Постанова

від 31.08.2023 по справі 914/126/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2023 р. Справа №914/126/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.,

секретар судового засідання Костерева О.А.

розглянув апеляційну скаргу Малого приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Гелікон» 10.07.2023

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 (повний текст рішення складено 20.06.2023, суддя Горецька З.В.)

у справі № 914/126/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м. Львів

до відповідача Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Гелікон», м. Львів

про стягнення заборгованості

за участю представників:

від позивача Шевчик О.І.

від відповідача не з`явились

5 січня 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Львівгаз збут» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма (далі МПП ВКФ) «Гелікон» 248298,70 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР797_3000-21 від 01.02.2021, зокрема, за період з жовтня 2021 по липень 2022, а також 57414,81 грн інфляційних втрат, 5995,87 грн 3 % річних та 80137,45 грн пені.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 позовні вимоги ТОВ «Львівгаз збут» задоволено частково; з МПП ВКФ «Гелікон» на користь позивача стягнуто 248298,70 грн. заборгованості за спожитий природний, 57414,81 грн. інфляційних, 5995,87 грн. 3 % річних та 40068,73 грн. пені та судовий збір.

При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з наступного:

-наявність основного боргу відповідач пов`язує виключно з наявністю військової агресії, однак по суті таку заборгованість не спростовує. Дослідженням доказів у справі суд встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла задовго до початку військової агресії. Виникнення форс мажорних обставин не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Заінтересована сторона, що вимагає звільнення від відповідальності має довести, що форс мажорна обставина дійсно перешкоджає (перешкоджала) виконанню договору. Таким чином, суд прийшов до висновку, що введення воєнного стану не звільняє сторону від виконання своїх зобов`язань за укладеним договором;

-здійснивши перевірку розрахунку нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, в силу вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України та з врахуванням правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, суд встановив, що такі проведено вірно;

-суд частково задоволив заяву відповідача про зменшення пені та зменшив таку на 50%, позаяк заявлена до стягнення пеня становить фактично 30 % заборгованості. Однак, сума основної заборгованості частково виникла до початку збройної агресія та тривала протягом тривалого часу, тому суд не вбачав за можливе зменшити пеню на 90 %.

Не погодившись з ухваленим рішенням, МПП ВКФ «Гелікон» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказане рішення місцевого господарського суду та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог, з покликанням на форс-мажорні обставини, які виникли у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а також наголошує на тому, що на території підприємства було розміщено особовий склад військової частини, що перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час дії воєнного стану. Разом з тим, апелянт покликається на постанову Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги до припинення чи скасування воєнного стану.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла задовго до введення воєнного стану по всій території України. Щодо тверджень скаржника на настання форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що форс-мажорні обставини засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, таким чином, обставини на які покликається відповідач не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання умов договору. Позивач вважає безпідставним покликання відповідача на постанову КМУ за № 206 від 05.03.2023, оскільки вказана постанова застосовується лише до категорії побутових споживачів (населення), тоді як МПП ВКФ «Гелікон» належить до категорії непобутового споживача. Таким чином, позивач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

В дане судове засідання прибув представник позивача, який висловив свої заперечення на апеляційну скаргу. Відповідач участі уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги про що свідчать наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення № 7901012091241.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до норм ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 11 ЦК України регламентовано, що однією з підстав виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

Договором, у відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

01.02.2021 між ТОВ «Львівгаз збут» (постачальник) та МПП ВКФ «Гелікон» (споживач) було укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АР797-3000-21 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу природний газ (далі - газ), а споживач зобов`язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та в порядку, що визначені договором.

Додатковою угодою від 27.12.2021 № 7 до договору, сторони домовились про продовження дії договору на 2022 рік та узгодили планові обсяги по місяцях.

Відповідно до п. 4.2 договору, оплата газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку:

-оплата в розмірі 100% (сто відсотків) за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки;

-остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним.

Відповідач своїх зобов`язань за спірним договором належним чином не виконав та допустив заборгованість за поставлений природний газ, що підтверджується актами приймання передачі природного газу до договору на постачання природного газу від 01.02.2021 №41АР797-30000-21.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за обсяги поставленого природного газу протягом жовтня 2021 - липня 2022 на загальну суму 248298,70 грн.

У разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач, відповідно до п. 6.2.1 договору, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасного здійснення оплати за поставлений газ, в останнього перед позивачем утворилась заборгованість, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 248298,70 грн. основної заборгованості, 57414,81 грн інфляційних втрат, 5995,87 грн 3 % річних та 80137,45 грн пені.

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, що кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Судом встановлено, що 01.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду, якою сторони домовились про узгодження ціни на газ, починаючи з 01.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем зобов`язання за договором виконано, передано споживачу природний газ, а споживачем такий прийнято, зазначене вбачається з долучених актів приймання-передачі природного газу.

Підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і, які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач пов`язує виникнення основної заборгованості виключно з введенням на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації, проте жодними доказами не спростовує наявної заборгованості. Варто зазначити, що виникнення заборгованості мало місце задовго до початку військової агресії. Водночас, настання форс мажорних обставин не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Заінтересована сторона що вимагає звільнення від відповідальності має довести, що форс-мажорна обставина дійсно перешкоджає (перешкоджала) виконанню договору. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що введення воєнного стану не звільняє сторону від виконання своїх зобов`язань за укладеним договором.

За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи те, що жодною із сторін у справі не заперечується факт укладення між сторонами договору, належного виконання його умов позивачем, порушення відповідачем порядку оплати за договором, внаслідок чого в останнього перед позивачем виникла заборгованість, судова колегія дійшла висновку про підставність задоволення місцевим господарським судом позовної вимоги ТОВ «Львівгаз збут» про стягнення основного боргу за договором.

За неналежне виконання умов договору, позивач нарахував відповідачу 57414,81 грн інфляційних втрат та 5995,87 грн 3 % річних.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що такі обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом.

Укладеним між сторонами договором встановлено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п.п. 6.2.1 договору).

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи приписи Закону та положення п. 6.2.1 укладеного між сторонами договору, позивач правомірно нарахував до стягнення з відповідача 8080137,45 грн. пені. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до суду із заявою про зменшення пені на 90%.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (за змістом ст. 549 Цивільного кодексу України).

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач просить зменшити розмір пені на 90 % у зв`язку з військовою агресією, передачу власних об`єктів нерухомості в користування військовим, важкий фінансово-економічний стан, відсутній шкоди для позивача.

Наведені обставини свідчать про скрутне становище підприємства, крім того, надмірне стягнення з товариства призведе до збитковості.

Суд зазначає, що 24.02.2022 росією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим з 24.02.2022 згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2263-IX від 22.05.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан.

Як встановлено місцевим господарським судом заявлена до стягнення пеня становить фактично 30 % заборгованості. Однак сума основної заборгованості частково виникла до початку збройної агресія та тривала протягом тривалого часу, таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 50%.

Покликання апелянта на положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги до припинення чи скасування воєнного стану, відхиляються судовою колегією, позаяк вказана постанова регламентує звільнення від відповідальності за прострочення здійснення платежів побутових споживачів, тоді як відповідач не є побутовим споживачем.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування оскаржуваного рішення, оскільки таке ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Гелікон» відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі №914/126/23 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 12.09.2023.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік