Постанова

від 14.06.2023 по справі 908/2470/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2023 року м.Дніпро Справа № 908/2470/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Єлисеєв С.С., адвокат (поза межами суду);

від відповідача: ОСОБА_1, керівник (в залі суду);

від відповідача: Острик С.Ю., адвокат (в залі суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2023 (суддя Ярешко О.В., м. Запоріжжя, повний текст якого підписаний 18.04.2023), у справі №908/2470/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РУФ Білдинг" (Профспілок майдан, буд. 2, кв. 2, м. Запоріжжя, 69005)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" (пр. Соборний, буд. 160, м. Запоріжжя, 69005)

про стягнення 593 504,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "РУФ Білдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" про стягнення 593 504,11 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 19.10.2020 по 01.04.2021 ОСОБА_1 , являючись директором та засновником ТОВ "Кратейя", яка на той час надавала бухгалтерські послуги ТОВ "РУФ Білдинг" та мала електронні ключі від його клієнт-банку, безпідставно перерахувала на користь відповідача грошові кошти в загальному розмірі 593 504,11 грн., згідно перелічених платіжних доручень. В той же час, вказані у платіжних дорученнях договори та угоди між сторонами фактично не були укладені, також не було укладено правочинів на відповідні господарські операції у спрощений спосіб. Отже, перерахування ТОВ "РУФ Білдинг" на рахунок відповідача коштів у загальному розмірі 593504,11 грн. було здійснено без достатньої правової підстави. Претензія про повернення вказаних коштів, що надсилалася відповідачу, була проігнорована останнім та залишилась без задоволення. З посиланням на положення ст. 1212 ЦК України, позивач вважає, що отримані відповідачем грошові кошти мають бути стягнені з відповідача, як безпідставно набуті.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2023 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РУФ Білдинг" 593 504 грн. 11 коп. та 8 902 грн. 56 коп. судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кратейя", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції у відповідь на наявність копії договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020, за яким здійснювалася оплата, вказав на те, що твердження позивача щодо підроблення відповідачем даного договору судом до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені належними та достатніми доказами. Водночас, неприйняття судом першої інстанції як доказу копії договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020 суперечить позиції самого ж суду про недоведеність фальсифікації зазначеного договору.

В свою чергу, директор ТОВ «Кратейя» ОСОБА_1. послідовно в ході судового розгляду справи заявляла про те, що оригінал договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020, інші документи фінансово - господарської діяльності підприємства, в тому числі, і документи щодо виконання договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020, вилучалися у неї в ході обшуку відповідно до протоколу обшуку від 17.02.2022. Зазначеним протоколом вказана загальна кількість вилучених аркушів - 358.

При цьому, судом досліджено лише документи, які надані позивачем. Однак, суд першої інстанції беззастережно повірив прокуратурі та позивачеві про те, що договір № 1/23/9 від 01.09.2020 та будь-яка документація до нього слідчим не вилучалась, однак, не дослідив зміст листа старшого слідчого в ОВС СУ в ГУНП в Запорізькій області від 13.05.2022 №6/523-3-2022, відповідно до якого слідчим повернуто документацію ТОВ «Кратейя», що вилучена в ході досудового розслідування, у загальній кількості 20 аркушів.

Суд першої інстанції не поставився критично до відповіді Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101- 22, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022082010000093 велося, м`яко кажучи, безалаберно. В рамках кримінального провадження зникали не лише документи на 338 аркушах, в тому числі, і щодо господарських взаємовідносин із позивачем, а й безпосередньо гроші, як речові докази.

За таких обставин, коли достеменно підтвердженим є факт зникнення інших речових доказів у кримінальному провадженні №42022082010000093 суд повинен був критично поставитися до відповіді Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101-22 та врахувати саме підтверджені належними та допустимими доказами послідовні пояснення ОСОБА_1 про вилучення у неї в ході обшуку оригіналу договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020 та документації до нього, що підтверджується як протоколом обшуку, так і листом старшого слідчого в ОВС СУ в ГУНП в Запорізькій області від 13.05.2022 №6/523-3-2022.

Крім того, станом на 30.01.2023, тобто, на дату надання відповіді Вознесенівською окружною прокуратурою м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101-22 кримінальне провадження, відомості про яке повідомляв прокурор, перебувало в суді, і у прокурора були відсутні матеріали кримінального провадження, щоб надати відповідь на запит позивача.

Відхиляючи копію наданого відповідачем договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020 як належний та допустимий доказ, суд першої інстанції повинен був дійти до висновків про фальсифікацію цього доказу, однак, при цьому справедливо відхилив твердження позивача про фальсифікацію копії такого договору, оскільки така фальсифікація позивачем не доведена та і не може бути доведена. Позивачем не визнавався зазначений договір недійсним, як і не надавалися докази щодо, нібито, протиправних дій, пов`язаних із виготовленням копії договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020.

Також суд першої інстанції необґрунтовано дійшов до висновків про те, що платіжні доручення, згідно яких позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у загальній сумі 593504,11 грн., не є первинними документами відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки підтверджують лише факт перерахування грошових коштів та не дозволяють встановити, чи була проведена господарська операція насправді.

Одночасно у змісті апеляційної скарги викладене клопотання про долучення доказів до апеляційної скарги, а саме судових рішень, що знаходяться у публічному доступі.

Це клопотання задоволено, копії судових рішень, що знаходяться у публічному доступі, долучено до матеріалів справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що матеріалами справи підтверджується наявність у спірних правовідносинах всіх трьох необхідних елементів виникнення кондикційних правовідносин - факт набуття відповідачем майна (грошових коштів в розмірі 593 504,11 грн), факт набуття відповідачем цього майна саме за рахунок позивача (в результаті переказу з рахунку позивача на рахунок відповідача коштів згідно з платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи), відсутність між сторонами господарських правовідносин, які регулюються зокрема правочином №1/23/9 від 01 вересня 2020 року, що свідчить про відсутність правових підстав для оплати позивачем вартості ТМЦ.

На підставі викладеного, можливо дійти висновку про відсутність між сторонами господарських зобов`язань поставки/купівлі-продажу, вказаного у платіжних дорученнях, а отже, достатніх правових підстав для набуття відповідачем за рахунок позивача 593 504,11 грн.

Окрім того, наявність правовідносин з поставки/купівлі-продажу підтверджуються не лише договором, але й іншими доказами, наприклад Специфікацією, видатковими накладними тощо.

Втім, відповідач будь-яких доказів на підтвердження наявності між сторонами господарських правовідносин щодо отримання позивачем від відповідача ТМЦ за неіснуючим договором №1/23/9 від 01 вересня 2020 року не надав, як наслідок, наявності правових підстав для отримання коштів за ТМЦ (в сумі заявлених позовних вимог) суду не надав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 12.05.2023 витребувано справу із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

22.05.2023 матеріали справи №908/2470/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2023 у справі №908/2470/22; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 14.06.2023.

09.06.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/2470/22 для розгляду клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РУФ Білдинг" адвоката Єлисеєва Сергія Сергійовича про його участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду і подальшого слухання справи, з урахуванням перебування судді Дарміна М.О. у тривалій відпустці.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2023, справу №908/2470/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Антонік С.Г., Березкіна О.В., якою справу прийнято до свого провадження та задоволено клопотання представника позивача.

В судовому засіданні 14.06.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю "РУФ Білдинг", код ЄДРПОУ 42726280, перераховано на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя", код ЄДРПОУ 43573280, грошові кошти у загальній сумі 593 504,11 грн. згідно з платіжними дорученнями: № 35 від 01.04.2021 на суму 300,00 грн. (проведено банком 01.04.2021), № 14 від 13.01.2021 на суму 330000,00 грн. (проведено банком 13.01.2021), № 275 від 25.11.2020 на суму 43200,00 грн. (проведено банком 25.11.2020), № 261 від 13.11.2020 на суму 65500,00 грн. (проведено банком 13.11.2020), № 248 від 30.10.2020 на суму 7504,11 грн. (проведено банком 30.10.2020), № 246 від 29.10.20201 на суму 30000,00 грн. (проведено банком 29.10.2020), № 245 від 27.10.2020 на суму 27000,00 грн. (проведено банком 27.10.2020), № 242 від 22.10.2020 на суму 55000,00 грн. (проведено банком 22.10.2020), № 240 від 19.10.2020 на суму 35000,00 грн. (проведено банком 19.10.2020).

В платіжних дорученнях у призначенні платежу зазначено: "плата за ТМЦ згідно договору № 1/23/9 від 01.09.2020 року".

03.11.2022 позивач листом з описом вкладення (поштове відправлення № 6901801146790) надіслав на адресу відповідача претензію вих. № б/н від 01.11.2023, в якій зазначив про перерахування у період з 19.10.2020 по 01.04.2021, згідно перелічених платіжних доручень, грошові кошти у загальному розмірі 593504,11 грн. Просив протягом 7 днів з дня отримання претензії повернути на його рахунок безпідставно отримані грошові кошти у сумі 593504,11 грн.

Відповідь на претензію в матеріалах справи відсутня.

Відповідачем надано до матеріалів справи копію протоколу обшуку від 17.02.2022 слідчого СВ ВП № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, згідно якого проведено обшук у м. Запоріжжі, вул. Перемоги, 95-А/35 (в рамках матеріалів досудового розслідування за № ЄРДР № 4202208201000093), в ході якого виявлено, зокрема, документацію на 358 арк.

ТОВ "Кратейя", згідно договору оренди № 01/04/21 від 01.04.2021, орендує у ТОВ "НВВЦ "Гандікап" частину приміщення площею 43,6 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 95-А.

Згідно відповіді Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101-22, наданої на звернення представника позивача, Вознесенівською окружною прокуратурою м. Запоріжжя здійснюється підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 4202208201000093 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Під час проведення досудового розслідування 17.02.2022 слідчим проведено обшук за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 95-А. У ході проведення обшуку вилучено документацію на 358 арк. Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що договір № 1/23/9 від 01.09.2020 та будь-яка документація до нього слідчим не вилучалась. Вилучені документи 17.05.2022 були повернуті обвинуваченій ОСОБА_1 , серед повернутих документів договору № 1/23/9 від 01.09.2020 також не було, і в матеріалах кримінального провадження він відсутній.

Відповідачем до матеріалів справи долучено копію договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020 (надійшов до суду на його електронну пошту 13.02.2023), укладеного між ТОВ "Кратейя" (продавець) та ТОВ "РУФ Білдинг" (покупець).

Згідно п. 1.1 даного договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати товари у власність покупця та надати послуги доставки, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість). Згідно п. 2.2, право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі товару покупцю, що засвідчується підписом в видатковій накладній уповноваженого представника покупця.

Оригінал вказаного договору відповідачем суду не надано, представник відповідача в судовому засіданні 09.03.2023 зазначив про відсутність у відповідача оригіналу такого договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із висновку про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 593 504,11 грн., перерахованих позивачем згідно з платіжними дорученнями, оскільки докази укладення договору № 1/23/9 від 01.09.2020 та/чи передання відповідачем позивачу товарно-матеріальних цінностей на вказану суму в матеріалах справи відсутні. Зазначення в платіжних дорученнях посилання на договір № 1/23/9 від 01.09.2020 не спростовує висновків суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеними висновками господарського суду та зазначає наступне.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих грошових коштів у сумі 593 504,11 грн..

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, у даній справі позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем фактично не було укладено договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020 у письмовій формі. Тому, перерахування ТОВ "РУФ Білдинг" на рахунок відповідача коштів у загальному розмірі 593 504,11 грн. було здійснено без достатньої правової підстави.

В свою чергу, відповідач наполягає на тому, що позивач згідно платіжних доручень вісім разів перерахував грошові кошти відповідачу саме на підставі договору № 01/23/9 від 01.09.2020, який вказано в платіжних дорученнях, як призначення платежу. Вказане спростовує твердження позивача щодо відсутності між сторонами договірних правовідносин.

З приводу вказаних обставин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з вимогами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар), ціна товару та строки поставки товару. При цьому, суд зауважує, що строк дії договору поставки, не є істотною умовою договору поставки.

Вказане підтверджується і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2021 у справі № 5011-71/10036-2012, від 11.11.2020 у справі № 5/77, від 24.06.2020 у справі № 910/4034/19, від 19.06.2018 у справі № 905/889/16, від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Отже, правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Такі права й обов`язки реалізуються в межах цивільних правовідносин і вони є, відповідно, його складовими елементами. Не можуть розглядатися як правочини факти, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків (позиція ВГС України, викладена в постанові від 04.04.2017 у справі №924/821/16).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, Товариством з обмеженою відповідальністю "РУФ Білдинг" шляхом оформлення восьми платіжних доручень перераховано на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя", грошові кошти у загальній сумі 593 504,11 грн. У платіжних дорученнях у призначенні платежу зазначено: "плата за ТМЦ згідно договору № 1/23/9 від 01.09.2020 року".

Пункт 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» (втратив чинність на підставі Закону №1591-ІХ від 30.06.2021, втім, був чинний на час переведення коштів) визначає, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно ст. 22 вказаного закону платіжне доручення є розрахунковим документом, за допомогою якого здійснюється ініціювання грошового переказу.

В свою чергу, стаття 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» роз`яснює, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України, затверджена Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 №22 (втрати чинність на підставі постанови НБУ від 27.05.2022 №106, втім, була чинна на момент переведення грошових коштів), тлумачить розрахунковий документ як документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Тобто, платіжне доручення є документом, який підтверджує факт виконання банком вимоги клієнта по здійсненню перерахунку коштів з рахунку клієнта на рахунок отримувача. Безпосередньо платіжне доручення не може бути підставою виникнення цивільних прав та/чи обов`язків, тому не містить ознак правочину.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 26.03.2018 у справі №911/2623/17.

Отже, платіжні доручення не є правочином, та не замінюють правочини, а посилання позивача в призначенні платежу на договір № 1/23/9 від 01.09.2020, не є достатнім доказом його укладання.

На підтвердження наявності між сторонами договірних відносин відповідачем долучено до матеріалів справи копію договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020.

Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як підтверджено матеріалами справи 10 лютого 2023 року від відповідача на електронну пошту суду по справі надійшло клопотання про долучення доказів та заперечення на відповідь на відзив, яким, зокрема, було долучено договір поставки №1/23/9 від 01 вересня 2020 року. Даним доказом Відповідач намагався спростувати доводи Позивача, що кошти, отримані Відповідачем не мають статус безпідставно набутих.

З ухвали Господарського суду Запорізької області від 16.02.2023 по справі вбачається наступне: «Представник позивача в судовому засіданні заявив усне клопотання про витребування у відповідача оригіналу договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020; зазначив про відсутність у позивача такого договору, оскільки він між сторонами не укладався.

Враховуючи, що відповідачем, подано електронну копію договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020, суд вважає за необхідне клопотання позивача задовольнити, витребувати у відповідача оригінал договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020.»

Після судового засідання, що відбулось 16.02.2023, Позивачем по справі було подано клопотання про долучення додаткових доказів та зобов`язання Відповідача надати на огляд оригінали договорів, одночасно, в якому зазначалось, що остання сторінка наданої Відповідачем копії договору № 1/23/9 від 01.09.2020 із її змістом, шрифтом, нахилами та розмірами підписів, розташування печаток по відношенню до друкованого тексту та підписів повністю збігається із іншим договором №18/01-3 від 18 січня 2021 року, наданим та завіреним представником ТОВ «КРАТЕЙЯ» у іншій судовій справі №908/2065/22 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАТЕЙЯ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУФ БІЛДИНГ» про стягнення грошових коштів.

З ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023 по справі вбачається наступне: «У підготовчому засіданні 09.03.2023 представник відповідача зазначив, що не надає на вимогу ухвали суду від 16.02.2023, оригінал договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020 через відсутність у відповідача такого оригіналу.

Оскільки оригінал Договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020 відповідачем не поданий, судом відмовляється в задоволенні клопотання позивача про надання для огляду оригіналу договору про надання послуг з поточного ремонту № 18/01-3 від 18.01.2021. »

Отже, Відповідач двічі, під звукозапис судового засідання, 16.02.2023 та 09.03.2023 повідомив про відсутність у нього оригіналу договору.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно було відхилено в якості доказу надану Відповідачем копію договору № 1/23/9 від 01.09.2020, оскільки Відповідач не надав на огляд оригінал зазначеного договору на вимогу сторони Позивача.

Як наслідок, в цьому випадку суд не приймав доводи про підробленість договору, оскільки по суті це питання не досліджувалось, через відсутність оригіналу договору.

З цього приводу є безпідставними доводи заявника апеляційної скарги про визнання недійсним такого договору.

Посилання Відповідача в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду щодо можливості використання у якості достовірного доказу копії документів, є необґрунтованими, оскільки такі висновки здійснювались у справах, що не є подібними справі №908/2470/22.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Висновки судів, на які посилається Відповідач були зроблені у справах з відносин між фізичними особами та банком за кредитними договорами; за позовом прокуратури в інтересах Держгеокадастру про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку; про витребування із незаконного володіння частки статутного капіталу.

У даному випадку сторона Відповідача, вириваючи окремі абзаци та речення із судових рішень безпідставно намагається використати такі висновки як підставу для скасування судового рішення першої інстанції, оскільки у цих справах учасник справи або суд не ставили під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу письмового доказу.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що оригінал договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020, інші документи фінансово - господарської діяльності підприємства, в тому числі, і документи щодо виконання договору поставки №1/23/9 від 01.09.2020, вилучалися у ТОВ "Кратейя" та/або ОСОБА_1 в ході обшуку відповідно до протоколу обшуку від 17.02.2022 не підтверджені матеріалами справи.

Так, як вже зазначалося, згідно відповіді Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101-22, наданої на звернення представника позивача, Вознесенівською окружною прокуратурою м. Запоріжжя здійснюється підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 4202208201000093 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Під час проведення досудового розслідування 17.02.2022 слідчим проведено обшук за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 95-А. У ході проведення обшуку вилучено документацію на 358 арк. Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що договір № 1/23/9 від 01.09.2020 та будь-яка документація до нього слідчим не вилучалась. Вилучені документи 17.05.2022 були повернуті обвинуваченій ОСОБА_1 , серед повернутих документів договору № 1/23/9 від 01.09.2020 також не було, і в матеріалах кримінального провадження він відсутній (т. 1 а.с. 113).

Інформація, наведена у вищезазначеній відповіді Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя повністю підтверджується листом старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ НП в Запорізькій області Тихого С.О. від 21.07.2022, відповідно до якої: « 05.05.2022 від представника КНП «ОМЦССЗ» ЗОР, надійшла заява про повернення комунальному некомерційному підприємству документів, вилучених в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022082010000093 від 17.01.2022 (в тому числі і тих, що зазначені в ухвалі слідчого судді як «документи на 358 аркушах»). Цією ж заявою представником зазначено, що станом на 05.05.2022 ОСОБА_1 не працює у КНП «ОМЦССЗ» ЗОР і не має будь - якого відношення до КНП.

Враховуючи вищевикладене, а також клопотання сторони захисту про повернення вилучених в ході досудового розслідування документів (в тому числі і документів, зазначених в ухвалі слідчого судді як «документи на 358 аркушах»), 06.05.2022 було прийнято рішення про повернення даних документів законним володільцям.

В подальшому, при вирішенні питання про повернення документів представнику КНП - Сальнікову В.В. були передані документи, що стосуються діяльності КНП «ОМЦССЗ» ЗОР, в тому числі і ті, що зазначені у запиті захисника.

Разом з тим, в частині надання копій підтверджуючих документів зазначаю, що оскільки документи передані КНП «ОМЦССЗ» ЗОР містять інформацію щодо діяльності підприємства, в тому числі і господарської, беручи до уваги, що підозрювана ОСОБА_1 , захист якої ви здійснюєте на теперішній час, не є працівником підприємства і не має до нього будь - якого відношення, за відсутності зазначених Вами у запиті підстав, що свідчать про необхідність отримання даних копій для надання правової допомоги клієнту у даній частині запиту Вам відмовлено» (т. 1 а.с. 124).

Вищенаведені письмові докази не суперечать листу старшого слідчого в ОВС СУ в ГУНП в Запорізькій області від 13.05.2022 №6/523-3-2022, на який посилається заявник апеляційної скарги, відповідно, слідчим повернуто документацію ТОВ «Кратейя», що вилучена в ході досудового розслідування, а саме:

- скарга на роботодавця у зв`язку із невиплатою заробітної плати на 3-х аркушах;

- рішення Єдиного учасника ТОВ «Кратейя» від 09.11.2021 за №НРО513418, на 1-му аркуші,

- Статут ТОВ «Кратейя» на 14 аркушах;

- квитанція №30 від 01.02.2022 на 1-му аркуші;

- платіжний документ без назви ТВБВ 10007/0284 РМ-30259 від 01.02.2022, на 1-му аркуші.

Загальна кількість аркушів повернутих ОСОБА_1 становить 20 аркушів.

Отже, з інформації правоохоронних органів та прокуратури слідує, що лише частина документів, вилучених в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022082010000093 від 17.01.2022 (в тому числі і тих, що зазначені в ухвалі слідчого судді як «документи на 358 аркушах»), стосувалася ТОВ «Кратейя». А саме лише 5 документів на 20 аркушах.

Більш того, зі змісту протоколу обшуку від 17.01.2022, проведеного в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022082010000093, неможливо однозначно констатувати, що обшук проводився саме на ТОВ «Кратейя», чи у її керівника ОСОБА_1 , оскільки остання в ході обшуку участі не приймала, а місце проведення обшуку (м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 95-А, пр. 33), неможливо однозначно ототожнити із приміщенням, що орендує ТОВ «Кратейя» (м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 95-А, частина приміщення площею 43,6 кв.м. без зазначення номеру приміщення).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, оцінюючи вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи стандарт "вірогідності доказів" та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає надані Позивачем докази на підтвердження того, що під час проведення обшуку 17.02.2022 у кримінальному провадженні № 4202208201000093 слідчим не вилучався договір № 1/23/9 від 01.09.2020 та будь-яка документація до нього; серед повернутих документів договору № 1/23/9 від 01.09.2020 також не було, і в матеріалах кримінального провадження він відсутній (а саме відповідь Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101-22; лист старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ НП в Запорізькій області Тихого С.О. від 21.07.2022; лист старшого слідчого в ОВС СУ в ГУНП в Запорізькій області від 13.05.2022 №6/523-3-2022) більш вірогідними, ніж докази, надані Відповідачем на спростування таких обставин, а саме протокол обшуку від 17.02.2022 у кримінальному провадженні № 4202208201000093.

Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що господарський суд повинен був критично поставитися до відповіді Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 30.01.2023 вих. № 52-3101-22 та врахувати саме підтверджені належними та допустимими доказами послідовні пояснення ОСОБА_1 про вилучення у неї в ході обшуку оригіналу договору поставки № 1/23/9 від 01.09.2020 та документації до нього.

Факт зникнення речових доказів у кримінальному провадженні №42022082010000093 не є підставою критично поставитися до вищезазначеної відповіді Вознесенівської окружної прокуратури, оскільки вона, серед іншого, підтверджується інформацією інших правоохоронних органів.

Посилання відповідача на видаткові накладні, за якими останнім передано позивачу певний товар (товарно-матеріальні цінності) колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки в усіх видаткових накладних (а.с. 119-122 т. 1) міститься посилання на договір поставки № 21/09-1 від 29.09.2020, який не є предметом розгляду у даній справі та не підтверджує передання позивачу товару згідно спірних платіжних доручень. Договір поставки № 21/09-1 від 29.09.2020, на який міститься посилання у вказаних видаткових накладних, не є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення між сторонами договору № 1/23/9 від 01.09.2020.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладена така правова позиція: кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.

Відповідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Матеріалами справи підтверджується наявність у спірних правовідносинах всіх трьох необхідних елементів виникнення кондикційних правовідносин:

- факт набуття відповідачем майна (грошових коштів в розмірі 593 504,11 грн);

- факт набуття відповідачем цього майна саме за рахунок позивача (в результаті переказу з рахунку позивача на рахунок відповідача коштів згідно з платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи);

- відсутність між сторонами господарських правовідносин, які регулюються зокрема правочином №1/23/9 від 01 вересня 2020 року, що свідчить про відсутність правових підстав для оплати позивачем вартості ТМЦ.

На підставі викладеного, господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність між сторонами господарських зобов`язань поставки/купівлі-продажу, вказаного у платіжних дорученнях, а отже, достатніх правових підстав для набуття відповідачем за рахунок позивача 593 504,11 грн.

Окрім того, наявність правовідносин з поставки/купівлі-продажу підтверджуються не лише договором, але й іншими доказами, наприклад Специфікацією, видатковими накладними тощо.

Втім, матеріали справи не містять та сторонами не подано доказів передання відповідачем позивачу товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) на суму 593 504,11 грн. чи будь-яку іншу суму в рамках перерахованої за спірними платіжними дорученнями.

З огляду на встановлені обставини, господарський суд дійшов правильного висновку про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 593 504,11 грн., перерахованих позивачем згідно із зазначеними вище платіжними дорученнями, оскільки докази укладення договору № 1/23/9 від 01.09.2020 та/чи передання відповідачем позивачу товарно-матеріальних цінностей на вказану суму в матеріалах справи відсутні. Зазначення в платіжних дорученнях посилання на договір № 1/23/9 від 01.09.2020 не спростовує висновків суду.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

У постанові Верховного Суду від 11.03.2023 у справі № 548/741/21 зазначено, що тлумачення норм ст. 1212 ЦК України свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Як зазначено вище, відповідачем не надано доказів передання позивачу товару на суму 593 504,11 грн., доказів оплати даної суми як попереднього платежу за майбутні поставки ТМЦ, доказів укладення між сторонами відповідного договору купівлі-продажу (поставки). Відповідачем також не доведено підставності та законності утримання ним грошових коштів у сумі 593 504,11 грн.

У даному випадку колегія суддів не вбачає суперечливості поведінки позивача, судом враховано, що між сторонами існували господарські відносини, що виникли на підставі інших договорів, відтак, платіжні реквізити відповідача, були відомі позивачу.

Відповідач стверджував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови в позові. Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, перерахування коштів здійснювалося юридичною особою ТОВ "РУФ Білдинг" на користь юридичної особи ТОВ "Кратейя", що не заперечено та не спростовано останнім. Судом, у даному випадку, не встановлено неналежності відповідача, обраний позивачем спосіб захисту встановлено законом.

Доказів сплати позивачу суми 593 504,11 грн. матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 593504,11 грн. заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2023 у справі №908/2470/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №908/2470/22 - залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Кратейя" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.06.2023.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік