Рішення

від 14.06.2023 по справі 752/18855/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/18855/22

Провадження № 2/752/3238/23

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет», в якому просила суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період із 01.08.2022 р. по 30.08.2022 р. в сумі 15000,00 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 31.08.2022 р. по 05.12.2022 р. в сумі 45000,00 грн.; компенсацію втрати частини доходів за період із 01.08.2022 р. по 30.08.2022 р., в зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в сумі 15000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що із 05.07.2021 р. по 30.08.2022 р. позивач перебувала в трудових відносинах із Приватним закладом вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет», де працювала на посаді професора кафедри менеджменту, фінансів та бізнес-адміністрування Навчально-наукового інституту «Європейська шкода бізнесу» Міжнародного Європейського Університету. Позивач вказує, що підставою для розірвання трудових відносин стала її заява про звільнення від 08.08.2022 р. Відповідно до наказу Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» від 26.08.2022 року № 236/к, позивач за згодою сторін була звільнена 30.08.2022 р. Позивач вказує, що відповідач 03.09.2022 року виплатив їй грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 13825,28 грн., однак, відповідачем не була виплачена заробітна плата за серпень 2022 року, чим були порушені права позивача на вчасне отримання заробітної плати. Посилаючись на викладене, позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом та просить стягнути в примусовому порядку із відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період із 01.08.2022 р. по 30.08.2022 р., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 31.08.2022 р. по 05.12.2022 р., та компенсацію втрати частини доходів за період із 01.08.2022 р. по 30.08.2022 р., в зв`язку із порушенням відповідачем строків нарахування та виплати заробітної плати.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05.01.2023 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В лютому 2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідач після звільнення позивача немає заборгованості по виплаті, останній, заробітної плати. Обґрунтування позову в цій частині є недоведеними, що також свідчить про відсутність законних підстав і для задоволення решти позовних вимог.

В квітні 2023 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої сторона позивача просила стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі (компенсації за невикористані дні відпустки) в розмірі 21341,82 грн.; допомогу на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки в сумі 9719,00 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 31.08.2022 р. по 31.01.2023 р. в сумі 108277,44 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в сумі 2321,16 грн., а також витрати на правову допомогу.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.05.2023 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. До суду подав заяву про застосування до позовних вимог строків позовної давності, а також додаткові пояснення щодо заяви про збільшення розміру позовних вимог.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наведеної явки сторін.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами те, що із 05.07.2021 року позивач ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах із Приватним закладом вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет», де працювала на посаді професора кафедри менеджменту, фінансів та бізнес-адміністрування Навчально-наукового інституту «Європейська шкода бізнесу» Міжнародного Європейського Університету.

Відповідно до копії наказу Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» від 05.07.2022 року № 28-В, ОСОБА_1 було надано частину щорічної відпустки у кількості 24 календарних днів із 06.07.2022 р. по 29.07.2022 р. за робочий рік 05.07.2021 р. - 04.07.2022 р.

08.08.2022 року позивач звернулась до відповідача із заявою про звільнення із займаної посади за угодою сторін із 30.08.2022 р.

Відповідно до копії табелю Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» за серпень 2022 року, в графі працівника ОСОБА_1 наявна за період із 01.08.2022 р. по 30.08.2022 р. відмітка «Р», тобто години роботи, передбачені договором, із них відпрацьовано годин - «0».

Докази фактичного виконання посадових обов`язків в зазначений період позивачем надано не було, як і відсутні докази на підтвердження невірного табелювання відповідачем фактично відпрацьованого часу позивачем.

Відповідно до копії наказу Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» від 26.08.2022 року № 236/к, ОСОБА_1 було звільнено 30.08.2022 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, а також доручено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку 31 календарний день за робочий період 05.07.2021 р. - 30.08.2022 р.

Відповідно до довідки Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет», в серпні 2022 року позивачу було нараховано кошти в сумі 18546,06 грн., та до виплати визначено суму в розмірі 14929,58 грн.

Із наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем після звільнення позивача було виплачено, останній, кошти в сумі 13825,28 грн., та в сумі 1578,89 грн., а всього суму в розмірі 15404,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач має загальну суму заборгованості по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 21341,82 грн., яка підлягає стягненню в примусовому порядку із відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідача вказувала, що відповідачем були здійснені нарахування заробітної плати позивачу за серпень 2022 року у відповідності до кількості відпрацьованого часу, та належним чином нараховано та виплачено кошти, які належали до вплати позивачу при її звільненні, в т.ч. компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Крім того, стороною позивача було заявлено про застосування до позовних вимог строків позовної давності

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівнику, регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох раз на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

В силу ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. До заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 117 КЗпП України, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 20постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що після звільнення позивача 30.08.2022 року, відповідачем з огляду на дані табелю обліку робочого часу та відсутність фактично відпрацьованих позивачем годин в серпні 2022 року, а також з огляду на вказівку в наказі про звільнення позивача про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку 31 календарний день за робочий період 05.07.2021 р. - 30.08.2022 р., було нараховано кошти в сумі 18546,06 грн., та фактично перераховано позивачу кошти після її звільнення в загальній сумі 15404,17 грн.

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем повністю здійснено розрахунок із позивачем і заборгованість відсутня, а також в ході судового розгляду позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення прав позивача щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати, та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а тому, відповідно, відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі (компенсації за невикористані дні відпустки) в розмірі 21341,82 грн., в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог про стягнення допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки в сумі 9719,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 року з наступними змінами та доповненнями, за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 року № 2145-VII, держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при поданні заяви про звільнення 08.08.2022 року не висловила бажання отримати невикористану щорічну відпустку, а тому у відповідача за вимогами закону був відсутній обов`язок (правова підстава) її надання та, відповідно, виплатити коштів на оздоровлення, оскільки такі виплачуються лише при наданні щорічної відпустки.

Крім того, достатніх доказів того, що позивач за період перебування із відповідачем в трудових відносинах не використала своє право на отримання коштів на оздоровлення, в т.ч. за 2022 рік, та/або зверталась до відповідача із відповідною заявою про виплату цих коштів, однак, позивачу в цьому було безпідставно відмовлено, - матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), та обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана надати докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що підстав з якими закон пов`язує можливість стягнення із відповідача на користь позивача допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки, стороною позивача не доведено, а судом не встановлено, а відтак в задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 31.08.2022 р. по 31.01.2023 р. в сумі 108277,44 грн.; та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в сумі 2321,16 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У Постанові ВСУ по справі № 369/10046/18 від 10.10.2019 року зазначено, що позовна вимоги про нарахування середнього заробітку є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних про стягнення середнього заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 910/4518/16.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 233 КЗпП та позицію суду касаційної інстанції, слід дійти висновку про те, що пропуск працівником строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що позивач була звільнена 30.08.2022 року, а звернулась до суду 12.12.2022 року із позовом від 05.12.2022 року, в т.ч. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, а тому суд приходить до висновку, що позивач пропустила тримісячний строк для звернення до суду із даними позовним вимогами, а відтак в цій частині позовних вимог слід також відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати сліди залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем по фактично понесеним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційному суду через Голосіївський районний суд міста Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Чередніченко