Постанова

від 14.06.2023 по справі 910/16067/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2023 р. Справа№ 910/16067/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023

у справі № 910/16067/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 3 905 463,37 грн, -

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто із Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" (далі - Товариство) 722 000,00 грн упущеної вигоди та 10 829,30 грн судового збору. Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2021 року стягнуто із Залізниці в особі Філії на користь позивача 47 326, 52 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 червня 2022 року рішення Господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та додаткове рішення від 11 листопада 2021 року скасовані. Вказаною постановою резолютивну частину рішення суду першої інстанції від 28 жовтня 2021 року викладено в іншій редакції, згідно з якою відмовлено в задоволенні позову повністю. Також постановою суду апеляційної інстанції стягнуто з Товариства на користь Залізниці в особі Філії 41 264, 69 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 55 019,59 грн судового збору за подання касаційної скарги, а також 16 245,00 судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 6 вересня 2022 року касаційну скаргу Товариства задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 червня 2022 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, апеляційну скаргу Залізниці - задоволено. Вказаною постановою рішення Господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін. Також зазначеною постановою скасовано додаткове рішення суду першої інстанції від 11 листопада 2021 року. Стягнуто з Товариства на користь Залізниці в особі Філії 41 264,69 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, 55 019,59 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги та 16 245,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4 квітня 2023 року через загальний відділ діловодства суду Залізниця подала заяву від 3 квітня 2023 року про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року та додаткового рішення від 21 липня 2020 року, ухвалених у цій справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/16067/19 заяву Залізниці від 3 квітня 2023 року про поворот виконання рішень в справі № 910/16067/19 задоволено частково. У поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21 липня 2020 року в справі № 910/16067/19 стягнуто з Товариства на користь Залізниці 626 450,00 грн упущеної вигоди, 1 183 014,22 грн матеріальних збитків, 27 141,96 грн витрат по сплаті судового збору, а також 180 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви Залізниці від 3 квітня 2023 року про поворот виконання рішень в справі № 910/16067/19 відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, місцевим господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало, що під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції не вирішувалось питання про поворот виконання судового рішення, що суперечить частині 1 статті 331 ГПК України, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості розглянути таку заяву відповідача. Також апелянт вказав, що його не було належним чином повідомлено про розгляд вказаної заяви в суді першої інстанції, а тому він не міг надати суду свої письмові пояснення по суті заяви.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Тищенко О.В.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, остання була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16067/19. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/16067/19 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

17.05.2023 матеріали справи № 910/16067/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1840/23 від 22.05.2023 у зв`язку перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів у відрядженні з 22.05.2023 по 02.06.2023, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/16067/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/16067/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Чорногуза М.Г., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/16067/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 14.06.2023; встановлено строк Залізниці до 07.06.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Залізниця не скористалася правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 14.06.2023 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, відповідач про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, про день, місце та час повідомлявся ухвалою, копія якої була направлена на його електронну адресу.

Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника скаржника, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для її розгляду без заслуховування пояснень апелянта, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі Товариства.

Відповідно до пункту 27 частини 1 статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про поворот виконання рішення у справі.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у своїй заяві від 3 квітня 2023 року про поворот виконання рішення суду Залізниця просила суд стягнути на свою користь з Товариства 2 016 606,18 грн, з яких: 2 016 606,18 грн - кошти, стягнуті за рішенням Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року та додатковим рішенням від 21 липня 2020 року, ухваленими в цій справі; 201 660,61 грн - виконавчий збір; 915,84 грн - розмір мінімальних витрат виконавчих проваджень.

Частиною 1 статті 333 ГПК України встановлено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він, зокрема, задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем (частини 5, 6 вказаної статті).

За правилами частини 9 статті 333 ГПК України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи (частина 9 статті 333 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2020 Господарським судом міста Києва видано накази про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21 липня 2020 року.

29 грудня 2020 року відкрито виконавчі провадження: № 64014155, 64014087, - про примусове виконання вказаних рішень суду першої інстанції, що підтверджується постановами про відкриття відповідних виконавчих проваджень, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Відповідно до постанов про закінчення виконавчих проваджень № 64014155, № 64014087 присуджені судом суми за рішенням Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21 липня 2020 року стягнуто на депозитний рахунок Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ДВС) та перераховано Товариству. Крім того, у вказаних постановах зазначено, що із Залізниці також стягнуто та перераховано на користь держави виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Постановами ДВС від 29 грудня 2020 року № 64014155, № 64014087 визначено суму мінімальних витрат у вказаних виконавчих проваджень - по 457,92 грн.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 29 грудня 2020 року з розрахункового рахунку Залізниці було списано 2 020 724,71 грн, що підтверджується копією платіжної вимоги від вказаної дати № 64014155/26.

Оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт виконання рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2020 року та додаткового рішення від 21 липня 2020 року, які надалі були скасовані постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 6 квітня 2021 року в цій справі, суд дійшов висновку про задоволення заяви Залізниці від 3 квітня 2023 року № 1554 в частині повернення їй 2 016 606,18 грн, які були стягнуті на підставі вищезазначених рішень суду першої інстанції на користь позивача.

4 січня 2021 року Залізниця перерахувала на рахунок зазначеного органу виконавчої служби 198 457,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням від вказаної дати № 64014087/2, копія якого міститься в матеріалах цієї справи.

Згідно з частиною 1 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина 1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду у порядку, передбаченому законом.

Отже, вказаною імперативною нормою встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Зі змісту вищезазначених статей Закону України "Про виконавче провадження" та приписів частини 6 статті 333 ГПК України вбачається, що питання про повернення боржнику стягнутого державним виконавцем виконавчого збору та витрат виконавчого провадження має вирішуватися не в порядку повороту виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 296/7644/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява Залізниці в частині вимоги про стягнення на її користь з Товариства 201 660,61 грн виконавчого збору та 915,84 грн витрат виконавчих проваджень в порядку статті 333 ГПК України є необґрунтованою, а відтак у цій частині не підлягає задоволенню.

Разом із цим, доводи апелянта про неналежне його повідомлення про розгляд даної заяви в суді першої інстанції є необґрунтованими, оскільки Товариство 18.04.2023 отримало копію ухвали Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 про призначення до розгляду вказаної заяви. Вказана обставина підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494004492, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи № 910/16067/19 (т. 8, а.с. 42).

Також колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо неможливості місцевим господарським судом вирішувати дану заяву, оскільки частиною 9 статті 333 ГПК України прямо передбачено, що заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, у разі якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої статті 333 ГПК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність вирішення заяви про поворот виконання рішення.

Згідно зі статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 275-284, 333 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/16067/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/16067/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16067/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 16.06.2023.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова