Рішення

від 14.06.2023 по справі 127/33814/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/33814/21

Провадження № 2/127/5512/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Бойко В.М.,

при секретарі Поперечної А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кронівець Т.М.,

розглянувши у відкритому судового засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи. В результаті автоматизованого розподілу справ розгляд зазначеної справи було призначено головуючому судді Луценко Л.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є доцентом кафедри дошкільної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського та працює на підставі контракту від 01.09.2021 року. У листопаді 2021 відповідачем грубо порушено її право на працю, яке полягало в постійному незаконному вимаганні на роботі медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження її прав щодо повноцінної роботи.

09.11.2021 року позивачці було вручено витяг з наказу № 668-ос від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення та відповідно до до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153, пункуту 41-6 Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 року №1236, відповідач керуючись ст. 46 КЗпП України, відсторонює її від роботи. Разом з тим, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення працівника з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Вказала, що в результаті незаконного відсторонення від роботи відповідачем було порушено її право на працю, через примушування до щеплення, та вона була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею. Таким чином, позивавачка вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом. Крім того, зазначила, що з 09.11.2021 року вона не працює та її середня заробітна плата за останні 2 місяці роботи склала - 21 536,88 грн. Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського № 668-ос від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_2 з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та поновити ОСОБА_2 на роботі. Зобов`язати Вінницький державний педагогічний університет ім.М.Коцюбинського виплатити ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи у сумі 21536,88 грн. Понесені витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.

У свою чергу, у ході розгляду справи представником позивача ОСОБА_1 було подано до суду заяви про збільшення позовних вимог, та відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 09.06.2022 року позивачка просила суд зобов`язати Вінницький державний педагогічний університет ім.М.Коцюбинського виплатити ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи у сумі 117940,00 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без змін.

Ухвалою суду від 13.12.2021 року позовну заявуприйнято допровадження суддеюЛуценко Л.В. та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

14.04.2023 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник зазанчила, що відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Зазначила, що позивачка була попереджена про набрання чинності Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», затвердженого 07.10.2021 №1306/36928, яким передбачено обов`язкові профілактичні щеплення працівників закладів освіти проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, на період дії карантину, встановлено КМУ, з метою запобігання поширенню на території України названої гострої респіраторної хвороби, проте вона не надала відповідачу документи, які підтверджують наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання для проведення відповідного щеплення. Тому, наказом №668-ос, від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи» позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати. Відповідач категорично не погоджується із твердженням позивачки, про те, що вона зазнала протиправного втручання в її право на працю, через примушування до щеплення, через що була позбавлена заробляти собі на життя власною працею. Звернула увагу, що вимога позивачки про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільненні працівники.

Відповідно до наказу в.о. голови Вінницького міського суду Вінницької області від 22.08.2022 року №58-к, ОСОБА_4 виключено зі штату Вінницького міського суду Вінницької області - 14.08.2022 року, у зв`язку зі смертю судді.

У свою чергу, 22.08.2022 року керівником апарату суду Цибком О.В. видано Розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ.

В результаті автоматизованого розподілу, розгляд зазначеної справи призначено головуючому судді Бойко В.М.

Ухвалою суду від 23.08.2023 року цивільну справу прийнято до провадження суддею Бойко В.М. Розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом осіб.

Ухвалою суду від 06.12.2022 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 , провадження по справі було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи №130/3548/21.

Ухвалою суду від 30.03.2023 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 провадження по справі було поновлено.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 підтримав позов із збільшеними позовними вимогами у повному обсязі. Крім того, зазначив, що позивачкою було помилково вказано у прохальній частині позовної заяви про «поновлення її на роботі». Просив вважати вірним «допустити» її до роботи. Додатково вказав, що позивачка була допущена до роботи з 01.03.2023 року у зв`язку із зупиненням дії Наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначивши, що позивачка не надала підтвердження про вакцинацію або протипоказання для вакцинації, тому була відсторонена від роботи. Вважала оскаржуваний наказ таким, що виданий згідно закону, просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, вказала, що з 01.03.2023 року ОСОБА_2 була допущена на роботи.

Суд заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 є доцентом кафедри дошкільної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського та працює на підставі контракту від 01.09.2021 року з науково-педагогічним працівником Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (а.с. 14-17).

Вказане також підтверджується копією трудової книжки Серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 (а.с.19-25).

Положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Згідно ч. 2 ст.54 Закону України «Про освіту» встановлено, що педагогічні працівники зобов`язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.

Наказом Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського №668-ос від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», ОСОБА_2 було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року, на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.18).

Відповідно до Листа-ознайомлення з Наказом №668-ос від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» підпис ОСОБА_2 відсутній (а.с.210)

У свою чергу, відповідно до Акту, який складено 08.11.2021 року о 15 год. 30 хв. в присутності помічника ректора з кадрових питань начальника відділу Алєксєєвої А.А., провідного спеціаліста відділу кадрів ОСОБА_5 , спеціаліста відділу кадрів ОСОБА_6 в тому, що що доцент кафедридошкільної освіти ОСОБА_2 була ознайомлена з Наказом №668 ос від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи». В додатку до наказу розписуватись відмовилася (а.с.211).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

З матеріалів справи вбачається, що підставою відсторонення ОСОБА_2 від роботи наказом №668-ос від 08.11.2021 року було повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_2 .

За змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Зі змісту ст. 12 цього Закону слідує, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 № 551).

Цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП.

Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року.

Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим.

При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: № 097/о; № 112/о; № 025/о; № 003/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря.

Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації.

У відповідних формах медичної облікової документації (№ 097/о, № 112/о, № 025-1/о, № 025/о, № 003/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 2006 року № 898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за № 73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26 вересня 2016 року № 996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ.

Пунктом 17 Положення встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Згідно з п. 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов`язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.

З указаного слідує, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

Згідно зі статтею 12, частиною 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст. ст. 4,9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 від 22 червня 1982 року «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» (ратифікована 04 лютого 1994 року) трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Тягар доведення наявності законної підстави позбавлення права на працю (у даному випадку відсторонення) лежить на роботодавці (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2018 року, справа №465/2454/16-ц).

З урахуванням вимог трудового законодавства обов`язок доведення законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця (правові висновки Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року справа № 273/212/16-ц, від 06 лютого 2020 року № 334/4230/16-ц ).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення.

У оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що позивачка відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.

Тобто зі змісту наказу слідує, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків до моменту усунення причин, що спричинило таке відсторонення, тобто на весь час відсутності щеплення проти COVID-19.

Однак, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, працівники закладів освіти обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають лише на період дії карантину.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» передбачено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності.

Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.

Зазначені положення Закону свідчать про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації, достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи були спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, а лише зазначив, що позивач відмовився від профілактичного щеплення від COVID-19.

На рівні національного законодавства процедура відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон).

Згідно зі ст. 7 Закону, підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; негайно інформувати органи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров`ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 цього ж Закону обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Згідно із ст. 31 Закону посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з цим Законом.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544.

Згідно з п. 2.3 Інструкції подання - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо (п. 2.4. Інструкції).

Відповідно до п. 2.5. Інструкції подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Пунктом 1.2.5 п. 1.2. Інструкції визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються, зокрема, окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року.

Необхідно відмітити, що зазначеним Календарем (із змінами) не передбачено обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, зокрема, працівникам до яких відноситься позивач, однак таке обов`язкове щеплення для зазначеної категорії працівників встановлено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням із змінами, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, що узгоджується з п. 2 Розділу 1 цього Календаря, згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Відповідачем не доведено, що позивачка відмовилася або ухилилася від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19.

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на ст. 46 КЗпП України та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене та те, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними, допустимими доказами факту відмови чи ухилення її від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримано встановленого ст. 7, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи та не дотримано встановленого законодавством строку (періоду), на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування наказу від 8 листопада 2021 року № 668-ос про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Крім того, суд зауважкє, що возовна вимоги позивачки у частині поновлення на роботі є неналежним способу захисту, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільненні працівники. Тому у цій частині суд відмовляє у задоволенні.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в частині першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 8 листопада 2021 року - дня відсторонення від роботи позивача, їй було призупинено виплату заробітної плати.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року в справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) суд дійшов до висновку, що у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки містяться у роз`ясненні Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у якій зазначено, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положення стаття 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Як вбачається із витягу з наказу №131-ос від 01.03.2022р. ОСОБА_2 з 01.03.2022 року до завершення воєнного стану допущено до роботи, оскільки наказ МОЗ України від 04.10.2021року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зупинена дія.

Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 8 листопада 2021 року № 668-ос про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи, тобто до 01.03.2022 року.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 09.06.2023 року, позивачка просила стягнути на свою користь 117940 грн. невиплаченої заробітної плати за період з моменту відсторонення - 08.11.2021 року до 25.04.2022 року. При цьому за період березня 2022 року квітня 2022 року ОСОБА_2 було виплачено заробітну плату у розмірі 43339,68 грн. (а.с.191).

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 74600,32 грн. невиплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу (117940,00-43339,68 =74600,32 грн.).

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідач на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн., та 745,97 грн. на користь держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничоїдопомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 ЩЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таку правову позицію щодо застосування норм права висловив Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача було надано Ордер Серія ВН №184916 від 07.12.2021 року, Додаток №1 до договору про надання правової допомоги №115/21 від 11.11.2021 року, детальний опис робіт на суму 10000,00 грн., Акт приймання-передачі (виконаних послуг) від 04.12.2022 року, квитанція на суму 10000,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем надано докази в підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн, суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача 10000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Крім того, суд зауважує, що за клопотанням сторони позивача їй може бути повернуто надмірно сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 4, 76 - 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.46 КЗпП України, Конституцією України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського №668/-ос від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_2 від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Стягнути з Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського, код ЄДРПОУ - 02125094, на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи у сумі 74 600 (сімдесят чотири тисячі шістсот) гривень 32 копійки.

Стягнути з Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського, код ЄДРПОУ - 02125094, на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського, код ЄДРПОУ - 02125094, на користь держави 745 (сімсот сорок п`ять) гривень 97 копійок.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32, ЄДРПОУ02125094.

Повний текст судового рішення складено 19.06.2023 року.

Суддя: