Постанова

від 18.10.2023 по справі 357/11901/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/11901/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12504/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Степанюк І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 червня 2023 року (суддя Орєхов О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС-Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Таращанський Край», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди,

встановив:

у грудні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ТОВ «Таращанський Край» та ТОВ «ТКС-Трейд» пропорційно вини кожної особи майнову шкоду в розмірі 1 294 631грн та моральну шкоду в розмірі 50 000грн.

Мотивуючи свої вимоги, позивачка зазначала, що 8 січня 2022 року близько 11 годин 00 хвилин на 53 км а/д М-05 Київ-Одеса, поблизу села Ксаверівка Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем DAF, д.н.з НОМЕР_1 , з напівпричепом «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, відповідно не відреагував на її зміну під час виконання повороту поза перехрестям, не надав дорогу автомобілю Tesla, д.н.з. НОМЕР_3 , який рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого відбулось зіткнення транспортних засобів, які отримали механічні пошкодження, а вона отримала легкі тілесні ушкодження.

Позивачка зазначала, що постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 11 березня 2022 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на нього накладено стягнення у виді штрафу розміром 850грн. На підставі зазначених матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності встановлено, що власником автотранспортного засобу DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , є ТОВ «Таращанський край», а власником автотранспортного засобу напівпричіп «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , є ТОВ «ТКС-Трейд».

Позивачка посилалася на те, що згідно висновку судового експерта « Петрушенко Вадима Федоровича » по дослідженню з визначенням матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу Tesla Model S, реєстраційний номер № НОМЕР_3 , розмір матеріального збитку, завданого пошкодженням належного їй автотранспортного засобу Tesla Model S, д.н.з. НОМЕР_3 , становить 1 294 631грн.

Крім цього, позивачка стверджувала, що їй завдано моральну шкоду, яку вона

оцінила в 50 000грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Позивачка зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов заявлено до неналежних відповідачів, які є юридичними особами та не винні у ДТП, що сталась з вини третьої особи, не врахувавши положення ЦК України та практику Верховного Суду, згідно яких шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм.

Позивачка посилається на те, що на підставі матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності Рокитнянський районний суд Київської області постановою від 11 березня 2022 року у справі № 375/85/22 визнав ОСОБА_2 винним у скоєнні ДТП, встановивши при цьому, що останній на момент скоєння ДТП працював водієм у ТОВ «ТСК-Трейд».

Позивачка також стверджує, що відповідачами під час судового розгляду не доведено, що ОСОБА_2 на відповідній правовій підставі володів транспортними засобами на момент скоєння ним ДТП, оскільки відповідачами не надано суду будь-яких підтверджень вчинення правочину щодо транспортних засобів та факту їх передачі ОСОБА_2 .

Крім цього позивачка вважає необґрунтованими посилання суду на те, що у наданому нею висновку судового експерта «Петрушенка Вадима Федоровича» № 14 від 29 січня 2022 року не визначено утилізаційну (залишкову) вартість автомобіля, оскільки метою складання вказаного висновку було визначення розміру матеріального збитку, завданого ушкодженням автомобіля Tesla Model S, д.н.з. НОМЕР_3 , та вартість відновлення цього транспортного засобу, а не розміру збитку, завданого його знищенням.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ТКС-Трейд» - адвокат Єленич О.А. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на обґрунтованість та законність рішення суду.

Представник відповідача зазначає, що позивачкою не надано належних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах із ТОВ «ТСК-Трейд», а посилання на постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 11 березня 2022 року є безпідставним, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався виключно на підставі матеріалів відділення поліції № 1 Білоцерківського РУ ГУНП в Київській області та пояснень самого ОСОБА_2 .

Також представник відповідача посилається на те, що транспортний засіб DAF, д.н.з НОМЕР_1 , яким у момент ДТП керував ОСОБА_2 , належить ТОВ «Таращанський край», а не ТОВ «ТСК-Трейд», що в свою чергу, також спростовує факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з останнім.

Представник відповідача також вважає, що самостійною підставою для відмови у задоволенні позову є формулювання позовних вимог без надання детального обґрунтування та розрахунку позивачкою майнової шкоди в розрізі кожного із відповідачів, що позбавляє суд можливості ухвалити вмотивоване рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач ТОВ «Таращанський край», будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги, свого представника у судове засідання не направило (с.с.129 т.2).

Третя особа ОСОБА_2 про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлявся шляхом направлення судової повістки-повідомлення на наявну в матеріалах справи

адресу, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.132-133 т.2).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання або місця знаходження третьої особи ОСОБА_2 .

Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, відповідач ТОВ «Таращанський край» та третя особа ОСОБА_2 вважаються належним чином повідомленими про день та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Забуги В.Г., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача ТОВ «ТКС-Трейд» - адвоката Гамея В.В., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 є власницею транспортного засобу Tesla Model S, д.н.з. НОМЕР_3 (с.с. 163,164 т.1).

8 січня 2022 року, близько 11:00 год. на 53 км а/д М-05 «Київ-Одеса», поблизу села Ксаверівка, Білоцерківського району, Київської області, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Schmitz, д.н.з. НОМЕР_2 , допустив порушення Правил дорожнього руху, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем Tesla, д.н.з. НОМЕР_3 , завдавши механічні ушкодження автомобілю та легкі тілесні ушкодження ОСОБА_1 .

Постановою судді Рокитнянського районного суду Київської області від 11 березня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850грн (с.с.123-126 т.1).

Згідно висновку експерта № 14 від 29 січня 2022 року, складеного судовим експертом «Петрушенко Вадимом Федоровичем», ринкова вартість транспортного засобу Tesla Model S, д.н.з. НОМЕР_3 , на момент пошкодження становила 1 294 631грн, коефіцієнт зносу становить 0,71, вартість відновлюваного ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових КТЗ складає 554 902грн 74коп., вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу складає 1 410 940грн 45коп., а вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки Tesla Model S, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 8 січня 2022 року, на дату оцінки складає 1 294 631грн (с.с.94-99).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, оскільки на момент скоєння дорожньо-

транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ТОВ «Таращанський край» та ТОВ «ТКС-Трейд» була застрахована у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а позивачкою не надано належних доказів того, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ТСК-Трейд» та виконував трудові обов`язки в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, та не спростовано твердження відповідача, що ОСОБА_2 керував транспортних засобом на законних підставах, згідно з п. 2.2 Правил дорожнього руху, оскільки йому були передані реєстраційні документи на транспортний засіб.

Також суд першої інстанції зазначив, що ні позивачка, ні її представник не зверталися до суду з клопотаннями про витребування будь-яких доказів у підтвердження позовних вимог у разі наявності у них перешкод для отримання їх самостійно.

Перевіряючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Під час судового розгляду ТОВ «ТКС-Трейд» не визнало, що ОСОБА_2

перебував у трудових правовідносинах з товариством, а матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем DAF, д.н.з НОМЕР_1 , з напівпричепом «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , на час дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивачки, виконував свої трудові обов`язки.

Доводи апеляційної скарги, що зазначені обставини підтверджуються постановою судді Рокитнянського районного суду Київської області від 11 березня 2022 року у справі про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, де зазначено, що останній працює водієм у ТОВ «ТКС-Трейд», а відтак суд встановив факт трудових правовідносин між водієм та ТОВ «ТКС-Трейд» на час ДТП, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до частин 4 та 6 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно із висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2019 року в справі №234/16272/15-ц, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Також, преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18).

Під час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного стосовно ОСОБА_2 , суд розглядав питання чи мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_2 , чи допустив він порушення Правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

При цьому, предметом судового розгляду не були питання з ким перебуває ОСОБА_2 у трудових правовідносинах та чи виконував при цьому ОСОБА_2 свої трудові обов`язки.

За таких обставин, саме під час розгляду даного позову необхідно було встановити та довести, що ОСОБА_2 виконував свої трудові обов`язки, коли вчинив дорожньо-транспортну пригоду.

Крім того, суду не надано докази, що автомобіль позивачки був пошкоджений саме напівпричепом «Schmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ТОВ «ТКС-Трейд».

Частина 1 статті 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують

вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин 1 та 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Проте, ні позивачкою, ні її представником не були надані суду належні, допустимі та достатні докази у підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 у момент ДТП виконував свої трудові обов`язки або обов`язки, покладені на нього трудовим договором.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що ні позивачка, ні її представник не зверталися до суду з клопотаннями про витребування необхідної інформації у відповідачів, у разі утруднення отримання такої інформації самостійно.

Під час апеляційного розгляду представник позивачки зазначив, що обов`язок надавати докази у підтвердження перебування ОСОБА_2 у трудових правовідносинах з відповідачами покладено на останніх.

Колегія суддів вважає таку позицію помилковою, враховуючи положення вищезазначених норм процесуального права та підстави позовних вимог, а також, що транспортні засоби належать різним товариствам і відсутні докази, що автомобіль DAF, д.н.з НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , був переданий у користування ТОВ «ТКС-Трейд».

Крім того, необхідно враховувати, що на момент ДТП ОСОБА_2 керував автомобілем DAF, д.н.з НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Таращанський край». Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із зазначеним товариством.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що сама по собі належність транспортних засобів, якими керував ОСОБА_2 у момент ДТП, юридичним особам, не може бути єдиною та беззаперечною підставою для покладення на них відповідальності за шкоду, завдану водієм, так як під час судового розгляду позивачкою не було доведено, а судом не було встановлено з ким із відповідачів ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах на час ДТП та на якій правовій підставі керував автомобілем, який належить ТОВ «Таращанський край».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що у підтвердження заявлених позовних вимог до відповідачів - власників транспортних засобів, позивачкою не надано належних та достатніх доказів.

Доводи апеляційної скарги, що вина відповідачів презюмується, а тому тягар доказування відсутності вини у завданні шкоди покладається саме на відповідачів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за обставинами справи транспортним засобом керував ОСОБА_2 , який визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, і під час судового розгляду не було встановлено наявність правовідносин між водієм та

власником транспортного засобу - ТОВ «Таращанський край».

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на не конкретність заявлених позовних вимог.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка просила стягнути завдану їй шкоду пропорційно вини кожної особи, однак належного обґрунтування своїх вимог у тексті позовної заяви не навела.

Також позовна заява не містить обґрунтування у чому полягає завдана позивачці моральна шкода, яку вона оцінила у 50 000грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції вказаний недолік усунений не був.

Частиною 6 статті 367 ЦПК України визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд позбавлений можливості уточнювати позовні вимоги.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ТОВ «ТКС-Трейд» посилався на те, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачів була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі чинних полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, копії яких додані до позовної заяви, що позивачкою не заперечувалося.

Позивачкою до позовної заяви додані копії Полісів обов`язкового страхування

цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Однак, якість наданих суду копій полісів не дає можливості визначити ні страховика, ні лімітів відповідальності страховика.

Разом з цим, під час апеляційного розгляду представник позивачки не заперечував, що позивачці було відомо про наявність у відповідачів полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, які були діючими на час ДТП.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при вирішенні даного спору необхідно враховувати суму страхового відшкодування, яку повинен був сплатити страховик.

Однак, позивачкою не було надано доказів звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а також страховик відповідачів не був залучений до участі у даному спорі, хоча, як зазначалось вище, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування з підстав, визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що згідно висновку експерта від 29 січня 2022 року вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням автомобіля позивачки, становить розмір ринкової вартості автомобіля на момент ДТП, тобто автомобіль є фактично знищеним, тобто його відновлювальний ремонт є економічно необґрунтованим. Разом з цим, експертом не була визначена вартість залишків автомобіля, що також впливає на визначення розміру відшкодування.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що під час апеляційного розгляду висновки суду першої інстанції спростовані не були, тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 червня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 червня 2024 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук