Постанова

від 21.06.2023 по справі 916/2311/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2311/22Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Колоколова С.І., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради - Танасійчук Г.М. в порядку самопредставництва

від ТОВ "Агропромсервіс" - адвокат Погорілий О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023

у справі №916/2311/22

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"

за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 811 824 грн 25 коп.

ВСТАНОВИВ

Одеська міська рада, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ) "Агропромсервіс" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 811 824 грн 25 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 відповідач, як власник нежитлових будівель, здійснював безоплатне користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь безпідставно збережені кошти у розмірі 811 824 грн 25 коп. та судових збір за подання позовної заяви.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а відтак зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості у вигляді безпідставно збережених грошових коштів місцевий господарський суд дійшов висновку, що цей розрахунок є вірним, у тому числі судом першої інстанції враховано факт оплати відповідачем у 2020-2021 роках земельного податку за користування спірною земельною ділянкою.

Не погодившись із даними рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 по справі №916/2311/22 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції, зокрема, було порушено норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про розгляд справи.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не врахував тієї обставини, що відповідач, як платник єдиного податку 3 групи (спрощеної системи оподаткування) був звільнений від слати земельного податку згідно з чинним на той час законодавством до 01.07.2020.

Так, за твердженням апелянта, будучи постійним користувачем земельної ділянки та будучи платником єдиного податку до 01 липня 2020 року не сплачувало земельний податок в силу положень Податкового кодексу. Натомість, з дати набрання чинності редакцією пп. 4 п. 297.1 ПК, а саме з 1 липня 2020 року відповідач сплачував земельний податок, про що наявні відповідні відомості у ДПІ Малиновського району.

Зазначений податок, як зазначає апелянт, сплачувався до липня 2021 року, коли на виконання Рішення Одеської міської ради відповідачем із Одеською міською радою було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки із одночасним припиненням права постійного користування. На даний час ТДВ «Агропромсервіс» є платником за оренду землі згідно вказаного договору.

З огляду на таке, скаржник вважає, що жодного дня не використовував без відповідних правових підстав земельну ділянку, сплачуючи згідно з встановлених та чинних норм земельний податок, а в наступному оренду землі.

Також, апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо строку заборгованості та щодо відповідного розрахунку суперечать один одному, при цьому суд зазначив про безпідставне користування коштами одночасно встановивши, що відповідач сплачував земельний податок.

Враховуючи наведене апелянт вважає, що вимоги позивача про безпідставне користування та відповідну сплату за землю є необґрунтованими та спростовуються доказами здійснення відповідних оплат згідно з вимогами чинного законодавства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2311/22 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 та призначено справу до розгляду на 21.06.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень третя особа зазначає, що сам апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до п.6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Таким чином, третя особа вважає, що апелянт підтверджує, що за положеннями діючого Земельного кодексу України відповідач не мав підстав для набуття права постійного користування земельною ділянкою.

Третя особа зазначає, що лише 02.08.2021 між Одеською міською радою та відповідачем було укладено договір оренди землі, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, зберегло у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

До того ж, третя особа зазначає, що суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення врахував сплачений відповідачем земельний податок у розрахунку безпідставно збережених коштів, що спростовує твердження апелянта про зворотне.

Судом апеляційної інстанції також отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Щодо твердження апелянта про те, що у спірний період він був постійним землекористувачем спірної земельної ділянки та платником земельного податку, позивач відзначає, що рішення Одеської міської ради від 20.03.2019, зокрема, припинено право постійного користування відповідача земельною ділянкою, а тому з цього моменту у відповідача не було правовстановлюючого документу на земельну ділянку, та відповідно, жодного права використання її на праві постійного користування. Однак, договір оренди земельної ділянки було укладеного між сторонами лише 02.08.2021.

В частині доводів апелянта про те, що реєстрація припинення права постійного користування відбулась лише 19.07.2021 позивач посилаючись на приписи ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» зазначає, що в даному випадку державна реєстрація припинення постійного користування лише засвідчила факт такого припинення, яке відбулось ще 20.03.2019, шляхом прийняття рішення міськради.

Відтак, позивач вважає, що у спірний період відповідач не був ані власником, ані постійним користувачем спірної земельної ділянки, а тому він не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Під час судового засіданні від 21.06.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до інформаційної довідки №308214683 від 25.08.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 06.04.2018 за ТДВ "Агропромсервіс" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 8167,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3.

Зазначені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,3144 га за адресою: м.Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, яка у відповідності до інформаційної довідки №308214847 від 25.08.2022р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна належить до комунальної форми власності та зареєстрована за Одеською міською радою.

Рішенням Одеської міської ради від 20.03.2019 №4509-VІІ припинено право постійного користування ВАТ "Агропромсервіс", правонаступником якого є відповідач - ТДВ "Агропромсервіс", вказаною земельною ділянкою; затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється; змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 з цільового призначення - J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на цільове призначення - В.02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; надано ТДВ "Агропромсервіс" земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 в оренду на 5 років.

Водночас, договір оренди вказаної земельної ділянки між Одеською міською радою та ТДВ "Агропромсервіс" було укладено лише 02.08.2021, у зв`язку з чим позивач вважає, що у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 ТДВ "Агропромсервіс", як власник нежитлових будівель загальною площею 8167,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1267-VІ "Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі" з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 р. №5275-VІ та від 08.02.2017р. №1742-VІІ, ставка орендної плати за земельні ділянки, які використовуються під будівництво багатоквартирних житлових будинків, становить 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, від 30.07.2019р. №1949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 13 144 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, складає 22 621 678,33 грн.

На підставі зазначеного, позивач встановив, що за період з 21.03.2019 по 01.08.2021 відповідачем мало бути сплачено на користь позивача 811 824 грн 25 коп. плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022.

Враховуючи те, що ТДВ "Агропромсервіс" без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберегло у себе кошти у розмірі 811 824 грн 25 коп., які мало сплатити за користування земельною ділянкою у період з 21.03.2019 по 01.08.2021,позивач вважає, що наявні підстави для стягнення зазначених коштів на користь позивача в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції визнав заявлені позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За умовами частини другої ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Так, як встановлено колегією суддів у даній справі, ТДВ "Агропромсервіс" є власником нежитлових будівель загальною площею 8167,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, які розташовані на земельній ділянці площею 1,3144 га за адресою: м.Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, яка належить до комунальної форми власності та зареєстрована за Одеською міською радою.

Рішенням Одеської міської ради від 20.03.2019 №4509-VІІ, серед іншого:

- припинено право постійного користування ВАТ "Агропромсервіс", правонаступником якого є відповідач - ТДВ "Агропромсервіс", земельною ділянкою кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, площею 1,3144 га, за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3;

- затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється;

- змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 з цільового призначення - J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на цільове призначення - В.02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури;

- надано ТДВ "Агропромсервіс" земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 в оренду на 5 років;

- зобов`язано ТДВ "Агропромсервіс" оформити в порядку, встановленому чиним законодавством, договір оренди землі, передбачений п.6 даного рішення.

Водночас, договір оренди вказаної земельної ділянки між Одеською міською радою та ТДВ "Агропромсервіс" було укладено лише 02.08.2021.

Наведене свідчить про те, що відповідач у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 ТДВ "Агропромсервіс", як власник нежитлових будівель загальною площею 8167,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, користувався земельною ділянкою без належної правової підстави та здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1,2 ст 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі ст. 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас, Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення гл. 15, ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ТДВ "Агропромсервіс", як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави (без укладення договору оренди земельної ділянки) у період з 21.03.2019 по 01.08.2021, за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а відтак зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пп. 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пп.16.1.4. п.16.1. ст.16. ч.1 ст.269, ст.270. п.286.1. ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).

Згідно з п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено. - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0.3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області): не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2. у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. по справі №920/739/17).

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17 (пункт 71).

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, від 30.07.2019р. №1949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 13 144 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, складає 22 621 678,33 грн.

Відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 289.3. ст.289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до витягу з технічної документації цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 визначено за кодом 02.10 (Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури).

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1267-VІ "Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі" з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 №5275-VІ та від 08.02.2017 №1742-VІІ, ставка орендної плати за земельні ділянки, які використовуються під будівництво багатоквартирних житлових будинків, становить 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

Враховуючи факт оплати ТДВ "Агропромсервіс" у 2020 та 2021 земельного податку за користування спірною земельною ділянкою у загальному розмірі 737031 грн 02 коп, розмір заборгованості у вигляді безпідставно збережених грошових коштів за період з 21.03.2019 по 01.08.2021 становить 811824 грн 25 коп.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у неналежному повідомленні останнього про розгляд справи, з огляду на таке.

За приписами ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості до Єдиного державного реєстру про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

У відповідності до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження ТОВ "Агропромсервіс" Є Україна, 65028, Одеська обл., місто Одеса, вул. Генерала Цветаєва, будинок 3.

Отже, вказане дає підстави вважати, що така адреса відповідача є актуальною, а відтак саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.03.2023 по справі №910/2654/22.

Саме за вказаною, єдиною відомою суду першої інстанції адресою, здійснювалось направлення ухвал суду першої інстанції, зокрема ухвали про відкриття провадження по справі від 19.09.2022, про повідомлення від 11.10.2022, від 01.11.2022, від 18.11.2022, 08.12.2022, 10.01.2022, 02.02.2023.

Однак, як свідчать наявні матеріали справи, поштові відправлення були повернуті до суду з відміткою відділення поштового зв`язку про відсутність адресата за вказаною адресою.

Разом з цим, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ГПК України щодо належного повідомлення скаржника про розгляд справи, що відповідно спростовує твердження останнього про зворотне.

Відхиляються колегією суддів й твердження апелянта з приводу того, що він, як платник єдиного податку третьої групи (спрощеної системи оподаткування) був звільнений від сплати земельного податку, згідно з чинним на той час законодавством, до 01.07.2020, з огляду на таке.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. В свою чергу, платниками податку є власники земельних ділянок та землекористувачі.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» і «орендна плата за користування землями державної та комунальної власності».

Як було встановлено вище, у спірний період відповідач не був ані власником земельної ділянки на якій розташоване належне йому на праві власності майно, ані її постійним землекористувачем, оскільки відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.03.2019 №4509-VІІ припинено право постійного користування ТДВ "Агропромсервіс" вказаною земельною ділянкою.

При цьому, колегія суддів наголошує, що саме рішення органу місцевого самоврядування, як власника земельної ділянки, є правовстановлюючим, а у даному випадку, правоприпиняючим, документом на підставі якого встановлюється факт належності особі права постійного користування земельною ділянкою.

Відтак, відповідач у спірний період не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

В свою чергу, у даному випадку належною формою здійснення плати за землю для відповідача, як землекористувача, була сплата орендної плати, однак, як свідчать наявні матеріали справи, договір оренди земельної ділянки між Одеською міською радою та ТДВ "Агропромсервіс" було укладено лише 02.08.2021.

При цьому, колегія суддів наголошує, що п.8 рішення Одеської міської ради від 20.03.2019 №4509-VІІ було вирішено, що у разі невиконання п.7 цього рішення (зокрема укладення договору оренди), Одеська міська рада має право вимагати від ТДВ "Агропромсервіс" сплатити збитки розмірі орендної плати з дати прийняття рішення.

З приводу тверджень апелянта про те, що реєстрація припинення права постійного користування відбулась лише 19.07.2021, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За визначенням наведеним у ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 наведено висновок про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави законом не передбачено.

Відтак, у даному випадку, враховуючи наявні обставини справи та наявні докази, судова колегія вважає, що державна реєстрація припинення постійного користування, яка відбулась 19.07.2021, лише засвідчила факт такого припинення, яке відбулось раніше, а саме 20.03.2019 на підставі рішення Одеської міської ради №4509-VІІ.

Також, відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

З урахуванням наведеного, враховуючи те, що у період з 20.03.2019 (прийняття рішення про припинення права постійного користування) до 19.07.2021 (реєстрація припинення права постійного користування), реєстрація права постійного користування суперечила наявним правовстановлюючим документам, вона не може бути відповідним доказом перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні відповідача у названий період, та відповідно враховуватись судом під час вирішення питання щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів.

Щодо посилання апелянта на оплату земельного податку у період з 23.03.2019 по 01.08.2021, колегія суддів зазначає таке.

Так, звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивачем було надано відповідний розрахунок заборгованості в якому, в тому числі, враховано сплачені відповідачем земельні податки, а саме у 2020 році - 339 326,16 грн, а у 2021 році - 397 704,86 грн.

Дані обставини були також враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення в якому вказано про те, що відповідачем у 2020 та 2021 роках загалом сплачено земельний податок у розмірі 737 031,02 грн.

Наведе, відповідно, спростовує твердження апелянта про зворотне.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у справі №916/2311/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.06.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Філінюк І.Г.