Постанова

від 05.10.2022 по справі 402/142/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 402/142/18

провадження № 61-1985св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Черненка В. В., Авраменко Т. М.,

Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) «Агрофірма «Нива» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 18 травня 2012 року її чоловік ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Нива» укладено договір оренди землі № 515, предметом якого є земельна ділянка площею 4,2953 га з кадастровим номером 3525583600:02:000:0515. Вказаний договір укладений на 10 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після чого вона успадкувала вказану земельну ділянку, отримавши 16 липня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом.

Вказувала, що перші роки після смерті чоловіка вона не заперечувала щодо користування відповідачем земельною ділянкою, а в подальшому вирішила самостійно її обробляти та звернулась до останнього з пропозицією про розірвання договору.

Крім того, у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі з липня

2017 року вона зверталася до відповідача з пропозиціями щодо переукладення договору оренди, а в подальшому - з вимогою про його розірвання, однак відповідач жодну з пропозицій не прийняв.

Пунктом 37 вказаного договору оренди визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За таких обставин просила розірвати договір оренди землі № 515 від 18 травня 2012 року, укладений ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Нива».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року, ухваленим у складі судді Ясінського Л. Ю., у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності, зазначивши, що позивач достовірно знала та могла дізнатися про існування договірних відносин щодо використання СТОВ «Агрофірма «Нива» належною їй в порядку спадкування земельною ділянкою, починаючи з 16 липня 2014 року, тому саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності за вимогою про розірвання договору оренди землі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Розірвано договір оренди землі № 250 від 18 травня 2012 року, укладений ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Нива».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, зазначивши про відсутність доказів на підтвердження того, що позивач, отримуючи 16 липня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом, знала про істотні умови договору оренди землі, викладені, зокрема, в пункті 37, за якими підставою для зміни або розірвання договору є перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи та реорганізація юридичної особи орендаря.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року СТОВ «Агрофірма «Нива» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції статті 261 ЦК України. У постанові Верховного Суду України

від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вказує, що ОСОБА_1 на час спадкування земельної ділянки була обізнана про обтяження цієї ділянки орендою, тому мала можливість звернутись до відповідача для отримання примірника договору оренди землі, проте звернулась з такою вимогою лише у березні 2017 року. Обставини щодо надання позивачу примірника договору оренди землі на першу вимогу свідчать про її можливість дізнатись, в тому числі, і про зміст пункту 37 вказаного договору одразу після набуття земельної ділянки у власність.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 22 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю

серії Р1 № 325108, виданого Ульяновською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, належала земельна ділянка площею 4,2953 га, розташована на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області.

18 травня 2012 року ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Нива» укладено договір оренди землі № 250, предметом якої є земельна ділянка

площею 4,2953 га, розташована на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області. Вказаний договір зареєстровано відділом Держкомзему в Ульяновському районі Кіровоградської області 18 травня 2012 року.

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 липня 2014 року (серія бланку НАА № 89940) суди встановили, що ОСОБА_1 набула у власність вказану земельну ділянку в порядку спадкування після ОСОБА_2 .

Пунктом 37 договору оренди від 18 травня 2012 року визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

З даним позовом ОСОБА_1 звернулася 16 лютого 2018 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє

законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Відповідно до положень статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині четвертій статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі, в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Судами встановлено, що у пункті 37 спірного договору оренди землі сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що при укладенні спірного договору оренди землі сторони погодили у пункті 37 таку підставу його розірвання, як перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.

Таким чином, суди, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки до ОСОБА_1 як спадкоємця орендодавця, перейшло право власності на передану в оренду СТОВ «Агрофірма «Нива» земельну ділянку, та вона вимагає його розірвання.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 червня

2018 року у справі № 624/210/17 (провадження № 61-1812св17) та від 8 квітня 2019 року у справі № 624/99/17-ц (провадження № 61-31457св18).

При цьому місцевий суд вказав, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах позовної давності.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суть позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність і стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності, зазначивши, що позивач достовірно знала та мала можливість дізнатися про існування договірних відносин щодо користування СТОВ «Агрофірма «Нива» належною їй в порядку спадкування земельною ділянкою починаючи з 16 липня 2014 року, тому саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності за вимогою про розірвання договору оренди землі.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність доказів на підтвердження того, що позивач, отримуючи 16 липня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом, знала про істотні умови договору оренди землі, викладені, зокрема, в пункті 37, за якими підставою для зміни або розірвання договору є перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи та реорганізація юридичної особи орендаря. Апеляційний суд вказав про відсутність у матеріалах справи доказів обізнаності ОСОБА_2 про зміст вказаного пункту договору до отримання його примірника у березні 2017 року.

Проте з вказаним висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.

У пункті 6.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2020 року в справі № 920/418/19 (провадження № 12-38гс20) зазначено, що реалізація позивачем належного йому права вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди землі залежить від настання чи ненастання обставин, які зумовлюють виникнення такого права в силу положення договору чи вказівки закону, і пов`язується з моментом виникнення таких обставин. Що ж до питання про наявність чи відсутність підстав для захисту права позивача у спірних правовідносинах, то вони пов`язані з існуванням чи відсутністю тих обставин, які мають наслідком зміну чи припинення відповідних договірних відносин у судовому порядку.

Апеляційний суд не врахував, що пункт 37 договору оренди землі зумовлює виникнення у ОСОБА_2 права на розірвання договору оренди землі з моменту зміни власника земельної ділянки (набуття іншою особою права власності на неї).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав про необхідність доведення позивачем того факту, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права. Враховувавши недоведення ОСОБА_2 таких обставин, та встановивши її обізнаність про існування орендних правовідносин щодо належної їй земельної ділянки (отримання орендної плати), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про початок перебігу позовної давності з 16 липня 2014 року (дата отримання свідоцтва про право на спадщину за законом).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих

у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Надавши оцінку тим же доказам, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що відсутність доказів отримання позивачем примірника договору раніше березня 2017 року та необізнаність її з пунктом 37 такого договору, свідчить про необхідність обрахування позовної давності з березня 2017 року.

Зазначені апеляційний судом обставини не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведення позивачем того, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права з моменту отримання земельної ділянки у власність, в тому числі, і шляхом звернення до відповідача з вимогою надати примірник договору оренди землі та ознайомлення з його змістом.

У постанові від 22 липня 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц (провадження № 61-30536св18) Верховний Суд зазначив, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Отримавши вказану земельну ділянку у власність, позивач, як добрий господар, повинна була діяти відповідально та дізнатись про умови оренди вказаної земельної ділянки, в тому числі, і про пункт 37 спірного договору оренди землі.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції, неповно врахувавши обставини справи, помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги, як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року і залишає в силі рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи

касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь

СТОВ «Агрофірма «Нива» підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні касаційної скарги, у розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 400, 413 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня

2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» 1 536,80 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук