Постанова

від 07.06.2023 по справі 521/21698/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2892/23

Справа № 521/21698/21

Головуючий у першій інстанції Лічман Л.Г.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Дришлюка А.І.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника відповідача - адвоката Шкоди В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якимів Олени Миколаївни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватної організації «Одеська приватна салезіянська гімназія І-ІІ ступеня «Нарнія» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,

встановив:

24.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватної організації Одеська приватна селезіянська гімназія І-ІІ ступеня «Нарнія» (далі - Гімназія), про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі (а.с.1-7).

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що наказом Гімназії від 21.10.2021 року № 15-к, ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя дошкільного підрозділу за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням виховної роботи за згаданою посадою, на підставі п. 3 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивач вважала вказане звільнення незаконним, з огляду на наступні обставини.

Так, ОСОБА_1 вказувала, що 14.09.2021 року її було прийнято на посаду вихователя Гімназії, відповідно до наказу № 10-к від 13.09.2021 року та затверджено посадову інструкцію. Підставою для звільнення ОСОБА_1 є заява батька ОСОБА_2 від 11.10.2021 року, службова записка директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_3 від 11.10.2021 року, пояснювальна записка ОСОБА_1 від 11.10.2021 року, акт вилучення відеозапису комісією від 13.10.2021 року, довідка комісії від 18.10.2021 року.

07.10.2021 року ОСОБА_1 , яка виконувала обов`язки вихователя в старшій групі Гімназії, допомагала дітям збиратися на прогулянку, без помічника. Один з вихованців, ОСОБА_4 , тримаючись за основу шафи повис у повітрі і, не втримавшись, зіскользнув. На шафі знаходився телефон позивача ОСОБА_1 , який впав на підлогу. ОСОБА_1 не бачила ситуації, але почула звук падіння, налякавшись, після чого рефлекторно підбігла до вихованця та схопила його за капюшон куртки, оскільки подумала, що падає щось важке, адже звук від падіння телефону, який розбився, був сильний. Перебуваючи у стресовому стані, ОСОБА_1 забрала вихованця ОСОБА_5 в іншу частину кімнати. Ця ситуація отримала емоційну реакцію у вихователя та дитини, оскільки перелякались обоє. ОСОБА_1 застосувала педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Така вимога була рішуча, без агресії та рукоприкладства. Після цього позивачка обняла вихованця ОСОБА_6 , щоб він заспокоївся та намагалася заспокоїтись сама. Відсутність агресії позивачки до вихованця підтверджується подальшим ставленням його до виховательки. Відеозапис від 07.10.2021 року, крім схоплення за капюшон вихованця та відведення в сторону, не містить завдання фізичної шкоди ОСОБА_7 . Інші вихованці, які звернули увагу на те, що сталось, виявили звичайну реакцію як у дітей. Діти поводились спокійно, не налякано, та згодом продовжили одягатись. Вихователька попросила вибачення у батьків. При цьому, аморальний проступок є оціночним поняттям. Про відсторонення позивачки повідомлено не було, її повідомлено телефоном. Акт комісії не містить фактів, які можливо кваліфікувати проступок як аморальний з елементами булінгу. При цьому протокол про адміністративне правопорушення про випадки булінгу не складався, відсутні звернення зі скаргами на фізичне чи психічне здоров`я вихованця ОСОБА_5 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.133-137).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Якимів О.М., ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2022 року, та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.145-148).

У відзиві на апеляційну скаргу представник Гімназії - адвокат Шкода В.М. просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2022 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, в тому числі і ОСОБА_1 через своїх представників - адвокатів Ткаченка Б.Р. та Якимів О.М. (а.с.228-232).

Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше року (а.с.182-183), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні, за участю з`явившихся учасників справи, у відсутність інших учасників справи, а також за наявними у справі доказами.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що судові засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 неодноразово відкладались за заявам її представників адвоката Якимів О.М. та адвоката Ткаченка Б.Р. (а.с.206, 208, 224-225).

Так, 07.06.2023 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка Б.Р. знову надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке вмотивоване тим, що ОСОБА_1 перебуває за кордоном як біженка, крім того вона разом з адвокатом роблять все можливе для мирного врегулювання спірного питання з відповідачем у справі (а.с.238).

Представник відповідача заперечувала проти відкладення розгляду справи, оскільки неявка представників позивача в судове засідання є неповажною, а той факт, що позивачем та її адвокатом робляться будь-які дії для мирного врегулювання спірного питання, то це не відповідає дійсності, оскільки вона вперше про це чує.

Саме у зв`язку з викладеними обставинами, а також у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 або її представники не були позбавленці можливості звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою/клопотанням про розгляд справи у режимі відеоконференції, колегія суддів залишила без задоволення заяву про відкладення розгляду справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно виходив із того, що у відповідності до п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за цією підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Термін «аморальний проступок» є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника.

Зі змісту ч.2 ст. 54 Закону України «Про освіту» витікає, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки.

Такі правові висновки також містяться в постановах Верховного Суду, а саме: від 30 січня 2018 року у справі № 713/265/15-ц (провадження № 61-135св17), від 16 травня 2018 року у справі № 1519/2-667/11 (провадження № 61-13895св18), від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18).

Найважливішими складовими розвитку суспільства та держави є Морально-духовне становлення дітей, учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності.

Особи, трудовим обов`язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань. Особистий приклад викладача, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити підручниками. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно дивитися за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під контролем тих, кого він виховує, а також суспільства в цілому.

При цьому слід зазначити, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Разом з тим, підставою для звільнення за п.3 ч.1 ст. 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992року «Про практику розгляду трудових спорів», з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Проте, звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

При вирішенні справ про звільнення з підстав, передбачених п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника й інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 відповідно до наказу № 10/к від 13.09.2021 року було прийнято на посаду вихователя дошкільного підрозділу (а.с.9), про що був зроблений відповідний запис у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.13-15).

Таким чином, позивач у цій справі належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Менше ніж через місяць, а саме: 11.10.2021 року директору Гімназії надійшла скарга від батька дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , щодо прийняття мір стосовно вихователя старшої групи ОСОБА_1 , яка причинила його дитині шкоду, шляхом агресії та рукоприкладства, що підтверджено відеозаписом з камери, встановленої в групі (а.с.18).

У службовій записці заступника директора з навчально-виховної роботи Карбишевої О. від 11.10.2021 року № 1, повідомлено, що ОСОБА_1 , яка працює вихователем старшої групи дошкільного підрозділу Гімназії, під час зборів на прогулянку вчинила протиправні дії проти вихованця ОСОБА_5 . Ця інформація підтверджується відеозаписом з камер, встановлених у роздягальні. У зв`язку з цим, ОСОБА_9 просила розглянути цю ситуацію й притягнути ОСОБА_1 до відповідальності згідно законодавства (а.с. 19).

11.10.2021 року ОСОБА_1 у пояснювальній записці на ім`я директора Гімназії вказала, що 07.10.2021 року, під час одягання дітей для вечірньої прогулянки у її групі відбувся неприємний інцидент. Один вихованець підставив до шафи табурет, вліз на нього, щоб дістати щось із шафи. Почувши голосний звук падіння, ОСОБА_1 злякалась, що впала дитина, дитина в цей час злазила та зіштовхнула її мобільний телефон. ОСОБА_1 взяла дитину за капюшон, перелякавшись за нього. На її питання стосовно того, навіщо він поліз до шафи без прохання надати йому потрібний предмет, дитина розплакалась, після чого вона взяла дитину, щоб заспокоїти, відвела його у спальню, обнявши його, у зв`язку з чим дитина заспокоїлась (а.с.20).

Наказом № 14/к від 11.10.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов`язків для визначення обставин аморального проступку (а.с.21).

Наказом № 45 від 12.10.2021 року було створено комісію у складі 3 осіб для проведення службового розслідування аморального вчинку вихователя старшої групи ОСОБА_1 (а.с.22).

В акті проведеної перевірки від 13.10.2021 року було вказано, що в ході проведення службового розслідування, комісією вилучено відеозапис з роздягальні старшої групи, на якому зафіксовано аморальний вчинок вихователя для перегляду членів комісії. Після перегляду вилученого запису комісія у складі: ОСОБА_3 - заступника директора з навчально-виховної роботи, ОСОБА_11 - вчителя початкових класів, ОСОБА_12 - вчителя початкових класів, зробила висновки, що даний вчинок носить аморальний характер з елементами булінгу, не сумісного з продовженням виховної роботи за згаданою посадою, що суперечить інформації, з якою члени комісії були ознайомлені з пояснювальної записки вихователя. Також зафіксовано порушення режимного моменту та посадових обов`язків вихователя ОСОБА_1 (а.с.23).

21.10.2021 року ОСОБА_1 направила директору Гімназії заяву про звільнення на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін (а.с.24-26).

Проте, відповідно до наказу № 15/к від 21.10.2021 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади вихователя дошкільного підрозділу за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням виховної роботи за згаданою посадою. Підставами для звільнення була заява батька ОСОБА_5 від 11.10.2021 року, службова записка заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_3 від 11.10.2021 року, пояснювальна записка вихователя ОСОБА_1 від 11.10.2021 року, акт вилучення відеозапису комісією від 13.10.2021 року, довідка комісії від 18.10.2021 року.

Судом першої інстанції вірно встановлені факти вчинення ОСОБА_1 дій, які для педагога є аморальними, так як полягали у застосуванні фізичної сили до вихованця, характер якого дає підстави для висновків про неможливість подальшої роботи позивача на посаді вихователя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає що вихованець Гімназії ОСОБА_4 потягнувся до верхньої основи дитячої шафи з одягом, та зіштовхнув телефон ОСОБА_1 на підлогу, вона підбігла до нього та схопила його за капюшон, оскільки налякалась, отримала емоційну реакцію, але без жодного рукоприкладства.

Однак, із наданих суду відеозаписів, з камер відеоспостереження, що встановлені у роздягальні та інших приміщеннях Гімназії «162558 Видеонаблюдение Camera10 Внутренние 20211007160740 20211007162710 74113051» дійсно вбачається, що присутня ОСОБА_1 в приміщені роздягальні старшої групи Гімназії, допомагала дітям збиратися на прогулянку. Один з вихованців, ОСОБА_4 , тримаючись за основу шафи, на якій знаходився телефон ОСОБА_1 , намагався руками дістати невідомий предмет. Внаслідок дій ОСОБА_5 , телефон ОСОБА_1 впав на підлогу. ОСОБА_1 , яка в цей час вдягала іншу дитину, підбігла до вихованця ОСОБА_5 та різко схопила його за капюшон та верхню частину куртки і стала його грубо штовхати в сторону іншого приміщення. На коротку мить ОСОБА_4 звільнився повернувся до ОСОБА_1 і став дивитись їй в обличчя. ОСОБА_1 повторно різко схопила його за капюшон та верхню частину куртки і продовжила грубо штовхати ОСОБА_5 в сторону іншого приміщення, яке не охоплювалося відеоспостереженням. П`ятеро дітей, віком від 5 до 6 років, що були присутні у роздягальні, дивилися у сторону, куди відійшла ОСОБА_1 , їх увага була прикута у цьому напрямку, вони спостерігали без руху, тримались осторонь.

Отже, ОСОБА_1 своїми діями проявила агресію у відношенні до вихованця на очах в інших вихованців. Вказана реакція ОСОБА_1 була аморальним проступком здійсненим в присутності інших вихованців закладу, що свідчить про завдання психологічної травми усім присутнім дітям і, перш за все, ОСОБА_7 .

Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що вибачення перед батьками не може бути підставою для скасування наказу про звільнення.

Виходячи з вищевикладеного, та встановивши обставини вчинення вихователем ОСОБА_1 під час виконання нею своїх посадових обов`язків аморального проступку, що суперечить вимогам педагогічної етики, моралі, поваги до гідності дитини, обов`язку захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, а також суперечать загальноприйнятим нормам і правилам, порушують моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, із яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову, оскільки, ОСОБА_1 звільнена з посади з дотриманням вимог трудового законодавства на підставі вчинення аморального проступку, яке зафіксовано камерою відеоспостереження і підтверджено доказами, які є в матеріалах справи.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення прийняте у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не допускала такого трудового правопорушення, яке б давало право керівництву Гімназії звільняти її за п.3 ст. 141 КЗпП України спростовуються тим, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якимів Олени Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 09 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.06.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк