Рішення

від 22.06.2023 по справі 910/4230/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2023Справа № 910/4230/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Фізичної особи-підприємця Коробецького Романа Івановича

до Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ»

про стягнення 115 000,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Фізична особа-підприємець Коробецький Роман Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ» про стягнення 115 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару.

Процесуальні дії у справі

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.03.2023 зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

03.04.2023 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4230/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

04.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення заяви свідка до матеріалів справи.

05.05.2023 через канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов.

Разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справу Фізичну особу-підприємця Височанську Ірину Петрівну.

Суд розглянувши клопотання відповідача про залучення ФОП Височанської Ірини Петрівни до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відмовив у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Проте, відповідачем не наведено належних обґрунтувань, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки ФОП Височанської Ірини Петрівни. Обставин, з яких вбачається, що внаслідок прийняття судового рішення у даній справі на ФОП Височанську Ірину Петрівну буде покладено нові обов`язки та у останньої виникнуть нові права, судом не встановлено.

З урахуванням наведених вище норм, враховуючи характер спірних правовідносин, а також обґрунтування відповідача щодо необхідності залучення до участі у справі третьої особи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ФОП Височанської Ірини Петрівни.

Також, у відзиві на позов відповідач просив витребувати у Господарського суду міста Києва справу № 910/7038/22.

Розглянувши клопотання відповідач про витребування справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Оскільки витребувані позивачем документи не є необхідні для правильного вирішення даного спору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування справи № 910/7038/22.

У відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

При цьому, частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом вищевказаних норм процесуального права, якщо ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову в даній справі є стягнення 115 000,00 грн, а отже, ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим справа має розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження.

В силу приписів частини 4 статті 250 Господарського процесуального кодексу України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Наведені відповідачем пояснення не є достатніми для наявності підстав для призначення справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Саме лише посилання на значення справи для відповідача не є обґрунтованими підставами для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

З урахуванням наведеного, судом залишено без задоволення подане відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.

10.05.2023 через канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки металевого сонцезахисного навісу та на підставі проекту рахунку на оплату № 12 від 13.09.2021 перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 115 000,00 грн в якості попередньої оплати за поставку металевого сонцезахисного навісу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобов`язання з поставки товару не виконував, у зв`язку із чим позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою від 16.08.2022 про повернення коштів у сумі 115 000,00 грн протягом трьох календарних днів з моменту тримання даної вимоги.

Оскільки відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 115 000,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 31 500,00 грн.

У відповіді на відзив позивач зазначив:

- відповідач жодним чином не повідомляв позивача про готовність товару до передачі, а докази такого повідомлення та видаткової накладної відповідачем не надано позивачу;

- зі змісту відзиву на позивну заяву вбачається, що металевий сонцезахисний навіс було передано не позивачу, а іншій особі - ФОП Височанській І.П., що свідчить про невиконання відповідачем умов договору, так як постачальник не передав покупцю обумовлений товар;

- не є належними та допустимими доказами додані до відзиву на позовну заяву фотографії, оскільки з них неможливо встановити місцезнаходження та дату, коли ці фотознімки зроблені, а також не дають змогу ідентифікувати зображені на них конструкції як об`єкт, який замовлявся позивачем;

- позивач заперечив проти показання свідка ОСОБА_1 , оскільки вказана особа є матеріально та службово залежною від відповідача.

Позиція відповідача

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на безпідставність заявлених вимог, оскільки в жовтні 2021 року відповідачем було здійснено монтаж сонцезахисного навісу як субпідрядником за замовленням позивача на об`єкті будівництва за адресою: провулок Лазурний, 2а, м. Київ, на підтвердження чого відповідачем надано фотознімки та заяву свідка ОСОБА_1 .

Відповідач зазначає, що останнім була складена видаткова накладна № 20 від 06.10.2021, однак позивач видаткову накладну не підписав.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ» (відповідачем) було виставлено Фізичній особі-підприємцю Коробецькому Роману Івановичу (позивачу) рахунок №12 від 13.12.2021 на оплату вартості товару на загальну суму 115 000,00 грн.

Платіжними дорученнями № 537 від 14.09.2021, позивачем було перераховано на користь відповідача 115 000,00 грн з призначенням платежу: за товар рахунок на оплату № 12 від 13.09.2021 р. у сумі 95 833,33 грн, ПДВ - 20%.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти за товар на підставі рахунку №12 від 13.12.2021, поставку товару не здійснив.

Позивач направив відповідачу вимогу від 16.08.2022, в якій вимагав від відповідача протягом трьох календарних днів з моменту тримання даної вимоги повернути перераховані грошові кошти в розмірі 115 000,00 грн.

Відповідач направив позивачу відповідь на лист вих. №0508 від 05.08.2022, в якій повідомив про неможливість виконання поставки, оскільки виробник ТОВ «Компанія Строймір» знаходиться у місті Харкові, близько до зони ведення бойових дій.

Оскільки, відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 115 000,00 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи, за домовленістю сторін на підставі рахунку №12 від 13.12.2021, згідно із платіжними дорученнями № 537 від 14.09.2021 позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату за поставку металевого сонцезахисного навісу в розмірі 115 000,00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу вимогу від 16.08.2022 про повернення коштів у сумі 115 000,00 грн протягом трьох календарних днів з момента тримання даної вимоги. Докази направлення вимоги на адресу відповідача наявні в матеріалах справи.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача посилається на виконання останнім поставки та монтажу в жовтні 2021 року металевого сонцезахисного навісу, на підтвердження чого відповідачем надано видаткову накладну № 20 від 06.10.2021.

Судом встановлено, що видаткова накладна № 20 від 06.10.2021 не підписана з боку позивача.

Матеріали справи не містять підтвердження того, що відповідачем було надано чи направлено позивачу видаткову накладну № 20 від 06.10.2021 та повідомлення про прийняття поставленого відповідачем металевого сонцезахисного навісу.

Суд критично оцінює надані відповідачем копію договору підряду від 23.05.2022 та акту надання послуг № 3 від 27.07.2022, оскільки зазначені документи складені між відповідачем та ФОП Височанською І.П. та підтверджують лише виникнення правовідносин щодо підрядних робіт між зазначеними особами.

При цьому з вказаного акту надання послуг № 3 від 27.07.2022 не вбачається, що ТОВ «ЛІТОМ» передав металевий сонцезахисний навіс саме позивачу та виконав роботи з монтажу на виконання домовленостей саме з ФОП Коробецьким Романом Івановичем.

Суд встановив, що перелік робіт, зазначених у акті надання послуг № 3 від 27.07.2022, не є тотожними за найменуванням та кількістю товару, що передбачений у рахунку на оплату №12 від 13.12.2021, складений відповідачем.

Щодо наданої відповідачем у матеріали справи заяви свідка ОСОБА_1 судом враховано наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

Відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

Оскільки факти поставки товару у відповідності до норм чинного законодавства можуть встановлюватись виключно відповідними первинними документами, такі обставини не можуть встановлюватися на підставі показань свідків не підтверджених первинними документами, з огляду на що, в порядку ст. 86 ГПК України судом вказаний доказ (заява свідка ОСОБА_1 ) відхиляється та не приймається судом до уваги.

Надані відповідачем у матеріали справи фотознімки у відповідності до приписів ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ по справі.

Господарським процесуальним кодексом закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.

Як встановлено судом, підставою позову слугувало встановлення факту здійснення попередньої плати та зустрічного зобов`язання відповідача - передачі поставки товару.

Отже, поставка (передача) товару є обов`язком відповідача.

Відтак доказування факту передачі (поставки) товару лежить на відповідачеві, а відсутності такого факту - на позивачеві, обов`язком суду є перевірка доказів, наданих сторонами, та їх оцінка на предмет допустимості, зокрема здатності підтвердити факт поставки товару або відсутність такого факту.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем товару, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для повернення суми попередньої оплати у розмірі 115 000,00 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВИСНОВКИ СУДУ

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Коробецького Романа Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ» про стягнення 115 000,00 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ» (04215, місто Київ, пр. Гонгадзе Георгія, будинок 20-А, квартира 75, ідентифікаційний код 44256370) на користь Фізичної особи-підприємця Коробецького Романа Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму коштів у розмірі 115 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.06.2023.

Суддя О.В. Гулевець