Рішення

від 12.06.2023 по справі 914/126/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2023 Справа № 914/126/23

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Горецької З.В., при секретарі Пришляк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м. Львів,

до відповідача: Малого приватного підприємства виробничо комерційна фірма «Гелікон» , м. Львів,

про стягнення заборгованості,

представники сторін:

від позивача: Шевчик О.І;

від відповідача: не з`явився;

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Малого приватного підприємства виробничо комерційна фірма «Гелікон» про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.04.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті на 01.05.2023. В судове засідання 01.05.2023 представник відповідача не з`явився та подав клопотання про відкладення, у зв`язку з чим судове засідання відкладено на 29.05.2023. В судове засідання 29.05.2023 представник відповідача явку не забезпечив, подав клопотання про відкладення, у зв`язку з чим розгляд по суті відкладено на 12.06.2023. В судове засідання 12.06.2023 відповідач не з`явився та вкотре подав клопотання про відкладення. За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відкладення зі сторони відповідача носить системний характер, а такі клопотання не спрямовані на дійсне досягнення мети (забезпечення явки в судове засідання з метою надання пояснень по суті спору).В цілях розгляду справи в розумні строки, суд не вбачає підстав для відкладення.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 12.06.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР797_3000-21 від 01.02.2021, зокрема, за період з жовтня 2021 по липень 2022 у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 248 298,70 грн. На основну суму заборгованості нараховано 57 414,81 грн інфляційних втрат, 5 995,87 грн 3 % річних та 80 137,45 грн пені.

Позиція відповідача

Відповідач стверджує, що заборгованість перед позивачем виникла не внаслідок умисних дій, а внаслідок форс мажорних обставин. Крім того розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат зі слів відповідача проведено не вірно. Одночасно, якщо суд прийде до висновку про задоволення позову, відповідач просить зменшити на 90% пеню, а в задоволенні 3% річних та інфляційних втрат відмовити за безпідставністю.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (надалі - Позивач) та Малим приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма Гелікон (надалі -Відповідач) укладено Договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АР797-3000-21 від 01.02.2021 (надалі - Договір ), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу природний газ (далі - газ), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (копія Договору додається).

Додатковою угодою від 27.12.2021 № 7 до Договору, Сторони домовились про продовження дії Договору на 2022 рік та узгодили планові обсяги по місяцях (копія Додаткової угоди додається).

Відповідно до п. 4.2 Договору, оплата газу за Договором здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку:

-оплата в розмірі 100% (сто відсотків) за фактично переданий Постачальником газ здійснюється Споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки.

-остаточний розрахунок за фактично переданий Постачальником газ здійснюється Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним.

На підтвердження заборгованості представлено акти приймання передачі природного газу до договору на постачання природного газу від 01.02.2021 №41АР797-30000-21.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за обсяги поставленого природного газу протягом жовтня 2021 липень 2022 на загальну суму 248 298,70 грн.

Відповідно до п. 6.2.1 Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що 01.02.2021 між ТОВ «Львівгаз збут» та Виробничо-комерційною фірмою Гелікон укладено Договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АР797-3000-21.

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Судом встановлено, що 01.10.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду якою сторони домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем зобов`язання за Договором виконано, передано споживачу природний газ, а споживачем такий прийнято, зазначене вбачається з долучених Актів приймання-передачі природного газу.

При цьому суд зазначає, що підписання відповідачем Актів приймання-передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач наявність основного боргу повязує виключно з наявністю військової агресії, однак по суті таку заборгованість не спростовує. В даному контексті суд звертає увагу, що заборгованість виникла задовго до початку військової агресії. Виникнення форс мажорних обставин не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Заінтересована сторона що вимагає звільнення від відповідальності має довести, що форс мажорна обставина дійсно перешкоджає (перешкоджала) виконанню договору.

У зв`язку з вищенаведеним суд приходить до висновку, що введення воєнного стану не звільняє сторону від виконання своїх зобов`язань за укладеним Договором.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З врахуванням встановлених судом обставин, наведених учасниками справи доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про доведеність факту укладення між сторонами Договору, належного виконання його умов позивачем, порушення відповідачем порядку оплати за Договором, встановлення факту наявності заборгованості зі сплати поставленого природного газу, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості суд встановив, що позовна вимога про стягнення основного боргу за Договором є обґрунтованою та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 57 414,81 грн індексу інфляції та 5 995,87 грн 3% річних, суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Аргументи відповідача щодо неналежного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, відповідач не вказує на причини безпідставності нарахувань та не надає вірного на його думку контррозрахунку.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що такі проведено вірно.

Щодо стягнення з відповідача 80 137,45 грн пені, то укладеним між сторонами договором встановлено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п.п. 6.2.1 Договору).

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено що розрахунок пені проведено вірно, однак відповідач заявив клопотання про зменшення пені на 90 %, на що суд зазначає наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (за змістом ст. 549 Цивільного кодексу України).

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач просить зменшити розмір пені на 90 % у зв`язку з військовою агресією, передачу власних об`єктів нерухомості в користування військовим, важкий фінансово-економічний стан, відсутній шкоди для позивача.

Наведені обставини свідчать про скрутне становище підприємства, крім того, надмірне стягнення з товариства призведе до збитковості.

Суд зазначає, що 24.02.2022 росією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим з 24.02.2022 згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2263-IX від 22.05.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан.

Суд констатує, що заявлена до стягнення пеня становить фактично 30 % заборгованості. Однак сума основної заборгованості частково виникла до початку збройної агресія та тривала протягом тривалого часу, тому суд не вбачає за можливе зменшити пеню на 90 %. З огляду на наведене, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 50%.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача в розмірі 5 877,71 грн.

Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Малого приватного підприємства виробничо комерційна фірма «Гелікон» (79071, м. Львів, вул. Кульпарківська, 230, ЄДРПОУ 13840859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (79039, м. Львів, вул. Шевченка, 11А, ЄДРПОУ 39594527) заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 248 298,70 грн основного боргу, 57 414,81 грн інфляційних, 5 995,87 грн 3 % річних та 40068,73 грн пені та 5 877,71 грн судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.06.2023.

СуддяГорецька З.В.