Рішення

від 08.06.2023 по справі 357/11901/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11901/22

Провадження № 2/357/306/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 червня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Сокур О. В.,

представника позивача Забуга В.Г.,

представника відповідача ТОВ «ТКС-Трейд» - Шевченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд», товариства з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд», товариства з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, мотивуючи тим, що 08.01.2022 р. близько 11 годин 00 хвилин на 53 км а/д М-05 Київ-Одеса, поблизу села Ксаверівка Білоцерківського району Київської області, третя особа - ОСОБА_2 керував автомобілем DAF, д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, відповідно не відреагував на її зміни під час виконання повороту поза перехрестям, не надав дорогу автомобілю Tesla, д.н.з НОМЕР_3 , який рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого відбулось зіткнення транспортних засобів. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а позивач - ОСОБА_1 отримала легкі тілесні ушкодження. На підставі матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, які надійшли від начальника відділення поліції № 1 Білоцерківського РУ ГУНП в Київській області, Рокитянський районний суд Київської області постановою від 11 березня 2022 року у справі № 375/85/22 визнав третю особу - ОСОБА_2 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та наклав на нього стягнення у виді штрафу розміром 850, 00 грн. На підставі матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності встановлено, що власником автотранспортного засобу автомобіль DAF, д.н.з. НОМЕР_1 є товариство з обмеженою відповідальністю «Таращанський край» - відповідач 1. Власником автотранспортного засобу напівпричіп «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 є товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд» - відповідач 2. Власником автотранспортного засобу автомобіль Tesla, д.н.з НОМЕР_3 є ОСОБА_3 (техпаспорт) яка змінила своє прізвище у зв`язку з укладенням шлюбу (свідоцтво про шлюб від 21 липня 2021 р. Серія НОМЕР_4 ) на ОСОБА_4 - позивач. Водій, який керував автотранспортними засобами відповідачів та вчинив ДТП є ОСОБА_2 - третя особа. В результаті ДТП позивачу завдана майнова та моральна шкода. Згідно висновку судового експерта «Петрушенко Вадима Федоровича» (Свідоцтво № 996 від 09 червня 2006 року, видане на підставі рішення Центральної експертно- кваліфікаційної комісії при міністерстві юстиції України) №14 по дослідженню з визначенням матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу Tesla Model S, реєстраційний номер № НОМЕР_3 розмір матеріального збитку завданого позивачу пошкодження належного йому автотранспортного засобу Tesla Model S, реєстраційний номер № НОМЕР_3 становить 1 294 631,00 (один мільйон двісті дев`яносто чотири тисячі шістсот тридцять одна) грн. Окрім цього, їй завдано моральну шкоду. Тому, просила суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд», пропорційно вини кожної особи, майнову шкоду у розмірі 1 294 631 гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень ( а. с. 1-3 том 1 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2022 року ( а. с. 77 том 1 ) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 27.12.2022 року позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд», товариства з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди була залишена без руху (а. с. 82-87).

19 січня 2023 року за вх. № 2107 судом отримано клопотання та документи на виконання ухвали судді від 27.12.2022 року ( а. с. 89, 90-166 том 1 ).

Ухвалою судді від 23 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засіданні у справі на 14 лютого 2023 року ( а. с. 167-168 том 1 ).

13 березня 2023 року за вх. № 10480 судом отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача -1 ТОВ «ТКС-Трейд» ( а. с. 185-191 том 1 ).

03 квітня 2023 року за вх. № 14181 судом отримано відповідь на відзив ( а. с. 227-229 том 1 ).

10 квітня 2023 року протокольною ухвалою суд закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 22.05.2022 року ( а. с. 243-246 том 1 ).

25 квітня 2023 року за вх. № 18301 судом отримано пояснення щодо відповіді на відзив ( а. с. 7, 8-13 том 2 ), які надані представником відповідача -1.

22 травня 2023 року у справі оголошено перерву до 08.06.2023 року ( а. с. 19-26 том 2 ).

В судовому засіданні представник позивача Забуга В.Г. підтримав позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «ТКС-Трейд» Шевченко І.В. в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем не конкретизовано, яку саме суму, суд повинен стягнути з відповідачів, оскільки вини, як зазначив представник позивача під час розгляду справи з боку товариств не має. Крім того, звертав увагу, що під час ДТП, ОСОБА_2 не знаходився у трудових відносинах та не виконував трудові обов`язки. До того ж, звертав увагу, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу та причепу, якими керував ОСОБА_2 на час ДТП були застраховані. Крім цього, наголошував на тому, що без автомобіля, причеп не можливо використовувати.

Відповідач ТОВ «Таращанський Край» в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.

З даного поштового повідомлення вбачається, що судову повістку про розгляд справи в Білоцерківському міськрайонному суді 08.06.2023 року, отримано 31.05 2023 року.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ЦПК України, однак відомості на адресу суду про належне сповіщення не повернулося.

Однак, судом враховано, що на неодноразові виклики в судове засідання третю особу, на адресу суду поверталися поштові конверти, де працівниками пошти причина повернення зазначалася, як адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії ( ч. 3 ст. 130 ЦПК України ).

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться ( ч. 1 ст. 131 ЦПК України ).

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача ТОВ «ТКС-Трейд», дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що 08.01.2022 р. близько 11 годин 00 хвилин на 53 км а/д М-05 Київ-Одеса, поблизу села Ксаверівка Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_2 керував автомобілем DAF, д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, відповідно не відреагував на її зміни під час виконання повороту поза перехрестям, не надав дорогу автомобілю Tesla, д.н.з НОМЕР_3 , який рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого відбулось зіткнення транспортних засобів. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а позивач ОСОБА_1 отримала легкі тілесні ушкодження.

На підставі матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, які надійшли від начальника відділення поліції № 1 Білоцерківського РУ ГУНП в Київській області, Рокитянський районний суд Київської області постановою від 11 березня 2022 року у справі № 375/85/22 визнав ОСОБА_2 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та наклав на нього стягнення у виді штрафу розміром 850, 00 грн. ( а. с. 123-126 том 1 ).

Вказана постанова суду набрала законної сили 21.03.2022 року.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

Так, на підставі матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності встановлено, що власником автотранспортного засобу автомобіль DAF, д.н.з. НОМЕР_1 є товариство з обмеженою відповідальністю «Таращанський край», власником автотранспортного засобу напівпричіп «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 є товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд».

Власником автотранспортного засобу автомобіль Tesla, д.н.з НОМЕР_3 є ОСОБА_3 (техпаспорт) ( а. с. 164 том 1 ), яка змінила своє прізвище у зв`язку з укладенням шлюбу, свідоцтво про шлюб від 21 липня 2021 р., серія НОМЕР_4 на ОСОБА_4 ( а. с. 163 том 1 ).

Згідно висновку судового експерта «Петрушенко Вадима Федоровича» (Свідоцтво № 996 від 09 червня 2006 року, видане на підставі рішення Центральної експертно- кваліфікаційної комісії при міністерстві юстиції України) №14 по дослідженню з визначенням матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу Tesla Model S, реєстраційний номер № НОМЕР_3 , розмір матеріального збитку завданого позивачу пошкодження належного йому автотранспортного засобу Tesla Model S, реєстраційний номер № НОМЕР_3 становить 1 294 631 грн. ( а. с. 94-99 том 1 ).

Встановлено, що на момент ДТП на транспортний засіб DAF XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп Schmitz SCF 24G, реєстраційний номер НОМЕР_5 , цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів були застраховані, відповідні поліси містяться в матеріалах справи та не спростовано з боку позивача, а навпаки останньою було додано до позовної заяви.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач не зверталася до страхових компаній відповідачів з заявою про отримання страхового відшкодування, про що підтвердив представник позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вважає, що саме вказані відповідачі повинні відшкодувати їй матеріальну шкоду та моральну.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Засади цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну зіткненням транспортних засобів (взаємодії джерел підвищеної небезпеки).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Відповідно до статті 33 Закону №1961-IV страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.

У свою чергу, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.

У страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Крім того, у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон №85/96-ВР)).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 травня 2020 року правильно вказує, що статтею 1194 ЦК України регламентується визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати.

Однак, вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Вказана правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справа № 147/66/17, провадження № 14-95цс20.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV), про що зазначено у вищевказаній постанові ВП Верховного Суду від 14.12.2021 року.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 постанови ВП ВС від 14.12.2021 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 14.04.2022 р. у справі №205/7747/18: «Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності».

Аналогічні висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

В свою чергу, позивач не пред`являв вимоги до страхової компанії, цивільно-правова відповідальність автомобіля та напівпричепа які були застраховані.

Таким чином, враховуючи, що на момент ДТП були діючі поліси страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на транспортні засоби відповідачів, стягнення майнової шкоди без вирахування суми страхового відшкодування, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Також, судом встановлено, що при визначенні майнової шкоди у розмірі ринкової вартості автомобіля TESLA Model S, реєстраційний помер НОМЕР_6 , на момент ДТП (1 294 631,00 грн), не враховано утилізаційну (залишкову) вартість цього транспортного засобу.

Згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої 24 листопада 2003 року спільним Наказом Міністерства Юстиції України та Фонду державного майна України за № 142/5/2092 (далі - «Методика») утилізаційна (залишкова) вартість транспортного засобу визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися, в порядку п. п. 7.18- 7.21 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

У наданому позивачем Висновку експерта № 14 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу TESLA Model S реєстраційний номер НОМЕР_6 від 29.01.2023 року (далі - «Висновок експерта») не визначено залишкової вартості транспортного засобу станом на час виникнення ДТП.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 14.04.2022 р. у справі №205/7747/18: «Верховний Суд також враховує принцип добросовісності, який полягає у певному стандарті поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Особи, яка бере участь у справі, зобов`язана добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки». Поведінка позивача щодо залишення собі залишків автомобіля і їхня реалізація, а також вимога про відшкодування йому повної вартості вказаного автомобіля за ціною станом на час ДТП не с добросовісними. Отже, суди неправильно застосували норми статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому безпідставно не дали належної оцінки різниці вартості автомобіля до та після ДТП, оскільки саме вказана сума, за вирахуванням суми страхового відшкодування, і підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача як заподіювача збитків».

Вказані висновки підтверджуються також практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 06 грудня 2021 року у справі № 757/22936/19-ц (провадження №61- 12685св21), від 20 жовтня 2021 року у справі № 205/1314/16-ц (провадження № 61-6829св20).

Окрім цього, з боку позивача та її представника не було доведено в судовому засіданні вини відповідачів у дорожньо-транспортній пригоді, та відповідно не наведено, яка ж кожного з відповідачів вина у завдані шкоди, оскільки в прохальній частині позивач просила стягнути з відповідачів майнову шкоду в розмірі 1 294 631 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. пропорційно вини кожної особи.

До того ж, під час розгляду справи представник позивача зазначив, що вини відповідачів у завданні шкоди позивачу не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Крім того, судом враховано і ту обставину, що напівпричем, який належить відповідачу ТОВ «ТКС-Трейд» на праві власності, самостійно без автомобіля не може використовуватися.

Щодо посилань представника позивача на те, що третя особа ОСОБА_2 на час ДТП перебував в трудових відносинах з ТОВ «ТКС-Трейд», а тому вказане товариство повинно відповідати за завдану шкоду своїм працівником потерпілій особі, суд приходить до наступного.

В постанові ВП від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Однак, не знайшли свого підтвердження доводи представника позивача, що на час дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ТКС-Трейд» та відповідно виконував покладневі на нього трудові обов`язки.

В свою чергу, представник відповідача ТОВ «ТКС-Трейд» заперечував, що під час ДТП, ОСОБА_2 перебував та виконував трудові обов`язки підприємства.

Посилання представника позивача на постанову Рокитянського районного суду Київської області від 11 березня 2022 року у справі № 375/85/22, якою визнано ОСОБА_2 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в якій зазначено, що останній є водієм в ТОВ «ТКС-Трейд», не може свідчити про таке, оскільки дані винуватця у ДТП були зазначені судом на підставі матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, які надійшли від начальника відділення поліції № 1 Білоцерківського РУ ГУНП в Київській області, де протокол складався зі слів винної особи.

Доказами, що підтверджують факт перебування в трудових відносинах, такими доказами може бути наказ про прийняття/звільнення з роботи, накази про здійснення трудової діяльності, довідки про нарахування та виплату зарплати, документи що підтверджують допущення працівника до роботи (наприклад відмітка про проведення інструктажу про техніку безпеки), виконання трудової функції та обсягу робіт (акти виконаних робіт, інше ), показання свідків, тощо).

В свою чергу, позивач та її представник належних та допустимих доказів перебування винної особи в трудових відносинах з відповідачем ТОВ «ТКС-Трейд» під час ДТП, суду не надали.

Відповідно, не зверталися і до суду з клопотанням про витребуванні вказаних доказів у відповідача ТОВ «ТКС-Трейд», а також не підтвердили вказане і свідченнями свідків.

Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - «ПДР»), власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, то саме ця особа є володільцем транспортного засобу і буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі №296/2085/17: «Аналіз змісту наведеного пункту Правил дорожнього руху і частини другої статті 1187 ЦК України у їх взаємозв`язку приводить до висновку, що коли особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, то саме ця особа є володільцем транспортного засобу і буде нести відповідальність за завдання шкоди. З таких міркувань колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди помилково ототожнили право володіння та право керування джерелом підвищеної небезпеки, а передача ОСОБА_3 автомобіля з реєстраційним документом на нього без належного правового оформлення (довіреність або договір оренди), не є правовою передачею майна у володіння особи. Апеляційний суд, встановивши, що винним у вчиненні ДТП 20 вересня 2016 року є 0С0БА_3, який керував автомобілем марки «ГАЗ 3302», державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , на законних підставах як володілець джерела підвищеної небезпеки, дійшов правильного висновку про покладення на нього цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. ОСОБА4 не був учасником ДТП, не є завдавачем шкоди 0С0БА2 та 0С0БА1, а тому покладення на нього цивільно-правової відповідальності за завдану діянням ОСОБА З шкоду суперечить наведеним нормам матеріального права».

Такі ж висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2020 року у справі №686/19649/18: «Таким чином, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, то саме ця особа є володільцем транспортного засобу і буде нести відповідальність за завдання шкоди. Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково ототожнили право володіння та право керування джерелом підвищеної небезпеки, а передача ОСОБА 2 реєстраційного документу на транспортний засіб не є правовою передачею майна у володіння особи і законодавством такого виду передачі майна не передбачено, відхилені касаційним судом. Суди, встановивши, що винним у вчиненні ДТП 03 вересня 2015 року є ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки MAN LE 12.220, реєстраційний номер НОМЕР_8 , на законних підставах, дійшли правильного висновку, що ОСОБА1 не є особою, яка повинна відшкодувати майнову шкоду, завдану ТОВ «Адітон» внаслідок ДТП. ОСОБА1 не був учасником ДТП, не є завдавачем шкоди ТОВ «Адітон», а покладення на нього цивільно-правової відповідальності за завдану діянням ОСОБА 2 шкоду буде помилковим. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.»

В свою чергу, відповідачі не були учасниками ДТП, не є завдавачами шкоди позивачу, не володіли на момент ДТП транспортними засобами, тому покладення на них цивільно-правової відповідальності за завдану в результаті ДТП шкоду буде помилковим.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для стягнення матеріальної шкоди з відповідачів, оскільки відповідачами було передано право користування транспортними засобами до третьої особи ОСОБА_2 на підставі п. 2.2 ПДР, шляхом передачі реєстраційного документу на транспортний засіб.

До позовної заяви позивачем були додані копії матеріалів справи про адміністративні правопорушення № 375/85/22, що перебувають у Рокитнянському районному суді Київської області.

У матеріалах цієї справи про адміністративне правопорушення містяться: копія Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 на транспортний засіб DAF, реєстраційний номер НОМЕР_10 , власником якого є ТОВ «Таращанський Край»; копія Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11 на напівпричіп Schmitz, реєстраційний номер НОМЕР_5 , власником якого є ТОВ «ТКС-Трейд»; копія посвідчення водія ОСОБА_2 категорії В, С, СІ.

Отже, під час вчинення ДТП та при складенні протоколу про адміністративне правопорушення третя особа мала при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційні документи на транспортний засіб DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , і напівпричіп Schmitz, реєстраційний номер НОМЕР_12 .

Щодо вимог в частині стягнення з відповідачів, пропорційно вини кожною особи моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень, то такі вимоги до вищевказаних відповідачів є неправомірні, з огляду на наступне.

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода, завдана порушенням немайнових прав (ушкодження здоров`я, смерть при ДТП), компенсується в усіх випадках, а ось моральна шкода, яка стала наслідком порушення майнових прав (ушкодження транспортного засобу), тільки в спеціально передбачених законом випадках.

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відшкодування моральної шкоди, як і відшкодування упущеної вигоди, можна вимагати тільки в судовому порядку, оскільки це не входить в обов`язок страхових компаній. Відшкодування морального збитку при ДТП, а точніше розмір компенсації морального збитку може бути обґрунтований відповідними документами, свідченнями свідків, іншими можливими засобами.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14 (провадження № 61-6468зпв18).

У пункті 55.1 постанови від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що за змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди.

Крім того, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Як зазначено вище, стороною позивача не надано доказів тому, що винна особа ОСОБА_2 під час ДТП перебував в трудових відносинах з ТОВ «ТКС-Трейд» та відповідно матеріали справи таких доказів не містять.

Наявність трудових відносин між володільцем та особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки має підтверджуватись відповідними доказами, зокрема документами про наявність трудових відносин тощо. На виникнення зобов`язання володільця (власника) транспортного засобу щодо відшкодування заподіяної ним майнової шкоди впливають обставини, такі як: в який саме час було заподіяно шкоду (під час виконання трудових чи службових обов`язків); чи було джерело підвищеної небезпеки надано працівникові в процесі виконання ним трудових обов`язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.

Оскільки судом не встановлено наявність трудових відносин між ОСОБА_2 та ТОВ «ТКС-Трейд», відсутні підстави для стягнення з вказаного товариства моральної шкоди, як і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди з ТОВ «Таращанський Край», оскільки ОСОБА_2 під час ДТП керував транспортним засобом, який належить ТОВ «Таращанський Край» на відповідній правовій підставі, відповідно заподіяв шкоди, тому має нести відповідальність за завдання шкоди, в тому числі і моральної.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі №686/19649/18).

В свою чергу, позивач не зверталася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 , як до винуватця дорожньо-транспортної пригоду.

Крім того, як зазначено вище, позивач не зверталася з позовними вимогами і до страхової компанії, цивільно-правова відповідальність автомобіля та напівпричепа, які були застраховані в межах ліміту страхової суми.

Хоча, з наявного в матеріалах справи Полісу № ЕР-202471488 та Полісу № 202824718 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, автомобіль DAF, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , власниками яких є відповідачі, цивільна відповідальність яких була застрахована в ПАТ «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП», де сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну складала 130 000 гривень.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Позивач, а також її представник у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, провадження № 61-697св20 та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 200/23151/14-ц, провадження № 61-1896св18.

Отже висновок про доведеність чи недоведеність позову, підставність чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участі у справі належного відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 9 вересня 2020 року у справі №466/2931/15-ц.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

За таких обставин в позові слід відмовити у зв`язку з пред`явленням позову до неналежних відповідачів.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належного відповідача ( відповідачів ), тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України Про судовий збір).

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду з вказаною позовною заявою, позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 12 405 грн., про що в матеріалах справи свідчить квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН1852 від 17 січня 2023 року ( а. с. 93 ).

Оскільки, позовні вимоги позивача до відповідачів не підлягають задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, не підлягають стягненню з відповідачів і судові витрати понесенні останньою при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 11, 13, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 51, 76, 77, 79, 80-83, 89, 128, 130, 131, 133, 141, 175, 187, 210, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Закону України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд», товариства з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_13 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд» ( адреса місцезнаходження: 09602, Київська область, Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Зарічна, буд. 2, ЄДРПОУ: 39996126 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край» ( адреса місцезнаходження: 09525, Київська область, Таращанський район, с. Кислівка, вул. Шевченка, буд. 2/1, ЄДРПОУ: 35325684 );

Третя особа: ОСОБА_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_2 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 19 червня 2023 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов