Постанова

від 20.06.2023 по справі 564/1077/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/1077/22

Провадження № 22-ц/4815/662/23

Головуючий у Костопільському районному суді

Рівненської області: суддя Грипіч Л.А.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

(вступна і резолютивна частини) о 09 год. 51 хв.

29 березня 2023 року

у м. Костопіль Рівненської області

Повний текст рішення складено: 03 квітня 2023 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Костопільська стоматологічна поліклініка" Костопільської міської ради Рівненської області;

представники учасників справи:

позивача - Оніщук Святослав Петрович ;

відповідача - Больбіна Софія Сергіївна ;

за участі: представника відповідача - адвоката Больбіної Софії Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Костопільська стоматологічна поліклініка" Костопільської міської ради Рівненської області на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Костопільська стоматологічна поліклініка" Костопільської міської ради Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Костопільська стоматологічна поліклініка" Костопільської міської ради Рівненської області (далі - КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" або підприємство) про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що, починаючи з 01 червня 2010 року працював у КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" на посаді завідувача господарством. 01 червня 2022 року відповідним наказом №23 його було увільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників. Як підставу для розірвання трудового договору було наведено наказ роботодавця від 09 лютого 2022 року №20 "Про внесення змін до штатного розпису" та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає вивільнення незаконним, оскільки йому не було запропоновано вільних посад, які були наявні у відповідача, як на час вручення попередження про майбутнє звільнення, так і під час увільнення з роботи. Також не було враховано його переважне право на залишення на роботі.

Рішенням Костопільського районного суду від 29 березня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ підприємства №23 від 01 червня 2022 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ".

Поновлено позивача на посаді завідувача господарством КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" з 01 червня 2022 року.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 63 358, 98 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнуто із КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" на користь позивача 19 182 гривні судових витрат у справі.

Стягнуто із підприємства на користь держави 1 984, 80 гривень судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

У поданій апеляційній скарзі КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка", вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та застосуванні норм матеріального права, які не підлягали до застосування, просить його скасувати, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про свою незгоду із висновками про порушення вимог ч. 3 ст. 492 КЗпП України та незастосування правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 29 січня 2020 року у справі №761/41149/16-ц, адже жодних вакантних посад з дня попередження про вивільнення і до дня розірвання трудового договору з позивачем на підприємстві не було. Тому дії роботодавця та оспорюваний наказ відповідають нормам законодавства про працю.

Щодо роботи, яку ОСОБА_1 міг би виконувати з урахуванням його освіти, рівня кваліфікації та досвіду, то вона на підприємстві відсутня. Отже, КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" не могло запропонувати йому рівноцінну або подібну посаду, що були б передбачені новим штатним розписом.

З тих підстав, що усі посади на підприємстві вимагають наявність медичної освіти, не погоджується і з твердженнями про хибність незастосування положень ч.ч. 1-2 ст. 42 КЗпП України, позаяк з огляду на відсутність аналогічної, рівноцінної чи подібної посади у роботодавця не було можливості порівняти кваліфікацію, продуктивність праці, а також переважне право на залишення на роботі з іншими працівниками, які претендували би на цю посаду.

При цьому зверталася увага на те, що в зв`язку з визначеним рівнем фінансування роботодавець не мав змоги оплачувати працю тієї кількості працівників, що була встановлена попереднім штатним розписом. Внаслідок цього штат працівників було скорочено майже удвічі.

З приводу бездіяльності та невжиття заходів для працевлаштування, то вважає, що КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" було проведено консультації з профспілковим органом, а профспілка була повідомлена про заплановане вивільнення працівників. Однак станом на 01 квітня 2022 року дія ст. 43 КЗпП України була обмежена Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні".

Зазначалося також про те, що роботодавцем було направлено позивачу листи №№116/01-13 від 21 червня 2022 та 120/01-13 від 24 червня 2022 року у відповідь на запитувану ним інформацію.

Заявник не погоджувався із розміром присуджених судом витрат на правову допомогу, оскільки суперечить ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та висновку Верховного Суду, що висловлений у постанові від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18.

У поданому відзиві представник позивача - адвокат Оніщук С.П., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, і ці обставини сторонами не заперечуються, що ОСОБА_1 з 01 червня 2011 року перебував у трудових відносинах із КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка", працюючи на посаді завідувача господарством підприємства.

Листом від 08 лютого 2022 року №45/1-11 відповідач звернувся до Костопільської міської ради як власника КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка", де повідомлено, що підприємство надає стоматологічну допомогу незахищеним верствам населення, відвідування яких складає 90 відсотків від загального відвідування, а тому потребує додаткових коштів до закінчення 2022 року. Просив виділити додаткові кошти у сумі 1 556 200 гривень або запропонувати інший спосіб вирішення питання.

У відповідь на звернення Костопільська міська рада своїм листом від 16 лютого 2022 року №344/02-08 зазначала, що пунктом 7.5.3 Статуту підприємства керівник формує структуру, штатний розпис з урахуванням кошторисних призначень відповідно до його фінансового забезпечення. Тому просила надати пропозиції щодо організації роботи КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" на засадах самоокупності та ефективності відповідно до виділених з місцевого бюджету на 2022 рік коштів.

09 лютого 2022 року наказом №20 роботодавець вніс зміни до штатного розпису підприємства, де, зокрема, пунктом 3 було виключено зі Штатного розпису посаду завідувача господарством - 1 штатна одиниця. Штатний розпис уводився в дію з 02 червня 2022 року.

На підставі наказу КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" №29 від 01 квітня 2022 року вирішено попередити працівників про скорочення штатних посад і зменшення кількості працівників, в т.ч. і ОСОБА_1 .

Того ж дня, тобто 01 квітня 2022 року, позивачу вручено персональне попередження про те, що у зв`язку зі скороченням штату і зменшенням кількості працівників посада завідувача господарством, яку він обіймав, підлягала до скорочення. Від підпису про ознайомлення із вказаним попередженням він відмовився, а також не погодився із звільненням, про що тоді ж лікарем-стоматолом Переходько Р. , головним бухгалтером Денищич С. та інспектором з кадрів Пінчук Т. складено відповідний акт №2.

В подальшому, 01 червня 2022 року, ОСОБА_1 увільнено із роботи внаслідок скорочення штату працівників відповідно до наказу №20 від 09 лютого 2022 року "Про внесення змін до штатного розпису" та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про що зазначено у відповідному наказі роботодавця №23 від того ж дня.

Вважаючи, що його право на працю є порушеним відповідачем через незаконне вивільнення з роботи, що полягало у відсутності пропозицій вільних посад, які були наявні, та у переважному праві на залишення на роботі, 23 червня 2022 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" про визнання незаконним та скасування наказу №23 від 01 червня 2022 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на роботі на посаді завідувача господарством підприємства та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки за час протягом з 01 квітня 2022 року по 01 червня 2022 року роботодавцем не було запропоновано ОСОБА_1 перевестися на іншу - вакантну посаду в зв`язку з відсутністю таких посад. Разом з тим встановлено, що КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" не було зроблено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників, що залишилися на роботі, та позивача, який був звільнений, - як це вимагається ст.ст. 42, 492 КЗпП України.

Крім того, в порушення положень підпунктів 7.3.3., 7.3.4., 7.3.5. пункту 7.3 Розділу 7 Статуту КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" на момент прийняття роботодавцем наказу №20 від 09 лютого 2022 року "Про внесення змін до штатного розпису", наказу №29 від 01 квітня 2022 року "Про попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату" та наказу №23 від 01 червня 2022 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 " Костопільською міською радою як власником не було погоджено штатний розпис станом на 02 червня 2022 року, тобто на день уведення в дію нового штатного розпису роботодавцем, адже відповідне рішення про погодження Штатного розпису підприємства сесією Костопільської міської ради прийняте лише 13 жовтня 2022 року.

З наведених міркувань у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство, установа, організація має право самостійно визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно із ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 22, п. 4 ч. 1 ст. 36, п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. 42, ч. 1 ст. 43, ч.ч. 1-3 ст. 492, ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40, 41).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;

11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Нормою частини другої ст. 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

З правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15, вбачається, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 січня 2018 року у справі №824/3229/14-а та від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, стверджується, що для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі пр. скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Між тим, на а.с. 164-165, 166-167, 168-169, 170-171, 172-173, 174-175 містяться копії Штатних розписів підприємства, затверджених головним лікарем та погоджених рішенням Костопільської міської ради від 13 жовтня 2022 року №834, з 01 грудня 2021 року, з 22 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року, з 17 травня 2022 року, з 02 червня 2022 року та з 01 жовтня 2022 року. З цих письмових доказів видно, що протягом часу з 01 грудня 2021 року по 17 травня 2022 року Штатні розписи включали посаду завідувача господарством КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" у кількості штатних одиниць - 1, 0. Решта посад за цими Штатними розписами передбачали профільну освіту - медичну (головний лікар - 1, 0, завідувач відділенням - 0, 5, лікар-стоматолог - 8, 5 (лікарі); головна медсестра - 1, 0, рентгенолаборант - 1, 0, сестра медична з фізіотерапії - 1, 0, сестра медична зі стоматології - 2, 5, старший технік зубний - 0, 5, технік зубний - 2, 0 (середній медперсонал); молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця) - 2, 5 (молодший медперсонал)) або бухгалтерсько-економічну чи юридичну (головний бухгалтер 1, 0, інспектор з кадрів - 0, 5, бухгалтер - 1, 0 ).

Натомість Штатні розписи з 02 червня 2022 року та з 01 жовтня 2022 року передбачали уже скорочену кількість штатних одиниць (головний лікар - 1, 0, лікар-стоматолог - 7, 0 (лікарі); рентгенолаборант - 1, 0, сестра медична зі стоматології - 1, 75, старший технік зубний - 0, 5 (середній медперсонал); молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця) - 2, 0 (молодший медперсонал)) або бухгалтерсько-економічну чи юридичну (головний бухгалтер 1, 0, інспектор з кадрів - 0, 25). Тобто з переліку штатних одиниць завідувача господарством було виключено.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, з огляду на наявність однієї посади завідувача господарством, яка була скорочена, та відсутність інших посад на підприємстві, які ОСОБА_1 міг би зайняти з урахуванням своїх професійного досвіду, кваліфікації та освіти, висновки суду попередньої інстанції про нездійснення КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників, що залишилися на роботі, та позивача, який був звільнений, є необґрунтованими.

Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги також і те, що хоча Штатний розпис з 02 червня 2022 року і був погоджений Костопільською міською радою як власником підприємства лише 13 жовтня 2022 року, тобто після увільнення ОСОБА_1 з 01 червня 2022 року з роботи, однак станом на наступний день після розірвання трудового договору між сторонами він був чинний внаслідок його затвердження 09 лютого 2022 року роботодавцем на підставі наказу №20 "Про внесення змін до штатного розпису". При цьому сам по собі факт погодження власником нового штатного розпису після вивільнення позивача за умови додержання КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" вимог законодавства при скороченні штату працівників не є визначальною обставиною при вирішенні спірних правовідносин і не впливає на законність процедури розірвання трудового договору зі ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки роботодавцем додержано положення законодавства про працю при вивільненні позивача, а права працівника розірванням трудового договору порушено не було, тому позов ОСОБА_1 до КНП "Костопільська стоматологічна поліклініка" про визнання незаконним і скасування оспорюваного договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід залишити без задоволення як необґрунтований.

Як убачається, при вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Частиною першою ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Тобто у разі задоволення позову очевидно порушувалися би права відповідача, що є недопустимим.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Костопільська стоматологічна поліклініка" Костопільської міської ради Рівненської області задовольнити.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2023 року скасувати.

ОСОБА_1 відмовити в позові до Комунального некомерційного підприємства "Костопільська стоматологічна поліклініка" Костопільської міської ради Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків