посадовою інструкцією.

Вказувала, що 22 січня 2020 року її викликав до себе генеральний директор КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» А.Пшеничний, який в ультимативній формі вимагав він неї згоду на переведення на 0,5 ставки головної медичної сестри та повідомив, що в разі її відмови вона буде звільнена.

24 січня 2020 року рекомендованим листом вона отримала наказ сектору охорони здоров`я від 28.12.2019 №358-К про звільнення її з посади головної медичної сестри з 31.01.2020 у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, підписаний завідувачем сектору охорони здоров`я А. Пшеничним.

Цей спірний наказ уважає незаконним, оскільки вона працювала та отримувала заробітну плату за січень 2020 року у новоствореній установі КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», яка і була її роботодавцем, а тому начальник сектору охорони здоров`я не мав права звільняти її з роботи іншої юридичної особи.

Крім цього, згідно зі статутом КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», зареєстрованого 09.09.2019, працівників цієї установи на роботу приймає та звільняє генеральний директор, а тому наказ начальника сектору охорони здоров`я про її звільнення з посади головної медичної сестри цієї установи вважає нікчемним. До того ж зазначений сектор охорони здоров`я з 28 грудня 2019 року є ліквідованим.

Зазначала і те, що в порушення вимог трудового законодавства в її трудовій книжці не було внесено запису про те, що вона працювала на посаді головної медичної сестри КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», тоді як згідно з наказом Міністерства праці України №58 такий повинен бути внесений на протязі тижня.

Вказувала, що у грудні 2019 року, згідно з наказами сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 13.12.2019 та 20.12.2019, їй були надані відпустки за відпрацьований період до 02 січня 2020 року та жодних повідомлень про її звільнення із займаної посади, у зв`язку з ліквідацією КУ Міжгірська РЛ, на її адресу не надходило.

З наказу сектору охорони здоров`я від 28 грудня 2019 року №358-к «Про звільнення ОСОБА_1 » їй стало відомо, що її звільнено з посади головної медичної сестри Міжгірської районної лікарні з 31 січня 2020 року. Також цим наказом зобов`язано централізовану бухгалтерію при секторі охорони здоров`я Міжгірської РДА провести з нею повний розрахунок за невикористані 14 календарних днів щорічної та додаткової відпусток за період з 12.08.2019 по 31.01.2020 та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.

Підставою для винесення цього спірного наказу зазначено наказ сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 вересня 2019 року №220-к та попередження про наступне вивільнення. Проте про існування цих документів їй стало відомо лише з цього наказу.

Зазначала і те, що її звільнення з роботи відповідачем було здійснено з порушенням вимог ст.42, ч.1 ст.43, ч.2 ст.47, ст.49-2 КЗпП України, оскільки її звільнили без згоди первинної профспілкової організації; її не було попереджено про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці, а також не було враховано її переважне право на залишення на роботі; в день звільнення їй не було видано копії наказу про звільнення з роботи (такий нею був отриманий лише 24.01.2020 рекомендованим листом), не було належним чином оформлено трудову книжку, а також не було здійснено повний розрахунок.

Стверджувала, що внаслідок незаконного звільнення їй було завдано і моральної шкоди, розмір якої вона оцінює в 50 000 грн, оскільки незаконні дії відповідачів призвели до моральних страждань, втрати душевного спокою через те, що вона не має можливості матеріально забезпечувати своїх дітей, а також непрацездатних батьків, і ці моральні страждання відобразились на її здоров`ї.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд: 1) визнати незаконним та скасувати наказ сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 28 грудня 2019 року №358-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; 2) поновити її на посаді головної медичної сестри КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області»; 3) стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 січня 2020 року до набрання судовим рішенням законної сили; 4) стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн; 5) стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

Розпорядження голови Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2020 року №12 зазначену цивільну справу передано на розгляд до Воловецького районного суду Закарпатської області (т.1 а.с.125).

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 09 липня 2021 року залучено до участі в цій справі в якості правонаступника відповідача Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної (помилково зазначено селищної) ради Закарпатської області» - Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» (т.2 а.с.118).

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2021 року цей позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 28 грудня 2019 року №358-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головної медичної сестри в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради.

Стягнуто з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2020 по 18.08.2021 в сумі 128 334,54 гривень.

Стягнуто з сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 11 025 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн та судовий збір в сумі 420 гривень.

Стягнуто з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 11 025 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн та судовий збір в сумі 420 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Не погоджуючись із цим рішенням суду відповідач КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» подав на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Скарга мотивована тим, що місцевий суд правильно встановив та це визнається сторонами, що уповноваженим органом у трудових відносинах із позивачкою був сектор охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації.

Також суд установив, що 10.09.2019 по сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА було видано наказ №220-к про попередження працівників Міжгірської районної лікарні про наступне вивільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією лікарні.

16.09.2019 завідувач цього сектору видав попередження про наступне вивільнення, яким повідомив, що у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні, відповідно до рішення Міжгірської районної ради від 05.09.2019 №350, працівники лікарні підлягають звільненню із займаних посад через два місяці з моменту попередження, згідно з п.1 ст.40 КЗпП України. При цьому суд констатував, що позивачка у числі інших 22-х працівників отримала це попередження 17.09.2019.

Відповідно до спірного наказу завідувача сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28.12.2019 №358-к ОСОБА_1 - головну медичну сестру Міжгірської районної лікарні звільнено із займаної посади з 31.01.2020 у зв`язку з ліквідацією цієї лікарні (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України). Підставою для видачі цього наказу слугував наказ від 10.09.2019 №220-к та попередження про наступне вивільнення.

Також суд установив, що державна реєстрація припинення юридичної особи - Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» була здійснена 16.01.2020.

Проте місцевий суд не встановив та не навів у своєму рішенні обставин протиправності наказу, виданого сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА від 28.12.2019 №358-к, яким уповноважений орган звільнив позивачку з роботи у зв`язку з повною ліквідацією установи, в якій вона працювала.

Звертав увагу і на те, що новоутворене комунальне некомерційне підприємство «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» не є правонаступником ліквідованого комунального підприємства «Міжгірська районна лікарня», а також правонаступником прав та обов`язків сектора охорони здоров`я Міжгірської РДА, який є роботодавцем позивачки.

Вказував, що внаслідок ліквідації установи, позивачка в будь-якому разі підлягала звільненню уповноваженою особою - сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА. Із Комунального некомерційного підприємства «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» позивачка не звільнялася, оскільки в такому не працювала та не перебувала із ним у трудових відносинах, а тому цим підприємством і не порушувалися трудові права позивачки.

Також судом не враховано, що в штатному розписі КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» відсутня посада головної медичної сестри, а тому позивачка не могла працювати на цій посаді і відповідно не може бути на ній поновлена.

Апелянт стверджував, що позивачка ніколи не працювала у КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» та не отримувала заробітну плату, за неї не сплачувалися податки та внески на загальнообов`язкове соціальне страхування і вона не звільнялася з роботи з цієї установи.

Звертав увагу і на те, що сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА не має ніякого відношення до утворення та діяльності КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», а тому сектор не міг запропонувати позивачці роботу у цій установі, так само як і працевлаштувати позивачку на роботі у цій новоутвореній установі

Окрім того, КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», засновник

КНП - Міжгірська районна рада та роботодавець позивача - сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА є взаємно не підпорядкованими юридичними особами, що виключає можливість покладення на КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» зобов`язань із працевлаштування позивачки.

Не ґрунтуються на належних та допустимих доказах висновки суду про те, що позивачка у січні 2020 року фактично працювала в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», виконуючи обов`язки головної медичної сестри, за що отримала в КНП заробітну плату, оскільки наказ про прийняття позивачки на роботу в КНП не видавався, запис у її трудовій книжці відсутній, місце роботи та її посада в КНП не встановлювалися.

Протягом січня 2020 року до моменту звільнення позивачка перебувала у трудових відносинах з сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА. При цьому, факт припинення комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» з 16 січня 2020 року не припинив трудові правовідносини позивачки з роботодавцем - сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА, такі були припинені з 31 січня 2020 року на підставі наказу від 28 грудня 2019 року № 358-к.

Крім того, виплати, проведені позивачці через КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» не є заробітною платою за роботу в цій установі протягом січня 2020 року, оскільки у січні 2020 року КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» перераховувало кошти на відшкодування оплати праці працівникам КУ «Міжгірська районна лікарня», в тому числі і позивачці, відповідно до договору від 23 грудня 2019 року про відшкодування витрат на оплату праці, укладеного з сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА, який на той час був роботодавцем позивачки, а не у зв`язку із тим, що позивачка була прийнята на роботу в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня».

Зазначав і те, що позивачка не була працевлаштована в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» - суд не встановив ні дати почату роботи, ні посади позивача з окладом, визначеним згідно з штатним розписом, а тому ця установа не звільняла позивачку з роботи. Відтак суд безпідставно стягнув із КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення.

Також суд безпідставно поновив позивачку на роботі в «КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» на посаді головної медичної сестри, яка у штатному розписі цього підприємства відсутня.

Посилаючись на наведені вище обставини апелянт просив оскаржене рішення суду скасувати, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» позивачка ОСОБА_1 посилалася на її безпідставність і надуманість.

Зазначала, що суд першої інстанції правильно встановив, що в січні 2020 року вона працювала на посаді головної медичної сестри КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», з якої була звільнена 31 січня 2020 року. Також суд установив, що Комунальна установа «Міжгірська районна лікарня» не була ліквідована, а була перетворена в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», оскільки лікарня не припиняла роботу, напрямки її діяльності не змінилися та все майно Комунальної установи «Міжгірська районної лікарні» було передано КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», персонал з комунальної установи не був звільнений, а переведений в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», а тому ця установа є правонаступником усіх прав та обов`язків КУ «Міжгірська районна лікарня». Факт перетворення, а не ліквідації КУ «Міжгірська районна лікарня» стверджувала рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 у справі №260/583/20, яким визнано незаконним та скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 за №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», а також визнано незаконним та скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року за №349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області».

Також посилалась і на фальсифікацію наданого відповідачем суду договору про відшкодування витрат на оплату праці №1-к/с, відповідно до якого КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» зобов`язалось перерахувати кошти на відшкодування оплати праці працівникам Міжгірської районної лікарні, які звільняються у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні, в межах зобов`язань з оплати праці, які виникають в секторі охорони здоров`я щодо працівників Міжгірської районної лікарні з 01.01.2020 по день звільнення останніх, оскільки цей договір не зареєстрований в казначействі та відповідно до цього договору не проводилося перерахування коштів.

Зазначала, що місцевий суд правильно встановив, що її звільнення з роботи відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а тому правильно дійшов висновку про задоволення її позову.

Просила апеляційну скаргу відповідача КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.

У судовому засіданні 09.02.2022 представник відповідача-апелянта КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» Борсенко О.В. апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у ній, просив таку задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Позивачка ОСОБА_1 та її представниця - адвокатка Керита М.В. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечили із підстав наведених у відзиві на неї, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду як законне та обґрунтоване - без змін.

У судове засідання 31 травня 2023 року представники відповідачів повторно не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, а тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення позивачки та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що комунальна установа «Міжгірська районна лікарня», в якій працювала позивачка на посаді головної медичної сестри, не була ліквідована, а була перетворена в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», в яку позивачка була переведена та фактично з 01.10.2019 допущена до роботи на тих самих умовах трудового договору, що існували на момент попередження про наступне вивільнення, а тому вважав, що позивачка перебувала у трудових відносинах із КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», які в будь-якому разі з 17.01.2020 тривали лише з цією юридичною особою, внаслідок чого дійшов висновку про незаконність її звільнення з роботи з цієї установи за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Проте колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, оскільки таких суд дійшов із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права з таких підстав.

Судом установлено, що з 02 січня 1995 року позивачка працювала в Міжгірській районній лікарні на посаді медичної сестри.

Наказом сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 10 квітня 2018 року позивачка ОСОБА_1 переведена на посаду головної медичної сестри, що стверджується записом в її трудовій книжці (т.1 а.с.20-22).

Рішенням Міжгірської районної ради від 05.09.2019 №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» вирішено ліквідувати комунальну установу «Міжгірська районна лікарня» з припиненням юридичної особи, створити комісію з ліквідації цієї комунальної установи та доручити цій комісії здійснити заходи з ліквідації КУ «Міжгірська районна лікарня» у передбаченому чинним законодавством України порядку (т.1 а.с.36).

Рішенням Міжгірської районної ради від 05.09.2019 №349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» вирішено створити юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» (т.1 а.с.34).

10 вересня 2019 року завідувачем сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА видано наказ №220-к, яким вирішено попередити працівників комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» про наступне вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією КУ «Міжгірської районної лікарні» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т.1 а.с.168).

24 вересня 2020 року позивачку письмово попереджено про наступне вивільнення із займаної посади через 2 місяці з моменту попередження згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні відповідно до рішення Міжгірської районної ради «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» від 05.09.2019 №350, що стверджується її підписом про отримання попередження про наступне вивільнення від 16.09.2019 (т.1 а.с.170 та на звороті).

26 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до в.о.генерального директора КНП «ЛПУ Міжгірської РЛ» про прийняти її на посаду головної медичної сестри в порядку переведення з Міжгірської районної лікарні відповідно до ст.32 КЗпП України з 01.11.2019, у задоволенні якої їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю на підприємстві такої посади (т.1 а.с.166).

23 грудня 2019 року між Комунальним некомерційним підприємством «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», в особі в.о. генерального директора Маршалика Є.Т., який діє на підставі Статуту (далі - Розпорядник), з однієї сторони, та Сектором охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації, в особі завідувача сектору Пшеничного А.О., який діє на підставі Положення (уповноважений орган управління Міжгірської районної лікарні, далі - Уповноважений орган), з іншої сторони, було укладено договір про відшкодування витрат на оплату праці №1-к/с, відповідно до якого Розпорядник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, перерахувати кошти на відшкодування оплати праці працівникам Міжгірської РЛ та централізованої бухгалтерії, які звільняються у зв`язку з ліквідацією Міжгірської РЛ, в межах зобов`язань з оплати праці, які виникнуть в Уповноваженого органу щодо зазначених працівників з 01.01.2020 по день звільнення останніх.

Зазначений договір було укладено у зв`язку зі зміною з 01.01.2020 розпорядника коштів медичної субвенції з сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА на КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ Міжгірської райради Закарпатської області» та з метою недопущення порушення законодавства про оплату праці щодо працівників Міжгірської районної лікарні та централізованої бухгалтерії при секторі охорони здоров`я Міжгірської РДА, які звільняються у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні (т.1 а.с.77).

Наказом сектора охорони здоров`я від 28 грудня 2019 року №359-к ОСОБА_1 - головну медичну сестру Міжгірської районної лікарні звільнено із займаної посади з 31.01.2020 у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України), проведено розрахунок за невикористані дні відпусток, виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, видано трудову книжку і повідомлено про вивільнення в службу зайнятості.

Підставою видачі спірного наказу від 28 грудня 2019 №359-к про звільнення ОСОБА_1 слугував наказ сектору охорони здоров`я №220-к від 10.09.2019 «Про попередження працівників Міжгірської районної лікарні про наступне вивільнення» та попередження про наступне вивільнення.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення юридичної особи - Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» внесено 16 січня 2020 року.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації не перебуває в процесі припинення, а тому твердження позивачки про його ліквідацію є надуманими.

Судом першої інстанції установлено і ця обставина не заперечувалася сторонами, що - «Органами управління Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» є Міжгірська районна рада, Сектор охорони здоров`я Мжгірської районної державної адміністрації та адміністрація лікарні, при цьому питання визначення основних напрямків діяльності лікарні, затвердження штатного розпису, затвердження структури лікарні, здійснення її фінансування призначення та звільнення працівників лікарні належить до компетенції Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА (п.п.4.1, 4.2, пп. 1, 2, 8, 9, 11 Статуту КУ «Міжгірська РЛ»)».

Отже, місцевим судом установлено, що право звільняти працівників Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» належить до компетенції Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із змісту наведеної норми убачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Ці вимоги закону відповідачем сектором охорони здоров`я Міжгірської РДА були додержані, оскільки позивачку письмово 24.09.2010 було попереджено не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення із займаної посади, з якої її було звільнено 31.01.2020.

Також матеріалами справи встановлено, що Комунальна установа «Міжгірська районна лікарня» була ліквідована, а не перетворена в КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», як помилково вважав суд першої інстанції, оскільки згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то 16.01.2020 до цього реєстру внесено запис за номером 13141110025000074 про припинення юридичної особи - Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» (код ЄДРПОУ юридичної особи 01992601).

Твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що в даному випадку мало місце перетворення, а не ліквідація КУ «Міжгірська РЛ», на підтвердження чого вона надала суду апеляційної інстанції рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 в справі №260/583/20, яким визнано незаконним та скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 за №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», а також визнано незаконним та скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року за №349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», то колегія суддів такі до уваги не приймає, оскільки ці рішення постановою Верховного Суд від 29 вересня 2022 року скасовані, що стверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Також необґрунтованими є і висновки місцевого суду про те, що позивачку з 01.10.2019 фактично було допущено до роботи у новоствореній установі на тих самих умовах трудового договору, що існували на момент попередження про наступне вивільнення, а з 17.01.2020 позивачка лише з цією юридичною особою перебувала у трудових відносинах, оскільки в матеріалах справи про це відсутні належні та допустимі докази, зокрема, відсутній наказ відповідача про прийняття ОСОБА_1 на роботу, відсутній запис про це в її трудовій книжці і відповідач КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» цю обставину категорично заперечував.

Не підтверджують цих обставин і графіки обліку робочого часу за листопад, грудень 2019 року та січень 2020 року, в яких містяться відомості щодо головної медичної сестри ОСОБА_1 , оскільки такі складені по Комунальній установі Міжгірська районна лікарня, а не КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» (т.1 а.с.178,179,180).

Крім цього, штатним розписом КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» не передбачена посада головної медичної сестри (т.1 а.с.69-72).

Голослівними є і твердження позивачки про отримання нею в січні 2020 року заробітної плати за роботу на посаді головної медичної сестри в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», оскільки ці кошти їй були виплачені зазначеним підприємством на виконання умов договору про відшкодування витрат на оплату праці від 23 грудня 2019 року №1-к/с, укладеного між сектором охорони здоров`я Міжгірськї РДА та КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ», відповідно до якого у зв`язку зі зміною з 01 січня 2020 року розпорядника коштів медичної субвенції з сектору охорони здоров`я Міжгірськї РДА на КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», новий розпорядник коштів зобов`язався перераховувати кошти на відшкодування оплати праці працівникам Міжгірської районної лікарні, які звільняються у зв`язку з ліквідацією лікарні, у межах зобов`язань із оплати праці з 01 січня 2020 року по день звільнення останніх.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зауважує, що зазначений договір про відшкодування витрат на оплату праці від 23 грудня 2019 року №1-к/с не є нікчемним, а також він у судовому порядку недійсним не визнавався.

Та обставина, що позивачка ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» стверджується також листом Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області від 21.02.2022, надісланого представниці позивачки ОСОБА_3 - адвокатці Кериті М.В., яким повідомлено, що відповідно до інформації, що міститься в Реєстрі застрахованих осіб, за січень 2020 року за ОСОБА_1 звітувався страхувальник - Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації. 19.02.2020 ним було подано звіт по ЄСВ за січень 2020 року, в якому в додатку 5 була зазначена інформація про звільнення ОСОБА_1 31 січня 2020 року по ст.40 п.1 КЗпП України відповідно до наказу 358-к від 28.12.2019 та в додатку 6 показано нарахування заробітної плати та відпускних за січень 2020 року. Також у цьому листі повідомлено, що Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» звітність за ОСОБА_1 за січень 2020 року не подавала (т.3 а.с.65).

Листом Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області від 15.03.2022 №105/07 з додатком до нього, надісланих на виконання ухвали Закарпатського апеляційного суду від 09.02.2022 (т.3 а.с.28-31), повідомлено суд, що згідно даних, які містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2019-2020 роки звітувалися наступні організації : - Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації за період з січня по грудень 2019 року та січень 2020 року; - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еулайф Груп» за березень 2019 року (т.3 а.с.38-39).

Крім цього, листом Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області від 28.03.2022 №1702/5/07-16-24-01-09 повідомлено Закарпатський апеляційний суд про те, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, громадянка ОСОБА_1 за запитуваний період 2019-2020 роки перебувала у трудових відносинах з Сектором охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації. За період з 1 по 1V квартал 2019 року це підприємство нарахувало та виплатило ОСОБА_1 дохід у сумі 91 773,54 грн, а за 1 квартал 2020 року - дохід у сумі 20 123,75 грн. Додатково повідомлено, що згідно наявних інформаційних ресурсів заборгованості зі сплати ЄСВ за найманих працівників у підприємства відсутня (т.3 а.с.42-44).

Отже, наведеними вище доказами спростовуються твердження позивачки ОСОБА_1 та висновки суду першої інстанції про наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та новоствореним КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», перебування позивачки на посаді головної медичної сестри у цьому підприємстві, отримання нею заробітної плати у новоствореному підприємстві, а також незаконне звільнення її з цієї посади в КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня».

Закарпатським апеляційним судом установлено, то позивачка ОСОБА_1 до моменту звільнення її з роботи з 31.01.2020 працювала в Комунальному підприємстві «Міжгірська районна лікарня» на посаді головної медичної сестри, з якої сектором охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації наказом від 28 грудня 2019 року №358-к, до повноважень якого входить вирішення питання щодо звільнення працівників цієї лікарні, була звільнена за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні.

Оскільки позивачкою не наведено, а місцевим судом не встановлено будь-яких порушень трудових прав ОСОБА_1 роботодавцем, з яким позивачка перебувала у трудових відносинах, тому колегія суддів уважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи незаконним.

Також місцевим судом не враховано, що відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тобто, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справа № 302/207/20 (провадження №61-9303св21).

Задовольняючи позов про поновлення на роботі, суд першої інстанції не врахував, що позивачка ОСОБА_1 не заявляла вимог про її поновлення на попередній роботі, а просила її поновити у новоствореній установі - КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» і такі вимоги задоволено судом, що не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та фактично є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Також колегія суддів відхиляє доводи позивачки щодо порушення її переважного права на залишення на роботі, так як право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування у новоутворених установах, оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених установах. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 712/4018/20 (провадження № 61-1474св21), які відповідно до ст.263 ЦПК України враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Не заслуговують на увагу і доводи позивачки про порушення відповідачем вимог ст.43 КЗпП України, оскільки відповідно до ч.1 цієї статті розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 42 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Оскільки позивачка була звільнена саме у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні, тому в даному випадку попередня згода профспілкової організації не вимагалася.

Отже, наведеними вище доказами встановлено, що позивачка з КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» у трудових відносинах не перебувала, а спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України був виданий Сектором охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації у межах його повноважень та звільнення позивачки з роботи відповідачем було проведено з додержанням вимог трудового законодавства, а тому, на переконання колегії суддів, відсутні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог про визнання спірного наказу незаконним та поновлення позивачки у новоствореному підприємстві. Інші позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від первісних, які задоволенню не підлягають за їх недоведеністю, а тому у задоволенні цих похідних вимог теж слід відмовити.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами своїх вимог, які не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Натомість відповідачем доведено правомірність прийнятого ним оскарженого наказу.

Доводи апеляційної скарги відповідача колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин рішення місцевого суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» задовольнити.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 червня 2023 року.

Суддя-доповідачка Судді