Постанова

від 22.12.2023 по справі 910/4230/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2023 р. Справа№ 910/4230/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОМ"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2023 (повний текст складено та підписано 22.06.2023)

у справі № 910/4230/23 (суддя О.В. Гулевець)

за позовом Фізичної особи-підприємця Коробецького Романа Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОМ"

про стягнення 115 000,00 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В березні 2023 року Фізична особа-підприємець Коробецький Роман Іванович звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ» про стягнення 115000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару згідно з рахунком №12 від 13.12.2021 на оплату вартості товару на загальну суму 115 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/4230/23 позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОМ" на користь Фізичної особи-підприємця Коробецького Романа Івановича суму коштів у розмірі 115 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що доказів поставки металевого сонцезахисного навісу та прийняття його позивачем суду не надано.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/4230/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІТОМ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права (ст.ст. 73, 78, 88, 90, 236 ГПК України), ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.06.2022 № 922/2115/19, згідно із якою у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що ним у власність не було отримано товар, за який було здійснено передоплату.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 (колегія суддів: головуючий Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Демидова А.М.) за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОМ" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2023 та відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4230/23, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов договору поставки металевого сонцезахисного навісу та на підставі проекту рахунку на оплату № 12 від 13.09.2021 позивачем було перерахавано на користь відповідача грошові кошти у сумі 115 000,00 грн в якості попередньої оплати за поставку металевого сонцезахисного навісу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що свої зобов`язання з поставки товару відповідачем не виконано.

Листом від 16.08.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів у сумі 115 000,00 грн протягом трьох календарних днів з моменту тримання даної вимоги.

Залишення зазначеної вимоги без задоволення і стало підставою для звернення ФОП Коробецьким Р.І. з позовом у даній справі.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що в жовтні 2021 року ним було здійснено монтаж сонцезахисного навісу як субпідрядником за замовленням позивача на об`єкті будівництва за адресою: провулок Лазурний, 2а, м. Київ, на підтвердження чого відповідачем надано фотознімки та заяву свідка.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як передбачено частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на зазначене вище рішення місцевого господарського суду про задоволення позову є правомірним та обґрунтованим.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі проекту рахунку на оплату № 12 від 13.09.2021 позивачем було перерахавано на користь відповідача грошові кошти у сумі 115 000,00 грн в якості попередньої оплати за поставку металевого сонцезахисного навісу.

Згідно з приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою, другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Відповідно до статті 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18).

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що в жовтні 2021 року ним було поставлено позивачу металевий сонцезахисний навіс, на підтвердження чого надано видаткову накладну № 20 від 06.10.2021, а також копію договору підряду від 23.05.2022 та акту надання послуг № 3 від 27.07.2022, складені між відповідачем та ФОП Височанською І.П.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в даному випадку обґрунтовано встановлено, що видаткова накладна № 20 від 06.10.2021 з боку позивача не підписана, а з вказаних договору підряду та акту надання послуг № 3 від 27.07.2022 не слідує, що за цим договором було виконано роботи з монтажу на виконання передоплаченого, саме ФОП Коробецьким Романом Івановичем замовлення і саме йому ТОВ «ЛІТОМ» було передано виготовлений металевий сонцезахисний навіс.

До того ж, як вірно встановлено судом, перелік робіт, зазначених у акті надання послуг № 3 від 27.07.2022, не є тотожними за найменуванням та кількістю товару, що передбачений у рахунку на оплату №12 від 13.12.2021, складений відповідачем.

В частині посилання скаржника, що судом безпідставно не враховано покази свідка, то згідно зі ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

Разом з цим, обставини щодо поставки спірного навісу позивачу можуть бути підтверджено виключно відповідними первинними документами, які в даному випадку відсутні, а відтак, такі обставини не можуть встановлюватися на підставі показань свідків не підтверджених первинними документами, тому господарським судом першої інстанції обґрунтовано не враховано в якості належного доказу у справі заяву свідка, так само, як і надані відповідачем у матеріали справи фотознімки.

При цьому у постанові Верховного Суду 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, на яку посилається скаржник, висловлено позицію про те, що податкова накладна поряд з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару та встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

В той час, як у даній справі, відповідач намагається довести обставини за допомогою показів свідка за відсутності належних первинних документів на підтвердження своїх заперечень.

З урахуванням зазначеного вище, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт виконання зобов`язання з поставки сонцезахисного навісу, за який позивачем було здійснено передоплату, а тому обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача суми передоплати.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОМ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №910/4230/23 залишити без змін та поновити його дію.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова