Постанова

від 08.06.2023 по справі 947/26932/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3597/23

Справа № 947/26932/20

Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2023 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 947/26932/20

Провадження номер: 22-ц/813/3597/23

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Власенко С.І.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_4 , 4) ОСОБА_5 , 5) ОСОБА_6 , 6) Приватне підприємство «Авто-Ліга»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного підприємства «Авто-Ліга» про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договорів купівлі-продажу транспортного засобу, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, визнання права власності на автомобіль та витребування автомобіля з чужого незаконного володіння, за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та адвоката Винокурова Олександра Вікторовича, діючого від імені ОСОБА_6 , на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Гниличенко М.В. о 17 годині 46 хвилині 12 липня 2022 року, повний текст рішення складений 20 липня 2022 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_7 звернулась до суду з вищезазначеною позовною заявою, яку у подальшому було змінено, в якій остаточно просить: 1) визнати недійсними договір комісії № 2018/000652 від 21 травня 2018 року, сторонами якого є ПП «Авто-Ліга», в особі ОСОБА_8 , та ОСОБА_7 ; 2) визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортного засобу: 2.1) №5557/18/000652 від 21.05.2018 року, укладений між ПП «Авто-Ліга», в особі ОСОБА_8 , та ОСОБА_3 , предметом якого був автомобіль Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 ; 2.2) № 5142/2018/1118552 від 25.09.2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; 2.3) № 5152/2019/1379063 від 27.03.2019 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; 2.4) № 4842/2019/1388155 від 30.03.2019 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; 3) визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , за ОСОБА_6 ; 4) визнати право власності на автомобіль Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , за ОСОБА_7 ; 5) витребувати з володіння ОСОБА_6 чи іншої особи, у володінні якої знаходиться належній позивачці на праві власності автомобіль Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 . Позивачка також просить стягнути з відповідачів усі документально підтверджені судові витрати.

ОСОБА_9 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 17.07.2010 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

04.11.2016 року в Регіональному сервісному центрі МВС в місті Києві з ОСОБА_10 , від імені якого на підставі доручення діяв ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу 8046/2016/168804 транспортного засобу Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 .

На підставі вищевказаного договору ОСОБА_7 набула право власності на вказаний транспортний засіб. Вказаним автомобілем в період шлюбу користувався та управляв ОСОБА_2 ..

26.12.2019 року рішенням Ленінського районного суду міста Полтави (справа 553/2531/19) шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було розірвано.

Після розірвання шлюбу місцезнаходження автомобіля позивачці було невідоме.

ОСОБА_7 зазначає, що зверталась до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві із запитом щодо отримання копії договору купівлі-продажу 8046/2016/168804 та підтвердження інформації про зареєстроване право власності за ОСОБА_7 ..

Наприкінці липня 2020 року ОСОБА_7 отримала лист №31/26-B-1із від 16.07.2020 року з повідомленням про те, що 26.05.2018 року належний ОСОБА_7 на праві власності автомобіль Lexus ES 350 було перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу в ТСЦ №6541 РСЦ МВС в Херсонській області на ОСОБА_3 , договір купівлі-продажу №5557/18/000652, який був укладений 21.05.2018 року ПП «Авто-Ліга». Окрім цього, 25.09.2018 року відбулась вторинна реєстрація транспортного засобу за договором купівлі-продажу №5142/2018/1118552, укладеним в ТСЦ №5142 РСЦ МВС Одеській області, на нового власника, а саме - ОСОБА_4 .

Згодом, 27.03.2019 року відбулася перереєстрація вказаного вище транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу №5152/2019/1379063, укладеного в ТСЦ №5152 РСЦ МВС в Одеській області.

Остання реєстрація транспортного засобу відбулася 30.03.2019 року на нового власника - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №4842/2019/1388155, укладеного в ТСЦ №4842 PCЦ МВС в Миколаївській області.

Позивачка зазначає, що жодних договорів купівлі-продажу належного їй транспортного засобу не укладала, не надавала будь-яких доручень на продаж вказаного вище автомобіля, даний автомобіль вибув з її законного володіння поза волею позивачки.

У грудні 2020 року позивачка звернулась до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій крім вище вказаного зазначила, що договір комісії, на підставі якого було здійснено продаж належного їй автомобіля вона не підписувала. Вона не здійснювала волевиявлення щодо укладення договору комісії №2018/000652 від 21 травня 2018 року та не доручала ПП «Авто-Ліга» вчиняти від її імені правочин щодо продажу належного їй автомобіля. Про існування вказаного договору їй стало відомо 10.12.2020 року після ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, зазначила, що підпис від імені ОСОБА_7 у договорі комісії виконано не позивачкою, а іншою особою. Отже, з огляду на вищевказане зазначає, що договір комісії є недійсним. У подальшому на підставі вказаного договору комісії було здійснено незаконне відчуження автомобіля ПП «Авто-Ліга» на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу №5557/18/000652 від 21.05.2018 року (Т. 1, а. с. 1 - 3, 184 - 190, 195 - 201).

Позиція сторін в суді першої інстанції

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просить закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_7 є недоведеними та необґрунтованими. Вказує на те, що позивачкою не було доведено набуття права власності на автомобіль Lexus ES 350, 2008 року випуску, помер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , оскільки її твердження у позовній заяві не підтверджують її право власності на спірний автомобіль, оскільки договором купівлі-продажу №8046/2016/168804 від 04.11.2016 року врегульовано порядок переходу права власності на автомобіль до його покупця. Позивачкою не було надано акту прийому-передачі транспортного засобу (Т. 1, а. с. 56 - 58).

Адвокат Винокуров О.В., діючий від імені ОСОБА_6 , у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 відмовити. Адвокат посилається на те, що спірне рухоме майно було придбано ОСОБА_7 перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а отже, з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, транспортний засіб Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , належав на праві спільної сумісної власпості дружині та чоловікові. Представник ОСОБА_6 вважає, що позивачкою обраний невірний спосіб захисту свого права, оскільки за відсутності згоди одного з подружжя на відчуження спірного майна інший з них має право на відповідну грошову компенсацію вартості відчуженого майна, а не на витребування цього майна з володіння добросовісного набувача. У випадку підтверджения в рамках судового розгляду відсутності згоди позивачки на відчуження спірного автомобіля, вона має право на відповідну грошову компенсацію вартості відчуженого майна. Така грошова компенсація підлягає стягненню з колишнього чоловіка - ОСОБА_2 ..

При укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_6 діяла добросовісно. Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

ОСОБА_6 є кінцевим власником (добросовісним набувачем) автомобіля Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_3 , на підставі укладеного з продавцем ОСОБА_5 договору купівлі-продажу №4842/2019/1388155 від 30.03.2019 року. На момент укладення даного договору вона не знала та не могла володіти інформацією про те, що спірний транспортний засіб належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

З моменту покупки спірного автомобіля, з відома та згоди позивачки, що не заперечується позивачкою, користувався вказаним автомобілем її колишній чоловік ОСОБА_11 .. Тобто, володіючи інформацією про те, що спірний автомобіль знаходився в користуванні колишнього чоловіка починаючи з 2016 року, безпідставними є доводи ОСОБА_7 про те, що останній нібито не було відомо про те, що автомобіль вибув з її володіння всупереч її волі, а навпаки підтверджує зворотне, що позивачці було відомо про місцезнаходження автомобіля, було відомо особу, у користуванні якої знаходився автомобіль і вона з цим погоджувалася (Т. 2, а. с. 5 - 12, 52 - 59).

В додаткових письмових поясненнях адвокат Сокол Діана Вікторівна, діюча від імені ОСОБА_6 , зазначає, що згідно договору купівлі-продажу 8046/2016/168804 від 04.11.2016 року ОСОБА_7 набула право власності на транспортний засіб Lexus ES 350, 2008 року випуску, помер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 . Вказаний договір купівлі-продажу було укладено ОСОБА_10 , в особі ОСОБА_2 , на підставі Доручення продавця. Згідно Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Снитюком Л.Г. від 18.09.2016 року, ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_7 самостійно представляти його інтереси в органах Державтоінспекції МВС України, Територіальних сервісних центрах МВС, органах нотаріату, перед суб?єктами господарювання, які здійснюють торгівлю транспортними засобами і номерними агрегатами, в страхових компаніях, тощо при вирішенні питань, що його стосуватимуться та пов?язаних із зняттям з обліку, продажем чи обміном за ціну та на умовах йому відомих та за умови сплати в обов?язковому порядку суми державного мита, або суми нарахованого податку з доходу, отриманого від продажу чи обміну належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого Центр 0741 11.03.2016 року автомобіля марки «LEXUS», модель «ES 350», тип-загальний легковий седан-В, 2008 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см., кузов/шасі/ НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований в Центр 0741 11.03.2016 року, перебуває на обліку там же.

Представник звертає увагу, що довіреність від 18.09.2016 року, на підставі якої було реалізовано ОСОБА_7 автомобіль, видана строком на один місяць з правом виїзду за кордон і дійсна до 18 жовтня 2016 року, якщо не буде припинена раніше цього терміну шляхом скасування з дотриманням при цьому вимог цивільного законодавства.

Тому слід поставити під обгрунтований сумнів питання чинності та дійсності договору купівлі-продажу, на підставі якого за гр. ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на спірний автомобіль і який було покладено в основу заявлених позовних вимог (Т. 3, а. с. 148 - 152, 165 - 169).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано недійсним договір комісії № 2018/000652 від 21 травня 2018 року на продаж автомобіля Lexus ES 350 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , сторонами якого є ПП «Авто-Ліга», в особі ОСОБА_8 , та ОСОБА_7 .

Визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_6 .

Витребувано з володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 , транспортний засіб Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 .

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПП «Авто-Ліга» на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі - 15 453,81 грн..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_7 власник автомобіля Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_5 , не приймала участі в укладанні договору комісії № 2018/000652 від 21 травня 2018 року, її підпис відсутній в договорі комісії, який підтверджує відчуження автомобіля, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи від 20.10.2021 року, тому договір комісії є недійсним в силу положень ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

ОСОБА_7 не мала наміру відчужувати належний їй спірний транспортний засіб, оскільки первісний договір купівлі-продажу транспортного засобу на ім`я ОСОБА_3 був фактично укладений без волевиявлення власника, у зв`язку із чим право позивачки підлягає захисту шляхом витребування спірного рухомого майна із чужого володіння ОСОБА_6 як останнього власника (Т. 3, а. с. 209 - 218).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_6 .

В апеляційній скарзі адвокат Винокуров О.В., діючий від імені ОСОБА_6 , просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що: 1) в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний автомобіль є особистою власністю одного з подружжя. Тому з врахуванням презумпції спільного права власності подружжя на майно, яке набуте у період шлюбу, спірний автомобіль належав чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності. Право на витребування майна з чужого незаконного володіння має власник майна. Таким чином, лише після вирішення питання щодо поділу майна, яке є спільною сумісною власністю, таке майно набуває статусу майна на праві особистої приватної власності; 2) у своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що останнім було здійснено продаж спірного авто з повідомленням та за усною згодою позивачки ОСОБА_7 ; 3) ОСОБА_12 під час укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля діяла добросовісно, придбала його на відплатній основі. З моменту купівлі автомобіля вона відкрито володіє транспортним засобом; 4) ОСОБА_7 не позбавлена можливості вимагати компенсації вартості частки спірного автомобіля, у разі якщо кошти від його продажу ОСОБА_2 використав не в інтересах сім`ї, а для своїх власних потреб; 5) хибними є висновки суду першої інстанції про те, що у зв`язку з тим, що на договорі комісії міститься підпис, який не належить ОСОБА_7 , тому договір комісії є недійсним (Т. 3, а. с. 224 - 233, Т. 4, а. с. 2 - 11, 16 - 25).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_7 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №5557/18/000652 від 21.05.2018 року, укладеного між ПП «Авто-Ліга», в особі ОСОБА_8 , та ОСОБА_3 , предметом якого був автомобіль автомобіля Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 . Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги щодо недійсності договору комісії №2018/000652 від 21.05.2018 року, помилково вказав, що договір купівлі-продажу №5557/18/000652 від 21.05.2018 року було визнано недійсним, та в своєму рішенні залишив чинним договір, яким незаконно відчужено спірне майно та ухвалив рішення, яке в недостатній мірі може відновити порушені майнові права та може створити труднощі щодо його виконання (Т. 4, а. с. 32 - 35).

Узагальнені доводи учасників справи в апеляційному суді

ОСОБА_9 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить її залишити без задоволення. Зазначає, що в суді першої інстанції відповідач не мотивувала свої заперечення тим, що Договір №8046/2016/168804 від 04.11.2016 року укладений без волевиявлення ОСОБА_10 , а також не обґрунтувала причини не подання вказаних доказів до суду першої інстанції. Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_2 на момент укладення Договору були відсутні повноваження, у зв`язку з закінченням строку дії довіреності.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль є власністю подружжя на праві спільної сумісної власності не змінюють особу, за якою вказане право зареєстровано та яка за законом уповноважена на укладення договору купівлі-продажу (Т. 4, а. с. 69 - 73).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.09.2022 року апеляційну скаргу адвоката Винокурова О.В., діючого від імені ОСОБА_6 , залишено без руху (Т. 4, а. с. 29 - 29 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.09.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.07.2022 року (Т. 4, а. с. 43 - 43 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_6 подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.10.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Винокурова О.В., діючого від імені ОСОБА_6 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2022 року (Т. 4, а. с. 62 - 62 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.12.2022 року цивільну справу було призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 4, а. с. 67).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 року №126/0/15-23 суддю ОСОБА_13 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.03.2023 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 4, а. с. 106 - 106 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2023 року задоволено клопотання адвоката Винокурова Олександра Вікторовича, діючого від імені ОСОБА_6 , та адвоката Сокол Діани Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_6 , про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т. 4, а. с. 159 - 160).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.06.2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. (Т. 4, а. с. 187 - 187 зворотна сторона).

07.06.2023 року від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів адвокати Винокуров О.В. та Сокол Д.В., діючі від імені ОСОБА_6 , апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_7 просили залишити без задоволення.

ОСОБА_9 та її адвокат Пожидаєв В.О. у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Октябрським районним судом м. Полтави просили апеляційну скаргу задовольнити. Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_6 ..

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Винокурова О.В., діючого від імені ОСОБА_6 ,підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

17.07.2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що вбачається із актового запису про шлюб № 622 від 17.07.2010 року, зробленого Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (Т. 1, а. с. 5).

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави у цивільній справі № 553/2531/19 від 26.12.2019 року шлюб між сторонами було розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що з жовтня 2015 року сторони проживають окремо, подружні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть, спору про місце проживання малолітніх дітей та про поділ спільного майна між сторонами не має (Т. 2, а. с. 44).

04.11.2016 року в Регіональному сервісному центрі МВС в місті Києві між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , від імені якого на підставі доручення діяв ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу № 8046/2016/168804 транспортного засобу Lexus ES 350, 2008 року випуску, чорного коліра, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_6 , який зареєстрований за продавцем 11 .03.2016 року підрозділом Центру МВС 0741 (Т. 1, а. с. 7).

Відповідно п. п. 9.1, 9.2, 9.3 даного договору вказаний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Цей Договір може бути розірваний за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Договір було оформлено та підписано сторонами в сервісному центрі 8046 РСЦ МВС №8046/2016/168804 в присутності адміністратора ОСОБА_14 , який перевірив відповідність інформації внесеної до цього Договору документам, які було надано сторонами договору.

На підставі вказаного договору ОСОБА_7 набула право власності на вищевказаний транспортний засіб.

Сторони не заперечували, що вказаним автомобілем в період шлюбу користувався ОСОБА_2 (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

З метою отримання завіреної копії договору купівлі-продажу 8046/2016/168804 транспортного засобу Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 та підтвердження того факту, що згаданий автомобіль належить ОСОБА_7 на праві власності, позивачкою було направлено запит на отримання публічної інформації від 02.03.2020 року до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві.

На вказаний запит Регіональним сервісним центром МВС було направлено відповідь від 11.03.2020 року № 31/26 - В2із, з якої вбачається, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_7 , зареєстровано автомобіль Lexus ES 350, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_5 , на підставі договору купівлі-продажу 8046/2016/168804 від 04.11.2016 року. Документи, які стали підставою реєстрації даного автомобіля знищені у зв`язку з закінченням трирічного терміну зберігання (Т. 1, а. с. 6).

08.07.2020 року ОСОБА_7 повторно направила запит на отримання публічної інформації до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві та отримала лист за № 31/26-В-1із від 16.07.2020 року, з якого вбачається наступне:

- 26.05.2018 року зареєстрований на її ім`я автомобіль Lexus ES 350 було перереєстровано за договором купівлі-продажу в ТСЦ № 6541 РСЦ МВС в Херсонській області на нового власника - ОСОБА_3 , підстава перереєстрації - договір купівлі-продажу №5557/18/000652, який був укладений 21.05.2018 року ПП «АВТО ЛІГА»;

- 25.09.2018 року відбулася вторинна реєстрація вказаного транспортного засобу за договором купівлі-продажу № 5142/2018/1118552, укладеним в ТСЦ № 5142 РСЦ МВС в Одеській області на нового власника, а саме - ОСОБА_4 ;

- 27.03.2019 року відбулася перереєстрація вищевказаного транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу № 5152/2019/1379063, укладеного в ТСЦ № 5152 РСЦ МВС в Одеській області;

- 30.03.2019 року відбулася перереєстрація вищевказаного транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу № 4842/2019/1388155, укладеного в ТСЦ № 4842 РСЦ МВС в Миколаївській області (Т. 1, а. с. 8).

Між сторонами виникли правовідносини щодо визнання недійсними договорів, витребування майна з чужого незаконного володіння.

В матеріалах справи міститься Договір комісії № 2018/000652 від 21 травня 2018 року, на продаж автомобіля Lexus ES 350 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , сторонами якого є Приватне підприємство «Авто-Ліга» в особі Філоненко Сергія Миколайовича та ОСОБА_7 . (Т. 1, а.с. 128)

Крім того, в матеріалах справи міститься висновок судової почеркознавчої експертизи №21-2869 від 20.10.2021 року, відповідно до якого експертом встановлено: 1) підпис від імені ОСОБА_7 у вигляді запису прізвища у примірнику договору комісії №2018/000652 від 21.05.2018, розміщений в розділі «VII. Місцезнаходження і реквізити сторін» в графі «Комітент», виконаний не самою ОСОБА_7 , а іншою особою.; 2) Рукописний запис « ОСОБА_7 » у примірнику договору комісії №2018/000652 від 21.05.2018, розміщений в розділі ««VII. Місцезнаходження і реквізити сторін» в графі «Комітент», виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою». (Т. 3, а.с. 10-15)

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з доводів та вимог апеляційних скарг рішення суду першої інстанції оскаржується у повному обсязі.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків прозадоволення позовних вимог.

Мотиви часткового прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційних скаргах

Колегія суддів звертає увагу на те, що в період шлюбу ОСОБА_7 з ОСОБА_2 подружжям було придбано автомобіль Lexus ES 350, 2008 року випуску. Сторонами не заперечувалось, що вказаний автомобіль перебував у користуванні чоловіка позивачки - ОСОБА_2 .. Тобто спірний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності, хоча був зареєстрований на ім`я ОСОБА_7 ..

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить про те, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об?єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно приписів ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом

права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України встановлено право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до якої:

- дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша вказаної статті );

- при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга вказаної статті);

- для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя вказаної статті);

- договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта вказаної статті).

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Колегія суддів зазначає, що спірний автомобіль придбаний під час шлюбу сторін, тому він є спільною сумісною власністю подружжя. Позивачка не заперечувала той факт, що спірний автомобіль з самого початку набуття його подружжям перебував у володінні та користуванні чоловіка. Факт реєстрації спірного майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Колегія суддів не заперечує, що ОСОБА_7 є титульним власником спірного автомобіля.

ОСОБА_2 в своїх поясненнях зазначив, що продаж спірного автомобіля було здійснено ним за усною згодою ОСОБА_7 ..

Отже, вказане свідчить, що у період перебування в зареєстрованому шлюбі, один з подружжя здійснив відчуження спільного майна, та на момент розірвання шлюбу вказане майно перебуває у третіх осіб. Крім того спір між подружжям, щодо розподілу майна між сторонами відсутній.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (вказані висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Колегія суддів звертає увагу, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 , суд першої інстанції не врахував того, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Відповідно до матеріалів справи, спірний автомобіль вибув з власності позивачки внаслідок відчуження його Приватним підприємством «Авто-Ліга» покупцю ОСОБА_3 поза волею позивачки як титульного власника. Разом з тим, автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Чоловік як інший співвласник стверджує, що позивачка в усній формі надала йому згоду на відчуження автомобіля. Тобто відчуження автомобіля відбулося за згодою іншого подружжя.

Колегія суддів враховує обставини набуття подружжям спірного автомобіля, знаходження його протягом шлюбу за згодою дружини у володінні та користуванні чоловіка, що з часу придбання спірного автомобіля (04.11.2016 року) та до моменту подачі вказаного позову (20.09.2020 року) ОСОБА_7 не цікавилась долею транспортного засобу та можливістю відчуження останнього на користь третіх осіб ОСОБА_2 ..

ОСОБА_6 набула права власності на спірний автомобіль за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_5 , та є четвертим власником спірного автомобіля після його відчуження ПП «Авто-Ліга». Тому ОСОБА_6 не знала та не могла знати про те, що вказане майно вибуло з власності ОСОБА_7 поза її волею. У матеріалах відсутні відомості щодо наявності обтяжень рухомого майна, яке ОСОБА_6 набула у власність. Під час придбання майна ОСОБА_6 правомірно очікувала, що попередній власник мав право ним розпоряджатись, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. ОСОБА_6 є добросовісним набувачем права власності на спірний автомобіль.

ОСОБА_7 як колишній співвласник спірного автомобіля не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про стягнення компенсації вартості її частки в праві спільної власності, відчуженої ОСОБА_2 без її згоди.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про неможливість витребування спірного автомобіля у ОСОБА_6 , оскільки задоволення позову про витребування спірного майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 є частково доведеними тільки в частині скасування рішення суду, а тому вона підлягає задоволенню частково.

Доводи апеляційної скарги адвоката Винокурова Олександра Вікторовича, діючого від імені ОСОБА_6 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу адвоката Винокурова Олександра Вікторовича, який діє від імені ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2022 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного підприємства «Авто-Ліга» про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договорів купівлі-продажу транспортного засобу, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, визнання права власності на автомобіль та витребування автомобіля з чужого незаконного володіння - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 20 червня 2023 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе