Ухвала

від 14.05.2024 по справі 916/2311/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2311/22

Господарський суд Одеської області у складі суддя Рога Н.В., секретар с/з Корчевський М.Ю., розглянув заяву Товариства з додатковою відповідальністю Агропромсервіс (вх.№2-742/24 від 01.05.2024р.) про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №916/2311/22

За позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ 26597691, електронна адреса: legal_department@omr.gov.ua)

За участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд.83/85, код ЄДРПОУ 44162529, електронна адреса: zem@omr.gov.ua).

До відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю Агропромсервіс (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд.3, код ЄДРПОУ 05529159)

про стягнення

За участю представників сторін:

Від позивача: Асташенкова О.І.- в порядку самопредставництва; Явченко Д.В.- в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: не з`явився;

Від відповідача: Погорілий О.В. - на підставі ордера серії ВН №131105 від 29.04.2024р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Явченко Д.В.- в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023р. позовні вимоги Одеської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю (далі ТДВ) Агропромсервіс задоволено повністю.

Постановою Південно західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023р. рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023р. у справі №916/2311/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2023р. касаційну скаргу ТДВ"Агропромсервіс" задоволено, рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023р. у справі №916/2311/22 скасовано.

На виконання постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2023р. Господарським судом Одеської області 25.10.2023р. видано наказ на примусове виконання рішення суду.

01 травня 2024р. до Господарського суду Одеської області надійшла заява ТДВ Агропромсервіс (вх.№2-742/24 від 01.05.2024р.) про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №916/2311/22, в обґрунтування якої відповідач у справі зазначає, що наказ, виданий Господарським судом Одеської області на виконання постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2023р., про стягнення з Одеської міської ради на користь ТДВ Агропромсервіс 18 266 грн відшкодування судового збору , сплаченого за розгляд справи у суді апеляційної інстанції та 24 354 грн 72 коп. відшкодування судового збору , сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції, було подано до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, яким було повідомлено про повернення виконавчого документу у зв`язку із необхідністю його виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Одеській області.

Відповідач зазначає, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у Одеській області також було повернуто зазначений документ без виконання із посиланням на те, що боржник - Одеська міська рада, не має відкритих рахунків в органі казначейства.

Відповідач зазначив, що відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно зі ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Також, відповідач послався на п. 7.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України від 17.10.2012р. згідно якого під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Крім того, відповідач зазначив, що згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Так, відповідно до п. 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021р. №535-VІІ «Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції», Виконком Одеської міської ради є виконавчим органом , який створюється Одеською міською радою на період її повноважень відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , статуту територіальної громади міста Одеси та регламенту ради.

Згідно з п. 1.3. Положення Виконавчий комітет Одеської міської ради є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов`язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Фінансування видатків Виконавчого комітету Одеської міської ради здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади (п. 1.4. Положення).

Таким чином, відповідач вважає, що фінансові ресурси Одеської міської територіальної громади закріплено за виконавчими органами Одеської міської ради , які є розпорядниками коштів місцевого бюджету та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету. Саме тому, Одеська міська рада не відкриває власного рахунку, натомість місцева рада при здійсненні діяльності користується рахунком свого виконавчого комітету.

Враховуючи викладене, ТДВ Агропромсервіс просить суд змінити порядок виконання п. 4 резолютивної частини Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2023р. у справі 916/2311/22 та визначити його таким чином: Стягнути з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) яка діє від імені та в інтересах Одеської міської територіальної громади, за рахунок місцевого бюджету, з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ-04056919) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Агропромсервіс (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд.3, код ЄДРПОУ 05529159) 18 266 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи суді апеляційної інстанції та 24 354 грн 72 коп. відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.»

Ухвалою суду від 02.05.2024р. призначено судове засідання по розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №916/2311/22 на 09.05.2024р.

Ухвалою суду від 09.05.2024р. відкладено розгляд заяви на 14.05.2024р.

14 травня 2024р. до суду від Одеської міської ради надійшли заперечення на заяву ТДВ Агропромсервіс (вх.№2-742/24 від 01.05.2024р.) про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №916/2311/22, у якій позивач зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Згідно з п. 33 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845.

Згідно з пп. 3 п. 4 наведеного Порядку відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, Одеська міська рада вважає що, уповноваженим органом з виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ, до яких відносяться, зокрема, і органи місцевого самоврядування, є саме Державна казначейська служба України та її територіальні органи.

Одеська міська рада зазначає, що незважаючи на наявність або відсутність у боржника бюджетної установи відкритих казначейських рахунків, саме на орган Казначейства як уповноважений орган у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів покладені повноваження зі здійснення безспірного списання коштів такої бюджетної установи, для чого законодавець передбачає ряд спеціальних механізмів та процедур, які застосовуються органами Казначейства з використанням всієї повноти наявної у нього інформації. Тоді як визначення механізму безспірного списання коштів шляхом зміни способу або порядку виконання судового рішення в рамках судової справи фактично є втручанням в повноваження спеціального органу зі здійснення ним передбачених законом повноважень.

Також Одеська міська рада зазначає, що у даному випадку заява відповідача за своєю правовою природою у розумінні положень ст. 331 ГПК України не є заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду, адже заявник фактично просить замінити боржника, а саме Одеську міську раду на Виконавчий комітет Одеської міської ради, на стадії виконання рішення суду.

Позивач зауважив, що Виконавчий комітет Одеської міської ради є лише одним з 30 виконавчих органів Одеської міської ради з окремими регламентованими повноваженнями, що діє на підставі Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4186-VII.

Таким чином, Виконавчий комітет Одеської міської ради, як і інші виконавчі органи ради, є окремою юридичною особою, наділеною визначеними законом повноваженнями, який діє від свого імені та несе відповідальність за свою діяльність самостійно. З урахуванням наведеного стягнення з Виконавчого комітету Одеської міської ради боргу у справі, в якій останній участі взагалі не брав, є абсолютно необґрунтованим та суперечить регламентованому законодавством принципу самостійності органів місцевого самоврядування.

За таких обставин, позивач вважає, що зміна порядку виконання постанови Верховного Суду від 25.09.2023р. у справі №916/2311/22 шляхом стягнення коштів з рахунку Виконавчого комітету Одеської міської ради фактично змінить зміст рішення, замінивши боржника у зобов`язанні на особу, яка відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є окремою юридичною особою та наділена власними повноваженнями.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.07.2021 року у справі № 344/7690/16-ц, від 16.07.2020 року у справі № 130/2176/17 та від 05.05.2018 року у справі № 537/2235/16.

Одеська міська рада в судовому засіданні, просить суд у задоволенні заяви відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначену заяву підтримує, просить суд задовольнити її.

Розглянув матеріали заяви, заслухав пояснення представника Одеської міської ради, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013р. у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. N 11-рп/2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019р. у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги ст.ст. 3, 8, ч.ч.1,2 ст. 55, ч.ч.1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також, у вищевказаному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до ч. 1-3, 7 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 Цивільного кодексу України. Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови, вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).

Судом зазначено, що зміна способу або порядку виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України Про виконавче провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Суд зауважує, що необхідною та обов`язковою умовою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є факт існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України від 17.10.2012 № 9).

Звертаючись до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду, ТДВ Агропромсервіс зазначило, що наказ Господарського суду Одеської області від 24.10.2023р. у даній справі був пред`явлений відповідачем для виконання до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, яким було повідомлено про повернення виконавчого документу у зв`язку із необхідністю його виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Одеській області.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Одеській області також було повернуто зазначений документ у зв`язку із тим, що боржник, Одеська міська рада, не має відкритих рахунків в органі Казначейства.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 (далі - Порядок №845).

Так, відповідно до п. 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

В силу п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений п. 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.

За приписами п.16-21 Порядку №845 органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів:

1) для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету;

2) що надійшли в результаті повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії;

3) що надійшли від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, вилученого уповноваженими державними органами;

4) що надійшли в результаті конфіскації національної або іноземної валюти;

5) що надійшли в інший установлений законодавством спосіб;

6) з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку.

Згідно п. 28 Порядку №845 орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Визначені коди класифікації видатків бюджету та/або рахунки, за якими проводиться безспірне списання коштів, можуть бути змінені органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає що ст. 1, 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Виконавчі органи рад створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Частиною 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 6 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

За змістом ч. 1, 8 ст. 51 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

За умовами п. 27 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рішення щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно до пп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів держаного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.

Статтею 2 Бюджетного кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

За ч.1 ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Суд зазначає, що складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

Так, відповідно до п. 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021р. № 535-VІІ Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції, Виконком Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, який створюється Одеської міської ради на період її повноважень відповідно до Закону 280/97-ВР, Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради. Після закінчення повноважень ради Виконком Одеської міської ради здійснює свої повноваження до формування його нового складу.

Згідно з п. 1.3. Положення Виконком Одеської міської ради є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов`язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконкому Одеської міської ради здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади (п. 1.4. Положення).

Таким чином, фінансові ресурси Одеської міської територіальної громади закріплено за виконавчими органами Одеської міської ради, які є розпорядниками коштів місцевого бюджету та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.

Відтак, з урахуванням того, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає, що з метою реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення присудженої заборгованості слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 916/1952/17.

Крім того, суд враховує, що постанова Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по цій справі набрала законної сили ще 25.09.2023р., проте з боку Одеської міської ради не було вжито жодних дій щодо добровільного виконання рішення суду, що суперечить конституційному принципу обов`язковості судових рішень.

В той же час, суд приймає до уваги те, що наказ не виконується органами державної казначейської служби України, адже у спосіб, який встановлений судом його виконати неможливо. Вказане в сукупності нівелює значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. При цьому, суд вказує, що за даним судовим наказом кошти фактично будуть стягнуті із територіальної громади м. Одеси.

При цьому, слід зазначити, що право вибору того , через якого з таких розпорядників слід здійснити стягнення коштів місцевого бюджету Одеської територіальної громади шляхом зміни способу та порядку виконання судового рішення є правом стягувача.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgme№ts and Decisions 1997-II). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі Comingersoll S. A. проти Португалії, заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Окрім того, вирішуючи справу Шмалько проти України Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року).

Спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.

Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про те, що заява ТДВ Агропромсервіс (вх.№2-742/24 від 01.05.2024р.) про зміну порядку виконання судового рішення у справі №916/2311/22 підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись ст.ст. 2, 13, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з додатковою відповідальністю Агропромсервіс (вх.№2-742/24 від 01.05.2024р.) про зміну порядку виконання судового рішення у справі №916/2311/22 - задовольнити.

2. Змінити порядок виконання п. 4 резолютивної частини Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2023р. у справі 916/2311/22 та визначити його таким чином:

Стягнути з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) яка діє від імені та в інтересах Одеської міської територіальної громади, за рахунок місцевого бюджету, з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ- 04056919) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Агропромсервіс (65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, буд.3, код ЄДРПОУ 05529159) 18 266 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи суді апеляційної інстанції та 24 354 грн 72 коп. відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.»

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 20 травня 2024р.

Суддя Рога Наталія Василівна