Постанова

від 10.10.2023 по справі 564/1077/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 564/1077/22

провадження № 61-10874св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська стоматологічна поліклініка» Костопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Костопільська стоматологічна поліклініка» Костопільської міської ради (далі - КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка») про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що починаючи з 01 червня 2010 року він працював у КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» на посаді завідувача господарством.

Відповідно до наказу КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 червня 2022 року № 23 його було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників. Як підставу для розірвання трудового договору було наведено наказ роботодавця від 09 лютого 2022 року № 20 «Про внесення змін до штатного розпису» та пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки дійсні зміни в організації виробництва і праці не відбулись. Крім того, йому не були запропоновані вільні посади, які були наявні у відповідача, як на час вручення попередження про майбутнє звільнення, так і під час звільнення з роботи. Також не було враховано його переважне право на залишення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 червня 2022 року № 23 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» з 01 червня 2022 року.

Стягнуто з КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 63 358,98 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» задоволено.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2023 року скасовано.

ОСОБА_1 відмовлено в позові до КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що роботодавцем додержано положення законодавства про працю при звільненні позивача, а права працівника розірванням трудового договору порушено не було.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 липня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язкуподав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 червня 2010 року перебував у трудових відносинах із КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка», працюючи на посаді завідувача господарством.

Листом від 08 лютого 2022 року № 45/1-11 відповідач звернувся до Костопільської міської ради як власника КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка», де повідомлено, що підприємство надає стоматологічну допомогу незахищеним верствам населення, відвідування яких складає 90 відсотків від загального відвідування, а тому потребує додаткових коштів до закінчення 2022 року. Просив виділити додаткові кошти у сумі 1 556 200,00 грн або запропонувати інший спосіб вирішення питання.

У відповідь на вказане звернення Костопільська міська рада своїм листом від 16 лютого 2022 року № 344/02-08 повідомила КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка», що пунктом 7.5.3 Статуту підприємства керівник формує структуру, штатний розпис з урахуванням кошторисних призначень відповідно до його фінансового забезпечення. Тому міськрада просила надати пропозиції щодо організації роботи КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» на засадах самоокупності та ефективності відповідно до виділених з місцевого бюджету на 2022 рік коштів.

Наказом від 09 лютого 2022 року № 20 КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» внесено зміни до штатного розпису підприємства, де, зокрема, пунктом 3 було виключено зі штатного розпису посаду завідувача господарством - 1 штатна одиниця. Штатний розпис вводився в дію з 02 червня 2022 року. Передбачено розпочати консультації спільно з первинною профспілковою організацією щодо можливих звільнень працівників та мінімізації несприятливих наслідків таких звільнень.

На підставі наказу КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 квітня 2022 року № 29 вирішено попередити працівників про скорочення штатних посад і зменшення кількості працівників, в тому числі і ОСОБА_1 .

Того ж дня, тобто 01 квітня 2022 року, позивачу було вручено персональне попередження про те, що у зв`язку зі скороченням штату і зменшенням кількості працівників посада завідувача господарством, яку він обіймав, підлягала до скорочення. Від підпису про ознайомлення із вказаним попередженням ОСОБА_1 відмовився, а також не погодився із звільненням, про що тоді ж лікарем-стоматолом ОСОБА_2 , головним бухгалтером ОСОБА_3 та інспектором з кадрів ОСОБА_4 складено відповідний акт № 2.

В подальшому, 01 червня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено з роботи внаслідок скорочення штату працівників відповідно до наказу від 09 лютого 2022 року № 20 «Про внесення змін до штатного розпису» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що зазначено у відповідному наказі роботодавця № 23 від того ж дня.

У період з 01 квітня 2022 року до 01 червня 2022 року відповідачем позивачу не було запропоновано перейти на іншу вакантну посаду на підприємстві, відповідно до його кваліфікації, оскільки згідно з новим штатним розписом, вакантні посади на підприємстві були відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається зокрема працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження № 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, провадження № 61-7496св21.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Апеляційним судом встановлено, що у КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 564/1124/22 (провадження № 61-6381св23) з подібним суб`єктним складом учасників та предметом спору.

Ураховуючи наведене, приймаючи до уваги, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, у роботодавця були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані працівнику, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення на роботі.

При цьому, оскільки у штатному розписі поліклініки була лише 1 посада завідувача господарством, яка скорочувалася, отже, у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації з метою вирішення питання переважного права на залишення на роботі.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому вони задоволенню також не підлягають.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов