Постанова

від 15.06.2023 по справі 509/6277/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 509/6277/19

провадження № 51-3919 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника цивільного відповідача

ПрАТ «СК АСКО ДС»(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6

потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019160000000857 від 21 вересня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тюмень російської федерації, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» ОСОБА_9 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року та касаційною скаргою представника цивільного відповідача ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ТСН» Лтд ОСОБА_10 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2021 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» (далі - ПрАТ «СК АСКО ДС»), ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ТСН» ЛТД (далі - ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд), ПАТ «Чорноморська транспортна компанія», третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково та ухвалено стягнути з:

- ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь ОСОБА_11 16 247,70 грн на відшкодування витрат на лікування та 5 207,15 грн на відшкодування моральної шкоди;

- ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» у солідарному порядку на користь ОСОБА_11 різницю між страховим відшкодуванням у зв`язку з лікуванням та фактичним розміром шкоди у зв`язку з лікуванням у сумі 54 021,60 грн, а також різницю між страховим відшкодуванням моральної шкоди та фактичним розміром заподіяної моральної шкоди у сумі 489 585,70 грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 до ПрАТ «СК АСКО ДС», ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» та ПрАТ «СК Уніка» задоволено частково, ухвалено стягнути з:

- ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь ОСОБА_12 5 176 грн на відшкодування витрат на поховання та 50 076 грн на відшкодування моральної шкоди;

- ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» у солідарному порядку на користь ОСОБА_12 5 824 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 899 848 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_13 до ПрАТ «СК АСКО ДС», ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» та ПрАТ «СК Уніка» задоволено частково та ухвалено стягнути з:

- ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь ОСОБА_13 2 976 грн на відшкодування витрат на поховання та 50 076 грн на відшкодування моральної шкоди;

- ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» у солідарному порядку на користь ОСОБА_13 8 024 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 899 848 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_14 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково, ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь ОСОБА_14 40 724 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 959 688,82 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_15 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково, ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь ОСОБА_15 56 169 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково та ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд:

- на користь ОСОБА_16 та ОСОБА_17 500 000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_17 заподіяну шкоду у розмірі 4 310 грн щомісячно з 21 вересня 2019 року безстроково;

- на користь ОСОБА_16 93 884 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_18 , як в своїх інтересах, так і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_19 (2003 року народження) та ОСОБА_20 (2003 року народження) до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково та ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд:

- на користь ОСОБА_18 21 335 грн на відшкодування матеріальної шкоди;

- на користь ОСОБА_19 та ОСОБА_20 14 874,64 грн рівними частками, щомісячно, починаючи з 21 вересня 2019 року до закінчення ними навчання у вищих навчальних закладах;

- на користь ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 959 993,53 грн рівними частками на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково та ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд:

- на користь ОСОБА_21 9 624 грн на відшкодування матеріальної шкоди;

- на користь ОСОБА_21 та ОСОБА_22 959 688,82 грн рівними частками на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_23 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково та ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь ОСОБА_23 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_24 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПрАТ «СК «Уніка», третя особа ОСОБА_8 , задоволено частково та ухвалено стягнути з:

- ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь ОСОБА_24 97 555,55 грн на відшкодування матеріальної шкоди;

- ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_24 99 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_25 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, обвинуваченого ОСОБА_8 та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» задоволено частково, ухвалено стягнути у солідарному порядку з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» на користь ОСОБА_25 35 900 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_26 до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, ПАТ «Чорноморська транспортна компанія», ПрАТ «СК АСКО ДС» та ПрАТ «СК «Уніка» задоволено частково та ухвалено стягнути у солідарному порядку з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» 90 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_27 , як в своїх інтересах, так і в інтересах малолітнього ОСОБА_28 (2015 року народження) до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, третя особа ОСОБА_8 , задоволено.

Ухвалено стягнути з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь ОСОБА_27 31 824 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 125 000 грн на відшкодування моральної шкоди та на користь малолітнього ОСОБА_28 в особі матері ОСОБА_27 125 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 830 грн щомісячно, до 25 листопада 2029 року включно, на її утримання у зв`язку із втратою годувальника.

Провадження по справі за позовом ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПрАТ «СК «Уніка», третя особа ОСОБА_8 , про стягнення матеріальної шкоди закрито.

Згідно з вироком ОСОБА_8 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_8 21 вересня 2019 року, приблизно о 14:04, працюючи на посаді водія автотранспортних засобів у ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд (наказ про прийняття на роботу № 43 від 27 вересня 2017 року) у відповідності до своїх трудових обов`язків, на підставі договору № 220419 від 22 квітня 2019 року про перевезення вантажів і товарно-транспортної накладної № 0015060 від 21 вересня 2019 року, за дорученням ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів», здійснював перевезення вантажу ТОВ «ОІЛПРОДАКШЕН».

Знаходячись за кермом технічно справного автопоїзду у складі тягача «DAF TE 95 XF 430», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом-цистерною-Е «MENCI SL 1053FS», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, ОСОБА_8 рухався в умовах необмеженої видимості, по асфальтованому сухому дорожньому покриттю автодороги «Н-33» сполученням «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші».

В цей самий час, по вказаній ділянці автодороги, з боку м. Білгород-Дністровський у напрямку м. Одеси, прямолінійно, у лівій смузі свого напрямку, зі швидкістю близько 70-80 км/год, рухався технічно справний автомобіль марки «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» ОСОБА_29 , який здійснював перевезення 11 пасажирів за приміським маршрутом № «52 К» сполученням «Одеса автовокзал «Привоз» - ст. Аккаржа».

Проїжджаючи на 13 км + 480 м зазначеної автодороги в Овідіопольському районі Одеської області, де організований двосторонній рух, та рухаючись поза населених пунктів, на прямій ділянці, з боку м. Одеси в напрямку м. Білгород-Дністровський, зі швидкістю не менше 60 км/год, водій ОСОБА_8 , грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5.; 2.3. б); 11.4.; 12.1. ПДР та вимоги розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР, а також свідомо створюючи небезпеку для інших учасників дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, особливості вантажу, що ним перевозиться і завантаженого стану свого транспортного засобу, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автопоїзда і безпечно керувати ним, постійно не слідкуючи за дорожньою обстановкою та її зміною, а також зміною напрямку свого руху, і, як наслідок, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру - перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1. ПДР, яку було заборонено перетинати, виїхав на зустрічну половину проїзної частини, де допустив зіткнення передньою лівою частиною тягача «DAF TE 95 XF 430» з передньою лівою частиною автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D», на смузі руху останнього, в результаті чого автомобіль «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D» відкинуло за межі проїзної частини на праве за ходом його руху узбіччя, де відбулося його перекидання на правий борт.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажирам та водієві автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D» було спричинено наступні тілесні ушкодження:

- водієві ОСОБА_29 , пасажирам ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 та ОСОБА_37 - тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з їх смертю на місці пригоди;

- пасажирам ОСОБА_26 та ОСОБА_11 - тяжкі тілесні ушкодження, за критерієм небезпеки для життя;

- пасажиру ОСОБА_23 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_38 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , представника цивільного відповідача ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 та представника цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» - адвоката ОСОБА_9 залишено без задоволення.

Вирок місцевого суду змінено, шляхом доповнення до резолютивної частини абзацу: «Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2019 року (номер справи 947/22918/19 номер провадження 1-кс/947/12517/19)».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі представник цивільного відповідача ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвокат ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що в даному кримінальному провадженні належним чином не були встановлені всі обставини справи в межах цивільного позову, а також не залучено всіх осіб, які мають відношення до відшкодування шкоди, що, в свою чергу, тягне за собою неповний розгляд заявлених цивільних позовів потерпілих.

На обґрунтування своїх доводів представник ОСОБА_10 зазначає, що судом апеляційної інстанції, під час постановлення рішення, в порушення вимог статей 7, 23, 91, 94, 404 КПК України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України не було перевірено наявні в матеріалах провадження докази (довідки), згідно з якими перевезення ОСОБА_8 вантажу, який належав ТОВ «ОІЛПРОДАКШЕН», здійснювалось за дорученням ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів» (представники яких не були залучені до справи), тобто фактично вантаж та транспортний засіб на той час не були у розпорядженні ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд.При цьому зауважує, що вказаний транспортний засіб перебував у повному господарському віданні у ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів», а тому стягнення матеріальної та моральної шкоди з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь потерпілих є незаконним та необґрунтованим.

Також адвокат ОСОБА_10 , посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 6 від 27 березня 1992 року та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) № 4 від 01 березня 2013 року, стверджує, що шкода, заподіяна особі або майну, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім того, представник цивільного відповідача зауважує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, вищенаведені обставини, які також були зазначені в апеляційній скарзі, проігнорував, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України.

У своїй касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільного позову змінити та відмовити у задоволенні позовних вимог потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про відшкодування шкоди до ПрАТ «СК АСКО ДС».

На обґрунтування своїх вимог представник цивільного відповідача зазначає, що цивільно-правова відповідальність автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D» була застрахована в ПрАТ «СК «АСКО ДС», водночас водій ОСОБА_29 , який керував вказаним автомобілем, в рамках даного кримінального провадження не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого, а тому потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не мали права звертатись із цивільним позовом про відшкодування шкоди до ПрАТ «СК АСКО ДС», оскільки страхова компанія в даному випадку не є особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну підозрюваним чи обвинуваченим.

Разом з тим, на підтвердження своїх доводів представник ОСОБА_9 , посилаючись на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 21 січня 2020 року (справа № 369/1850/18) та постанові від 02 вересня 2020 року (у справі № 452/435/17), зауважує, що початок перебігу позовної давності для потерпілого співпадає з моментом встановлення у кримінальному провадженні підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред`явлення позову про відшкодування шкоди до конкретної особи.

Крім того, представник ПрАТ «СК АСКО ДС» вказує, що вищенаведені обставини були залишені судами попередніх інстанцій поза увагою. При цьому, на переконання представника цивільного відповідача, суд апеляційної інстанції, зазначаючи у своєму рішенні про те, що наявність у ОСОБА_29 статусу підозрюваного чи обвинуваченого не є вирішальною для появи у нього обов`язку відшкодування шкоди, завданої під час ДТП, є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам ст. 128 КПК України.

Одночасно адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на положення ст. 12 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ст. 7 Закону України «Про страхування» зазначає, що суди попередніх інстанцій також не врахували особливостей страхування пасажирів та водія автомобільного транспорту при пасажирських перевезеннях та не встановили факт наявності чи відсутності такого страхування, а тому дійшли передчасного та безпідставного висновку про покладення на ПрАТ «СК АСКО ДС» обов`язку зі сплати страхового відшкодування потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргупредставника цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» - адвоката ОСОБА_9 та касаційну скаргу представника цивільного відповідача ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні представник цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу представника ОСОБА_9 та просив її задовольнити. Що стосується касаційної скарги представника ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 , то ОСОБА_6 заперечував щодо її задоволення.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги представника ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 та підтримала касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» ОСОБА_9 .

Потерпіла ОСОБА_7 заперечувала щодо задоволення поданих касаційних скарг, просила оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційні скарги представників цивільних відповідачів - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника цивільного відповідача ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника цивільного відповідача ПрАТ «СК «АСКО ДС» - адвоката ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів представника цивільного відповідача ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд ОСОБА_10 про неправильне вирішення заявлених потерпілими цивільних позовів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у своїй касаційній скарзі адвокат ОСОБА_10 зазначає, що в рамках даного кримінального провадження належним чином не були встановлені всі обставини справи в межах цивільних позовів, а також не залучено інших осіб, які мають відношення до відшкодування шкоди, що, в свою чергу, на його думку, призвело до неповного розгляду позовних вимог потерпілих. Зокрема, судом апеляційної інстанції не було перевірено наявні в матеріалах провадження докази (довідки), згідно з якими перевезення ОСОБА_8 вантажу, який належав ТОВ «ОІЛПРОДАКШЕН», здійснювалось за дорученням ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів», тобто фактично вантаж та транспортний засіб на момент ДТП не були у розпорядженні ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд. При цьому зауважує, що вказаний транспортний засіб перебував у повному господарському віданні у ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів», а тому стягнення матеріальної та моральної шкоди з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на користь потерпілих є незаконним та необґрунтованим.

Однак Верховний Суд не погоджується з такою позицією представника цивільного відповідача, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як убачається з вироку, потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 звернулись до суду першої інстанції з цивільними позовами про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка виникла, зокрема, і за участі водія ОСОБА_8 . При цьому подані позови були пред`явлені, крім інших, і до ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд як до роботодавця ОСОБА_8 , який в момент ДПТ був працівником вказаного підприємства та виконував трудові обов`язки.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У абзаці 3 п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв`язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Зі змісту абзацу 2 п. 6 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вбачається, щоне вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

З огляду на зазначене матеріальна та моральна шкода, яка була заподіяна потерпілим внаслідок ДТП, має відшкодовуватися не особою, яка на виконання своїх трудових обов`язків керувала транспортним засобом та, як наслідок, стала винуватцем події, а юридичною або фізичною особою, працівником якої являється водій цього транспортного засобу.

Така позиція Суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц, згідно з яким особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_8 в момент ДТП, яка сталася з його вини, працював на посаді водія автотранспортних засобів у ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та у відповідності до своїх трудових обов`язків, на підставі договору № 220419 від 22 квітня 2019 року про перевезення вантажів і товарно-транспортної накладної № 0015060 від 21 вересня 2019 року, за дорученням ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів», здійснював перевезення вантажу ТОВ «ОІЛПРОДАКШЕН».

При цьому на підтвердження факту того, що обвинувачений під час ДТП був працівником ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та виконував свої трудові обов`язки, місцевий суд послався на досліджені в ходу судового розгляду докази, а саме:

- показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який пояснював, що в момент зіткнення з автомобілем марки «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D» він на підставі наказу про прийняття на роботу № 43 від 27 вересня 2017 року працював на посаді водія автотранспортних засобів у ТОВ ВКФ «ТСН» ЛТД та виконував свої трудові обов`язки;

- договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність збереження матеріальних цінностей працівника ОСОБА_8 , які належать ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд від 28 вересня 2017 року;

- посадову інструкцію водія автотранспортних засобів, затверджену директором ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, в якому офіційно працює ОСОБА_8 ;

- письмову заявою ОСОБА_8 від 27 вересня 2017 року на ім`я директора ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд з проханням про прийняття його на роботу на посаду водія;

- наказ (розпорядження) по ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд від 27 вересня 2017 року № 43 про прийняття на роботу водія автотранспортних засобів ОСОБА_8 ;

- трудову книжку ОСОБА_8 , в якій міститься запис від 28 вересня 2017 року № 35 про прийняття ОСОБА_8 на роботу в ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на посаду водія автотранспортних засобів;

- свідоцтво про реєстрацію т/з тягача марки «DAF TE 95 XF430», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , серії НОМЕР_4 , власником якого є ТОВ ВКФ «ТСН» Лтд;

- поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ/6677480 на автомобіль марки «DAF TE 95 XF 430», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхувальником по якому є ТОВ ВКФ «ТСН» Лтд, страховиком ПрАТ «Уніка» з терміном дії 22 січня 2019 року по 21 січня 2020 року та генеральним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів № 012112/4435/3771463 від 30 липня 2019 року, укладеного між ПрАТ «Уніка» та ТОВ ВКФ «ТСН» Лтд;

- ліцензію ГДІ на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв`язку України на ім`я юридичної особи ТОВ ВКФ «ТСН» Лтд серії АВ № 509743.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши вирок в порядку апеляційної процедури, зазначив, що висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд як роботодавця ОСОБА_8 на користь потерпілих матеріальної та моральної шкоди, яка була їм спричинена внаслідок протиправних дій обвинуваченого, є обґрунтованими, оскільки останній в момент ДТП керував транспортним засобом, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на посаді водія, тобто вказане підприємство фактично здійснювало експлуатацію належного йому джерела підвищеної небезпеки.

Одночасно, на підтвердження своєї позиції, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження, зазначив, що основним видом діяльності ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд є здійснення перевезень як самостійно, так і передання вантажного автомобіля з водієм в оренду. При цьому суд зауважив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували факт того, що на момент ДТП тягач марки «DAF ТЕ95 XF430, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом- цистерною марки Е «MENCI SL1053FS», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , а також з послугами водія ОСОБА_8 , був переданий ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд в оренду іншому підприємству.

Перевіривши вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а також доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_10 , Верховний Суд вважає, що, з огляду на вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли законних та обґрунтованих висновків про необхідність стягнення з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд як роботодавця винуватця ДТП ОСОБА_8 на користь потерпілих збитків матеріального та морального характеру, належним чином мотивувавши свої рішення.

З урахуванням вказаного, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_10 в частині того, що судами попередніх інстанцій не було врахованого того факту, що на момент ДТП транспортний засіб, яким керував ОСОБА_8 , перебував у господарському віданні у ПрАТ «Черкаський комбінат хлібопродуктів».

Крім того, посилання представника цивільного відповідача на те, що згідно з абзацом 2 п. 4 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року та пунктів 4-7, 11, 16, 17 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року, шкода, заподіяна особі або майну, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала, не спростовують обґрунтуваність судових рішень в цій частині, оскільки такі висновки у вказаних рішеннях стосуються обставин, за яких шкоду потерпілому було завдано особою, яка в той момент не здійснювала діяльність, пов`язану з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків. Разом з тим, з огляду на абзац 3 п. 4 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року та абзацу 2 п. 6 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору, не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим.

Ураховуючи зазначене, а також з огляду на положення вищевказаних норм кримінального процесуального законодавства, цивільного процесуального законодавства та правову позицію суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що посилання у касаційній скарзі представника цивільного відповідача ОСОБА_10 на неповний розгляд заявлених потерпілими цивільних позовів, з підстав того, що судами не було встановлено всі обставини справи в цій частині та не залучено всіх осіб, які, на його думку, мають відношення до відшкодування шкоди, є необґрунтованими. При цьому в ході перевірки доводів касаційної скарги представника Верховний Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення в цій частині.

За таких обставин касаційна скарга представника цивільного відповідача ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 задоволенню не підлягає.

Що ж стосується доводів представника ОСОБА_9 про безпідставне стягнення з ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ДТП сталася внаслідок зіткнення автопоїзду у складі тягача марки «DAF ТЕ95 XF430, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом - цистерною марки Е «MENCI SL1053FS», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_8 , який знаходився в офіційних трудових правовідносинах з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд, та маршрутного автобусу марки «Mercedes Benz Sprinter 312 D», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням загиблого водія ОСОБА_29 , який знаходився в офіційних трудових правовідносинах з ПАТ «Чорноморська транспортна компанія».

При цьому, цивільно-правова відповідальність ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі полісу № АМ6677480 в ПрАТ «СК «Уніка», а ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» на підставі полісу № АО/0993995 від 25 квітня 2018 року в ПрАТ «СК АСКО ДС».

У своїй касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на положення ст. 128 КПК України, а також на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 21 січня 2020 року (справа № 369/1850/18) та постанові від 02 вересня 2020 року (у справі № 452/435/17), вказує, що, оскільки в рамках даного кримінального провадження водій ОСОБА_29 , який керував автомобілем марки «Mercedes Benz Sprinter 312 D», не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого, то потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не мали права звертатись із цивільним позовом про відшкодування шкоди до ПрАТ «СК АСКО ДС», оскільки страхова компанія в даному випадку не є особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну підозрюваним чи обвинуваченим.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, а також вищевказані доводи касаційної скарги представника страхової компанії, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку, з-поміж іншого, зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, а також мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Вироком суду першої інстанції було частково задоволено цивільні позови потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ухвалено стягнути:

- на користь ОСОБА_11 з ПрАТ «СК АСКО ДС» 16 247,70 грн на відшкодування витрат на лікування та 5 207,15 грн на відшкодування моральної шкоди, а також з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» 54 021,6 грн на відшкодування витрат на лікування та 489 585,70 грн на відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_12 з ПрАТ «СК АСКО ДС» 5 176 грн на відшкодування витрат на поховання та 50 076 грн на відшкодування моральної шкоди, а також з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» у солідарному порядку 5 824 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 899 848 грн на відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_13 з ПрАТ «СК АСКО ДС» 2 976 грн на відшкодування витрат на поховання та 50 076 грн на відшкодування моральної шкоди, а також з ТОВ «ВКФ «ТСН» Лтд та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» у солідарному порядку 8 024 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 899 848 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх висновків щодо необхідності стягнення з ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь вказаних потерпілих страхового відшкодування суд першої інстанції послався на положення ч. 1 ст. 1172, ч. 2 ст. 1188 ЦК України, а також на положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), згідно з яким обов`язок відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика. При цьому вказав, що, оскільки потерпілим було заподіяно шкоду внаслідок взаємодії двох транспортних засобів, то відшкодування такої шкоди має стягуватися солідарно з власників таких транспортних засобів та страхових компаній, в яких була застрахована цивільно-правова відповідальність.

Переглянувши вирок суду першої інстанції, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України застосовуються лише у випадку, якщо: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

Системне тлумачення вказаних норм цивільного законодавства та правового висновку Верховного Суду свідчить про те, що при вирішенні питання встановлення осіб, які мають відшкодувати заподіяну внаслідок ДТП потерпілим шкоду, суди мають виходити не лише з наявності особи, яка обвинувачується за ст. 286 КК України, а й з наявності в діях всіх учасників події ознак неправомірної поведінки під час керування транспортним засобом та зв`язку між такою поведінкою та завданням шкоди.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом було встановлено, що ОСОБА_8 , грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5., 2.3. б), 11.4., 12.1. ПДР та вимоги розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1. ПДР, яку було заборонено перетинати, виїхав на зустрічну половину проїзної частини, де допустив зіткнення передньою лівою частиною тягача «DAF TE 95 XF 430» з передньою лівою частиною автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D», на смузі руху останнього, в результаті чого автомобіль «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D» відкинуло за межі проїзної частини на праве за ходом його руху узбіччя, де відбулося його перекидання на правий борт. При цьому у вироку не зазначено, що водій автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D» ОСОБА_29 також порушував вимоги ПДР та його дії перебували у причинно-наслідковому зв`язку з ДТП.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи заявлені потерпілими цивільні позови, всупереч вищенаведеним положенням цивільного законодавства та правовому висновку, викладеного у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, належним чином своє рішення не обґрунтував та, як наслідок, дійшов передчасного висновку про необхідність стягнення з ПрАТ «СК АСКО ДС» страхового відшкодування на користь потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , що, в свою чергу, призвело до порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Зазначене порушення, на переконання Верховного Суду, є істотним, оскільки воно могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в цій частині (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , представник цивільного відповідача з ПрАТ «СК АСКО ДС» - адвокат ОСОБА_9 оскаржив його в апеляційному порядку.

У своїй апеляційній скарзі представник вказував, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки тому, що ОСОБА_29 - особа, цивільно-правова відповідальність якої на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК АСКО ДС», не мала процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не мають права шляхом подачі цивільного позову вимагати від ПрАТ «СК АСКО ДС» відшкодування шкоди, з огляду на те, що останнє не є особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.

Крім того, представник також звертав увагу, що суд першої інстанції не врахував особливостей страхування пасажирів та водіїв автомобільного транспорту при пасажирських перевезеннях, не визначив чи застраховано на момент ДТП водія та пасажирів автомобіля «MERCEDES-BENZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та дійшов передчасного висновку про покладення на ПрАТ «СК АСКО ДС» обов`язку сплатити страхове відшкодування на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи матеріали кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, вказані порушення, які були допущені судом першої інстанції, з огляду на положення ст. 1188 ЦК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), не усунув та, залишаючи апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ОСОБА_9 без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, лише формально зазначив про правильність вирішення місцевим судом заявлених потерпілими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 цивільних позовів, залишивши поза увагою доводи апелянта в цій частині. При цьому суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги адвоката ОСОБА_9 в частині того, що місцевим судом, при вирішенні заявлених цивільних позовів, не було встановлено факт наявності або відсутності обов`язкового страхування пасажирів та водія автомобільного транспорту при пасажирських перевезеннях.

Вказане, на переконання Суду, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України.

Зазначене порушення, на думку колегії суддів, є істотним, оскільки могло перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Як установлено п. 1 ч 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь потерпілих матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, були постановлені з істотним порушенням вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України (суд першої інстанції) та п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України (суд апеляційної інстанції), що, в свою чергу, могло перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення (ст. 412 КПК України) в частині застосування норм матеріального права.

Водночас відповідно до положень ст. 433 КПК України Суд не наділений повноваженнями щодо дослідження доказів, надання їм оцінки та встановлення нових обставин у справі, а тому колегія суддів, з огляду на вимоги касаційної скарги представника ОСОБА_9 щодо зміни рішень судів попередніх інстанцій, позбавлена процесуальної можливості щодо надання оцінки доводам представника ОСОБА_9 про невстановлення під час вирішення цивільного позову наявності чи відсутності факту страхування під час пасажирських перевезень пасажирів та водія транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ Sprinter 312 D», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_29 .

У зв`язку з вказаним касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, та з огляду на те, що процесуальні відносини в частині розгляду саме кримінального провадження вичерпані, а підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у порядку цивільного судочинства не врегульовані нормами КПК України, згідно з положеннями, передбаченими ч. 5 ст. 128 КПК України, застосуванню підлягають також положення цивільного процесуального закону, а саме ст. 411 ЦПК України, а судові рішення в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до ПрАТ «Страхова компанія «АСКО-Донбас Північний», відповідно до ч.1 ст. 412, п. 1 ч.1 ст.438 КПК України, ст. 128 КПК України, ч. 6 ст. 411 ЦПК України, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Водночас з огляду на зазначене, Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги представника ОСОБА_9 в іншій частині, оскільки оцінку таким доводам може бути надано після усунення вказаних порушень.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, ст. 411 ЦПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника цивільного відповідача ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ТСН» Лтд - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 рокув частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до ПрАТ «Страхова компанія «АСКО-Донбас Північний» скасувати і в цій частині призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3