Постанова

від 29.12.2023 по справі 752/18855/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2023року м. Київ

Справа №752/18855/22

Провадження № 22-ц/824/12696/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.,

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватний заклад вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет»,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» (далі -

ЗВО «Міжнародний Європейський Університет») про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати

Позов мотивований тим, що із 05 липня 2021 року до 30 серпня 2022 року позивачка перебувала в трудових відносинах із ЗВО «Міжнародний Європейський Університет», де працювала на посаді професора кафедри менеджменту, фінансів та бізнес-адміністрування Навчально-наукового інституту «Європейська шкода бізнесу» Міжнародного Європейського Університету.

Вказувала, що підставою для розірвання трудових відносин стала її заява про звільнення від 08 серпня 2022 року. Відповідно до наказу ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» від 26 серпня 2022 року № 236/к, позивачка за згодою сторін була звільнена 30 серпня 2022 року

03 вересня 2022 року відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 13825,28 грн, однак, ним не була виплачена заробітна плата за серпень 2022 року, чим були порушені права позивачки на вчасне отримання заробітної плати.

ОСОБА_1 просила стягнути з ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 серпня 2022 року до

30 серпня 2022 року в сумі 15 000,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2022 року до 05 грудня 2022 року в сумі 45 000,00 грн та компенсацію втрати частини доходів за період з 01 серпня 2022 року до 30 серпня

2022 року, у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати

в сумі 15 000,00 грн.

У квітні 2023 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої сторона позивача просила стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі (компенсації за невикористані дні відпустки) в розмірі 21 341,82 грн; допомогу на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки

в сумі 9 719,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2022 року до 31 січня 2023 року в сумі 108 277,44 грн; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в сумі 2 321,16 грн, а також витрати на правову допомогу.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 січня 2023 року відкрито провадження у справ та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2023 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У лютому 2023 року представник відповідача подав відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідач немає заборгованості по виплаті позивачці заробітної плати. Обґрунтування позову в цій частині є недоведеними, що також свідчить про відсутність законних підстав і для задоволення решти позовних вимог.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14червня 2023 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем повністю здійснено розрахунок із позивачкою і заборгованість відсутня. Під час судового розгляду позивачка не довела порушення її прав щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати, та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а тому, відповідно, відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі (компенсації за невикористані дні відпустки) в розмірі 21 341,82 грн.

ОСОБА_1 при поданні заяви про звільнення від 08 серпня 2022 року не висловила бажання отримати невикористану щорічну відпустку, а тому у відповідача за вимогами закону був відсутній обов`язок (правова підстава) її надання та, відповідно, виплатити кошти на оздоровлення, оскільки такі виплачуються лише при наданні щорічної відпустки. Крім того, достатніх доказів того, що позивачка за період перебування

з відповідачем у трудових відносинах не використала своє право на отримання коштів на оздоровлення, в тому числі за 2022 рік, та/або зверталась до відповідача із відповідною заявою про виплату цих коштів, однак, позивачці в цьому було безпідставно відмовлено стороною позивача не надано.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2022 року до 31 січня 2023 року в сумі 108 277,44 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в сумі 2 321,16 грн, суд зазначив, що оскільки позивачка була звільнена 30 серпня 2022 року, а звернулась до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів 12 грудня 2022 року, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 пропустила тримісячний строк для звернення до суду із цими вимогами, що є підставою для відмови

у позові в цій частині.

07 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно табелю робочого часу позивачка перебувала на роботі та виконувала свої посадові обов?язки. Відповідач не надав жодного доказу невиконання позивачкою роботи за серпень 2022 року. Суд неналежним чином дослідив матеріали справи, не надав їм належної оцінки. Заявниця вказує, що має право на стягнення допомоги на оздоровлення. Заявниця не пропустила строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки останній платіж відповідач здійснив 31 січня 2023 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 13липня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Витребувано з Голосіївського районного суду м. Києва матеріали справи

№ 752/18855/22 за позовом ОСОБА_1 до ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

06 листопада 2023 року матеріали справи № 752/18855/22 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

11 серпня 2023 року ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» подав до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи викладені в апеляційній скарзі

є необґрунтованими та безпідставними, а наведені правові позиції Верховного Суду не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивіна апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 05 липня 2021 року перебувала в трудових відносинах з ЗВО «Міжнародний Європейський Університет», де працювала на посаді професора кафедри менеджменту, фінансів та бізнес-адміністрування Навчально-наукового інституту «Європейська шкода бізнесу» Міжнародного Європейського Університету.

Відповідно до копії наказу ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» від

05 липня 2022 року № 28-В, ОСОБА_1 було надано частину щорічної відпустки

у кількості 24 календарних дні з 06 липня 2022 року до 29 липня 2022 року за робочий рік з 05 липня 2021 року до 04 липня 2022 року.

08 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 30 серпня 2022 року.

Відповідно до копії табелю ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» за серпень 2022 року, в графі працівника ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2022 рокудо

30 серпня 2022 року є відмітка «Р», тобто години роботи, передбачені договором, із них відпрацьовано годин - «0».

Докази фактичного виконання посадових обов`язків в зазначений період позивачем надано не було, як і відсутні докази на підтвердження невірного табелювання відповідачем фактично відпрацьованого часу позивачем.

Відповідно до копії наказу ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» від

26 серпня 2022 року № 236/к, ОСОБА_1 звільнено 30 серпня 2022 року за угодою сторін, пункт 1 статті 36 КЗпП України, а також доручено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку 31 календарний день за робочий період 05 липня

2021 року - 30 серпня 2022 рік.

Відповідно до довідки ЗВО «Міжнародний Європейський Університет», в серпні 2022 року позивачці нараховано кошти в сумі 18546,06 грн, та до виплати визначено суму в розмірі 14929,58 грн.

Із наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем після звільнення позивачки було виплачено кошти в сумі 13825,28 грн, та в сумі 1578,89 грн, а всього суму в розмірі 15404,07 грн.

31 січня 2023 року відповідач здійснив повний розрахунок за невиплачену заробітну плату при звільненні з позивачкою в розмірі 1 578,89 грн, що сторонами не заперечується і визнається в додаткових поясненнях та відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача.

Звертаючись до суду з цим позову, ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог вказувала, що відповідач має загальну суму заборгованості по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 21 341,82 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідача вказувала, що відповідачем були здійснені нарахування заробітної плати позивачу за серпень 2022 року у відповідності до кількості відпрацьованого часу, та належним чином нараховано та виплачено кошти, які належали до виплати позивачці при її звільненні, в тому числі компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Крім того, сторона відповідача заявила клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум

у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановлено, що відповідачем з огляду на дані табелю обліку робочого часу та відсутність фактично відпрацьованих позивачем годин в серпні 2022 року, а також

з огляду на вказівку в наказі про звільнення позивача про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку 31 календарний день за робочий період 05 липня

2021 рік - 30 серпня 2022 рік, було нараховано кошти в сумі 18 546,06 грн, та фактично перераховано позивачу кошти після її звільнення в загальній сумі 15 404,17 грн.

Крім того, установлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачкою було проведено 31 січня 2023 року, що визнається сторонами у справі відповідача.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наявні у справі докази Київським апеляційним судом установлено, що ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» повністю здійснив розрахунок із

ОСОБА_1 31 січня 2023 року, і станом на час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість відсутня, а позивачкою не доведено наявності заборгованості з виплати заробітної плати станом на час ухвалення судового рішення, та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а тому, відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі (компенсації за невикористані дні відпустки) в розмірі 21 341,82 грн.

Щодо вимог про стягнення допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 57 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VII «Про освіту»держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається у положенні про надання матеріальної допомоги, що є додатком до колективного договору.

Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам бюджетної сфери передбачено Законами України, постановами Кабінету міністрів України та іншими нормативно-правовими актами. Умовою виплати допомоги на оздоровлення є факт надання працівникові щорічної відпустки (або її частини).

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року

у справі № 646/1338/17 (провадження № 61-28125св18).

Київський апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 при поданні заяви про звільнення від 08 серпня 2022 року не висловила бажання отримати невикористану щорічну відпустку.

Матеріали справи не містять, а позивачкою не надано доказів того, що вона за період перебування із відповідачем в трудових відносинах не використала своє право на отримання коштів на оздоровлення, в тому числі за 2022 рік, та/або зверталась до відповідача із відповідною заявою про виплату цих коштів, однак, позивачу в цьому було безпідставно відмовлено.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом

у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Ураховуючи викладене та те, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів того, що вона під час основної щорічної відпустки висловила бажання на отримання допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу, що

є головної умовою при її виплаті, підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Звертаючись до суду з указаними вимогами, ОСОБА_1 на їх обґрунтування вказувала про невиплату відповідачем заробітної плати та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції застосувавши правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду

у справі № 910/4518/16 та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, зробив висновок, що оскільки ОСОБА_1 була звільнена 30 серпня

2022 року, а звернулась до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 12 грудня 2022 року, то ОСОБА_1 пропустила тримісячний строк для звернення до суду із цими вимогами, що є підставою для відмови

у позові в цій частині.

Проте, Київський апеляційний суд не може погодись з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року

у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку

з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду

з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Оскільки за обставин цієї справи установлено, що ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» у день звільнення ОСОБА_1 не провів повний розрахунок

з нею, а остаточний розрахунок було проведено лише 31 січня 2023 року, що також визнається стороною відповідача, висновок суду першої інстанції щодо пропуску тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати є неправильними, так як він (строк) почав свій перебіг 01 лютого 2023 року, а з цим позовом ОСОБА_1 звернулась

у грудні 2022 року.

Надаючи оцінку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає до стягнення, Київський апеляційний суд ураховує наступне.

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені

у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Київський апеляційний суд звертаю увагу на те, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах

і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства

є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,

а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи

з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 24 квітня

2023 року в справі № 205/8443/19 (провадження № 61-8977св22).

Заявлений позивачкою розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 108 277,44 грн не відповідає вказаному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

Київський апеляційний суд, з урахуванням цього висновку Великої Палати Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, який станом на час звернення до суду з позовом становила

1 578,89 грн, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1 578,89 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але є співмірною розміру заборгованості.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22).

Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів

у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи

і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати,

стипендії,

заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.

Відповідно до статті 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (стаття 7 Закону України

№ 2050-ІІІ).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного судувід 18 серпня 2023 року у справі № 460/4166/20 (адміністративне провадження № К/9901/47535/21) зазначено, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії).

Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією […] добровільно чи на виконання судового рішення.

Необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті.

А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

У наведеній постанові Верховний Суд зробив висновок, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді […] про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 пов`язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про зобов?язання власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати.

У справі, яка переглядається установлено, що ОСОБА_1 не зверталась до ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати, ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» листа-відповіді про відмову у виплаті компенсації відповідно до Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не приймав, а відтак заявлені вимоги у цій частині є передчасними.

Вирішуючи спір у цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, та дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати у зв?язку з пропуском тримісячного строку.

Проте, такий висновок суду першої інстанції не вплинув на правильність вирішення справи по суті, а тому Київський апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року в частині вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніне відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року в частині вимог

ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід скасувати і ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих заявлених вимог та стягнути з ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» на користь ОСОБА_1 1 578,89 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ураховуючи те, що суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних цих вимог, проте помилився щодо мотивів, Київський апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 14червня 2023 року у мотивувальній його частині, виклавши його в цій частині у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Голосіївськогорайонного суду м. Києва від 14 червня

2023 року слід залишити без змін.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та розглядом справи у суду першої інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання позову в розмірі 15,78 грн, що

є пропорційним до задоволених позовних вимог (1,11 %), та за подання апеляційної скарги в розмірі 23,67 грн, а всього 39,45 грн слід стягнути з ЗВО «Міжнародний Європейський Університет» в дохід держави.

Разом з тим, під час апеляційного перегляду справи установлено, що ОСОБА_1 за подання позову та подання апеляційної скарги в частині вимог про стягнення допомоги на оздоровлення в сумі 9 719,00 грн; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 108 277,44 грн та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в сумі

2 321,16 грн не сплатила судовий збір, при цьому посилалась на те, що вона є такою, що звільнена від сплати судового збору за вказані вимоги згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року зроблено висновок про те, що «На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється».

Крім того, Київський апеляційний суд зазначає, що вимоги про стягнення допомоги на оздоровлення та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати, не є заробітною платою та не входить до її структури, а тому на такі вимоги не розповсюджуються правила пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Доказів того, що ОСОБА_1 має пільги, визначені пунктами 9 і 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка не надала, про такі не вказує та матеріали справи їх не містять.

Таким чином, Київський апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави: 1 187,38 грн за подання позову та

1 781,07 грн за подання апеляційної скарги, а всього до стягнення підлягає 2 968,45 грн.

Одночасно у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить винести окрему ухвалу.

Клопотання мотивує тим, що суддя-доповідач порушив таємницю нарадчої кімнати, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено у судовому засіданні 14 червня 2023 року, проте суддя-доповідач повідомила, що повний текст буде виготовлено

21 червня 2023 року. Разом з тим, у період з 14 червня 2023 року до 21 червня 2023 року, суддею-доповідачем було ухвалено низку судових рішень. Також було порушено засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та доведеності перед судом їх переконливості; порушено права людини і основоположних свобод.

Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про те, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках

і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

У частині десятій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі

№ 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду

є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Доводи заявника щодо винесення окремої ухвали в порядку статті 262 ЦПК України, на переконання суду, є необґрунтовані.

Заявлене клопотання не свідчить про наявність підстав, за яких Київський апеляційний суд у порядку статі 262 ЦПК України має право постановити окрему ухвалу. Тому в задоволенні клопотання про постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» (проспект Академіка Глушкова, 42, місто Київ, Код ЄДРПОУ 42947833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 1 578,89 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення Голосіївського районного суд ум. Києва від 14 червня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної платизмінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного закладу вищої освіти «Міжнародний Європейський Університет» (проспект Академіка Глушкова, 42, місто Київ, Код ЄДРПОУ 42947833)

в дохід держави судові витрати в розмірі 39,45 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в дохід держави судові витрати в розмірі 2 968,45 грн.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна