Постанова

від 19.06.2023 по справі 914/322/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2023 р. Справа №914/322/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Желік М.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Західно-Українська рекламна компанія «АртПром», б/н від 10.04.2023 (вх.№01-05/1149/23 від 13.04.2023),

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2023

у справі №914/322/23 (суддя Бортник О.Ю.)

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства Західно-Українська Рекламна Компанія АртПром, м. Львів,

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 24 532,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада, звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Західно-Українська Рекламна Компанія «АртПром», безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) за адресою: вул. Промислова, 50/52 у м. Львові у сумі 24532,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.07.2021 р. в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:04:006:0057 за адресою: : вул. Промислова, 50/52 у м. Львові. Позивач стверджував, що на цій земельній ділянці площею 0,0422 га знаходиться належне позивачу на праві власності нерухоме майно (будівля) площею 42,4 кв. м. Відповідач фактично використовує земельну ділянку для обслуговування належної йому на праві власності будівлі без правовстановлюючих документів. Внаслідок наведеного відповідач зберіг у себе 24532,31 грн., які мав би сплатити позивачу за користування з 01.07.2021 р. по 31.10.2022 р. цією земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2023 у справі №914/322/23 позов Львівської міської ради до Приватного підприємства Західно-Українська Рекламна Компанія АртПром задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства Західно-Українська Рекламна Компанія АртПром на користь Львівської міської ради 24532,31 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності та 2684 грн. судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно. Актом обстеження земельних ділянок № 74 від 13 серпня 2021 р. (п. 5) підтверджується факт відсутності на дату складення цього акту документів, які посвідчують право відповідача на користування земельною ділянкою. Окрім того, належно завіреною копією листа Головного управління ДПС у Львівській області від 01.12.2022 р. за № 9518/5/13-01-04-07 підтверджується той факт, що за період з 01.07.2021 р. по 31.10.2022 р. відповідач плати за землю не нараховував та не сплачував.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Західно-Українська рекламна компанія «АртПром» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2023 у справі №914/322/23 та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає:

- суд першої інстанції 30.01.2023 постановив ухвалу про відкриття провадження у справі і надав даною ухвалою відповідачу строк до 15 днів з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі для подання відзиву, однак апелянт не був повідомлений про відкриття провадження;

- суд, всупереч вимогам Глави 2 Розділу ІІІ ГПК України, після відкриття провадження у справі 30.01.2023, постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 08.03.2023 та надав позивачу строк для усунення недоліків, зокрема, надавши докази на обґрунтування його доводів про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:04:006:0057 у період з 01.07.2021 до 31.12.2021 становила 577 230,78 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Отже, у даній справі, суд залишив позовну заяву без руху не «протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви « і не пізніше наступного дня після відкриття провадження у справі», а 37 днів після відкриття провадження у справі. Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України «суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів». Таку ініціативу суд в ухвалі від 08.03.2023 не обґрунтував. Ухвала від 08.03.2023 надійшла до апелянта 15.03.2023 поштою за адресою його місцезнаходження, тоді апелянт скористався правом на подання відзиву і надіслав його на адресу суду в строк 15 днів, однак довідався, що у даній справі 23.03.2023 ухвалено рішення, у якому суд першої інстанції задоволив позовні вимоги, порушивши при цьому норми процесуального права, адже здійснив розгляд справи по суті без належного повідомлення відповідача, позбавивши його права на судовий захист;

- у рішення від 23.03.2023 суд першої інстанції не врахував висновки, викладені у постанові ВП ВС у справі №905/1680/20 з приводу того, що для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичними землекористувачем без оформлення орендного договору належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. Жоден з визначених вище засобів доказування позивачем не поданий до суду, а отже позовні вимоги не обґрунтовані допустимими доказами, а відповідно рішенням суду від 23.03.2023 не доведено обставини, що мають значення для справи;

- зі сторони апелянта починаючи з дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, вчинялися всі необхідні дії для оформлення права користування земельною ділянкою на умовах оренди, однак з вини Львівської міської ради, рішення про передачу земельної ділянки на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові не приймалось роками. Відповідно до правової позиції КАС ВС, викладеної в постанові від 24.12.2019 у справі №1570/9/2012: «відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу»;

- якщо Львівською міською радою не приймалось рішення про передачу в оренду земельної ділянки, то у відповідача відсутній обов`язок щодо сплати орендної плати.

24.04.2023 на адресу Західного апеляційного господарського суду від Львівської міської ради надійшов відзив б/н від 24.04.2023 (вх. №01-04/2714/23 від 24.04.2023), в якому позивач зазначає:

- 23.01.2023 Львівською міською радою з описом вкладення в цінний лист (наявний в матеріалах справи) на адресу:79035, м. Львів, вул. Дністерська, буд. 7, кв. 27 (місцезнаходження зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказане в апеляційній скарзі апелянта) було відправлено позовну заяву та додатки до неї відповідачеві, про що на номер мобільного телефону відповідача, який вказаний в описі вкладення в цінний лист повинно було прийти повідомлення від ПАТ Укрпошта. Дане повідомлення відповідачеві надходило при відправці Львівською міською радою за адресою зареєстрованого місцезнаходження відповідача заяви про усунення недоліків позовної заяви у справі №914/322/23, про що свідчить доданий до апеляційної скарги апелянтом скріншот повідомлень від 15.03.2023 на його номер мобільного телефону, який був зазначений Львівською міською радою і в описі вкладення у цінний лист при відправці позовної заяви з додатками та заяви про усунення недоліків позовної заяви. Сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції ( постанова ВС від 18.12.2019 у справі №2-4159/12;

- ч. 11 ст. 176 ГПК України не передбачено чітких вимог стадії, коли суд має право залишити позов без руху, що спростовує позицію апелянта, про те, що суд одразу ж на наступний день після відкриття провадження мав виявити, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 ГПК України;

- у правовій позиції постанови ВП ВС від 09.11.2021 року у справі №905/1680/20 зазначено, що з огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору. З даної позиції ВП ВС випливає, що не виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міська рада може здійснювати розрахунок при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Відтак, позивачем надано до позовної заяви витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.08.2022 №19040, який є належним та допустимим доказом для обґрунтування розрахунку та позовних вимог заявлених в позовній заяві;

- твердження апелянта про допущення Львівською міською радою протиправної бездіяльності є лише припущенням, так як така бездіяльність не була доведена чи оскаржена у судовому порядку. Окрім того, виходячи із судової практика, зокрема постанови ВС від 10.02.2020 у справі №922/981/18, випливає, що неналежне виконання своїх обов`язків міською радою не є підставою для звільнення від обов`язку сплати за користування сформованою земельною ділянкою;

- відповідач не оформив речове право на користування земельною ділянкою, а відтак, оскільки він не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як для землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14.1. статті 14 ПК України) (правова позиція КГС ВС у справі №922/2417/19 від 02.06.2020 року).

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/322/23 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Желіку М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Західно-Українська рекламна компанія «АртПром», б/н від 10.04.2023 (вх.№01-05/1149/23 від 13.04.2023).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Ухвалою Львівської міської ради від 25.02.2021 №251 надано ПП «Західно-Українська Рекламна Компанія «АртПром» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0422 (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові для реконструкції та обслуговування нежитлової будівлі під офісно-складську будівлю за рахунок за рахунок земель промисловості,транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Ухвал Львівської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки площею 0,0422 (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові не приймалося.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.12.2022 №317289133 будівля, позначена на плані літерою «Ф-1» загальною площею 42,4 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна; 763062246101) вул. Промисловій, 50/52 перебуває у приватній власності ПП «Західно-Українська Рекламна Компанія «АртПром» (код ЄДРПОУ: 34259532).

Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 13.08.2021 року було проведено обстеження земельної ділянки на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові, яким встановлено, що ПП «Західно-Українська Рекламна Компанія «АртПром» (код ЄДРПОУ: 34259532) фактично використовує земельну ділянку №5 площею 0,0422 (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) для обслуговування будівлі на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові за відсутності рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

За результатами зазначеного обстеження складено акт від 13.08.2021 №74 та вимогу від 13.12.2021 №74/15.

Згідно з інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.08.2022 № 19040, виданого відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області нормативно грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) становить 634 953, 86 грн.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.09.2022 №HB-0000996642022 земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:04:006:0057 зареєстрована 01.07.2021 в Державному земельному кадастрі.

Листом Головного управління ДПС у Львівській області від 01.12.2022 р. за № 9518/5/13-01-04-07 було повідомлено Львівську міську раду, що за період з 01.07.2021 р. по 31.10.2022 р. відповідач плати за землю не нараховував та не сплачував.

Львівська міська рада, звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Західно-Українська Рекламна Компанія «АртПром», безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) за адресою вул. Промислова, 50/52 у м. Львові за період з 01.07.2021 по 31.10.2022 року без документів, які підтверджують право користування у сумі 24532,31 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2023 у справі №914/322/23 позов Львівської міської ради до Приватного підприємства Західно-Українська Рекламна Компанія АртПром задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства Західно-Українська Рекламна Компанія АртПром на користь Львівської міської ради 24532,31 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності та 2684 грн. судового збору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи міських бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Пунктом б, ст. 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту а, ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Таким чином, у положеннях ЗК України закріплено принцип розмежування земель державної і комунальної власності, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах населеного пункту, позивач наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. Відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. (постанова КГС Верховного Суду від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20).

Отже, беручи до уваги наведені положення, пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», позивач є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Львова, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформовано 27.09.2022, підтверджується факт державної реєстрації 01.07.2021 р. земельної ділянки площею 0,0422 га з кадастровим номером 4610137500:04:006:0057 за адресою: вул. Промислова, 50/52 у м. Львові

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Львівської міської ради від 25.02.2021 №251 надано ПП «Західно-Українська Рекламна Компанія «АртПром» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0422 (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові для реконструкції та обслуговування нежитлової будівлі під офісно-складську будівлю за рахунок за рахунок земель промисловості,транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером 317289133 від 09.12.2022 р. підтверджується факт державної реєстрації 17.10.2019 р. права власності відповідача на будівлю площею 42,4 кв. м, яка розташована по вул. Промислова, 50/52 у м. Львові.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Ухвал Львівської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки площею 0,0422 (кадастровий номер 4610137500:04:006:0057) на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові не приймалося.

Окрім того, у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Натомість, актом обстеження земельних ділянок № 74 від 13 серпня 2021 р. (п. 5) підтверджується факт відсутності на дату складення цього акту документів, які посвідчують право відповідача на користування земельною ділянкою.

Наявним у матеріалах справи Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 19040 підтверджується той факт, що у 2022 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач, становила 634953, 86 грн., коефіцієнт, який характеризує функціональне використання такої земельної ділянки (Кф), - 1,2.

Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022р. № 6-28-0.222-275/2-22 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:04:006:0057 у період з 01.07.2021 р. до 31.12.2021 р. становила 5773230,78грн., індекс споживчих цін за 2021 рік становив 110,0%. Відповідно значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік становить: для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення 1,1. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2020 році становив 1,0.

Згідно з п.289.1, 289.2 та ст.289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок, право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Законодавство не містить положень, які встановлюють обов`язок застосовувати коефіцієнт індексації перспективно. Натомість, сама базова величина нормативної грошової оцінки земель застосовується після введення її в дію.

Між тим, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначається щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки. (постанова КАС ВС від 23.06.2022 у справі № 160/8668/19)

Відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, у 2021 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач, з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у 2022 р., зазначених у Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 19040, становила 577230,78 грн.

Згідно з п. 7.5.1. Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові, який затверджено ухвалою Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 (https://www8.city-adm.lviv.ua/inteam/uhvaly.nsf/(SearchForWeb)/254099DDAD5624F7C22581370040C727?OpenDocument), річний розмір орендної плати встановлено у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 7.16 цього Порядку. Пунктом 7.16. Порядку встановлено, що Орендна плата за земельні ділянки, надані для обслуговування нежитлових будівель/споруд, складів, тощо встановлюється на підставі ухвали міської ради про передачу земельної ділянки в оренду від 3 до 6 відсотків від нормативної грошової оцінки землі, якщо коефіцієнт, який характеризує функціональне використання такої земельної ділянки (Кф) становить 1,2.

Таким чином, враховуючи наведене, річний розмір орендної плати за 2022 р. становив 19048,62 грн., а за 2021 р. 17316,92 грн. (3 % від нормативної грошової оцінки землі, якщо коефіцієнт, який характеризує функціональне використання такої земельної ділянки (Кф) становить 1,2.).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, наведені вище обставини підтверджують доводи позивача про те, що відповідач безпідставно зберіг кошти, які належали до сплати позивачу за користування з 01.07.2021 р. по 31.10.2022 р. земельною ділянкою Львівської міської ради, в розмірі 24532,31 грн.

Належно завіреною копією листа Головного управління ДПС у Львівській області від 01.12.2022 р. за № 9518/5/13-01-04-07 підтверджується той факт, що за період з 01.07.2021 р. по 31.10.2022 р. відповідач плати за землю не нараховував та не сплачував.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки проте плати за користування земельною ділянкою не сплачує.

Згідно зі ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондиційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.

Такі висновки суду відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 р. у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20.

Апеляційний господарським судом спростовуються доводи відповідача з приводу незастосування місцевим господарським судом правової позиції ВП ВС від 09.11.2021 року у справі №905/1680/20.

Зокрема, постановою ВП ВС від 09.11.2021 року у справі №905/1680/20 зазначено: «з огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору».

Таким чином, з даної позиції ВП ВС випливає, що не виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міська рада може здійснювати розрахунок при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано до позовної заяви витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.08.2022 №19040, який є належним та допустимим доказом для обґрунтування розрахунку та позовних вимог заявлених в позовній заяві.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що зі сторони апелянта починаючи з дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, вчинялися всі необхідні дії для оформлення права користування земельною ділянкою на умовах оренди, однак з вини Львівської міської ради, рішення про передачу земельної ділянки на вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові не приймалось роками, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Неналежне виконання своїх обов`язків з боку Львівської міської ради не є підставою для звільнення Приватного підприємства «Західно-Українська рекламна компанія «АртПром» від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у Приватного підприємства «Західно-Українська рекламна компанія «АртПром», не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання.

У разі укладення відповідно до положень чинного законодавства договору оренди в ньому сторони б погодили істотні умови, в тому числі і розмір орендної плати. Натомість при зверненні з вимогами за бездоговірне користування земельною ділянкою міська рада в одноособовому порядку здійснює розрахунок та визначає розмір плати за користування ділянкою.

Дана правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 10.02.2020 року у справі №9 22/981/18.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку з приводу стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності у сумі 24532,31 грн.

Суд апеляційної інстанції спростовує доводи апелянта щодо того, що судом першої інстанції порушено вимоги процесуального права.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.01.2023 відкрито провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема списку розсилки поштової кореспонденції вищенаведена ухвала направлялась на адресу відповідача: 79035, м. Львів, вул. Дністерська, буд. 7, кв. 27 (місцезнаходження зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказане в апеляційній скарзі апелянта), однак конверт із зазначеною ухвалою повернувся на адресу суду з відміткою про повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Визначені у пунктах 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2009 № 270, правила відповідно до яких у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження; після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, забезпечують адресату можливість отримати поштове відправлення протягом цього строку за місцем свого знаходження, однак не змінюють нормативно встановлений строк коли таке відправлення мало бути отримане адресатом.

У постановах у справі № 904/2584/19 від 14.08.2020 та у справі №910/22873/17 від 13.01.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив: «у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі».

Таким чином Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Належне повідомлення сторони вимагає лише надіслання рекомендованого листа на дійсну адресу. Отримання листа не в компетенції суду. Надіслання листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб говорити про належне повідомлення, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю суду. Такий висновок Касаційний господарський суд Верховного Суду виклав у постанові від 18 березня 2021 року за справою № 911/3142/19. КГС ВС зазначив, що близьку за змістом правову позицію про належне повідомлення викладено в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17; КГС ВС від 27.11.2019 у справі № 913/879/17; КГС ВС від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19; КГС ВС від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2023 Львівською міською радою з описом вкладення в цінний лист (наявний в матеріалах справи) на адресу:79035, м. Львів, вул. Дністерська, буд. 7, кв. 27 (місцезнаходження зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказане в апеляційній скарзі апелянта) було відправлено позовну заяву та додатки до неї відповідачу.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

З приводу доводів апеляційної скарги, що у даній справі, суд залишив позовну заяву без руху не «протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви « і не пізніше наступного дня після відкриття провадження у справі», а 37 днів після відкриття провадження у справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає.

Відповідно до ч.11 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У розумінні наведених положень процесуального законодавства залишення позовної заяви без руху в такому випадку, який є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, можливе лише в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження у справі.

З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2023 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 4026, 00 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за №10 від 10.04.2023.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Західно-Українська рекламна компанія «АртПром», б/н від 10.04.2023 (вх.№01-05/1149/23 від 13.04.2023) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2023 у справі №914/322/23- залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта

4. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

5. Порядок та строк оскарження встановлені ст. ст.288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Желік М.Б