Постанова

від 20.06.2023 по справі 826/12784/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 826/12784/13-а

адміністративне провадження № К/9901/32592/21

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2021 (суддя - Каракашьян С.К.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 (головуючий суддя - Пилипенко О.Є., судді: Глущенко Я.Б., Собків Я.М.) у справі №826/12784/13-а.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» (далі - ТОВ «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило суд визнати протиправним скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) від 17.11.2010 №0008172303/0.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 про задоволення позову скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2016 , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2018 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що судами не надано оцінки доводам відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 адміністративний позов залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 зазначену ухвалу скасовано, справу передано для продовження розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021, адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та залишити даний адміністративний позов без розгляду.

В обґрунтування своїх доводів ГУ ДПС у м. Києві зазначає, що враховуючи податкову інформацію щодо контрагентів, позивачем не підтверджено правомірність формування податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення ними податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, господарські операції не підтверджуються виходячи з врахування реального часу їх здійснення, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на формування податкового обліку.

Також відповідач зазначає про неврахування судами положень частини п`ятої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено строк звернення до суду. Крім того зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, податкове повідомлення-рішення може бути оскаржено протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, співробітниками відповідача проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 701/1-23-3-33831040 від 20.09.2010, в якому відображено висновки про порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 7064133,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.11.2010 № 0008172303/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 10596199,00 грн., у тому числі 7064133,00 грн. - основний платіж, 3532066,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як визначено у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» та ТОВ «Залізничний ринок» 15.11.2006 було укладено договір оренди № АП3-06, за умовами якого ТОВ «Залізничний ринок» передає, а ТОВ «ПІКУН» бере у тимчасове користування площі у нежитловому приміщенні для здійснення торгівельної чи іншої статутної діяльності за адресою: м. Київ, вул. Кудряшова, 1, загальною площею 2642, 10 м2.

Придбання у січні 2010 року у контрагента ТОВ «Залізничний ринок» орендних та комунальних послуг оформлено податковими накладними.

Підставою для донарахування позивачу податкового зобов`язання з ПДВ, стало неподання ТОВ «Залізничний ринок» декларації за січень 2010 року.

Судами встановлено, що відповідно до додатку № 5 до декларації з ПДВ за січень 2010 року, поданої ТОВ «Залізничний ринок» до ДПІ у Солом`янському районі м. Києва 22.02.2010, сума ПДВ в розмірі 6685,00 грн. була відображена в якості податкового зобов`язання покупця з індивідуальним податковим номером платника податку 338310426555. Отримання вказаної декларації податковим органом підтверджується відміткою на супровідному листі.

Підставою для нарахування податкового зобов`язання по взаємовідносинам із ТОВ «Мега Мол Інвест» у розмірі 5245152,00 грн., став висновок податкового органу про неподання вказаним контрагентом позивача декларацій з ПДВ за квітень та червень 2010 року.

Судами з`ясовано, що податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року отримана податковим органом 22.11.2011 (оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято 17.11.2010), в додатку 5 до якої відображено податкові зобов`язання позивача на суму 538470, 00 грн.

23.11.2011 податковим органом було прийнято уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок у декларації за травень 2010 року, про що свідчить квитанція № 2, відповідно до якої було уточнено показники по спірним взаємовідносинам з позивачем.

Крім того, позивачем з ТОВ «БК «Імпульс Інвест Буд» було укладено договір № 24-06/2009 від 24.06.2009, відповідно до якого ТОВ «Будівельна компанія «Імпульс Інвест Буд» (підрядник) по завданню замовника зобов`язувалася в порядку та на умовах, обумовлених в договорі, на свій ризик, своїми силами і засобами виконати ремонтні загальнобудівельні і спеціальні роботи на об`єктах: вул. Вербицького, 18, вул. Леся Курбаса, 6Г, вул. Дружби Народів, 6, вул. Героїв Дніпра, 31, Печерська площа, 1, вул. Гонгадзе, 20, Залізничне шоссе, 57, вул. Глушкова, 36, вул. Григоренка, 26.

Факт виконання робіт підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт по формі КБ-3, актами по формі КБ-2в, податковими накладними, копіями завірених банківських виписок.

Надані позивачем первинні документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України.

ГУ ДПС у м. Києві, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також те, що наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про необхідність застосування в межах спірних правовідносин положень частини першої статті 100 КАС України (в редакції чинній на час звернення позивача з даним позовом до суду), судами вірно враховано, що на час виникнення спірних правовідносин строк звернення до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень був визначений Законом України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинний до 31.12.2010.

Так, підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 цього Закону було встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов`язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону було передбачено, що строки давності становлять 1095 днів.

Отже, при визначенні строків звернення до адміністративного суду з даним позовом повинні застосовуватись строки, встановлені наведеним Законом, а саме 1095 днів.

З 01.01.2011набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують і скасовують відповідальність особи.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.99 року №1рп/99, частини першої статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, в тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права, а неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими нормами, які були чинними на момент початку перебір відповідного строку, і тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.

Таким чином, строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахування тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку його перебігу, і не змінюється залежно від того, коли було реалізоване відповідне право особи, тобто не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України в редакції Закону № 3609-VI встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов`язань, які становлять 1095 днів.

Зміст зазначеної законодавчої норми, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, всвідчить, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

Враховуючи наведене вище, позивачем, звернувшись до суду повторно 22.08.2013, передбачений законодавством строк для оскарження податкового повідомлення-рішення пропущено не було.

Водночас посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду 26.11.2020 у справі №500/2486/19 є неприйнятним з огляду на наступне.

Так, у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, зауважено на тому, що:

суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;

зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

В контексті викладених у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 висновків необхідно звернути увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

Отже, з огляду на те, що з позовом у цій справі ТОВ «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» звернулося до суду першої інстанції до прийняття 26.11.2020 постанови Верховного Суду, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань, після їх адміністративного оскарження, з метою уникнення правового пуризму та недопущення обмеження права на доступ до суду через зміну судової практики, Суд констатує відсутність правових підстав для залишення позову у цій справі без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі №826/12784/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова