Постанова

від 14.06.2023 по справі 569/26484/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 569/26484/21

провадження № 61-2399св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишний двір»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Харечка С. П., від 12 квітня 2022 року про закриття провадження у справі та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Вейтас І. В.,

від 17 січня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишний двір» (далі -

ОСББ «Затишний двір») про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала на посаді голови правління ОСББ «Затишний двір» на підставі протоколу засідання правління ОСББ від 08 травня 2018 року.

Наказом № 3 від 31 травня 2021 року була звільнена з посади голови правління ОСББ за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої

статті 36 КЗпП України. Однак в день звільнення з нею не були проведено розрахунок, зокрема, не було виплачено компенсацію за невикористанні дні відпустки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з

ОСББ «Затишний двір» компенсацію за невикористану відпустку в кількості 44 календарних днів у розмірі 6 423,73 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку із 01 червня 2021 року по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня

2022 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, провадження у цивільній справі закрито.

Суди виходили з того, що спір, зважаючи на суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, є таким, що виник з корпоративних справ і повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу у справі

№ 569/26484/21 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 17 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 569/4731/19.

Наголошує, що предметом спору за її позовом є правовідносини, які виникають із трудових правовідносин (стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні), а не корпоративних, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 13 липня 2022 року в справі № 336/8047/20, відповідно до яких вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі належить до трудових спорів та розглядається у порядку цивільного судочинства. Крім того, аналогічного висновку дійшли суди у справі № 918/564/22.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСББ «Затишний двір», в якому просила стягнути компенсацію за невикористану відпустку в кількості 44 календарних днів в сумі 6 423,73 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку з 01 червня 2021 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом № 3 від 31 травня

2021 року ОСОБА_1 звільнена з посади голови правління ОСББ за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак в день звільнення з нею не було проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористанні дні відпустки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні

особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих

ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У розглядуваній справі, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСББ «Затишний двір» компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що в день звільнення з посади голови правління ОСББ з нею не було проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористанні дні відпустки.

Суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у цивільній справі, не звернули уваги, що ОСОБА_1 не оскаржує своє звільнення з посади голови правління ОСББ, а заявлені нею вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не свідчать про те, що спір виник із корпоративних правовідносин.

За таких обставин, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у цивільній справі, оскільки за суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту та характером спірних правовідносин, спір за вирішенням якого ОСОБА_1 звернулась до суду є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 336/8047/20 за позовом колишнього голови правління ОСББ про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання судів попередніх інстанцій на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 січня 2021 року в справі № 569/4731/19, є нерелевантним, оскільки у справі № 569/4731/19, на відміну від розглядуваної справи, крім вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, були заявлені вимоги про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі на посаді голови правління ОСББ, що вказує на корпоративний характер спору.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що після закриття судом першої інстанції провадження у цивільній справі, ОСОБА_1 у серпні 2022 року звернулась до господарського суду з вимогами до ОСББ «Затишний двір» про стягнення заборгованості по заробітній платі (справа № 918/564/22).

Однак провадження у господарській справі було закрито ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2022 року, яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року, з тих підстав, що заявлений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Ситуація, коли у справах за позовами ОСОБА_1 до ОСББ про стягнення заборгованості по заробітній платі провадження було закрито як господарським судом, так і судом загальної юрисдикції, призводить до юрисдикційного конфлікту та може мати своїм наслідком позбавлення позивача права на доступ до суду.

За змістом статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (наприклад рішення від 17 січня 2013 року в справі «Мосендз проти України», заява № 52013/08, в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами; рішення

від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» заява №55339/07, в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції).

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня

2022 року про закриття провадження у справі та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 січня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович