Окрема думка

від 14.06.2023 по справі 943/2356/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Лідовця Р. А.

на постанову Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження №61-1531св23)

за позовом ОСОБА_1 до Красненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу керівника Красненського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 104-к від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , допущення до виконання посадових обов`язків за посадою вчителя початкових класів Красненського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 23 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Красненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 (далі - Красненський 0ЗЗ СО І-ІІІ ступенів № 1) Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу керівника Красненського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів від 05 листопада 2021 року № 104-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , допущення до виконання посадових обов`язків за посадою вчителя початкових класів Красненського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона розпочала свою трудову діяльність 13 серпня 1982 року. Згідно з наказом райвно від 15 серпня1988 року № 213§3 з 01 вересня 1988 року вона була призначена на посаду вчителя початкових класів Красненської середньої школи № 1 (СШ № 1).

В результаті реорганізацій з 15 січня 2021 року навчальний заклад перейменовано на Красненський 0ЗЗ СО І-ІІІ ступенів № 1.

05 листопада 2021 року керівник ОЗЗСО Чиж І. І. видала наказ № 104-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 », яким її було відсторонено з 08 листопада 2021 року від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати за посадою вчитель початкових класів до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Вказаний наказ мотивований відсутністю у неї відповідного щеплення, передбаченого наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928.

Позивач вважала, що видача наказу про її відсторонення від роботи є незаконним та суперечить чинному законодавству України.

Звертала увагу на те, що згідно з календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» обов`язкового профілактичного щеплення від хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено, як немає згадки і про саму хворобу. Також не існує й будь якого іншого документу, згідно з яким щеплення від хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відноситься до обов`язкових профілактичних щеплень.

Позивач зазначала, що будь-який «контроль» за проведенням працівниками обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення таких працівників від роботи з боку керівників установ є протиправним з кількох причин. По-перше, через те, що керівники підприємств та організацій не володіють інформацією про наявність профілактичних щеплень підлеглих працівників та не можуть із дотриманням вимог законодавства отримати таку інформацію, так як це суперечить законодавству України в частині забезпечення права на таємницю про стан здоров`я і по-друге, так як законодавством України обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не передбачено. Тобто, механізму так званого «контролю» з боку керівників установ з означеного питання в межах, дозволених законодавством України, взагалі не існує. Бо керівники підприємств та установ не мають встановленого законом права вимагати, чи запитувати як в органах охорони здоров`я так і у працівників інформації про проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, а останні не мають обов`язку надавати таку інформацію.

Відсторонення її від роботи також в оскаржуваному наказі мотивоване вимогами «Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно із зазначеним наказом МОЗ України обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.

Посилалася на незаконність відсторонення її від роботи на підставі оскаржуваного наказу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ № 104-к «Про відсторонення її від роботи; допустити її до виконання посадових обов`язків за посадою вчителя початкових класів Красненської ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1; стягнути з Красненської ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Красненської ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1 на її користь судові витрати пов`язані з отриманням послуг професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 ( п`ять тисяч) грн.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 23 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що належних та допустимих доказів щодо визнання незаконності в передбаченому законом порядку процедури ухвалення наказу МОЗ України позивач суду не надала, а лише вважала, що керівник Красненської ОЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1 фактично виконала незаконні вимоги нормативних актів органів державної влади, які начебто порушують Конституцію України та трудове законодавство. Позивачем не надано суду медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Районний суд вважав доводи позивача про наявність підстав для задоволення позову необґрунтованими. При цьому зазначив, що індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від вакцинації, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших працівників закладу, які таку вакцинацію провели у встановленому державою порядку. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Також суд вважав безпідставними доводи позивача про порушення її конституційного права на працю та доступ до професії, оскільки інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян цієї держави.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бузького районного суду Львівської області від 23 серпня 2022 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка, оскаржуючи наказ відповідача від 05 листопада 2021 року № 104-к про відсторонення її від роботи, визнає ту обставину, що станом на день написання позовної заяви (датованої 06 грудня 2021 року) нею не пройдено щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, отже, ця обставина (в силу положень, передбачених частиною 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає.

Позовна заява також не містить доводів стосовно того, що у позивачки наявні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, та доказів про наявність таких протипоказань.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду про відповідність оскаржуваного наказу чинному законодавству, а саме: доводів про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки у ній не зазначено положення якого саме закону, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом неправомірно було застосовано при ухваленні оскаржуваного рішення, чи навпаки - положення якого саме закону підлягали до застосування до спірних правовідносин, однак не були застосованими судом.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Буського районного суду Львівської області від 23 серпня 2022 року, постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили нез`ясованими обставини, які є обов`язковими для з`ясування у справі, зокрема, якою підставою мотивований оспорюваний наказ (ухиленням чи відмовою від щеплення) і якими доказами це підтверджується. Не встановлено також норми законодавства, яким передбачено обов`язок вакцинуватися, та закон, яким передбачено порядок відсторонення від роботи через відмову (ухилення) від вакцинації.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції, визнаючи встановленою обставину відсутності у неї щеплення, не вказав як це обґрунтовує законність відсторонення її від роботи.

При цьому суди не встановили, коли саме у неї виник обов`язок подавати відповідачу документи про вакцинацію і на підставі якої норми законодавства.

Зазначає, що за епідемічними показниками повноваження на прийняття рішення про обов`язкове щеплення належать санітарному лікарю, а не МОЗ України, який не наділений такими повноваженнями.

Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, не передбачено щеплення від коронавірусної хвороби. Зазначений календар є єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень, які можуть бути введені наказом головного державного санітарного лікаря України.

Залишаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Буського районного суду Львівської області від 23 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року - без змін, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), виходила з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Із висновками, викладеними у мотивувальній та резолютивній частині постанови Верховного Суду, не погоджуюсь, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Принцип юридичної (правової) визначеності, як один із основоположних елементів верховенства права, серед іншого вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018)

У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).

Отже, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність нормправа.

З 12 травня 2000 року в Україні є чинним Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III (далі - Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

У статті 1 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста статті 12 Закону № 1645-III).

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина сьома статті 12 Закону № 1645-III).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 2 1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається.

Стаття 21 КЗпП України передбачає рівність трудових прав громадян та заборону будь-якої дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України).

За своїм змістом відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Згідно із частинами другою - четвертою статті 12 Закону № 1645-III працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 №2153 (далі - перелік №2153);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41 6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні).

Водночас з метою забезпечення реалізації положень Закону № 4004-XI наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 затверджено Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі - Інструкція № 66), у якій врегульовано процедуру відсторонення від роботи працівника.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (пункт 2.3 Інструкції № 66).

Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (пункти 2.5, 2.7 Інструкції № 66).

Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (пункт 1.2.5 Інструкції № 66).

Отже, за відсутності в роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним.

З огляду на матеріали справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку з відсутністю в неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону № 4004-XI щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

У пункті 3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначено, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, на підставі положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та № 1096.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України і лише до її повноважень віднесено прийняття законів.

Ухвалення Кабінетом Міністрів України рішень, що встановлюють обмеження конституційних прав і свобод, порушує норми розділу ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Основного Закону України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Ураховуючи наведене вище, суди попередніх інстанції не надали належної оцінки обставинам справи та неправильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова № 1236та № 1096.

За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Суддя Р. А. Лідовець