Постанова

від 25.09.2023 по справі 916/2311/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/2311/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"</a>

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 (суддя Рога Н.В.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Колоколов С. І., Філінюк І. Г.)

у справі № 916/2311/22

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради,

про стягнення заборгованості,

СУТЬ СПОРУ

1. Товариство з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"</a> (далі - ТДВ "Агропромсервіс", відповідач) є власником об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить позивачу.

2. Одеська міська рада (далі - Міська рада, позивач) стверджує, що за період з моменту прийняття Міською радою рішення від 20.03.2019, яким відповідачу припинено право постійного користування вказаною земельною ділянкою, до укладення 02.08.2021 договору оренди, ТДВ "Агропромсервіс" користувалося земельною ділянкою фактично без договору, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, позов задовольнив. ТДВ "Агропромсервіс" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

4. Під час перегляду оскаржуваних судових рішень перед Верховним Судом постало питання щодо наявності/відсутності підстав для застосування положень статті 1212 ЦК України у спорі про стягнення коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою під час переоформлення особою права постійного користування земельною ділянкою в інший правовий титул, а саме до моменту фактичного набуття права оренди земельної ділянки.

5. За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд негативно відповів на зазначене питання, оскільки такий підхід суперечитиме вимогам законодавства. Детальніше мотиви Верховного Суду викладені нижче у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

6. Міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до ТДВ "Агропромсервіс" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 811 824,25 грн.

7. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 відповідач, як власник нежитлових будівель, здійснював безоплатне користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Міської ради як власника такої земельної ділянки.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

8. Відповідно до інформаційної довідки від 25.08.2022 № 308214683 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 06.04.2018 за ТДВ "Агропромсервіс" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 8167,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3.

9. Зазначені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,3144 га за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, яка у відповідності до інформаційної довідки від 25.08.2022 № 308214847 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна належить до комунальної форми власності та зареєстрована за Міською радою.

10. Рішенням Міської ради від 20.03.2019 № 4509-VІІ припинено право постійного користування ВАТ "Агропромсервіс", правонаступником якого є відповідач - ТДВ "Агропромсервіс", вказаною земельною ділянкою; затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється; змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 з цільового призначення - J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на цільове призначення - В.02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; надано ТДВ "Агропромсервіс" земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 в оренду на 5 років.

11. Водночас, договір оренди вказаної земельної ділянки між Міською радою та ТДВ "Агропромсервіс" було укладено 02.08.2021, у зв`язку з чим позивач вважав, що у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 ТДВ "Агропромсервіс", як власник нежитлових будівель загальною площею 8 167,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Міської ради як власника такої земельної ділянки.

12. Відповідно до рішення Міської ради від 20.09.2011 № 1267-VІ "Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі" з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 № 5275-VІ та від 08.02.2017 № 1742-VІІ, ставка орендної плати за земельні ділянки, які використовуються під будівництво багатоквартирних житлових будинків, становить 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

13. Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, від 30.07.2019 № 1949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 13 144 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, складає 22 621 678,33 грн.

14. На підставі зазначеного, позивач встановив, що за період з 21.03.2019 по 01.08.2021 відповідачем мало бути сплачено на користь позивача 811 824,25 грн плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022

15. Враховуючи те, що ТДВ "Агропромсервіс" без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Міської ради, зберегло у себе кошти у розмірі 811 824,25 грн, які мало сплатити за користування земельною ділянкою у період з 21.03.2019 по 01.08.2021, позивач вважав наявними підстави для стягнення зазначених коштів на свою користь у порядку статті 1212 ЦК України.

Узагальнений зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023, позов задоволено повністю.

17. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивовані тим, що ТДВ "Агропромсервіс", як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави (без укладення договору оренди земельної ділянки) у період з 21.03.2019 (після прийняття Міською радою рішення від 20.03.2019 про припинення відповідачу права постійного користування спірною земельно ділянкою) по 01.08.2021 (до моменту укладення відповідачем 02.08.2021 договору оренди земельної ділянки), за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а відтак, з урахуванням суми вже сплаченого відповідачем земельного податку у 2020 та 2021 роках, зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Касаційна скарга

18. Не погодившись із прийнятими рішеннями, ТДВ "Агропромсервіс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач вказав про те, що рішення судів у цій справі прийняті без урахування правових висновків суду касаційної інстанції щодо:

- застосування підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (плата за землю) спільно зі статтею 1212 ЦК України (збереження майна без достатньої правової підстави), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (на думку скаржника, встановлюючи обставини сплати відповідачем податків за спірну земельну ділянку та роблячи відповідні висновки стосовно нарахування та оплат земельного податку, апеляційний суд порушив правила юрисдикції господарських судів, що відповідно до статті 313 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги;

- застосування статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 921/613/17-г/17, щодо визначення моменту припинення права постійного користування земельною ділянкою (також скаржник окремо посилається на неврахування судами статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо використання відомостей з державного реєстру прав у спорі з третьою особою);

- застосування статей 141, 143 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 904/9067/17, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 24.09.2019 у справі № 922/266/19, а саме щодо відсутності обставин відмови ТДВ "Агропромсервіс" від права постійного користування;

- застосування статей 92, 141 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 911/2069/18, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, стосовно того, що право постійного користування відповідача не припинилось до моменту його фактичного переоформлення у інший правовий титул - оренду.

20. Також скаржник посилається на порушення судом першої інстанції положень процесуального законодавства в частині неналежного повідомлення відповідача щодо розгляду цієї справи, що на думку останнього, мало бути обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

Узагальнені доводи інших учасників справи

21. Міська рада і третя особа у справі - Департамент земельних ресурсів Міської ради подали відзиви, у яких наголошують на безпідставності доводів касаційної скарги, вказують на нерелевантність постанов, на які скаржник посилається в касаційній скарзі, до правовідносин, що склалися у цій справі № 916/2311/22, просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

22. У відзиві на касаційну скаргу Департамент земельних ресурсів Міської ради звертає увагу суду касаційної інстанції на безпідставне посилання скаржника на статті 141, 142 ЗК України, оскільки такі не підлягають застосуванню щодо спірних правовідносин. Також зазначає про те, що за положенням діючого ЗК України ТДВ "Агропромсервіс" не мало підстав для набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому як фактичний землекористувач має сплатити збитки у розмірі орендної плати з дати прийняття Міською радою відповідного рішення.

23. Міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що спір у цій справі стосується договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, а отже виник про право цивільне. Натомість посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 в частині доводів щодо порушення судами правил юрисдикції господарських судів, Міська рада вважає помилковим, оскільки спір у зазначеній справі стосувався визнання протиправними дій щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, а отже правовідносини не є подібними, зі справою, що переглядається. Також Міська рада вважає недоведеними підстави для оскарження судових рішень у справі з огляду на малозначність цієї справи. Водночас, по суті спору зазначає, що відповідач, виконуючи вимоги рішення Міської ради в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, використовував її весь час з метою будівництва (а не промисловості, як було передбачено для права постійного користування), втім не вживав дій для реєстрації відповідного припинення та безпідставно сплачував вдвічі менший розмір земельного податку від відповідного розміру орендної плати. Посилання скаржника на обставини державної реєстрації припинення права постійного користування Міська рада вважає необґрунтованим, оскільки така державна реєстрація припинення постійного користування лише засвідчила факт такого припинення, яке відбулось ще з дати прийняття Міською радою 20.03.2019 відповідного рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

24. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

25. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо юрисдикції спору

26. Так, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Міської ради про стягнення з ТДВ "Агропромсервіс", як власника нерухомого майна, на підставі статті 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 21.03.2019 по 01.08.2021 в сумі 811 824,25 грн за фактичне користування без належних правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій ці об`єкти розміщені.

27. Скаржник зазначає, що досліджуючи обставини сплати відповідачем у 2020 і 2021 роках плати за землю у формі земельного податку та зробивши висновки про те, що відповідач не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій тим самим порушили правила юрисдикції господарських судів.

28. Колегія суддів визнає необґрунтованими зазначені доводи скаржника, позаяк у даному випадку вбачається, що Міська рада звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з фактичного користувача земельної ділянки безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, які, за доводами Міської ради, відповідач мав би сплатити у випадку належного оформлення права оренди щодо відповідної земельної ділянки.

29. Враховуючи те, що у справі спірні правовідносини виникли між Міською радою як власником земельної ділянки та землекористувачем щодо стягнення коштів за фактичне використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договірних відносин з власником на підставі статей 1212 - 1214 ЦК України, та зважаючи на суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, характер цих спірних правовідносин, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

30. Наведеного також не спростовують посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, спір у якій стосувався правовідносин, які не є неподібними зі справою, що переглядається, а саме щодо сплати податку з доходів фізичних осіб.

31. Окрім цього, у справі № 925/230/17, на яку скаржник також посилається в обґрунтування підстав касаційного оскарження, і предметом спору у якій було стягнення збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 виходила з того, що спір у цій справі: по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем; по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків. Отже правовідносини у справі № 925/230/17 і у справі, що переглядається, в частині аргументації скаржника щодо юрисдикції цього спору, також не є подібними, що виключає підстави для врахування наведеної постанови.

32. Водночас, колегія суддів відзначає, що самі по собі посилання судів попередніх інстанцій та відповідні висновки з приводу належності або ж неналежності нарахування і оплат відповідачем земельного податку за спірну земельну ділянку, у будь-якому випадку не можуть впливати на визначення юрисдикції цього спору іншої ніж господарського, оскільки такі висновки наведено судами виключно за наслідком здійсненої оцінки відповідних обставин у справі у визначеному статтею 86 ГПК України порядку.

Щодо суті касаційної скарги

33. Як зазначалося у пункті 17 цієї постанови, підставою для задоволення позову слугувало те, що ТДВ "Агропромсервіс", як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави (без укладення договору оренди земельної ділянки) у період з 21.03.2019 по 01.08.2021, за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею як орендну плату, а відтак зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

34. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

35. Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

36. Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

37. Разом з тим, статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

38. Отже, за загальним правилом право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

39. При цьому, статтею 141 ЗК України до підстав припинення права користування земельною ділянкою віднесено, зокрема, добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

40. Суд враховує, що пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

41. Водночас, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

42. Мотивуючи своє рішення Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

43. В такий спосіб, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

44. Вказаний правовий висновок є усталеним та неодноразово підтверджувався Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі.

45. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

46. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція також є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

47. Так, відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

48. Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, яка знаходить своє втілення в їх вільному волевиявленні, що спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з положеннями, зокрема, статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

49. Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

50. Частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим Законом, та іншими законами України і договором оренди землі.

51. Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

52. Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені судами обставини, Верховний Суд вважає, що з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, у спосіб та з дотриманням вимог статей 11, 627 ЦК України, статті 6 Закону України "Про оренду землі", статей 141, 142 ЗК України, відбулось саме переоформлення права постійного користування на строкове право оренди, тобто офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення у відповідача права оренди земельної ділянки.

53. Така трансформація правових відносин користування є об`єктивним наслідком волевиявлення сторін та наслідком їх свідомих дій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 911/2867/18 та від 17.05.2023 у справі № 904/534/22.

54. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 911/2069/18, та на який також посилається скаржник у касаційній скарзі, з моменту набуття права оренди земельної ділянки припиняється право постійного користування цією земельною ділянкою, оскільки ЗК України не передбачає можливості одночасного існування декількох правових титулів щодо об`єкта земельних відносин. Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, однак, судами попередніх інстанцій вищенаведеного помилково враховано не було.

55. З урахування викладеного вище, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, про те, що у спірному випадку право постійного користування не припинилося до моменту його фактичного переоформлення у право оренди на підставі укладеного 02.08.2021 між Міською радою і ТДВ "Агропромсервіс" договору оренди земельної ділянки.

56. Суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували, неправильно застосували норми матеріального права, а відтак дійшли помилкового висновку щодо припинення у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою внаслідок прийняття Міською радою рішення про таке припинення.

57. За таких обставин, висновки судів попередніх щодо наявності підстав для стягнення з відповідача спірної суми коштів як недоотриманої суми орендної плати за заявлений період на підставі статті 1212 ЦК України, також визнаються колегією судів необґрунтованими.

58. Відтак, наведені скаржником у касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (статей 92, 141 ЗК України, статті 1212 ЦК України), підтвердились.

59. Разом з тим, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в частині недослідження судами питання щодо відмови відповідача від права постійного користування, позаяк такі доводи не мають визначального значення у цьому конкретному випадку за умови наведеного Судом у цій постанові висновку щодо трансформації права відповідача на постійне користування спірною земельною ділянкою у право оренди з моменту укладення відповідачем відповідного договору і його державної реєстрації, що, у свою чергу, виключає застосування до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України.

60. У зв`язку з викладеним вище Суд також зазначає про доречність посилань скаржника на концептуальну невідповідність висновків судів попередніх інстанцій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 921/613/17-г/17 (підпункт 2 пункту 19 цієї постанови).

61. Довід скаржника щодо неналежного повідомлення відповідача судом першої інстанції про судовий розгляд справи, не знайшов свого підтвердження, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що направлення судом першої інстанції усієї кореспонденції (зокрема і ухвал про відкриття провадження, про повідомлення) здійснювалося за єдиною відомою суду адресою, визначеною у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв`язку із чим отримання ТОВ "Агропромсервіс" від суду першої інстанції листів з зазначеними ухвалами перебувало поза межами контролю цього суду.

62. Водночас, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у цій справі визнаються колегією суддів необґрунтованими, відтак, згідно з приписами статті 311 ГПК України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а у справі має бути прийняте нове рішення про відмову у позові з вище наведених мотивів.

63. Суд враховує доводи Міської ради і Департаменту земельних ресурсів Міської ради, викладені у відзивах на касаційну скарги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у даній постанові і з нормами матеріального та процесуального права, зокрема в частині визначення юрисдикції цього спору як господарського.

64. Інші аргументи відзиву Міської ради, з посиланням на викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3212/17, від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 24.09.2019 у справі № 922/266/19, 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2018 у справі № 922/1645/18, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 висновки, в частині доводів щодо:

- первинності рішення Міської ради від 20.03.2019 № 4509-VІІ, як правоприпиняючого документа, на підставі якого встановлюється факт належності особі права постійного користування земельною ділянкою;

- вторинності державної реєстрації, яка засвідчила лише факт такого припинення, яке відбулось раніше, 20.03.2019,

відхиляються колегією суддів, оскільки враховуючи встановлені саме у цій справі обставини, а також неведені у пунктах 49-55 цієї постанови висновки щодо відповідної трансформації права постійного користування відповідача земельною ділянкою у право оренди, висновки Верховного Суду, на які посилається Міська рада, не є релевантними до спірних правовідносин, тому не підлягають застосуванню у справі, що переглядається.

65. При цьому колегією суддів відхиляється окремо аргумент Міської ради про недоведеність підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі у зв`язку з тим, що справа є малозначною, оскільки Верховний Суд в ухвалі від 27.07.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТДВ "Агропромсервіс" вже визнав достатніми підстави для відкриття касаційного провадження з урахуванням підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

67. Згідно з положеннями частини першої статті 311 ГПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

68. З огляду на викладене, враховуючи, що скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, довів неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, касаційна скарга ТДВ "Агропромсервіс" підлягає задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат

69. У зв`язку з прийняттям судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в порядку статті 129 ГПК України підлягає відшкодуванню відповідачу (пункт 2 частини четвертої статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"</a> задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у справі № 916/2311/22 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Одеської міської ради відмовити.

4. Стягнути з Одеської міської ради на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"</a> 18 266,00 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи суді апеляційної інстанції та 24 354,72 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил